Сучасні види фондових бірж. Основні категорії ленів біржі

   Сучасні види фондових бірж. Основні категорії  ленів біржі 

   Фондова біржа - це установа, організований  ринок, на якому власники здійснюють процес купівлі-продажу акцій та облігацій через посередників. Членами  біржі є, як правило, її засновники (окремі індивіди, кредитно-фінансові інститути) . За необхідності засновники біржі можуть розширити коло її членів шляхом продажу біржових місць. В умовах сприятливої кон'юнктури ціна місця на Нью-Йоркській фондовій біржі сягає одного мільйона доларів.

   Члени біржі або державні органи, які контролюють її діяльність, встановлюють умови, за яких та чи інша компанія може бути допущена до біржової торгівлі.

   На  фондовій біржі відбувається розподіл і перерозподіл фінансового капіталу (на «первинному» ринку — коли акції  випускаються і продаються населенню, різним компаніям та фінансово-кредитним інститутам; та «вторинному» ринку — коли іметовані акції знаходяться в обігу і переходять з одних рук до інших, що, поряд з рухом грошей, інших цінних паперів і відповідними інститутами формує кровоносну систему економіки).

   Важливим  елементом фінансового ринку  є кредитний ринок. Це організований  ринок, на якому власники або економічні партнери здійснюють процес купівлі-продажу  платіжних засобів. Основною формою кредиту є грошова позика. В широкому розумінні кредит означає надання майна або грошей іншій особі у власність за умови їх повернення з процентом, який і є платою за користування позикою. Кредитні операції опосередковують кредитні інститути, банки, та інші установи, які беруть у борг і надають позику.

   Товарна біржа

   Якщо  фінансові біржі та комерційні банки  разом із рухом цінних паперів  і грошей є кровоносними судинами економічної системи, то її клітинами  слід вважати гігантську масу товару, значна частина якого продається і купується на товарних біржах. Товарні біржі — це постійно діючі ринки, де купівля-продаж товарів здійснюється на основі встановлених стандартів і взірців та відповідних документів, які регламентують номенклатуру, обсяг, ціни, строки й види поставки та ін. умови.

   Товарні біржі поділяються на міжнародні та національні, універсальні й спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у США, Англії та Японії. На них припадає понад 90 % міжнародного біржового обороту.

   На  універсальних біржах продаються різноманітні промислові та сільськогосподарські товари. Приміром, на такій біржі в Чікаго — пшениця, кукурудза, соябоби, бройлери, золото, срібло, нафта, фанера та ін.

   На  спеціалізованих товарних біржах продаються окремі товари або споріднені групи  товарів. Наприклад, на Нью-Йоркській такій біржі — кава, какао і цукор. Існують лондонські біржі вовни, нафти, тощо. На спеціалізованій товарній біржі в Англії (де продаються кава, какао, цу­кор) за торговий день укладається близько 2,5 тис. конт­рактів на какао в обсязі 10 тонн кожний. На Лондонській біржі металів щороку укладається близько 14 млн. контрактів.

   На  біржах здійснюються два види товарообігу: реальний і ф'ючерсний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає близько 10 % світової торгівлі відповідними товарами. При ф'ючерсному товарообігу здійснюється продаж прав на товар (наприклад, на майбутній урожай), тому рух товару тут не обов'язковий. Різницю між ціною контракту в день його підписання і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна зросла), або покупець (якщо ціна знизилася). На випадок можливих збитків, зумовлених зміною цін на ринку в майбутньому, ф'ючерсні контракти страхуються (так зване хеджування). Операції щодо хеджування — це основна сфера діяльності товарних бірж. Наприклад, на лондонських біржах металів і цукру на них припадає близько 60 % усієї діяльності. 

   Важливу роль у діяльності товарних бірж відіграє котирування цін. Для цього створюються  котирувальні комі­сії. Котирувальні ціни, як правило, встановлюються на рівні середніх серед заявлених продавцями. Котирувальна комісія фіксує їх на момент відкриття біржі всередині торгів та наприкінці дня і публікує. Крім цього, на біржі встановлюються стандарти на біржові товари, розробляють­ся типові контракти, здійснюються арбітражні функції, узагальнюється і розповсюджується інформація про фінан­совий стан членів біржі, відбуваються розрахунки між ними і т. ін.

   В умовах регульованого ринку діяльність товарних (як і фінансових) бірж контролює держава. Передусім шляхом прийняття відповідного законодавства, в якому визначаються правила їх діяльності (в т. ч. клієнтів і по­середників), права і обов'язки, здійснюється контроль за дотриманням прийнятих норм і правил. Крім того, держава регламентує діяльність бірж через фінансово-кредитний механізм, податкову політику. Вона також опосередковано впливає на ціновий механізм біржі, підвищуючи ціни за державними контрактами, надаючи субсидії та пільгові кредити виробникам тощо. У певний час держава може навіть обмежувати кількість спекулянтів.

   Товарні біржі існували в Україні з XVIII до початку XX ст. У 1917 р. їхня діяльність була припинена. Частково вони відродилися  в 1920—1930 pp. У період НЕПу, зокрема, існувало близько 100 товарних бірж. У 1990 р. почалася діяльність щодо створення бірж, і на кінець 1991 р. їх було 300. За 9 місяців 1992 р. обсяг продажів на товарних біржах України становив близько 18 млрд. крб., в т. ч. товари народного споживання — 1,7 млрд. крб. Це свідчить про їх низьку ділову активність, внаслідок чого залишається нереалізованою значна кількість пропозицій, слабко на­лагоджена котирувальна робота, малий досвід мають броке­ри, повільно здійснюється оптимальна товарна спеціаліза­ція бірж тощо.

   Біржа робочої сили або служба зайнятості — це установи, які збирають і надають інфор­мацію про наявність вакансій, сприяють підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективної зайня­тості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості.

   Біржа, робочої сили має свої відділення в містах, районах, їхнє завдання полягає  в тому, щоб розробляти, аналізувати  програми зайнятості, надавати профконсультації, здійснювати підготовку, перепідготовку кадрів та їх працевлаштування.

   На  початку 1991 р. в Україні було прийнято Закон «Про зайнятість населення». Згідно з ним на всій території  країни створюються служби зайнятості, які зобов'язані надавати послуги  щодо забезпечення зайнятості населення. Основні функції служби зайнятості: аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робочу силу; інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці; консультування громадян, які звертаються до цієї служби, про можливість отримати роботу, вимоги до професії; організація професійної підготовки і перепідготовки; реєстрація безробітних, підготовка програм зайнятості та ін.

   Державна  служба зайнятості має право на отримання  інформації про вакансії, умови праці, на внесення пропозицій про встановлення квот прийому на роботу тих осіб, яким потрібний спеціальний захист, направлення безробітних на громадські роботи тощо. З цією метою служба зайнятості укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні ( з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, надає стипендії на час навчання та ін.

   Фінансує  ці витрати державний фонд сприяння зайнятості. З коштів фонду можна надавати безпроцентну позику безробітним, якщо вони вирішили зайнятися підприємниць­кою діяльністю. Цей фонд створюється на республіканському і місцевому рівнях, на нього виділяється не менше

   З % обсягів республіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження у фонд коштів є також обов'язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін.

   Членами біржі є: засновники, вітчизняні й  іноземні юридичні особи, а також  фізичні особи. Членство на біржі  надає право торгувати в її залі. Члени біржі можуть голосувати на зборах і на різних біржових виборах і брати участь у роботі комітетів. Крім цього, члени біржі проходять програми навчання і перепідготовки, одержують усебічну біржову інформацію і можуть користатися бібліотечним і інформаційним центрами. Організація вважається прийнятої в члени біржі, якщо за це проголосувало кваліфіковану більшість засновників і простої більшість підприємств і організацій-претендентів. Голосування проводиться після оцінки фінансового стану претендента. Члени біржі зобов'язані внести вступний внесок, що повертається їм у випадку виходу зі складу біржі. Прийом нових членів біржі здійснюється загальними зборами засновників і членів біржі. Члени біржі платять щорічний членський внесок, але звільняються від усіх загальних зборів, стягнутих з учасників біржових торгів. Для полегшення своєї роботи членам біржі надане право наймати службовців, яким дозволений доступ у торговий зал у виді чи клерків посильних.

   Основними внутрішніми документами, що регламентують  діяльність біржі, виступають Статут біржі і Правила біржової торгівлі. У Статуті відбиті всі основні положення, що визначають внутрішню структуру біржі, взаємини членів біржі й інших учасників торгів; організаційно-правову форму біржі.

   Розрізняють дві категорії членів біржі:

   1. повні члени - із правом на участь у біржових торгах у всіх секціях біржі і на визначене установчими документами біржі кількість голосів на Загальних зборах біржі і на загальних збори членів секцій біржі;

   2. неповні члени - із правом на участь у біржових торгах у відповідній секції і на визначене установчими документами біржі кількість голосів на Загальних зборах членів біржі і загальних зборах членів секції біржі.

   У деяких біржах існує інститут відвідувачів. Вони поділяються на постійних і разовим. Постійні відвідувачі вносять річну плату за вхід на біржу, разові - за кожне відвідування. 
 

   Історія виникнення та особливості  розвитку ринку похідних цінних паперів 

   Виникнення  цінних паперів як особливого об'єкта майнового обороту пов'язують з тим історичним періодом, коли люди, отримавши необхідність переміщати великі кількості товарів і грошей, зіткнулися з відсутністю економічно виправдав себе способи такого переміщення.

   Вихід знайшли юристи, вже в VI - V ст. до н.е. здогадалися перетворити самі документи, що засвідчують конкретні угоди, в особливого роду товар,особливу систему цінностей, які не збігаються ні з товарами у власному розумінні слова, ні з грошима. До тих пір поки документи про операції виконувалися наглиняних і воскових табличках, папірусі або пергаменті, вони не отримувалиширокого розповсюдження.

   У VI столітті нашої ери в Китаї  винаходиться папір, а в IX - X ст. рецептїї виробництва заноситься до Західної Європи. Саме там, в умовах натурального господарювання і феодальної роздробленості, надзвичайно далеких від ринкового господарювання, виконані на папері документи по конкретним операціях отримали загальне визнання і поширення як особливі об'єкти економічного обороту.

   За  іншою версією, вперше цінні папери з'явилися приблизно чотири століття тому, причому вважається що першими цінними паперами були облігації державної позики (14-15 століття), векселі та акції. Векселі були дуже широко поширені у Великій Британії, Німеччині та інших країнах, активно торгували з Індією, Китаєм та ін Вексель був дуже зручним інструментом розрахунків між постачальниками та покупцями, але вже на тому етапі становлення вексельної системи не обходилося без шахрайства.

   Виникнення  акцій можливе лише при утворенні  акціонерного суспільства, першими такими акціонерними товариствами прийнято вважати голландську та англійську Ост-Індійські компанії, французьку компанію

   «Компані  дез Енд оксіданталь», причому  ці компанії виникли в період з 1600до 1628 року. Майже одночасно з акціями  стали виникати і облігації, що сприяло додатковому припливу інвестиційного капіталу.

   Отже, можна з повною підставою сказати, що причинами виникнення цінних паперів є розвиток продуктивних сил і міжнародної торгівлі. Важливість цінних паперів, особливо акцій та акціонерного капіталу підкреслював і Карл Маркс. У 3 томі «Капіталу» він пише, що «досих пір світ був би без залізних доріг, якби довелося чекати достатнього рівня накопичення, щоб приватний підприємець мавдостатньо коштів для спорудження залізниці », а також підтверджує цевислів і той виявлений ним факт, що «з відкриттям нового китайського ринку підприємець отримував величезні прибутки, але й цього було недостатньо, тому в 1847 році був присутній розквіт акціонерного капіталу ».

   Розвиток  фінансового ринку, як і інші сфери економіки, потребують втілення інновацій, якими сьогодні є впровадження і розвиток похідних фінансових інструментів. Інвестувати кошти можна в статутний капітал, в цінні папери, в нерухомість, у золото, в іноземну валюту тощо. На сучасних розвинутих фінансових ринках одним із найпопулярніших способів інвестування є використання похідних цінних паперів або деривативів.

   На  вітчизняному фінансовому ринку перед його учасниками останнім часом постала проблема зменшення власних ризиків. Вирішенню цієї проблеми можуть допомогти нові фінансові інструменти, які створюють можливості запобігання ризику, являючи собою елементи біржового страхування, а конкретними фінансовими інструментами, що забезпечують ризик, є похідні цінні папери: опціони, ф’ючерси та інші.

   Похідні фінансові інструменти або деривативи — особлива група, яка має встановлені законодавством реквізити і засвідчує зобов’язання, внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

   Похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових або товарних ресурсів. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу, і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо. Отже, особливість по-хідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.