Етичні та моральні вимоги до професії фізичного реабілітолога та реалізація положень болонської декларації

За даними анкетування 16% осіб працювали (або працюють) у тих закладах, де здійснюється реальна реабілітаційна допомога пацієнтам і де можна отримати реальний життєвий, а також професійний досвід спілкування та взаємодії з особистістю реабілітанта, його дійсними потребами та надіями. Якщо повернутися до мети нашого дослідження, то доцільно буде згадати про те, що майже перший приклад, який виникає у нашій свідомості у зв’язку з виразом "професійна етика" – це обітниця "батька" наукової медицини Гіпократа, який до того ж є й одним з перших систематизаторів професійно-моральних норм. До роботи вчителя, лікаря, адвоката вимоги суспільства завжди ставляться максимальні, представники цих професій, як відомо, покликані самовіддано служити потребам людини. Давно помічено, що від медика (у першу чергу від лікаря) соціум завжди чекає героїзму та самопожертви, відданості "справі, якій він служить", маючи в першу чергу на увазі благо "біль терплячих" та страждаючих. Близькі до цих вимоги висуваються до педагога і священослужбовця, тоді як по відношенню до торговців, робітників аграрного комплексу і інш. такої непохитності та ригоризму, як правило, не спостерігається. Правда, слід сказати, що мова не йде про робітників сучасних відомих японських корпорацій ("Соні", "Міцубісі" та інш.): вимоги до професіоналізму та самовіддачі, корпоративної етики та якості праці всього суспільства можуть доходити майже до фанатизму... На жаль у століття "масовізації" професійної діяльності професійне покликання... "перестає бути безумовною домінантою етичної свідомості професіонала, звільняючи місце прозаїчному функціоналізму" [2].

Пояснюється даний феномен ще й тим, що в епоху широкої освіченості відкриваються великі можливості відносно безболісного переходу від однієї професії до іншої, частка осіб, сприймаючих служіння професії у дусі грибоєдовського Чацького ("служить бы рад...") стає значно менш помітною. Професіонал-патріот, професіонал з високими  моральними якостями, професіонал - "служитель та творець" зараз у великому дефіциті. Пропонується у зв’язку із існуючим положенням справ повернутися до здавалось би застарілої "цехової" або сукупної професійної регулятивної ролі суспільства спеціалістів, що дозволить сприяти тенденціям демократизації індустріального і постіндустріального соціуму; професійна етика і високі моральні вимоги повинні бути елементом, переважаючим повсемісну функціональність. Професійна етика фізичного реабілітолога, об’єднуючого у собі і педагога, і медика, і спеціаліста у галузі фізичного виховання, поки ще знаходиться у стадії вироблення свого регулятивно-правового базису, однак вже зараз слід чітко осмислювати роль професійного спеціаліста у галузі відновлення здоров’я для відповідального і творчого виконання ним своїх оздоровлювальних задач. При цьому слід лімітувати повноту влади професіонала для зменшення залежності однієї особи від іншої для переборювання впливу патерналістських моделей у відношеннях між людьми. У громадянському суспільстві професійна етика (у тому числі і етика тих осіб, які займаються оздоровчою діяльністю) відкриває свого роду простір влади для тих, хто позбавлен владних функцій, створюючи механізм "влади безвладних" (Х. Арендт).

Нам, однак, до таких верхів ще пройти чималий шлях. Правда у суспільстві, яке глобалізується швидкість і темпи розповсюдження ефективних та діючих методик та технологій дуже великі, а Болонський процес ще більше каталізує освітню діяльність, яка сформує відповідальних професіоналів, що мають цінні моральні якості. Попереду у всіх нас велика робота. Які ж раціональні пропозиції напрошуються самі собою?  Необхідно створювати Асоціації (свого роду професійні цеха, а не усім звичні "професійні спілки") спеціалістів-реабілітологів. Вкрай необхідно розроблювати професійну етику реабілітолога, моральні кодекси цих спеціалістів, що мало б служити діючою саморегульованою силою. Для безперервної освіти й професійного вдосконалення фізичних реабілітологів слід вести діючий професійний відбір (довузівський етап), а також постійне вдосконалення у професії (після закінчення вузу протягом всієї трудової діяльності). Особливий пункт має стосуватися необхідності слідкування самих реабілітологів за власним здоров’ям. Давно стало трюїзмом ствердження про те, що сучасний "продвигнутий" спеціаліст повинен дотримуватися здорового способу життя, що істотно підвищує його потенційні можливості до мобільності і конкурентоспроможності. На справі, однак, цього не спостерігається і по відношенню до свого власного тілесно-духовного здоров’я і навіть по відношенню до мотивів активного "здраво-креативного" (термін наш – Т.Д.) способу та стилю життя.

Висновки

1.         Результати проведеного дослідження міркувань викладачів педагогічного університету дозволили визначити перелік формальних та неформальних вимог до професії фізичного реабілітолога; визначаючою базою професіограми є високі моральні якості спеціаліста, його самопожертва при виконанні професійних та людських обов’язків.

2.         Опитування студентів-реабілітологів дало можливість упевнитися в необхідності інтенсифікації навчально-виховної роботи на стадії профотбору до професії і постійного вдосконалення в ній (післядипломна освіта).

3.         Для істотного покращання якості професійної підготовки фізичних реабілітологів потрібно всебічно використовувати багатий досвід медичної, педагогічної та інших видів професійної освіти, а також комплекс методів навчання, прийнятий у країнах-учасницях Болонського процесу.

4.         Певну допомогу у вдосконаленні професійної підготовки спеціалістів у галузі фізичної реабілітації може надати створення професійно-етичного кодексу і реально діючої Асоціації реабілітологів, які могли б виконувати регулюючу і спрямовуючу роль.

Подальше дослідження автор планує зосередити на розробці стратегічних питань професійної підготовки фізичних реабілітологів в умовах системи безперервної освіти.

Література

1.         Афанасьева А.И. В поисках моральных ориентиров // Социс, 2004. - №3. – С. 138-141.

2.         Бакштановский В.И., Согомонов Ю.В. Профессиональная этика: социологические ракурсы // Социс, 2005. - №8. – С. 3-13.

3.         Дьяченко Т.В. Оптимизация профессиональной подготовки физических реабилитологов в условиях регионального образовательного пространства Донбасса // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Сб. под ред. проф. Ермакова С.С. – Харьков: ХГАДИ (ХХПИ), 2005. - №8.- С. 26-33.

4.         Дьяченко Т.В., Подройко А.В., Бугеря Т.Н. Применение методов активного обучения при подготовке специалистов по физической реабилитации // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. Наук. Пр. За ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2004. - №16. – С. 54-57.

5.         Ильницкий А.Н. Эффективность трехэтапной реабилитации пожилых пациентов с недостаточностью кровообращения // Клиническая геронтология, 2002. - №9. – С.54-55.

6.         Кукса В.О. Професійна підготовка фахівців з фізичної реабілітації у ВНЗ / Автореф. дис. канд....пед. наук. – К., 2002. – 20с.

7.         Метиева Л.А. Новые подходы к реабилитации // Матер. ІV Міжнар. наук.-метод. конф. "Наука. Освіта. Здоров’я. Реабілітація". – Луганськ: Знання, 2005. – С. 98-101.

8.         Міхеєнко О.І. Валеологічна підготовка майбутніх фахівців з фізичної реабілітації у ВПНЗ / Автореф. дис. канд...пед.наук, Одеса, 2003.– 20с.

9.         Пересадин Н.А., Дьяченко Т.В. Реабилитология. Стратегия и тактика эффективного восстановления здоровья. Монография. – Луганск: Знание, 2004. – 480с.

10.      Русецкий А.В., Сурганова С.Ф., Цецохо А.В. Медико-педагогическая интеграция при подготовке специалистов по специальности П.02.02.10 - "Физическая реабилитация" // www.vgmu.vitebsk.net/intconf/sect1/24.htm/7/7/2004.

11.      Созонтов А.Е. Проблема здоровья с позиций гуманистической психологии // Вопросы психологии, 2003. - №3. – С.92-100.

12.      Шувалова И.Н., Бруннер Е.Ю. В реабилитации мелочей нет! // Гуманітарні науки, 2005. - №1. – С.133-141.

Надійшла до редакції 01.03.2006р.