Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Марта 2012 в 15:19, реферат
Одним з пріоритетних напрямів економічної політики України є становлення сектору малого бізнесу, розвиток якого сприятиме оздоровленню економіки та зростанню добробуту населення. Визначальне місце малого бізнесу в економіці країни підтверджено світовим досвідом. Специфікою функціонування малих підприємств є висока чутливість до змін економічного середовища, а отже – високий рівень ризику в діяльності цих підприємств.
Малі підприємства мають конкурентні переваги, зокрема, гнучкість та мобільність організації виробництва, що визначає швидкість адаптації до змін кон’юнктури ринку, оперативне оновлення асортименту продукції, орієнтацію на конкретних споживачів, можливість швидкого впровадження нових зразків продукції.
1. Науково-методичні засади управління ризиком на малих підприємствах.
2. Методичні підходи до управління ризиком на малих підприємствах України.
3. Підвищення ефективності управління ризиком на малих підприємствах.
3. Найбільш важливим і найбільш розповсюдженим прийомом зниження ступеня ризику є страхування ризику, оскільки найсерйозніші економічні ризики страхуються за допомогою зовнішнього страхування.
Сутність страхування виражається в тому, що інвестор готовий відмовитися від частини своїх доходів, аби уникнути ризику, тобто він готовий заплатити за зведення ступеня ризику до нуля.
Після виконання трьох перших етапів, тобто оцінки та аналізу ризику і визначення з методом зниження ризику та його застосування, здійснюється постійна робота з контролю над ефективністю даних методів та засобів, а також моніторинг за появою нових ризиків.
В процесі діяльності підприємств визначено, що побудова ефективних систем управління ризиком потребує здійснення певних організаційних дій щодо визначення причин і умов виникнення ризикових ситуацій, зокрема, виявлення факторів ризику, що мають конкретний вплив на діяльність цих підприємств.
Для малих підприємств ропонується алгоритм, який визначає послідовність етапів управління ризиковою ситуацією в короткостроковому періоді, та дозволяє визначити сценарії можливих ризикових ситуацій і завчасно розробити план заходів із забезпечення платоспроможності підприємства (рис. 2).
Першим етапом процесу управління ризиковою ситуацією є формування базового плану надходжень та виплат грошових коштів. На підставі аналізу інформації визначаються альтернативні варіанти – набір ситуацій щодо впливу факторів ризику на обсяги вхідних та вихідних грошових потоків. Далі проводиться імітаційне моделювання грошових потоків для кожної досліджуваної ситуації та визначається показник чистого грошового потоку. За умови появи від’ємного значення цього показника визначена ситуація вважається ризиковою.
Відповідно до положень концепції ситуаційного управління класифікація ситуацій визначається можливостями системи управління. Управління ризиковою ситуацією розглядається в аспекті попередження виникнення ризикової події, а також відновлення рівноваги у випадку реалізації негативного впливу факторів на обсяги грошових потоків.
Рис. 2. Укрупнена схема алгоритму управління ризиковою ситуацією
.
Системою управління для ситуацій з високою ймовірністю настання передбачено застосовування методів, які дозволяють зменшити ймовірність реалізації факторів ризику, забезпечуючи тим самим стійкість функціонування підприємства.
Для малоймовірних ситуацій або ситуацій, ймовірність настання яких неможливо визначити, завданням управління стає розробка заходів із забезпечення поточної платоспроможності в короткостроковому періоді, спрямованих на збільшення ліквідності оборотних активів з метою зростання позитивного грошового потоку в короткостроковому періоді, часткове деінвестування необоротних активів, прискорене скорочення обсягів короткострокових фінансових зобов’язань, що визначає зниження обсягів видатків грошових коштів.
Отже, для ефективного функціонування, малі підприємства, повинні обов’язково застосовувати управління ризиками, щоб у майбутньому знизити свої збитки, а при можливості збільшити прибутки. Але існують певні обмеження у інструментах та ресурсах, які можуть використовувати малі підприємства.
Висновок.
Отже управління ризиком слід розглядати як процес впливу на економічну систему, ефективність та умови функціонування якої наперед точно невідомі, з метою мінімізації відхилень від очікуваного результату, що спричинені дією контрольованих і неконтрольованих чинників. Специфіка управління ризиком на малих підприємствах полягає у цілеспрямованості, динамічності, комплексності, обмеженості можливостей застосування методів аналізу та впливу на ризик, а також у соціально-економічному та організаційно-технічному характері його здійснення.
Нестійкість розвитку підприємств малого бізнесу обумовлена певними чинниками, основними з яких є недостатність фінансових ресурсів, високий рівень конкуренції з боку великих підприємств, висока чутливість до несприятливих економічних та неекономічних змін, соціальна незахищеність підприємців та найманих працівників, недосконалість податкової політики, суперечливість законодавства та інші перепони у здійснення підприємницької діяльності, відсутність у керівників-підприємців досвіду управління бізнесом.
Управління ризиком на малому підприємстві доцільно здійснювати із застосуванням ситуаційного підходу, що передбачає визначення основних внутрішніх і зовнішніх факторів, які впливають на функціонування підприємства. Об’єктом управління стає ризикова ситуація, яку розглядають, як подію або сукупність подій, що відбулися або можуть відбутися у зовнішньому та внутрішньому середовищі, наслідком яких є виникнення ризику.
Також визначено, що на малих підприємствах управління ризиковою ситуацією здійснюється шляхом застосування методів зниження ймовірності настання ризикової події або (в разі неможливості визначення такої ймовірності) вжиття заходів із забезпечення збалансованості грошових активів та короткострокових зобов’язань підприємства. При цьому розробка комплексу заходів щодо зниження ймовірності настання ризикової ситуації здійснюється із застосуванням таких методів управління ризиком: уникнення ризику в частині встановлення взаємовідносин з надійними контрагентами (постачальниками, замовниками тощо) та відмови від співпраці з новими неперевіреними партнерами, а також дисипації ризику в частині диверсифікації закупівлі сировини і матеріалів та розподілу продукції, що реалізується, між кількома замовниками.
Список використаної літератури.
1. Бутенко А.І. Сараєва М.І. Ризики та стратегії малого бізнесу в умовах кризи// Вісник ХНЕУ - № 4 ( Том 3), - 2010, - С. 20-23.
2. Клименюк М.М., Брижань І.А. Управління ризиками в економіці. - К.: Просвіт, 2000. - 253 с.
3. Лук'янова В.В., Головач Т.В. Економічний ризик: навч. посіб. – К..: Академвидав, 2007. – С. 12–46.
4. Машина Н.І. Економічний ризик і методи його вимірювання: навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури,2003. – С. 5–52.
5. Писаревський І.М., Стешенко О.Д. Управління ризиками. Навч. посібник. – Харків: ХНАМГ, 2008. – 124 с.
6. Соломенко О.Є. Кількісний аналіз фінансового ризику за допомогою індикаторів фінансового стану підприємства / О.Є. Соломенко // Проблеми науки. – 2005. - №11. – С. 37-40.
7. Соломенко О.Є. Методологічні аспекти оцінки ризику на малих підприємствах легкої промисловості / О.Є. Соломенко //Актуальні проблеми економіки. – 2008. – № 1. – С. 165-169.
8. Шегда А.В., Голованенко М.В. Ризики в підприємництві: оцінювання та управління: навч. посіб. / А.В. Шегда, М.В. Голованенко; за ред. А.В. Шегди. – К.: Знання, 2008 – С. 15–69.
9. Ястремський О.І. Моделювання економічного ризику. – К.: Либідь, 2002. – 145 с.