Контрольна робота з «Фінансовий менеджмент»

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Національний університет харчових технологій

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

З дисципліни «Фінансовий  менеджмент»

Варіант 4

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: Резніченко Віталіна

Олександрівна

Студентка VI курсу, 2 групи

Факультет ОФПД

Спеціальність «Облік і аудит»

Викладач: Обушна Н.І.

 

 

 

 

Київ – 2013

Зміст

1. Звіт про рух грошових коштів та використання у фінансовому плануванні…………………………………………………………………3
2. Управління фінансовими ризиками……………………………………..7
3. Задача……………………………………………………………………..13
4. Список використаної літератури……………………………………….14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Звіт про рух грошових коштів та використання у фінансовому плануванні.

1) Мета звіту про рух  грошових коштів.

2) Критерії звіту про  рух грошових коштів.

3) Показник Cash Flow.

           Порядок використання в аналізі фінансового стану підприємства інформації із “Звіту про рух грошових коштів” розглядається в Лекції 2, але при цьому необхідно пам’ятати про наступне.

            Основна мета звіту про рух грошових коштів полягає у наданні вичерпної інформації про:

• актуальну та потенційну спроможність підприємства вчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов’язання перед кредиторами та акціонерами;
• можливі розбіжності між результатом фінансово-господарської діяльності фірми за звітний рік та її грошовими коштами;
• вплив потоків інвестиційних і фінансових ресурсів на фінансовий стан компанії.

          Звіт про рух грошових коштів необхідно доповнювати інформацією, яка має відповідати певним критеріям, а саме:

• містити вичерпні дані про зміни фонду фінансових ресурсів на підприємстві в розрізі окремих його складових;
• повідомляти про джерела надходжень та цілі використання ліквідних ресурсів у формі надходжень та виплат;
• містити дані про вхідні та вихідні грошові потоки в розрізі кожного виду діяльності підприємства – операційного, інвестиційного, фінансового;
• містити лише ті дані, достовірність яких можна перевірити за первинними документами бухгалтерського обліку;
• надавати дані, які неможливо взяти з балансу та звіту про прибутки і збитки.

          Важливою особливістю звіту про рух грошових коштів є відокремлена інформація про фонд фінансових ресурсів – грошові кошти та їх еквіваленти (cash & cash-equivalents). Грошові кошти – це кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можна вільно конвертувати у грошові кошти і які характеризуються незначним ризиком щодо зміни вартості. Звіт про рух грошових коштів не охоплює зміни у складі грошових коштів та їх еквівалентів і негрошові операції (бартерні, трансформацію боргу у власний капітал, придбання основних засобів на умовах фінансової оренди тощо).

          Центром звіту про рух грошових коштів є показник Cash Flow, який має англо-американське походження. Вперше він був запроваджений на початку 1950-х років з метою проведення фінансового та інвестиційного аналізу. Так, наприклад, окрім багатьох можливих показників, які можуть бути розраховані на підставі даних балансу або звіту про прибутки і збитки, біржовиків цікавлять деякі важливі інтегровані показники в т.ч. з використанням Cash Flow.

          Поряд з відношенням «курс/прибуток»  (KGV) з деякого часу велика увага  приділяється іншому курсовому  показнику – відношенню «курс/Cash Flow» (KGV). Він розраховується на підставі діючого курсу акцій, поділеного на кешфлоу в розрахунку на одну акцію компанії.

           Показник Cash Flow використовується, з одного боку, як індикатор фінансової стійкості підприємства (показник оцінки потенціалу внутрішніх джерел фінансування), а з другого – як індикатор прибутковості (показник актуальної та потенційної прибутковості підприємства). Залежно від вихідних даних та цілей фінансово-економічного аналізу використовуються різні інтерпретації показника Cash Flow. Його трактують і як показник наявності внутрішніх фінансових джерел, і як індикатор фінансової стабільності підприємства тощо. Проте будь-яка інтерпретація Cash Flow ґрунтується на гіпотетичному припущенні про наявність двох підприємств: із стійким економічним станом (так зване здорове підприємство – “А”, яке має порівняно високий Cash Flow), і нестійким (слабке підприємство – “В”, яке характеризується малим значенням Cash Flow). З такої передумови випливає, що А > В. Визначаючи Cash Flow, слід також враховувати галузеві особливості діяльності підприємств.

Таблиця 1.

          Показник Cash Flow найчастіше визначається шляхом збільшення чистого прибутку на величину акумульованих амортизаційних відрахувань. Якщо промислове підприємство порівняти з торговельним, то навіть за умови ідентичності обсягів їх чистого прибутку промислове підприємство матиме значно вищий показник Cash Flow, ніж торговельне. Це обумовлено передусім тим, що торговельне підприємство, як правило, здійснює незначні капіталовкладення в основні фонди, а тому має менші амортизаційні відрахування.

          Слід також мати на увазі, що значення показника Cash Flow може достовірно відображати фінансовий стан підприємства лише за умови врахування стратегії його розвитку. Так, якщо порівнювати два прибуткових підприємства однієї галузі, одне з яких вкладає свій капітал у корпоративні права інших суб’єктів господарювання, а інше – розширює власні виробничі потужності, то останнє, за інших рівних умов, матиме вищий показник Cash Flow. Характерно, що саме у цьому показнику здебільшого відображаються галузеві особливості діяльності підприємств.

            Як вже зазначалось, у річному звіті не подається інформація про всі потоки фінансових ресурсів підприємства, тобто в ньому повністю не відображено його реальний фінансовий стан в повному обсязі. Баланс та Звіт про фінансові результати підприємства відображають лише його майновий та прибутковий стан на звітну дату. Баланс дає змогу оцінити статті тільки на кінець звітного періоду, Звіт про фінансові результати – продемонструвати надходження і платежі виключно у формі витрат і доходів. Відтак існує небезпека шляхом тенденційного добору методів оцінки тих чи інших статей балансу “відкоригувати” картину річної звітності. Цього можна уникнути завдяки Звіту про рух грошових коштів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Управління фінансовими ризиками.
1. Ризик-менеджмент.
2. Мета управління фінансовими ризиками.
3. Контроль управління ризиками.
4. Система управління ризиками.
5. Диверсифікація.
6. Хеджування.

          Управління фінансовими ризиками є одним з найважливіших функціональних завдань фінансового менеджменту. На практиці цю сферу управління фінансами здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту – ризик-менеджмент.

           Під ризик-менеджментом слід розуміти систему управління ризиками на підприємстві, що передбачає використання методів та інструментів, спрямованих на виявлення, ідентифікацію ризиків, розрахунок ймовірності їх настання, їх оцінку (визначення можливого розміру фінансових втрат) та нейтралізацію (внутрішнє і зовнішнє їх страхування).

            Основна мета управління фінансовими ризиками – мінімізація пов’язаних з ними фінансових втрат. Головними завданнями управління фінансовими ризиками є оптимізація структури капіталу (співвідношення між власними та позичковими джерелами формування фінансових ресурсів) та оптимізація портфеля боргових зобов’язань. Передумовою оптимізації структури капіталу є розрахунок ефекту фінансового левериджу. Оптимізація портфеля боргових зобов’язань досягається на підставі:

• диверсифікації кредиторів;
• максимізації рівня показника дюрації (середньозваженого строку непогашеної заборгованості);
• мінімізації платежів за користування позичковим капіталом.

          В процесі фінансової діяльності ризик-менеджмент здійснюється у відповідності з політикою управління фінансовими ризиками – системою цілей і завдань управління ризиками, а також сукупністю методів і засобів досягнення цих цілей. Політика управління фінансовими ризиками знаходить своє відображення у стратегії і тактиці виявлення та нейтралізації ризиків.

Процес управління ризиками є досить складним (рис. 1).

Рис. 1. Процес управління ризиками.

 

          Система управління ризиками включає наступні блоки завдань:

• ідентифікацію – процес встановлення переліку основних видів фінансових ризиків, що притаманні діяльності конкретного підприємства;
• оцінку ризиків – відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх настання в кількісному виразі;
• нейтралізацію ризиків – вжиття відповідних заходів щодо зменшення ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу.

          Ідентифікація фінансових ризиків є необхідною передумовою оцінки їх рівня в процесі ризик-менеджменту.

          На першій стадії ідентифікації в розрізі кожного напрямку господарської діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової) і основних господарських операцій визначаються притаманні їм види фінансових ризиків і на цій підставі складається перелік можливих несистематичних ризиків підприємства.

          На другій стадії визначається перелік систематичних ризиків, пов’язаних з господарською діяльністю підприємства в цілому.

          На третій стадії формується загальний портфель фінансових ризиків пов’язаних з діяльністю підприємства (включає можливі систематичні і несистематичні фінансові ризики).

          Під час оцінки ризиків базовими величинами, що розраховуються, є величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою для вибору відповідних заходів їх нейтралізації.

          До основних інструментів нейтралізації ризиків слід віднести:

• формування відповідних резервів;
• диверсифікація ризиків;
• хеджування;
• страхування ризиків страховими компаніями.

          Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих цілей резервного фонду фінансових ресурсів, що призначений для покриття можливих збитків.

          Резерви створюються відповідно до чинного законодавства або установчих документів підприємств за рахунок нерозподіленого прибутку або коштів власників. В окремих випадках джерелом формування резервного фонду можуть бути валові витрати суб’єктів господарювання, що регулюється законодавчими актами з питань оподаткування. Згідно Закону України “Про господарські товариства” на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований резервний (страховий) фонд (капітал). Розмір цього фонду регламентується засновницькими документами, але він не може бути меншим 25 % статутного капіталу підприємства. Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду (капіталу) також передбачається засновницькими документами, але він не може бути меншим 5 % суми чистого прибутку підприємств. Для банківських установ, страхових компаній та деяких інших сфер діяльності нормативними актами встановлено особливий порядок формування резервного капіталу. Зазначимо, що додатковий вкладений капітал можна розглядати як резервний капітал, джерелом формування якого є кошти власників.

          Зменшення рівня фінансових ризиків можна також досягти, застосовуючи механізм диверсифікації.

          Диверсифікація – один зі способів мінімізації фінансових ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо.

          Розрізняють диверсифікацію інвестицій, продукції та виробництва.

          При вивченні цього питання слід враховувати, що законодавством встановлені вимоги щодо диверсифікації активів та їх ліквідності у разі, якщо суб’єкти господарювання здійснюють свою діяльність у сфері банківської чи страхової справи, фінансового посередництва та в інших випадках.

           Диверсифікація активів може здійснюватися шляхом розподілу значної їх частини між найбільш ліквідними, безпечними і прибутковими категоріями, наприклад:

• кошти на поточних рахунках;
• банківські вклади (депозити);
• нерухоме майно;
• цінні папери, що передбачають одержання прибутку;
• цінні папери, що емітуються державою;
• готівка в межах лімітів залишків каси.