3.2. Взаємодія між  банківським і цивільним правом у межах системи фінансового права України

 
 

      У складі банківського законодавства  цивільно-правові норми регулюють відносини, які складаються при здійсненні банками та іншими фінансовими установами діяльності в кредитно-банківській сфері. Так, норми цивільного права визначають насамперед правовий статус суб’єктів, які беруть участь у цивільному обороті; загальні правила здійснення угод, що застосовуються певним чином і до банківських угод; загальні правила про зобов’язання й договори, а також правила укладання та виконання окремих видів договорів.

      Перспективи оптимізації банківського права  у системі фінансового права  України, пов’язані із взаємодією між банківським і цивільним правом у межах системи фінансового права України, мають реальне підґрунтя.

      Насамперед: а) законодавче визначення банківської діяльності («банківська діяльність – залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб» (пункт 6 статті 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»); б) законодавче закріплення сфери застосування ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (стаття 3: «…Цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. … Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі зобов’язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких пов’язана з функціонуванням банків»); в) законодавче підтвердження, що «метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках» (стаття 67 Закону) – створюють передумови плідної взаємодії між банківським і цивільним правом в межах функціонування фінансового права.

      Видається логічним поставити акцент на особливостях банківських договорів як на такому правовому інституті, який доводить актуальність питання про гармонізацію цивільно-правового, фінансово-правового і суто банківсько-правового підходів до одного з аспектів удосконалення системи банківського права в Україні. Позиція, що «банківські договори мають цивільно-правову природу і, незалежно від державного впливу, залишаються інститутом цивільного права, оскільки завжди ведуть до виникнення майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майнової самостійності учасників» [10], не суперечить тенденції розвитку банківського права у напрямі удосконалення практики банківських відносин (зокрема – відносин між банком та клієнтом з приводу укладання та виконання цивільно-правових договорів), заснованих на юридичній рівності сторін, якщо це сприяє підвищенню ефективності банківської діяльності. Разом з тим, позиція, яка враховує присутність публічних елементів у тих правовідносинах, що виникають в результаті здійснення банківських операцій, в результаті чого виникає імперативний режим деяких приватних правовідносин (режим банківської таємниці в договорі банківського рахунку) [22]; акцентує увагу на введенні окремих норм, які обмежують свободу договору між банком та клієнтом, що веде до безпосереднього втручання держави в приватноправові відносини (обов’язок клієнта – юридичної особи тримати всі свої гроші в банківській установі, обов’язок банка – укладати договір банківського рахунку, арешт рахунка та безспірне списання з рахунку платника, отримання ліцензії для здійснення банківських операцій в Національному банку України тощо), – пояснює доцільність імперативного методу регулювання в контексті банківського права, не заперечуючи, що імперативний характер мають, зокрема, цивільно-правові норми. Важливо, що імперативні норми, які існують в межах цивільно-правового регулювання і спрямовані на охорону інтересів третіх осіб та суспільства в цілому, на захист прав клієнта банка як найбільш слабкої сторони правовідносин, на захист самого банка як кредитора [2, с. 126-127], не втрачають актуальності в теперішній час. Так, імперативні норми, які направлені на захист третіх осіб та на функціонування і здійснення банківської діяльності в цілому містяться в пунктах 1-4 частини 2 статті 1072 Цивільного кодексу України і направлені на захист інтересів третіх осіб шляхом визначення черговості списання банком грошових коштів з рахунку клієнта; імперативні норми, спрямовані на захист прав клієнта, містяться в частині 2 статті 1060 ЦКУ (щодо обов’язку банка видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором); в частині 2 статті 1067 ЦКУ (щодо обов’язку банка укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах); в статті 1073 ЦКУ (щодо цивільно-правової відповідальності банка при неналежному виконанні банком операцій за рахунком клієнта, а також відповідальності при розголошенні банком відомостей, що становлять банківську таємницю (стаття 1076 ЦКУ) та статті 1058 ЦКУ (щодо публічності договору банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа). Імперативні норми, направлені на захист самого банку як кредитора, знайшли своє закріплення в загальних нормах Цивільного кодексу України, в загальних положеннях про забезпечення виконання зобов’язання.

      Отже, через інститут банківських договорів, які об’єктивно мають правові особливості (суб’єктний склад, предмет), які обґрунтовуються особливою сферою суспільних відносин, можлива оптимізація банківського права шляхом взаємодії з цивільним правом в межах системи фінансового права України.

      Виходячи  з того, що норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що складаються при здійсненні  банками та іншими фінансовими інститутами банківських операцій, взаємодія між банківським і цивільним правом у межах системи фінансового права України повинна вибудовуватися з урахуванням сучасного стану ринкової економіки безпосередньо в Україні, але й з урахуванням перспективи адаптації українських реалій до світової ринкової економіки, що все-таки передбачає перспективу виділення банківського права в окрему галузь, як у практиці провідних зарубіжних країн з ринковою економікою.  
 
 
 
 

 

Висновки

 
 

      Банківське  право є важливим інститутом сучасної системи фінансового права, оскільки:

      – предмет банківського права складають суспільні відносини, які володіють певною єдністю і виникають у сфері фінансової діяльності;

      – при регулюванні відносин, які складаються у сфері банківського права, використовуються диспозитивний, який відповідає принципові юридичної рівності сторін і є надбанням періоду незалежності України в контексті банківського права, та імперативний (метод владних приписів) методи правового регулювання;

      – власний нормативно-правовий масив (банківське законодавство) має в складі своїх нормативно-правових актів фінансові, адміністративні та цивільні норми, а в основній своїй частині відноситься до фінансового права.

      На  відміну від провідних країн  з ринковою економікою, в яких сутність банківського права як найважливішої  самостійної галузі права (що становить собою систему правових норм, які регулюють банківську діяльність, а саме: порядок організації та функціонування банків і банківської системи конкретної держави, тобто публічні відносини банків, а також порядок здійснення ними банківських операцій, їх приватноправові відносини з клієнтами) – це визначення правового статусу банків та здійснення ними на постійній професійній основі банківських операцій, – В Україні сутність банківського права – це сутність важливого інституту фінансового права: це система правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій. Така сутність відповідає теперішнім завданням правового регулювання банківської діяльності як запоруки ефективності функціонування банківської системи України, яка входить до визначальних факторів проведення економічних реформ в нашій державі.

      Рівні вітчизняної системи банківського права обумовлюються джерелами банківського права як важливого інституту фінансового права України. Саме тому доцільно виділити наступні рівні: Конституція України, фундаментальні та спеціальні закони України, постанови Верховної Ради України – як джерела національного права; укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови, положення й інструкції Національного банку України та Міністерства фінансів України, статути банків тощо – як джерела національного права у статусі підзаконних актів; міжнародні звичаї та міжнародні договори – як специфічні джерела банківського права; правові звичаї та правила ділового обороту – як перспективні джерела банківського права. Абсолютно всі рівні системи вітчизняного банківського права є значущими в частині регулювання порядку організації та діяльності банків України, їх взаємовідносин з клієнтами (юридичними й фізичними особами), що обслуговуються банками, а також порядку здійснення банківських операцій.

      Вітчизняною наукою досліджені особливості норм банківського права (загальнообов’язкових правил поведінки, які встановлюють і регулюють публічні відносини, пов’язані з організацією та функціонуванням банків, з порядком здійснення ними банківських операцій, а також приватні відносини банків з клієнтами), які, залишаючись фундаментальною основою банківського права як важливого інституту фінансового права України, володіють потенціалом для створення перспективи виокремлення банківського права в самостійну галузь права. Так, імперативний (обов’язковий) характер норм банківського права, забезпечений примусовою силою держави; можливості використання норм банківського права диспозитивного характеру при домінуванні імперативу; застосування для регулювання банківських правовідносин, крім норм банківського права, норм фінансового, адміністративного, цивільного, господарського права, а також (в окремих випадках) звичаїв ділового обороту та банківських звичаїв; особливості структури норм банківського права (гіпотеза, диспозиція, санкція); особливості класифікації норм банківського права (за функціональною спрямованістю – регулятивні та охоронні; за змістом – матеріальні і процесуальні; за призначенням – загальні та пруденційні) – все це в своїй сукупності забезпечує спрямованість банківського права на забезпечення виконання завдань держави у фінансовій сфері її діяльності.

      Зміст і значення імперативного методу правового регулювання для оптимізації  практики застосування банківського права визначається тим, що зазначений метод є домінантним в сфері дії банківського права, а також тим, що імперативний метод правового регулювання – це фактор особливого значення в сенсі усвідомлення теперішнього статусу банківського права як важливого інституту фінансового права України. Разом з тим, вмотивовано значне поширення імперативних норм для регулювання банківської діяльності шляхом, зокрема, кодифікації банківського права є об’єктивною передумовою його оптимізації без термінового виділення в окрему галузь права, що водночас не суперечить перспективі виділення банківського права в окрему галузь права, якщо для цього в Україні складуться належні передумови.

      Взаємодія між банківським і цивільним  правом у межах системи фінансового права України найбільш переконливо в сенсі ефективності прослідковується на сьогодні в контексті особливостей банківських договорів як правового інституту, який доводить актуальність питання про гармонізацію цивільно-правового, фінансово-правового і суто банківсько-правового підходів до проблеми удосконалення системи банківського права в Україні.

      Статус  банківського права як інституту фінансового права не позбавляє банківське право перспективи виділення в окрему галузь права, але на теперішній час потребує оптимізації саме в площині фінансового права.

 

Список використаних джерел

 
 

      1. Агарков М.М. Основы банковского права. Курс лекцій. Учение о ценных бумагах: научное исследование: 3-е издание, стереотип. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 336 с.

      2. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. – М.: Статут, 1997. – 848 с.

      3. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. – М.: Госюриздат, 1963. – 197 с.

      4. Ващенко Ю.В. Банківське право. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 344 с.

      5. Гетманцев Д.О., Шукліна Н.Г. Банківське право України. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 344 с. // http://ebk.net.ua/Book/law/getmantsev_bpu/part1/101.htm.

      6. Кирилюк Д. До питання про необхідність розробки та прийняття Банківського кодексу в Україні. // Юридичний журнал. – 2006. – № 12. // http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2484.

      7. Кириченко О. Модернізація організаційно-правового забезпечення реформування банківської системи України. // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nzizvru/2010_3/p3_30.html.

      8. Конституція України. Закон. Конституція від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141. В редакції від 04 лютого 2011 року. // http://zakon.rada.gov.ua.

      9. Костюченко О.А. Банківське право: Банківська система. Національний банк. Комерційні банки. Розрахунки і кредитування. Ринок цінних паперів. Національне валютне законодавство. Банківські системи зарубіжних країн. Інститут банківської таємниці. Підручник. – 3-тє видання. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 198 с. – (Економіка. Фінанси. Право).

      10. Майоров В. Проблема галузевої належності банківських договорів. // Юридичний журнал. – 2007. – № 5. http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2657

      11. Мацелик М.О., Мацелик Т.О., Пригоцький В.А. Фінансове право. Навчальний посібник. / За ред. В.К. Шкарупи. – К.: Знання, 2011. – 815 с.

      12. Новий курс: Реформи в Україні 2010–2015. Національна доповідь. – К.: НВЦ Національної бібліотеки України імені В.І. Вернацького, 2010. – 225 с.

      13. Орлюк О.П. Банківське право. Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 392 с.

      14. Орлюк О.П. Теоретичні питання банківського права і банківського законодавства. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 104 с.

      15. Пахомов И.Н. Финансовое право. Учебник.. Издание третье, с изменениями и дополнениями. – Х.: Одиссей, 2007. – 328 с.

      16. Про банки і банківську діяльність. Закон України від 07 грудня 2000 року № 2121 ІІІ. // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 5-6. – Ст. 30.

      17. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Збірник наукових праць. Т. 15. – Суми: УАБС НБУ, 2006. – 336 с.

      18. Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Закон України від 02 грудня 2010 року. // Відомості Верховної Ради. – 2011. – № 13-14, № 15-16, № 17. – Ст. 112.

      19. Про Національний банк України. Закон України від 20 травня 1999 року № 679-XIV. // Відомості Верховної Ради. – 1999. – № 29. – Ст.238. В редакції від 16 червня 2011 року. // http://zakon.rada.gov.ua.

      20. Про усунення зловживань у процесі залучення суб’єктами підприємницької діяльності грошових коштів громадян. Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 1995 року № 491/95-ВР. // http://zakon.rada.gov.ua.

      21. Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг. Закон України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ. // Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 1. Ст. 1.

      22. Тосунян Г.А., Викулин А.Ю., Экмалян А.М. Банковское право Российской Федерации. Общая часть: Ученик. М.: Юристь, 2003. – 448 с.

      23. Цивільний кодекс України. Закон, Кодекс від 16 січня 2003 року № 435- IV. // Відомості Верховної Ради. – №№ 40-44. – Ст. 356.