1. Особистісні характеристики вчителя  й учнів є найважливішими факторами, що обумовлюють ефективність фізичних вправ. Процес навчання двосторонній - вчитель учить, учні учаться, тому вплив фізичних вправ рівною мірою залежить від того, хто учить, і від тих, хто учиться: від моральних якостей і інтелекту, від рівня знань, умінь і фізичного розвитку, від зацікавленості й активності.

     2. Наукові фактори характеризують  міру пізнання людиною закономірностей  фізичного виховання. Ніж глибше  розроблені педагогічні, психологічні, фізіологічні і біомеханічні  особливості фізичних вправ, тим ефективніше можна їх використовувати для рішення педагогічних задач.

     3. Методичні фактори поєднують  велику групу вимог, що підлягають  реалізації при використанні  фізичних вправ.

     Максимальний  ефект від фізичних вправ може бути достигнут.иннь при їхньому  оптимальному дозуванні. Дозування залежить від ряду моментів:

1. тривалості виконання рухової дії;
2. нею інтенсивності, тобто складності окремих рухів і їхніх сполучень, швидкості, вагового навантаження і т.п.;
3. частоти повторень чи вправи кількості інтервалів відпочинку;
4. тривалості відпочинку між повтореннями;
5. характеру відпочинку (активного, пасивного);
6. вихідного положення (наприклад, положення рук при нахилі вперед).

     При регулюванні дозування варто  враховувати взаємодія всіх перерахованих  моментів.

     Результативність фізичної вправи залежить від способу виконання рухливої дії.

     Виконання фізичної вправи викликає так званий наслідок, тобто специфічні в кожнім випадку функціональні й емоційні зміни, що зберігаються визначений час. На тлі цього наслідку змінюється ефективність впливу на тих що займаються фізичними вправи. У залежності від застосовуваних вправ (тобто в залежності від попереднього і наступної вправ) ефективність впливу чи може підвищуватися, чи знижуватися (наприклад, після перекидів виникає наслідок, що ускладнює навчання руховим діям у рівновазі ). Зрозуміло, рівень наслідку по своїй глибині і тривалості дуже варіативний і залежить від багатьох причин: стану тих хто займається, їхнього віку, підгоповки й ін.

     4. Гитиено-санитарные фактори є  вирішальними в реалізації задач оздоровчої спрямованості фізичних вправ. Позитивний вплив на людину фізичні вправи роблять тільки тоді, коли застосовуються з урахуванням режиму праці, харчування, відпочинку і з дотриманням санітарних норм місць занять (освітленості, вентиляції й ін.).

     5. Метеорологічні фактори (температура  повітря, вологість, атмосферний  тиск, сила вітру) складають ту  групу факторів, який, як правило,  людина керувати не може. Пізнавши  закономірності впливу цих факторів  на організм що займаються, можна  знайти оптимальні положення, при яких буде досягатися нормальний ефект від фізичних вправ.

     6. Матеріальні фактори складають  групу факторів матеріального  забезпечення: спортивні спорудження,  інвентар, снаряди, одяг і ін. Для  деяких груп вправ вони не  є вирішальними в досягненні бажаного ефекту; для інших - істотно змінюють ступінь і характер впливу на організм; для третіх – безпосередньо визначають результативність фізичних вправ. Від матеріального забезпечення в великій мірі залежить вирішення спортивних задач і у меншій - вирішення загальноосвітніх задач.

2.3 Природні сили  природи як засіб  фізичного виховання

 

     Людина  знаходиться в постійній взаємодії  з навколишнім середовищем. У  цьому виявляється закономірність єдності організму і середовища.

     Постійно  змінюються метеорологічні умови (сонячне випромінювання, температура повітря і води, опади, рух і іонізація повітря, атмосферний тиск на рівні моря і на висоті) можуть викликати істотні біохімічні зміни в організмі, що приводять до визначених фізіологічних і психічних реакцій: до зміни стану здоров'я і працездатності людини, ефективності фізичних вправ, тактики і техніки виконання, до створення ситуацій, що провокують травматизм. Отже, необхідно враховувати вплив зовнішніх факторів при виконанні фізичних вправ учнями. Прагнення прогнозувати, керувати мірою і характером впливу факторів зовнішнього середовища на занимающихся фізичними вправами привело до створення самостійної галузі науки-біометеорології спорту.

     Використання  природних сил природи в процесі  фізичного виховання здійснюється по двох напрямках:

     1. Природні сили природи як супутні  фактори, що створюють при грамотному  обліку їхньої дії найбільш  сприятливі умови для занять  фізичними вправами. Вони доповнюють  і підсилюють ефективність воисйстпия  рухів на організм людини.

     2. Природні сили природи як відносно  самостійні засоби оздоровлення  і загартовування у виді спеціальних  процедур, сонячних, повітряних і водяних панн. При оптимальному впливі ці процедури, включені в режим трудової і навчальної діяльності, стають формою активного відпочинку, підвищують ефект відновлення і створюють позитивні эмоция.

     Одним з головних вимог при використанні природних сил природи є системне і комплексне застосування їх у сполученні з фізичними вправами. При визначенні оптимальної дози необхідно враховувати особливості тих, хто займається і характер педагогічних задач. Правильне використання природних сил природи дозволить реалізувати механізм переносу ефекту загартовування, тобто виявити придбаний людиною в процесі фізичного виховання ефект загартовування в трудовій, навчальній і військовій діяльності; створить можливості для застосування більш високих навантажень, а отже, підвищення працездатності людини; підвищить опірність організму до дії радіації, перевантажень, вібрації, заколисування й ін.; створить можливість на більш високому рівні виявити вольові якості.

2.4 Гігієнічні фактори  як засіб фізичного  виховання

 

     Реалізація  принципу оздоровчої спрямованості  системи фізичного виховання  можлива тільки за умови, якщо заняття  фізичними вправами стануть органічною частиною життєдіяльності людини. З іншого боку, фізичні вправи дадуть належний ефект тільки при дотриманні необхідних гігієнічних норм. Будучи неспецифічними засобами фізичного виховання, гігієнічні фактори здобувають велике значення для повноцінного рішення задач фізичного виховання. Як би добре ні був організований педагогічний процес, він ніколи не дасть бажаного результату при порушенні, наприклад, режиму харчування і сну, якщо заняття будуть проходити в антисанітарних умовах. От чому в шкільній програмі але фізичному вихованні існує розділ теоретичних зведень, що містить обсяг гігієнічних знань школярів.¹

     Гігієнічні  фактори являють собою велику групу різноманітних засобів, умовно поділюваних на дві підгрупи. У  першу підгрупу входять засобу, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізичного виховання: норми особистої і суспільної гігієни праці, навчання, побуту, відпочинку, харчування, тобто умови для повноцінних заинтнй фізичними вправами.

     Другу підгрупу складають засобу, що включаються в процес фізичного виховання: оптимізація режиму навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, забезпечення раціонального харчування на дистанції, створення зовнішніх умов для занять фізичними вправами (чистота повітря, достатня освітленість, штучна аероіонізація, справність інвентарю, зручність одягу і т.д.) і відновлення після них (масаж, баня, ультрафіолетове опромінення і т.п.).

     Максимальний ефект можна одержати тільки при систематичному і комплексному застосуванні цих засобів.

 

Розділ 3 Програмно-методичні  основи навчання здоровому  способу життя  учнів в школі

 

     Потреба у формуванні здорового способу  життя (ЗСЖ) і створенні програм  навчання ЗСЖ влаштовується закономірностями змін стану здоров'я населення, характеру захворюваності, тривалості життя, що істотно впливають на якість життя людини.

     Проблема  здоров'я учнів стає пріоритетним напрямком розвитку освітньої системи  сучасної школи, стратегічна мета якої — виховання і розвиток вільної життєлюбної особистості, збагаченої науковими знаннями про природу і людину, готової до творчої творчої діяльності і морального поводження. Ведучими задачами школи в даний час є: розвиток інтелекту, формування моральних почуттів, турбота про здоров'я дітей. Усе це погодиться з основними напрямками проекту реформи загальноосвітньої школи (1998), у якому на одному з перших місць постає здоров'я школярів. Школа у своїй діяльності виходить з необхідності творчого розвитку особистості, сприяє становленню, розвитку інтелектуальних, психофізичних здібностей, соціальному самовизначенню. Усе це можливо тільки при наявності відповідного середовища в освітній установі, психологічного комфорту учня і вчителя, системно організованої виховної роботи.

     У свою чергу, здорове середовище забезпечується наявністю умов збереження і зміцнення  здоров'я школярів, з одного боку, і цілеспрямованим формуванням  культури здоров'я всіх учасників  освітнього процесу - з іншої. Центральне місце в культурі здоров'я займають цінністно-мотиваційні установки, а також знання, уміння, навички збереження і зміцнення здоров'я, організації ЗСЖ.

     В даний час у практику роботи школи  широко впроваджуються різні освітні  й оздоровчі програми, що сприяють формуванню валеологічної грамотності, організації ЗСЖ, зміцненню здоров'я учнів у сфері як загальноосвітньої навчальної діяльності, так і фізичної культури і виховної роботи, орієнтованої на ЗСЖ.

     Однак дотепер не дозволене наявне в  науці і практиці протиріччя між насущною потребою у формуванні і навчанні здоровому способу життя учнів і відсутністю цілісної теорії і технології ЗСЖ. Дане протиріччя обумовлене в першу чергу відсутністю єдиного розуміння здоров'я людини, розглядом його в цілісності.

     Новий методологічний підхід до визначення сутності поняття здоров'я і принципів ЗСЖ уперше був розглянутий у монографії А.Г. Щедріної і одержав подальший розвиток у роботах Л.Г. Апанасенко, Р.И. Айзмана, Э.М. Казина, В.П. Казначеева й ін. Змістовна характеристика категорії здоров'я може бути отримана при глибокому аналізі його компонентів.

     Розглядаючи здоров'я людини як багатокомпонентну  модель,не можна не зупинитися на його визначенні, даному ВОЗ, у якому "здоров'я  — це стан повного фізичного, духовного  і соціального благополуччя, а не тільки відсутність чи хвороби дефектів".¹

     Отже, в основу даного визначення покладена  категорія стану здоров'я, що оцінюється по декількох рівнях: соматическому, психічному, соціальному. Однак характер прояву психофізичних якостей індивіда, ступінь його соціальної адаптації не можуть не залежати від особистісних якостей людини, усвідомленості поводження, або зміцнювального власне здоров'я, або збиток, що наносить йому. Тому здоров'я людини повинне визначатися й особистісним рівнем його прояву.

 

3.1 Компоненти здоров’я  людини

 

     Цілісний  погляд на здоров'я можна представити  у виді чотирикомпонентної моделі, у якій виділені взаємозв'язки різних його компонентів і представлена їхня ієрархія.

     У нашому розумінні духовний компонент  здоров'я визначає його особистісний рівень, що будується відповідно до основними цілями і цінностями життя, характеризується моральною орієнтацією особистості, її менталітетом стосовно себе, природі і суспільству.

     Фізичний  компонент характеризується рівнем фізичного розвитку, ступенем саморегуляції органів і систем, наявністю резервних можливостей організму.

     Психічний компонент визначається, на наш погляд, рівнем розвитку психічних процесів, ступенем регуляції діяльності емоційно-вольовою сферою.

     Соціальний  компонент характеризується ступенем соціальної адаптації людини в суспільстві, наявністю передумов для всебічної і довгострокової активності в соціумі.

     Дане  виділення компонентів здоров'я, до деякої міри умовно прийняте нами, дозволяє, з одного боку, показати багатомірність взаємовпливів різних проявів функціонування цілісного організму, з іншого боку — більш повно охарактеризувати різні сторони життєдіяльності людини, спрямовані на організацію індивідуального стилю життя. При цьому, розглядаючи взаємозв'язок різних компонентів здоров'я з урахуванням вікових особливостей, сенситивних періодів біологічного і соціального розвитку, слід зазначити, що на різних вікових етапах розвитку людини ступінь взаємовпливу компонентів здоров'я й ієрархія його рівнів можуть мінятися. Саме облік даних взаємовпливів, спадкоємних і средовых факторів, індивідуальних особливостей розвитку людини повинний лежати в основі навчання і формування ЗСЖ.