Суть, функцii та значення фiнансiв пiдприэмств в умовах ринковоi економiки

е) обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

Життя довело ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, раціонального використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Ринкова система сприяє створенню гнучких виробництв, які здатні легко адаптуватись до запитів споживачів та досягнень науково-технічного прогресу.

1.2 Власні фінансові ресурси

Фінансову основу підприємства складає сформований власний капітал. Основними формами власного капіталу виступають :

а) статутний капітал (інколи вживають термін - статутний фонд) - це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.

Порядок і джерела формування статутних капіталів залежить від типу підприємства і форми власності, на базі якого воно функціонує. В Україні права підприємств різних форм власності та типів закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України “Про власність”, “Про підприємство в Україні”, “Про господарські товариства”.

Розмір статутного капіталу підприємства в значній мірі визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності, хоч, природно, не існує прямого зв'язку між розмірами статутних капіталів підприємств різних галузей і обсягом виробництва товарів та послуг на них, бо останнє визначається ще й такими факторами, як попит, пропозиція і ціна на товари та послуги, розмір залучених кредитів та інших позикових фінансових ресурсів. У певній мірі розмір статутного капіталу впливає на можливості зовнішнього фінансування, ділову репутацію підприємства.

Початковий розмір статутного капіталу підприємства фіксується в статуті або установчому договорі, які в обов'язковому порядку подаються до органів влади під час державної реєстрації підприємства. Контролюючі державні органи (фінансові, податкові), а також банки у взаємовідносинах постійно слідкують за розміром статутного капіталу кожного підприємства і за тим, щоб він був відповідним чином оплачений: адже замало лише задекларувати в статуті певний розмір статутного капіталу, треба вжити заходи до того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) надійшли в розпорядження підприємства реально від усіх юридичних і фізичних осіб, що мають частки в статутному капіталі та є його власниками;

б) резервний капітал - це розмір майна підприємства, що призначений для розміщення в ньому нерозподілених прибутків, для покриття збитків, погашення облігацій і викупу акцій підприємства, а також для інших цілей.

Резервний капітал формується в розмірі не менш 5 відсотків від статутного капіталу. На відміну від акціонерних товариств (АТ), товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) не формують резервний капітал.

Розмір резервного капіталу визначається уставом організації в певних межах: для акціонерних товариств ця межа 15% статутного капіталу, а розмір щорічних відрахувань не менш 5% річного чистого прибутку. Резервний капітал використається для покриття непередбачених втрат і збитків, а також для виплати дивідендів акціонерам, власникам привілейованих акцій при недостатності для цих цілей прибутку. Крім того, кошти резервного капіталу можуть використані для погашення облігацій організацій і викупу її власних акцій;

в) додатковий капітал поділяють на два складники: додатково вкладений капітал і інший додатковий капітал. За рахунок додаткового капіталу збільшують суму власного капіталу і підприємство стає менш залежним від кредиторів.

Для акціонерних товариств додатково вкладений капітал - це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість. В інших товариствах до додатково вкладеного капіталу включають суму внесків засновників, яка перевищує їхню частку в статутному капіталі.

Сума, яка відображається за статтею "Інший додатковий капітал", розкриває інформацію про вартість безкоштовно отриманих активів, суму дооцінки необоротних активів та інші види додаткового капіталу.

У разі безкоштовного отримання підприємством необоротних активів від інших фізичних чи юридичних осіб суму отриманих необоротні активи відображають як суму додаткового капіталу в сумі справедливої вартості цих активів.

Додатково вкладений капітал в акціонерному товаристві формується за умови реалізації акцій вище номінальної вартості. Це можливо в разі первинної емісії акцій, але здебільшого ринкова вартість акцій вище номінальної під час розміщення акцій наступних випусків. Ринкова вартість акцій товариства підвищується зазвичай за зростання показника прибутковості акцій, що відображається в Звіті про фінансові результати.

У разі підписки на акції за ціною вище номінальної облік розрахунків після реєстрації статутного капіталу матиме додаткове відображення різниці між номінальною вартістю розміщення акцій і ціною придбання їх акціонерами;

г) нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби. В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал. Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану й неасигновану частини: - асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо); - неасигнована частина не має конкретного призначення. У зарубіжних корпораціях часто встановлюються обмеження, які накладаються на суму нерозподіленого прибутку. Такі обмеження тимчасово виділяють певну суму нерозподіленого прибутку, яка б могла бути виплачена у вигляді дивідендів. Коли обмеження знімаються, ця сума може бути сплачена у вигляді дивідендів та використана на інші потреби. Обмеження нерозподіленого прибутку можуть бути добровільними або вимушеними. Одним з найбільш поширених добровільних обмежень є обмеження на нерозподілений прибуток з метою розширення матеріально-технічної бази підприємства. Це обмеження може бути зняте керівництвом товариства в будь-який момент;

д) інші види власного капіталу.

Управління власним капіталом пов'язане з забезпеченням ефективного використання накопиченої його частини та формування власних фінансових ресурсів, які забезпечують подальший розвиток підприємства.

Власні фінансові ресурси підприємства формуються за рахунок

а) внутрішніх джерел;

б) зовнішніх джерел.

До внутрішніх джерел відносять прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних активів та інші внутрішні джерела формування власних фінансових ресурсів.

До зовнішніх джерел відносять залучення додаткового пайового чи акціонерного капіталу (шляхом додаткових внесків в статутний фонд або емісії та реалізації акцій), безповоротна фінансова допомога, безплатно передані матеріальні та нематеріальні активи, що включаються в склад балансу підприємства .інші зовнішні джерела

Політика формування власних фінансових ресурсів являє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка полягає в забезпеченні необхідного рівня самофінансування його виробничого розвитку.

Створення та реалізація політики формування власних фінансових ресурсів проходить в такій послідовності:

- аналіз формування власних фінансових ресурсів в попередні періоди;

- визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах;

- оцінка вартості залучення власного капіталу за рахунок різних джерел;

- забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел;

- оптимізація співвідношення внутрішніх та зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів

Реалізація даної політики пов'язана з вирішенням наступних основних завдань:

а) забезпечення максимізації формування прибутку з врахуванням допустимого рівня фінансового ризику;

б) формування ефективної політики розподілу прибутку ( дивідендна політика) підприємства;

в) формування та ефективна реалізація політики додаткової емісії акцій( емісійна політика) або залучення додаткового пайового капіталу.

1.3 Позикові та залучені фінансові ресурси

Усі джерела формування інвестиційних ресурсів поділяють на три основні групи: власні, позикові, залучені (рис. 1.1).

51

Рисунок 1.1 Джерела формування інвестиційних ресурсів підприємств

Розглянемо їх із відповідними, де ми вважаємо за необхідне, коментарями.

Власні фінансові ресурси ми розглянули в попередньому розділі.

Друга група можливих інвестиційних ресурсів підприємства -- позикові джерела, які в сучасній світовій практиці використовують насамперед для фінансування інвестиційних проектів з низьким ступенем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту. До складу позикових джерел входять такі:

а) довготермінові кредити банків та інших кредитних інститутів. Зазначимо, що з економічного погляду не можна ототожнювати терміни "позика" і "кредит" (хоч кредит інколи може виступати у формі позики -- безвідсоткового кредиту). Отже, позика (позичка) -- це вид господарсько-економічної операції, у процесі здійснення якої одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальнику) у тимчасову власність гроші або товари (речі), а позичальник зобов'язується повернути таку саму суму чи кількість товару в заздалегідь обумовлений строк. Отже, позика надається завжди на умовах повернення, але без комерційного зиску, тобто безкоштовно. Кредит -- господарсько-економічна операція з надання однією стороною (звичайно юридичною особою) іншій (юридичній або фізичній особі) грошей чи певного товару в борг (строкове користування на засадах повернення) і, як правило, за певну плату (сплату встановленого відсотка від загальної суми кредиту). Кредитні операції є багато направленими і порівняно численними, тому їх групують за певними ознаками. Довготермінові кредити в основні засоби підприємств звичайно називають інвестиційними.

Проте в Україні банки (як, до речі, й інші фінансові структури) поки що орієнтовані насамперед на короткотермінове кредитування, оскільки це визначається структурою їх пасивів: власні кошти відносно невеликі, а залучені, як правило, -- короткотермінові. Отже, короткотермінова структура депозитів у сучасних умовах диктує банкам необхідність і самим орієнтуватися на короткотермінові кредити, таким чином стримуючи зростання частки довготермінових кредитів. Інфляція також робить довготерміновий кредит невигідним для банків.

Активізація процесу залучення коштів населення до банківських установ гальмується наявними нині значним розривом між ставками за кредитами та депозитами комерційних банків. Ризиковий характер інвестиційної діяльності в сучасних умовах зумовлює високі кредитні ставки, крім того, банки в більшості випадків взагалі не бажають ризикувати, оскільки немає досконалої системи добору ефективних конкурентоспроможних інвестиційних проектів.

Перетворення довготермінових кредитів банків на реальне джерело інвестиційних ресурсів підприємства можливе лише за низької реальної відсоткової ставки за ними, а саме -- 10-- 12 % річних, при відстроченні виплат до закінчення освоєння виробничих потужностей. Необхідно переорієнтувати інтереси банків з роботи на ринку цінних паперів на інвестування реального виробництва. Як показує господарська практика, у розвиненій ринковій економці підвищення реальної відсоткової ставки на 1 % зменшує інвестиції у нове обладнання на 10--15 %;

б) емісія облігацій підприємства. Облігація -- цінний папір, що засвідчує внесення його власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента (облігації мають право випускати підприємства усіх форм власності) відшкодувати номінальну вартість у зазначений у цінному папері термін з виплатою фіксованих відсотків. Облігації всіх видів розповсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах. Володіння облігацією не дає права на участь в управлінні товариством. Облігації можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими). Курс облігацій на ринку цінних паперів залежить від попиту та пропозиції на них. Тому ринкова вартість кожної конкретної облігації у певний момент часу може бути вищою або нижчою від номінальної.

Емісія облігацій у світовій практиці набула значного поширення, але в Україні, насамперед через економічну нестабільність та велику ймовірність погіршення загального економічного становища в країні, цей вид цінних паперів як джерело інвестиційних ресурсів майже не використовується (невідомо, яку ставку дохідності треба встановлювати за облігаціями).

Крім того, цей вид ресурсів не поширений у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку, неплатоспроможністю попиту та невеликими розмірами статутного фонду більшості підприємств (чинне законодавство обмежує обсяги емісії облігацій у межах не більше 25 % обсягу статного фонду і дозволяє її тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій). Емісійний дохід, який отримують від продажу облігацій, обкладається податком на прибуток, тому це джерело фінансування інвестицій можуть використовувати переважно великі підприємства зі значними розмірами статутного фонду, які погоджуються нести майнову відповідальність за залучені ними кошти (підприємство відповідає за них усім своїм майном);

в) цільовий державний кредит, спрямований на конкретний вид інвестування. Наприклад, Постановою КМУ від 13.04.2000 № 654 на базі колишнього Державного інноваційного фонду та його регіональних відділень було створено Українську державну інноваційну компанію як небанківську фінансово-кредитну установу, основними завданнями якої є такі:

1)організація роботи з добору та експертизи інноваційних проектів, спрямованих на забезпечення розвитку економіки;

2)фінансування інноваційних проектів, спрямованих на впровадження прогресивних науково-технічних розробок і технологій у виробництво, освоєння випуску нових видів продукції шляхом надання підприємствам кредитів, інвестування та здійснення цими підприємствами спільної діяльності;

3)залучення позабюджетних джерел (у тому числі іноземних) для фінансування інноваційних проектів;

4)забезпечення повернення інноваційних позик Державного інноваційного фонду шляхом запровадження управління борговими зобов'язаннями дебіторів.

Крім зазначених позикових джерел формування інвестиційних ресурсів підприємства можна виокремити ще такі короткотермінові позикові джерела: короткострокові кредити та позики банків і небанківських фінансових інститутів; товарні (комерційні) кредити, що надаються постачальниками сировини та матеріалів.

Підприємства, які одночасно з власними коштами використовують позикові, можуть зазнати не тільки бізнес-ризику, а й фінансового ризику. Оптимальною, тобто такою, коли досягається максимум прибутку, є структура, у якій частка власних коштів становить 60-70 %, а позикових -- 30-40 %.

До складу залучених джерел належать такі: