Професійна підготовка: фізичне виховання

У загальному виді система  занять по ППФП при їхній організації  в офіційному порядку регламентується  уніфікованими програмами, розроблювальними звичайно для груп родинних чи професій окремих професій. Основними формами  занять при цьому служать, як правило, визначені форми, що мають типову у фізичному вихованні структуру (гл. X), що варіюється в залежності від  особливостей змісту й умов побудови занять. 

Нерідко, особливо в  рамках обов'язкового курсу фізичного  виховання в спеціальних навчальних закладах, визначені заняття, що включають  матеріал ППФП, є комбінованим і. Професійно-прикладні  вправи в них виконуються поряд  із вправами, використовуваними як засоби загальної фізичної підготовки, що, крім іншого, обумовлено дефіцитом  навчального часу. У таких випадках раціональне компонування різних заняття, що складається, визначається за правилами  побудови комплексного уроку (гл. X; 2.2). 

При великій трудомісткості розв'язуваних задач по формуванню складних професійно-прикладних рухових  чи навичок виборчому масованому впливу на розвиток професійно важливих фізичних здібностей переважно не тільки окремі заняття, але і серії їх будувати як одно предметні — сконцентровані в основній частині переважно  на реалізації однієї з таких задач. 

Співвідношення одно предметних і комбінованих занять за курсом фізичного виховання, що включає  матеріал ППФП, залежить багато в чому від загального бюджету часу, виділюваного на курс у цілому, і складності розв'язуваних задач. Чим більше час і чим  складніше задачі, тим частіше  варто практикувати одно предметні заняття; якщо ж бюджет часу малий, доцільно при однакових інших умовах велику частину занять робити комбінованими. 

У якості однієї з  ефективних форм організації й інтенсифікації занять по ППФП практикують змагання в професійно-прикладних вправах. Змагальні  форми занять найбільше широко представлені, природно, у випадку заглибленої  спеціалізації в обраному професійно-прикладному  виді спорту. Система занять при  цьому здобуває характер спеціалізованого спортивного тренування і регулярної участі в змаганнях, що висуває особливу проблему раціонального збалансування  спортивної, професійно-освітньої, і  трудової діяльності. 

Для спортсменів, що не переходять у сферу спорту вищих  досягнень, пріоритетними повинні  бути, звичайно, не власне-спортивні  інтереси. 

Немаловажну роль у  здійсненні ППФП можуть грати і зводяться  не до спортивних самодіяльні фізкультурні заняття, що включають професійно-прикладні  вправи поряд з іншими засобами фізичного  самовиховання в режимі повсякденного  побуту і подовженого активного  відпочинку (зокрема, у формі щоденної індивідуальної зарядки, фізкультурно-кондиційної  тренування, туристських походів). Зрозуміло, що фактичний внесок таких занять у ППФП особливо залежить від ступеня  прилучення до фізичної культури, розуміння  суті ППФП і методичної підготовленості  до самостійного використання її засобів  і методів. 

Для реалізації деяких задач, переслідуваних у ППФП, можуть бути використані крім зазначені  і малі форми занять, практиковані в рамках виробничої фізичної культури (див. про їх гл. X; 3.1). Хоча можливості їх у цьому відношенні порівняно  вузькі, не слід зневажати ними, зокрема  при рішенні задач, що передбачають вироблення уміння самостійно доцільно регулювати оперативну працездатність у процесі трудової діяльності, і  задач по попередженню регресу досягнутої в результаті ППФП специфічної тренованості. 

Таким чином, більшість  прийнятих у системі фізичного  виховання і самовиховання форм занять може бути використано тією чи іншою мірою з метою ППФП. Разом з тим зміст їх визначається не тільки вимогами професійної діяльності і не замикається на ній. ППФП неодмінно  потрібно розглядати в єдності з  іншими складовими цілісної системи  виховання й у залежності від  їхнього характеру в індивідуально-конкретному  вираженні знаходити найбільш виправдане на тім чи іншому етапі співвідношення різних форм занять, що дозволяють реалізувати  особистісно і соціально значимі  цілі. 

Практика фізичного  виховання молоді 

Фізична культура - невід'ємна частина життя людини. Вона займає досить важливе місце в навчанні, роботі людей. Заняттям фізичними вправами відіграє значну роль у працездатності членів суспільства, саме тому знання й уміння по фізичній культурі повинні  закладатися в освітніх установах  різних рівнів поетапно. Чималу роль у  справу виховання і навчання фізичній культурі вкладають і вищі навчальні  заклади, де в основу викладання повинні  бути покладені чіткі методи, способи, що у сукупності вибудовуються в  добре організовану і налагоджену  методику навчання і виховання студентів. 

Складовою частиною методики навчання фізичній культурі є система знань по проведенню занять фізичними вправами. Без знання методики занять фізкультурними вправами неможливо чітко і правильно  виконувати їх, а отже ефект від  виконання цих вправ зменшитися, якщо не зовсім пропаде. Неправильне  виконання фізкультурних занять приводить лише до втрати зайвої енергії, а отже і життєвої активності, що могло б бути спрямоване на більш  корисні заняття навіть тими ж  фізичними вправами, але в правильному  виконанні, чи іншими корисними справами. 

Розробка методики занять фізичними вправами повинна  вироблятися високопрофесійними фахівцями  в області фізичної культури, тому що неправильна методика виконання  може привести і до більш серйозних  наслідків, навіть до травм. Тим більше у вищих навчальних закладах, де навантаження повинне бути більш  ускладнена - методика занять фізкультурними вправами повинна бути більш чітко, правильно розроблена і деталізована. 

Крім розробки самої  методики занять фізкультурними вправами важливою частиною методики фізичного  виховання і навчання студентів  є передача викладачем і засвоєння  студентами знань, навичок, умінь з  метою розвитку й удосконалювання  фізичних здібностей. 

Фізичне виховання  і навчання студентів складається  з теоретичних, практичних і контрольних  занять, що визначаються методикою  і концепцією викладання, прийнятої  в даному вищому навчальному закладі. 

Розкриваючи всі  ці розділи відзначимо, що кожний має  свою особливість, виконує визначені  цілі і спрямований на конкретний результат. І звичайно ж має свою особливу методику. Будь-яка навчальна  програма по фізичній культурі припускає  наявність обов'язкового теоретичного розділу. Ця частина фізичного виховання  і навчання викладається студентам  у формі лекцій у логічній послідовності. Тим самим формується теоретичний  шар знань у студентів по фізичній культурі. Це буде бути основою для  формування умінь у студентів  по виконанню фізичних вправ і  прокладе шлях для наступного розділу. 

Практичний розділ складається з двох підрозділів:

практичний -методико-практичного;

тренувальний - учбово-тренувального. 

У кожному семестрі система практичний занять, що має  методичну й учбово-тренувальну  спрямованість, будується як закінчений модуль, відповідний проходженню  різних розділів програми. Ці модулі завершуються виконанням студентами на заняттях відповідних  контрольних завдань і тестів, що характеризують ступінь засвоєння  навчального матеріалу. Контрольні заняття забезпечують оперативну, поточну  і підсумкову інформацію про ступінь  засвоєння навчального матеріалу. Наприкінці семестру і навчального  року студенти, що виконали навчальну  програму здають залік по фізичній культурі, що складається з трьох  розділів:

теоретичні і методичні  знання, оволодіння методичними уміннями і навичками;

загальна фізична  і спортивно-технічна підготовка;

необхідний - життєво-необхідні  уміння і навички по зміцненню  здоров’я і здоровому способу  життя. 

Отже розкривши  всі розділи фізичного виховання  і навчання студентів ми можемо помітити, що без чітко сформованої й  відпрацьованої системи викладання і навчання важко буде дотримати  методики занять фізичними вправами. Іншими словами правильне, чітке  виконання послідовності проходження  всіх трьох розділів обумовлює якість виховання і навчання і є основою  для застосування методики занять фізкультурними вправами. 

Складаючи основу методики фізичного навчання і виховання  всі перераховані вище розділи тим  самим виконують функцію факторів, що впливають на якість навчання і  виховання студентів, тому що тільки послідовне проходження всіх етапів фізичного навчання може гарантувати  правильність засвоєння і контроль за засвоєнням матеріалу по фізичній культурі. Однак такий категоричний підхід до послідовності навчання і  виховання студентів може бути обійдений. 

Можна чи скоротити, якщо точніше сказати, по іншому організувати процес навчання і виховання, наприклад, теоретичний курс може бути сполучений із практичним розділом і пройдений  під час конкретних практичних занять фізкультурними вправами. Це може здійснюватися  шляхом попереднього усного пояснення  викладачем фізкультурної вправи, правильності його виконання, його значення для зміцнення  і розвитку фізичного стану організму. Потім викладач може продемонструвати виконання цієї фізкультурної вправи. 

Наступним етапом буде виконання цієї вправи студентами і  контроль викладачем правильності, точності і чисельності виконання фізкультурної  вправи. 

Крім послідовності  проходження етапів навчання і виховання  в методиці занять фізкультурними вправами важливе значення мають способи  навчання і вправам. Способи навчання - це шляху і методи, за допомогою  яких викладач передає студентам  знання, формує в них відповідні рухові навички і спеціальні фізичні  якості. 

Способи навчання вправам  засновані на використанні слова, почуттєвого  сприйняття, взаємо контакту викладача  з тим, якого навчають, у процесі  навчально-виховної діяльності. У практиці навчання і виховання мають місце  різноманітні словесні, наочні і практичні  методи, що застосовуються у взаємозв'язку на всіх етапах навчання. Хоча їх можна  використовувати диференційоване  на визначених етапах. Вибір того чи іншого способу буде зависить від  змісту навчального матеріалу, від  задач навчання, практичної підготовленості  керівника і його методичної майстерності. 

Словесні способи  засновані на використанні слова  як засобу впливу на що займаються і  включає пояснення, розповідь, бесіду, подачу команд, указівок, зауваження. Наочні способи навчання - це показ, демонстрація відеофільмів, кінограм, фотографій, плакатів, схем, що створюють у студентів  образні представлення про досліджувані вправи. Їхній показ повинний бути чітким, зразковим, інакше він негативно  впливає на психіку того, якого  навчають,, веде до неправильного виконання  прийомів і дій. Він важливий на первісному етапі навчання, коли пояснення не дає повного представлення про  вправу. У разі потреби застосовується "дзеркальний" спосіб показу. Одна з форм використання цього способу  навчання - показні заняття. 

Практичні способи  відіграють вирішальну роль у формуванні рухових навичок, розвитку й удосконалювання  фізичних і спеціальних якостей  у студентів. Це, як правило, повторення вправ цілеспрямовано і багатократно з поступовим ускладненням умов і  підвищенням навантаження. 

Важливим у навчанні і такі методичні прийоми, як випробування, виконання вправ по командах викладача, самостійне виконання вправ, оцінка і заохочення, надання допомоги і  страховка, ігри, естафети, змагання, підготовчі вправи. Усе це застосовують у тісному  взаємозв'язку щоб домогтися високої  ефективності від кожного навчального  заняття. 

Перелічивши різні  способи навчання фізичним вправам, перейдемо до висвітлення принципів, що лежать в основі методики занять фізкультурними вправами. 

Навчання здійснюється відповідно до основних педагогічних принципів: активності, свідомості, систематичності, наочності, поступовості і приступності, міцності оволодіння. 

Принцип активності означає цілеспрямована участь учнів  в навчальному процесі, що досягається  наступними умовами:

чіткістю процесу  навчання, живим і цікавим проведенням  занять, підвищенням уваги студентів, зацікавленості в успішному виконанні  вправ;

застосуванням змагальності і доданню навчанню захопливості, емоційного підйому, прояву значних  вольових зусиль. 

Змагальність викликає в студентів прагнення до максимального  ефективного виконання вправ. Однак  треба враховувати, що в початковому  періоді навчання змагальний метод  застосовувати не доцільно, тому що при слабкій підготовленості  можуть виникати помилки, що потім буде складно виправляти. Об'єктивна оцінка і заохочення стимулюють студентів  до активності впевненості у своїх  силах. Не можна необґрунтовано знижувати  чи оцінки навпаки перебільшувати. 

Самостійне виконання  вправ закріплює успіх у зацікавленості навчання і виховання студентів. Принцип свідомості означає, що учень  ясно розуміє необхідність розучування  вправ і свідомо відноситися  до їхнього оволодіння. Реалізація даного принципу залежить від роз'яснення  студентам наступних умов:

значення фізичної культури в підвищенні і поліпшенні якості навчання і фізичного стану;

цілей, задач і  програми навчання, конкретні вимоги, необхідні для виконання кожної вправи;

сутності досліджуваних  вправ і їхній вплив на організм, ясне розуміння техніки виконання  вправ;