Адміністративно-територіальний поділ України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Основи адміністративно-територіального поділу………………………..4

2. Історія формування адміністративно-територіального устрою України…….................................................................................................................7

3. Аналіз проблем сучасного адміністративно – територіального устрою України……………………………………………………………………………...13

Висновок…………………………………………………………………………….20

Література…………………………………………………………………………...21

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ 

Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального  устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ).

Згідно зі ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

Ці територіальні одиниці розрізняються за трьома підставами:

1) за географічними ознаками вони поділяються на регіони (АРК, області, райони, міста-регіони Київ і Севастополь) та населені пункти (міста, селища, села);

2) за своїм статусом - на: адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села). Крім того, АРК має особливий статус територіальної автономії, а райони в містах характеризуються ознаками як адміністративно-територіальних, так і самоврядних одиниць);

3) за місцем у системі адміністративно-територіального устрою України - на територіальні одиниці первинного рівня (міста без районного поділу, райони у містах, селища, села), середнього рівня (райони, міста з районним поділом) і вищого рівня (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь).

 

      

 

 

 

 

1. Основи адміністративно-територіального поділу

Адміністративно-територіальний поділ — це поділ території держави на певні частини з метою організації управління на місцях. Управління здійснюється органами державної влади, які створюються в адміністративно-територіальних одиницях усіх рівнів — селах і селищах, районах, містах, областях. Адміністративно-територіальний поділ формується на загальноукраїнському рівні з урахуванням економічних, соціальних, історичних та національних особливостей розвитку конкретних територій, специфіки розселення. 
        Адміністративно-територіальний поділ України почав формуватися давно. За часів Київської Русі існували Київське, Чернігівське, Галицько-Волинське та інші князівства. У процесі історичного розвитку виникали нові адміністративно-територіальні одиниці (землі, краї, округи, полки тощо). Так, за часів Богдана Хмельницького вся Україна поділялася на полки. Кожний полк в свою чергу поділявся на сотні. До сотні належали села, містечка і невеликі міста. На чолі сотні стояв сотник, якого обирали козаки. Сотники з іншою полковою старшиною і козаками полку обирали полковника. Старшина й козаки з усіх полків на військовій раді обирали гетьмана. Сотники у своїй сотні, а полковники у полку управляли не лише козаками своєї сотні чи полку, а і усією громадою, що жила в сотні чи полку. Міста мали свою управу і суд — магістрат. 
       Різні частини території України, що входили до складу сусідніх держав, мали поділ на такі адміністративно-територіальні одиниці, які були прийняті в цих країнах. У Росії — це губернії, округи, волості, в Польщі — воєводства, повіти, ґміни. Сучасний адміністративно-територіальний поділ України зберіг радянську систему і старі назви: автономна республіка, область, район, місто, селище, село. Територія України поділена на 24 області та Автономну Республіку Крим (див. карту на першому форзаці підручника). В країні налічується 490 районів, 448 міст, у тому числі 168 міст загальнодержавного і обласного підпорядкування .Кожна з цих одиниць має свої органи територіального управління. Області мають певні регіональні особливості адміністративно-територіального поділу. Кількість районів, міст, селищ міського типу, сіл у кожній області залежить від величини їхньої території, кількості населення, історичних особливостей розвитку тощо. Міжобласна специфіка адміністративно-територіального поділу полягає у різній кількості адміністративних одиниць і населених пунктів (передусім міст і селищ міського типу) у розвинутих і густо заселених районах і слабо заселених територіях. До густо заселених районів належать Донбас, Придніпров'я і центральна частина західних областей (Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської). 
Особливості територіально-адміністративного поділу в сільських місцевостях полягають у тому, що кількість сільських населених пунктів майже втричі перевищує кількість сільських рад — низових ланок територіального управління на селі. У середньому одна сільська рада управляє трьома сільськими населеними пунктами. Однак у тих районах, де переважають невеликі села, одна сільська рада управляє в 2-3 рази більшою кількістю сільських населених пунктів, ніж там, де величина цих пунктів значно більша. 
Адміністративно-територіальний поділ України постійно змінюється. Багато сіл перетворилися на селища міського типу, селища міського типу стали містами. Формуються нові і об'єднуються старі райони. Найістотнішою зміною в адміністративному поділі України був перехід від округів до областей і районів (1932 p.). Першими було створено області: Харківську, Київську, Вінницьку, Дніпропетровську і Одеську. Ці зміни продовжувалися в напрямі виділення нових областей, уточнення мережі адміністративних районів тощо. 
Напередодні Другої світової війни, коли західна і південно-західна території України увійшли до складу колишнього СРСР, було створено Львівську, Волинську, Дрогобицьку, Станіславську (з 1962 р. — Івано-Франківська), Рівненську, Тернопільську, Чернівецьку, Ізмаїльську області. На базі Молдавської автономії, що входила до складу України, виникла Молдавська союзна республіка. У роки війни було створено Херсонську область, у повоєнний час — Закарпатську і Черкаську області. Враховуючи територіальну близькість, історичне минуле, тісні економічні і культурні зв'язки Криму з Україною, рішенням Верховної Ради колишнього СРСР Кримську область Російської Федерації в 1954 р. було передано до складу України. 
Деякі області було об'єднано — Одеську з Ізмаїльською (1954 p.), Львівську з Дрогобицькою (1959 p.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Історія формування адміністративно-територіального устрою України

Адміністративно-територіальний устрій — це поділ території держави на систему територіальних одиниць різного рівня, відповідно до яких утворюються місцеві органи державної влади і управління. Адміністративно-територіальний устрій України має давню багатовікову історію. Оскільки українські землі часто належали іншим країнам: Польщі, Туреччині, Росії, Литві, Австро-Угорщині, то й адміністративно-територіальний устрій відображав традиції й інтереси цих країн. Так, напередодні Першої світової війни на території України, що належали Росії, було 9 губерній: Київська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Волинська, Подільська, Єкатиринославська, Херсонська й Таврійська. Кожна губернія ділилася на повіти й волості. Сучасна Україна успадкувала досвід української держави, що виникла після лютневої революції 1917 р., і після розпаду Австро-Угорщини в листопаді 1918 р. Тому процес формування її сучасного геополітичного устрою варто розглядати, починаючи із часу існування цих держав — Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, УРСР. У березні 1918 р. Радою Міністрів УНР були скасовані губернії й повіти й установлений розподіл УНР на землі, які складалися з волостей, а ті, у свою чергу, із громад. В основу розподілу був покладений історико-географічний і національно-культурний принципи: Київ з околицями, Древлянська (м. Коростень), Болоховська (м. Житомир), Азовська (м. Маріуполь), Половецька (м. Бахмут) землі, Волинь (м. Луцьк), Погір'я (м. Рівне), Поросся (м. Біла Церква), Черкаси, Побужжя (м. Умань), Поділля (Кам'янець), Брацлавщина (г. Вінниця), Подністров'я (м. Могильов), Помор'я (м. Миколаїв), Одеса з околицями, Низ (Запоріжжя), Січ (Катеринослав), Запоріжжя (м. Бердянськ), Нове Запоріжжя (м. Херсон), Донеччина (м. Слов'янськ), Сіверщина (м. Стародуб), Чернігівщина (м. Чернігів), Переяславщина (м. Прилуки), Посім'я (г. Конотоп), Посулля (м. Ромни), Полтавщина (м. Полтава), Самара (м. Кременчук), Слобожанщина (м. Суми), Харків з околицями. Законом про територіально-адміністративний розподіл передбачалися національно-персональні автономії (російська, польська, єврейська). Однак цей закон не вдалося реалізувати, у квітні 1918 р. після державного перевороту, здійсненого гетьманом Павлом Скоропадським, була проголошена Українська держава й відновлено старий адміністративно-територіальний поділ України на губернії й повіти. У Західно-Українській Народній Республіці був збережений австрійський розподіл на повіти. Крім того, республіка була роз'єднана на три військових області — Львівську, Тернопільську, Станіславську, а кожна з них — на чотири округи. Політико-адміністративний устрій України в складі СРСР також не раз змінювався. У 1922 р. була скасована чотириступінчаста адміністративна система (губернія, повіт, волость, село), а уведена триступінчаста (округ, волость, село). Скоротилося число губерній з 12 до 9. Менше стало округів і волостей. У 1930 р. були ліквідовані округи, а основними одиницями стали адміністративні області, кожна з яких враховувала десятки районів. У післявоєнні роки чисельність адміністративних районів постійно змінювалася, спочатку їх розділяли, в 60-ті рр. — укрупнювали. Адміністративно-територіальний устрій західної частини України відрізнявся від східної частини, тому що перша знаходилася під впливом Польщі, Румунії, Чехословаччини. На території українських, етнічних земель були створені воєводства: Львівське, Тернопільське, Волинське, Поліське, Люблінське. Після Першої світової війни Закарпаття ввійшло до складу Чехословаччини, одержавши політичну автономію, що, однак, не була реалізована. Старі одиниці довоєнного угорського розподілу земель були ліквідовані, Закарпаття розділене на 14 повітів, ті — на 478 громад. Перед, під час і після Другої світової війни на західних землях України виникли області: Львівська, Дрогобицька, Тернопільська, Станіславська (у 1961 р. — Івано-Франківська), Волинська, Рівненська (1939 р.), Чернівецька (1940 р.), і Закарпатська (1945 р.)

 

Таблиця 1. – Історія формування адміністративно-територіального устрою України

Період історії	Складові регіонів	Кількість регіонів	Назва регіонів
До Першої Світової Війни	губернії, повіти волості	9	Київська, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Волинська, Подільська, Єкатиринославська, Херсонська й Таврійська
З березня 1918 р.	землі, волості громади	29	Київ з околицями, Древлянська (м. Коростень), Болоховська (м. Житомир), Азовська (м. Маріуполь), Половецька (м. Бахмут) землі, Волинь (м. Луцьк), Погір'я (м. Рівне), Поросся (м. Біла Церква), Черкаси, Побужжя (м. Умань), Поділля (Кам'янець), Брацлавщина (г. Вінниця), Подністров'я (м. Могильов), Помор'я (м. Миколаїв), Одеса з  околицями, Низ (Запоріжжя), Січ  (Катеринослав), Запоріжжя (м. Бердянськ), Нове Запоріжжя (м. Херсон), Донеччина (м. Слов'янськ), Сіверщина (м. Стародуб), Чернігівщина (м. Чернігів), Переяславщина (м. Прилуки), Посім'я (г. Конотоп), Посулля (м. Ромни), Полтавщина (м. Полтава), Самара (м. Кременчук), Слобожанщина (м. Суми), Харків з околицями
З 1922 р.	округ, волость, село	9
З 1930 р.	адміністративні області, район
Сучасний час	Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища, села	24, міста з собливим статусом — Київ і Севастополь

Сучасну систему адміністративного  устрою України становлять: Автономна  Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища й села. Адміністративна  область — це більша частина території  України, що має чіткі певні межі та систему органів місцевої влади  й управління, які перебувають  в обласному центрі. Адміністративних областей в Україні 24, крім того, виділені два міста з особливим статусом — Київ і Севастополь. Кожна область і Крим діляться на адміністративні райони, у середньому по 19 районів на одну область, середня площа області України становить 24 тис. кв. км (без урахування Криму). Кримська автономія була створена в 1921 р., мала 20 адміністративних районів, у тому числі 11 — національно-територіальних: 6 — татарських, 2 — німецьких, 2 — єврейських, 1 — український. Під час війни всі ці райони були ліквідовані, а Кримська автономія перетворилася в область Росії. В 1954 р. Крим був переданий Україні, а в 1991 р. була відновлена автономія Криму. Територіально-адміністративний устрій України, сформований в умовах командно-адміністративної системи, характеризується надзвичайно громіздкою структурою (мал. 2), він має три-чотири щаблі: область—район—сільрада або область—район—міськрада—райрада міста. Схема побудована за принципом матрьошки: місто в місті, у місті — район, у районі — населений пункт. Яскравим прикладом є Ялта й Севастополь, які враховують кілька десятків територіальних одиниць і відповідне структурування органів місцевого самоврядування. У такій хаотичній схемі дуже складно здійснити розрахунок і провести облік ефективності використання бюджетних коштів, розподіл й використання ресурсів, а також розподіл повноважень. 

У системі адміністративно-територіального  устрою найбільші одиниці — Автономна Республіка Крим та області. Найбільшими за територією є: Одеська область — 33,3 тисячі кв. км, Дніпропетровська, Чернігівська — по 31,9, Харківська — 31,4 тисячі кв. км. Найменшими за територією є: Чернівецька - 8,1 тисячі кв. км, Закарпатська — 12,8, Тернопільська —13,8 тисячі кв. км області. За кількістю населення найбільшими є такі області, як: Донецька — 4484,4 тисячі осіб, Дніпропетровська — 3365,1, Харківська — 2774,1 тисячі осіб. Найменшими областями є: Чернівецька - 903,6, Волинська — 1036,3, Тернопільська — 1091,2 тисячі осіб. У середньому на область припадає 24,1 тисячі кв. км сільськогосподарських земель, 19 районів, 6 міст обласного підпорядкування, 1207 населених пунктів.  В Україні є два міста республіканського підпорядкування - Київ та Севастополь, що мають згідно з Конституцією України (частина третя ст. 133) спеціальний статус, який визначається законами України. Вже прийнятий і діє Закон «Про столицю України — місто-герой Київ». Закон про місто Севастополь поки що не прийнятий. Важливого значення набувають міста обласного і районного підпорядкування. У них знаходяться об'єкти промислового виробництва, науки, культурно-освітні установи та інші об'єкти, без яких неможливе функціонування міст і їх кількість постійно зростає. В Україні є близько 445 міст. Невеликим містам - районним центрам має надаватись державна підтримка, оскільки надмірний розвиток великих міст-«мільйонерів» породжує і для населення, і для органів місцевого самоврядування, як свідчать приклади інших країн, надзвичайно складні проблеми, з якими зіткнеться в недалекому майбутньому і Україна. У системі адміністративно-територіального устрою України важливе місце належить районам. Ця ланка пов'язує обласні і республіканські органи з міськими, селищними та сільськими радами, підприємствами, організаціями та ін. Кожен з районів є економічно цілісним комплексом зі своєю більш-менш розвинутою соціальною інфраструктурою. Нині в Україні 612 районів, з них у містах - 121. Найбільше районів у м. Києві — 14, у Дніпропетровській області — 18, Донецькій — 21. Найбільшим сільським районом є Голопристанський Херсонської області — 3435 кв. км, а найменшим — Воловецький Закарпатської області — 544 кв. км. Найбільш населеним районом є Харківський - близько 225 тисяч, а найменш населеним — Верхньорогачицький Херсонської області — близько 15 тисяч осіб.

Адміністративно-територіальний устрій України не є незмінним. Одні сільські населені пункти об'єднуються під юрисдикцію єдиних для них територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування, інші, навпаки, виходять з-під такої юрисдикції, роз'єднуються. Окремі населені пункти (села, селища), які розташовані близько від міст, намагаються увійти під юрисдикцію їхніх територіальних громад, а органи самоврядування великих міст (з населенням понад 1 млн осіб) порушують питання про перетворення їх на міста загальнодержавного значення. (9)

Конституція України (пункт 29 статті 85) визначає, що утворення та ліквідація районів, установлення та зміна меж  районів і міст, віднесення населених  пунктів до категорії міст, найменування й перейменування населених пунктів  і районів належить до повноважень  Верховної Ради України, а територіальний устрій України визначається виключно законами України (пункт 13 статті 92). Проте  закон про територіальний устрій України поки що розробляється. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Аналіз проблем сучасного адміністративно – територіального устрою України

Адміністративно-територіальний устрій- це законодавчо закріплена система поділу держави на територіальні утворення відповідно до яких здійснюється організація та функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування. У понятійно-термінологічному апараті адміністративно-територіальних одиниць є чимало суперечностей.

По-перше, поза переліком адміністративно-територіальних одиниць у нормах Конституції України опинилися міські, сільські та селищні ради, оскільки у відповідності до статті 133 розділу IX Основного Закону систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

По-друге, перелік адміністративно-територіальних одиниць включає як власне адміністративно-територіальні одиниці, такі, як області та райони, так і адміністративно-територіальні одиниці, які по суті є населеними пунктами: міста, селища та села. Це спричинило певну плутанину в поняттях „адміністративно-територіальна одиниця" та „населений пункт".

По-третє,відсутність базового рівня адміністративно-територіальних одиниць - сільських та селищних рад - неминуче приводить до порушення принципу повсюдності територій, за яким значні території поза межами сіл та селищ не належать ні до будь-яких адміністративно-територіальних одиниць. Існуюча схема адміністративно-територіального устрою України являє собою складну неупорядковану чотириступеневу структуру. Кожна адміністративно-територіальна одиниця наділена державою відповідними повноваженнями у сфері державного управління, а також виконує певні самоврядні функції. У цій системі є чимало неточностей і суперечностей. Так, одні й ті самі адміністративно-територіальні одиниці - міста районного значення, селищні та сільські ради - можуть належати як до третього, так і до четвертого рівня. Відсутність в адміністративно-територіальному устрої України найнижчого базового рівня та різноманіття адміністративно-територіальних одиниць третього та четвертого рівнів, ускладнюють адміністративно-територіальну схему по горизонталі. Особливої актуальності ця проблема набуває для специфічних міських адміністративно-територіальних утворень, на території яких діють інші адміністративно-територіальні одиниці, але які не складають єдиної територіальної громади.