Політика залучення позикових коштів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фінансовий менеджмент_90

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

 

 

 

1 Теоретична частина

 

Політика залучення позикових коштів

 

В сучасній економічній  літературі позиковий капітал (фінансові  зобов’язання)диференціюються наступним  чином:

1. Довгострокові фінансові зобов’язання:

– Довгострокові кредити банків, термін повернення яких не наступив;

– Довгострокові позикові кошти, термін повернення яких не настав;

– Довгострокові кредити та позики, які не погашені своєчасно.

2. Короткострокові фінансові зобов’язання:

– короткострокові кредити банків, термін повернення яких не наступив;

– короткострокові позикові кошти, термін повернення яких не настав;

– короткострокові кредити та позики, які не погашені своєчасно.

– кредиторська заборгованість;

– інші короткострокові фінансові зобов’язання.

Основні етапи політики залучення позикового капіталу:

1. Аналіз залучення і використання позикових коштів у минулому періоді.

2. Визначення цілей залучення позикових коштів у розрахунковому періоді.

3. Визначення граничного обсягу залучення позикових коштів.

4. Оцінкк вартості залучення позикового капіталу з різних джерел.

5. Визначення співвідношення обсягу позикових коштів, які залучаються на короткостроковій та довгостроковій основі.

6. Визначення форм залучення позикових коштів.

7. Визначення складу основних кредиторів.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів.

9. Забезпечення ефективного використання залучених кредитів.

10. Забезпечення своєчасних  розрахунків за кредити.

2. Переваги та недоліки  залучення позикового капіталу  на підприємстві.

Переваги позикового капіталу.

Головною перевагою  позикового капіталу є його більш  низька вартість. Вартість позикового капіталу є порівняно низькою з вартістю акціонерного капіталу за рядом причин, а саме:

1. Витрати по технічному забезпеченню та ті що пов’язані із залученням для позикового капіталу нижчі ніж для акціонерного (не потрібна функція регістратора, послуги андеррайтера – фахівця по розміщенню).

2. Доподаткова ставка відсотків за позиковим капіталом нижча ніж доходність по акціонерному капіталу. Це пов’язано з більш низьким ризиком, так як у випадку фінансових невдач або банкрутства вимоги кредиторів будуть задоволені в першу чергу. Крім того позиковий капітал часто надається під гарантію або забезпечення реальними активами, які гарантують повернення коштів.

3. Плата за позиковий капітал зменшує оподатковувану базу. Використовуючи позиковий капітал компанія економить на податкових платежах. Величина цієї економії називається податковим щитом.

4. Позиковий капітал не дає право його власникам на управління. І не загрожує керівництву втратою робочих місць. Додаткова емісія акцій несе потенційну загрозу скупки акцій сторонніми інвесторами та зміни політики фірми, тоб то зміни керівництва.

Переваги позикового фінансування:

─   Зростання доходності власного капіталу (якщо доходність активів перевищує плату за позиковий капітал);

─   Можливість диверсифікації власного капіталу;

─   Податковий щит;

─   Можливість збереження контролю.

Недоліки позикового фінансування:

1. Наявність ризику у власника капіталу підприємства, який пов’язаний з тим, що крім комерційного ризику у акціонерів виникає зверх фінансовий ризик. Результатом цього є вимога додаткової компенсації за підвищений ризик. Таким чином, позиковий капітал є привабливим своєю відносною дишевезною, але його залучення обмежено зростанням ризику власників капіталу підприємства.

2. Необхіднісь концентрації грошових коштів до моменту погашення позики. Так як термін повернення позикового капіталу є чітко визначеним кредитною угодую, то керівництво корпорації повинно розробляти схеми погашення (утворення накопичувального фонду або залучення нової позики). Найчастіше підприємства додержуються стратегії підтримки певної структури капіталу та погашення однієї позики здійснюється за рахунок іншої.

3. Суттєва частка позикового капіталу дає можливість кредиторам контролювати певні рішення компанії, що приймаються.  Існують випадки коли у договорі банківської позики присутні вимоги обов’язкової частки рефінансування чистого прибутку або утворення фонду погашення, що може не відповідати інтересам менеджерів компанії. Досить часто надання позики здійснюється на умові застави або гарантій. Якщо об’єктом застави виступають акції, то у випадку фінансової кризи на підприємстві контроль над компанією може перейти до кредиторів.

3.Оцінка вартості окремих елементів  позикового капіталу.

Оцінка вартості позикового капіталу має певні особливості:

1. Відносна простота формування базового показника оцінки вартості.

2. Врахування в процесі оцінки вартості позикових коштів податкового коректора.

3. Вартість залучення позикового капіталу має високий ступінь зв’язку з рівнем кредитоспроможності підприємства, який оцінює кредитор.

Базові елементи вартості позикового капіталу.

1. Вартість фінансового кредиту:

– банківського кредиту;

– фінансового лізингу.

2. Вартість капіталу, який залучається за рахунок емісії облігацій.

3. Вартість товарного (комерційного) кредиту.

4. Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості.

4. Управління залученням  банківського кредиту.

Банківський кредит –  це сукупність грошових коштів, які  надаються банком клієнту для  цільового використання на певний термін за встановлений відсоток. Основні види кредиту представлені на рис.1.

Етапи формування політики залучення банківського кредиту:

1. Визначення цілей використання банківського кредиту, що залучається.

2. Оцінка власної кредитоспроможності.

3. Вибір необхідних видів банківського кредиту, що залучається.

4. Оцінка умов здійснення банківського кредитування різних видів кредиту.

5. Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту.

6. Організація контролю за поточним обслуговуванням банківського кредиту.

7. Забезпечення своєчасної і повної амортизації суми основного боргу по банківським кредитам.

5. Управління залученням товарного кредиту.

Товарний (комерційний) кредит надається  підприємству у формі відстрочки платежу за поставлену йому сировину, матеріали або товари. В сучасній комерційній або фінансовій практиці виділяють наступні основні види товарного кредиту:

1. Товарний кредит з відсрочкою платежу за умовами контракту.

2. Товарний кредит з оформленням заборгованості векселем.

3. Товарний кредит за відкритим рахунком.

4. Товарний кредит у формі консігнації.

 

 

 

Рис.1.  Основні види банківського кредиту, які надаються підприємству.

 

Політика залучення  товарного кредиту представляє  собою частину загальної політики залучення коштів, яка полягає  в забезпеченні потреби у фінансуванні формування його виробничих запасів  і зниженні загальної вартості залучення  позикового капіталу.

Етапи розробки політики залучення товарного кредиту:

1. Формування принципів залучення товарного кредиту і визначення основних його видів.

2. Визначення середнього терміну використання товарного кредиту.

3. Оптимізація умов залучення товарного кредиту.

4. Мінімізація вартості залучення товарного кредиту.

5. Забезпечення ефективності використання товарного кредиту.

6. Забезпечення своєчасних розрахунків за товарним кредитом.

6. Управління фінансовим лізингом.

Фінансовий лізинг характеризується складною системою  екоомічних відносин – арендних, торгових, кредитних. Види фінансового лізингу представлені на рис.2.

Етапи управління фінансовим лізингом:

1. Вибір об’єкту фінансового лізингу.

2. Вибір виду фінансовго лізингу.

3. Узгодження з лізингодавцем умов здійснення лізингових операцій.

4. Оцінка ефективності лізингових  операцій.

5. Організація контролю за своєчасним  здійсненням лізингових платежів.

6. Управління облігаційною позикою.

Одним із джерел залучення позикових  коштів є емісія облігацій. Види облігацій  підприємства представлені на рис.3.

Етапи управління облігаційною позикою:

1. Дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії облігацій підприємства.

2. Визначення цілей залучення облігаційної позики.

3. Оцінка власного кредитного рейтингу.

4. Визначення обсягу емісії облігацій.

5. Визначення умов емісії облігацій.

6. Оцінка вартості облігаційної позики.

7. Визначення ефективних форм андеррайтингу.

8. Формування фонду погашення облігацій.

Рис. 2. Класифікація фінансового  лізингу.

 

 

Рис.3 Класифікація облігацій, емітованих підприємством

 

8. Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю.

Внутрішня кредиторська заборгованість характеризує найбільш короткостроковий вид позикових коштів, що використовує підприємство. Основні особливості  внутрішньої кредиторської заборгованості:

– внутрішня кредиторська заборгованість висупає безкоштовним джерелом позикових коштів що використовуються;

– розмір внутрішньої кредиторської заборгованості, який виражений в днях її обороту, здійснює вплив на тривалість фінансового циклу підприємства;

– сума внутрішньої кредиторської заборгованості знаходиться у прямій залежності від обсягу господарської діяльності, в першу чергу – від обсягу виробництва і реалізації продукції;

– розмір внутрішньої кредиторської заборгованості за більшістю елементів носить оціночний харатер;

– розмір внутрішньої кредиторської заборгованості по окремим її елементам залежить від періодичних виплат нарахованих коштів.

Етапи управління кредиторською заборгованістю:

1. Аналіз внутрішньої кредиторської заборгованості у попередньому періоді.

2. Визначення складу внутрішньої кредиторської заборгованості у майбутньому періоді.

3. Встановлення періодичності виплат за окремими видами внутрішньої кредиторської заборгованості.

4. Прогнозування середньої суми нарахованих платежів за окремими видами внутрішньої кредиторської заборгованості.

5. Прогнозування середньої суми і розміру приросту внутрішньої кредиторської заборгованостіпо підприємству вцілому.

6. Оцінка ефекту від приросту внутрішньої кредиторської заборгованості.

7. Забезпечення контролю за своєчасним нарахуванням і виплатікоштів у розрізі окремих видів внутрішньої кредиторської заборгованості.

 

 

 

2 практична частина

 

2.1 Задача 1

 

Грошові витрати підприємства складають 5000 грн. Ставка відсотка по державних цінних паперах дорівнює 8%, а витрати, що пов’язані з кожною їх реалізацією, складають – 0,5 грн. Використовуючи модель Боумоля, визначити: середній розмір грошових коштів на рахунку (кошик поповнення коштів) та загальну кількість операцій від конвертації цінних паперів у готівку; політику підприємства щодо управління грошовими коштами та їх еквівалентами.

 

Розв’язання

 

Визначаємо оптимальну суму грошових коштів на рахунку:

 

,       

 

де С – оптимальна сума грошових коштів на рахунку;

F – витрати, пов’язані з реалізацією державних цінних паперів;

T – грошові витрати підприємства;

r – ставка відсотка по державних цінних паперах.

 

За умовами задачі: грн.

Середній розмір грошових коштів на рахунку: грн.

 

Загальна кількість угод за конвертацією цінних паперів в грошові кошти (к) визначається: к = Т/С:

(угод).

Загальні витрати (ОР) щодо реалізації такої політики управління грошовими коштами складуть:

 

грн.

Таким чином, політика фірми щодо управління грошовими коштами така: як тільки кошти на рахунку закінчуються, фірма повинна продати частину цінних паперів приблизно на суму 250 грн. Така операція буде виконуватися приблизно раз на місяць. Максимальний розмір грошових коштів на рахунку складе 250 грн., середній – 125 грн.