Сучасні види фондових бірж. Основні категорії ленів біржі

   Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміну «derivative» — «похідний», оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди.

   Основу  класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, ощіонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визна-ченого періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти (похідні цінні папери) визначаються своїми специфікаціями — юридичними документами, в яких обов'язково обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики.

   У міжнародній практиці найпоширенішими  видами деривативів є форвардні  та ф'ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів — валюта, грошові кошти у формі кредитів і депозитів, цінні папери, фондові індекси.

   У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш широкого застосування здобули операції з традиційними фінансовими інструментами, з угодами, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), такі як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфейтинг, фінансова оренда; гарантії кредитної лінії, страхові угоди фінансового характеру тощо.

   До  похідних інструментів можуть відноситися й інші угоди фінансового характеру, інвестиційні характеристики яких залежать від базового активу, наприклад, інвестиційні сертифікати — цінні папери, емітовані інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією (сума загальної емісії не повинна перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду емітента), які засвідчують внесення вкладу їх власником в інвестиційний фонд і дають право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Метою інвестування в даному випадку є можливість зменшити свої ризики, оскільки за інвестиційним сертифікатом стоїть значна кількість цінних паперів — інвестиційний портфель емітента, яким керують професійні менеджери.

   Серед інструментів ринку похідних цінних паперів розрізняють сурогати цінних паперів, що за своєю економічною сутністю є фінансовими інструментами, мають вигляд цінних паперів, але законодавством такими не визнані. До них відносять:

• свідоцтва про депонування акцій —це похідний цінний папір, що засвідчує право власності інвестора-резидента на визначену кількість цінних паперів іноземного емітента, загальний обсяг емісії якого обліковується в іноземній депозитарній установі. Вперше з'явилися на українському ринку в 1993-1994 pp., як своєрідні замінники акцій російських підприємств з метою обійти законодавчо встановлені в Росії вимоги щодо емісії іменних акцій;
• білети, що дають право на володіння часткою акцій. Прикладом їх можуть бути сумнозвісні білети МММ, хоча на український ринок їх потрапила незначна частка;
• житлові сертифікати — боргові зобов’язання фірм, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю або на будівництві житла.

   До  похідних інструментів можуть відноситись й інші угоди фінансового характеру, укладені на строк, наприклад фондові варанти, які є різновидом опціону на купівлю (опціон call), що випускаються емітентом разом із власними привілейованими акціями чи облігаціями та надають його власникові право на придбання простих акцій чи облігацій даного еміте-нта протягом певного періоду на заздалегідь узгоджених умовах. Згідно з вітчизняними нормативними актами, варанти можуть випускатися лише відкритими акціонерними товариствами і тільки в документарній формі. Термін дії варанта не повинен перевищувати 1 рік, а обсяг базового активу емітента варантів — 50 % обсягу акцій даного емітента, випуск яких було зареєстровано.

   Похідні цінні папери мають більш ризикований  характер, ніж основний цінний папір, оскільки ризик за останнім додається до ризиків за похідними цінними паперами.

   Критеріями  віднесення фінансового інструменту  до групи похідних є:

• залежність його ціни безпосередньо або опосередковано від ціни або характеристики базового активу;
• стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансовим інструментом;
• наявність сукупності документів, які мають один базовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зобов'язань;
• відповідність обсягу та якості базового активу встановленим стандартам.

   Економічний зміст похідних фінансових інструментів пов’язаний з причиною їх появи. Деривативи виникли як відповідь на зростаючий рівень ризику у зв'язку з мінливістю цін, запропонувавши учасникам ринкових відносин механізми зниження цих ризиків. Процедура попередньої домовленості щодо умов операції обміну, яка має відбутися в майбутньому, дозволяє і продавцеві, і покупцеві протягом форвардного періоду стати незалежними від ризику зміни ринкової ціни ба-зового інструменту. Якщо строкова (майбутня, форвардна) ціна показує прибуток порівняно з витратами виробництва, то товаровиробник може уникнути цінового ризику, уклавши угоду про продаж товару ще до завершення виробничого процесу. Якщо ця ціна не покриває витрат, то вона стимулює виробництво даного товару взагалі.

   Таким чином, за своїм призначенням похідні інструменти спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків з погляду умов придбання та реалізації товарів і фінансових інструментів, дозволяючи уникати цінових ризиків тим суб'єктам господарювання, які не бажають ризикувати. В цілому строкові угоди дають змогу розділити на складові ті ризики, які притаманні базисним інструментам, і одночасно перерозподілити їх між учасни-ками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від базисних інструментів, тобто здійснювати трансферт цінових ризиків.

   За  економічним змістом ринок похідних фінансових інструментів — це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами.

   Основна функція та призначення строкового ринку полягає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) ці-нових ризиків. Як довела практика, з розширенням ринків потреба у зниженні ризиків під час проведення операцій з деривативами значно зростає. Водночас з виникненням біржової форми торгівлі похідними фінансовими інструментами створюються сприятливі умови для проведення операцій спе-кулятивного характеру. На ф’ючерсних біржах доступність для всіх бажаючих розглядається як основне правило органі-зації діяльності та запорука високої ліквідності і життєздатності біржових контрактів. Такий підхід дозволяє значно розширити коло учасників, якими можуть бути не лише юридичні особи — корпорації, банки, страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди, але й фізичні особи. Звичайно, організація біржової форми торгівлі значно спрощує проведення операцій спекулятивного характеру, дозволяючи укладати угоди в значних обсягах у будь-який час. На практиці багато учасників одночасно здійснюють обидва типи операцій (хеджу-вання і спекуляція).

   На  строковому ринку операції проводяться  в основному реальними власниками активів і фінансовими посередниками. Власники активів (хеджери) займаються хеджуванням, тобто укладають строкові угоди з метою страхування від можливих цінових змін на реальному ринку. Фінансові посередники рідко бувають зацікавлені в реальному володінні товарами чи фінансовими активами, що покладені в основу строкових контрактів. їх метою є отримання спекулятивного прибутку від різниці в цінах купівлі-продажу строкових контрактів. Тому часто одних учасників строкового ринку називають хеджерами, а інших — спекулянтами.

   Отже, в сучасних умовах деривативи виконують в економічній системі дві важливі функції:

• створюють механізм для проведення операцій хеджу-вання ціновихризиків;
• дозволяють біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отри-мання доходу від різнщі в цінах.

   Для ефективної роботи строкових ринків необхідні і хеджери, і спекулянти. Хеджер — це учасник ринку, який проводить операції з деривативами з метою зниження (уникнення) цінового ризику, пов'язаного з володінням базовими інструментами; спекулянти формують певні очікування на основі прогнозування майбутнього та використання їх для одержання прибутку від різниці в ціні купівлі-продажу фі-нансових інструментів чи товарів і цим самим забезпечують ринку високу ліквідність, створюючи хеджерам умови для вільної купівлі чи продажу деривативів у великій кількості у будь-який час. 
 

    Задача №12

   Визначити внутрішню та часову вартість опціону. Дані для розрахунку: поточний курс акції – 200 грн, ціна виконання опціону – 150, премія за опціон – 60 грн.

   Розв’язання:

   Внутрішня вартість опціону ВО внутр= Цак п – Цвик,

   де  Цак п – поточний курс купівлі  акцій;

   Цвик  – ціна використання

   ВО  внутр= 200-150=50 (грн.)

   Часова  вартість опціону ВЧопц = ПР – ВОвнутр,

   Де  ПР – премія, сплачена за опціон;

   ВОвнутр – внутрішня вартість опціону

   ВЧопц = 60-50=10 (грн.) 

    Задача № 31

   Депозитний  сертифікат номіналом 100 тис.грн  розміщений на 6 місяців під 50% річних. Визначити  прибутковість цінного паперу.

   Розв’язання:

   Поточний річний дохід за сертифікатом Дк.с = Ік * Цн.о,

   де  Ік – норма прибутковості (річна  процентна ставка);

   Цн.о  – номінальна ціна сертифікату.

   Дк.с = 100000*25% = 25000 (грн.)