Роль транснаціональних корпорацій в міжнародних економічних відносинах

Починаючи із середини 20 ст. основна  частина міжнародних прямих інвестицій направлялася в ровинуті країни. Особливо привабливими в цьому відношенні були США і Західна Європа. За останні роки значення регіонів як імпортерів капіталу у формі прямих інвестицій ще більш зросло [7, 85].

За станом на 31 березня 2010 р. на частку США і ЄС прийшлося 60% кумулятивної суми прямих інвестицій за рубежем японських ТНК, проти 35% десятьма роками раніше. В цілому для всіх ТНК в останні роки є типовим витрата 80% міжнародних прямих інвестицій для купівлі чинних підприємств або для злиття з ними. Відповідно тільки 20% міжнародних прямих інвестицій йде на створення нових підприємств.

Однією  з причин зменшення у 2009-2010 р. частки інвестицій у видобувній й обробній галузях є відносне зменшення значення сировини в економіці.

Підводячи підсумок, можна сказати, що ТНК в усе зростаючому ступені перетворюються в двигуни економічного росту, оскільки вони створюють найкращі умови для розкриття можливостей підприємництва, розвитку передової технології і росту кваліфікації робочої сили.

Найбільший  вплив ТНК має на світовий кредитний  ринок і ринок акцій. Вони не тільки активно використовують євродолари як позичальники, але і нарощують їхні резерви, будучи самими помітними власниками депозитів у євродоларах. Що стосується світового ринку акцій, то, по суті, більшість головних на фондових біржах компаній, - це ТНК. Продаючи на іноземних фондових ринках свої акції, випускаючи свої єврооблігації на євроринках і прибігаючи до єврокредитів, ТНК за рахунок цих фінансових джерел можуть фінансувати значну частину своїх капіталовкладень [4, 247].

Транснаціональні  корпорації перетворилися в найбільш активних учасників світового фінансового ринку, діючи на всіх його сегментах. Так, будучи головними експортерами й імпортерами товарів і послуг у світі, ТНК стали значними клієнтами на світовому валютному ринку. Хоча комерційні банки і проводять на цих ринках операції у своїх інтересах, основна маса валютних операцій здійснюється ними з доручення своїх клієнтів, насамперед ТНК.

З розвитком світового  господарства на світовому валютному  ринку з'явилися нові «чинні особи». Валютний ринок розширився за рахунок міжнародної торгівлі, більш активної участі банків у міжбанківському ринку. Для діяльності ТНК і інтеграційних угруповань знадобилися зміни у валютному режимі. Виник євроринок валют - сукупність операцій із валютами, що виступають на вільному світовому валютному ринку поза країною походження. ТНК і інші міжнародні компанії володіють значними сумами у вільно конвертованій валюті, можуть обміняти їх у будь-який час на будь-яку іншу валюту, вкласти гроші в банк будь-якої країни. Маса цих грошей величезна, ТНК намагаються вкладати їх у найбільше стабільні валюти і при найменших змінах курсів ці гроші перетворюються в «гарячі» [3, 126]. ТНК мають накопичення в різних валютах, це веде їхній ризик до мінімуму.

Одне з  головних напрямків діяльності ТНК - вивіз капіталу. Формами вивозу капіталу є прямі і портфельні інвестиції, а також позики і кредити. Найбільш значимими є прямі інвестиції.

Транснаціональні корпорації мобілізують капітал, використовуючи різноманітні джерела усередині  країни і за межею: комерційні банки, місцеві і міжнародні ринки акцій, державні організації і свої власні корпоративні системи у формі внутрішнього прибутку на цілі реінвестування.

Причиною  іноземного інвестування часто стає інтерес до природних ресурсів різноманітних  країн із метою забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств сировиною. Так, на базі іноземних інвестицій США одержують всі імпортовані країною фосфати, мідь, олово, 75% марганцевої і залізної руди; Японія - 40% бокситів, 50% нікелю, 60% мідної руди. При цьому постачання з іноземних підприємств ТНК здійснюються за трансфертними цінами, рівень котрих нижче світових [7, 89].

При освоєнні іноземних  джерел сировини на основі прямих інвестицій враховуються розбіжності в екологічних  нормах і стандартах між країнами.

Капіталовкладення в іноземну економіку - активний спосіб стимулювання попиту на вітчизняну продукцію. Це досягається за рахунок того, що, по-перше, за кордоном створюються нові ринки; по-друге, частина експорту ТНК постійно йде на адресу їхніх іноземних філій, і ця гарантована частка складає понад 1/3 експорту Канади, Німеччини, Франції, Швеції, до 1/2 експорту США.

Нарешті, інвестиції, будучи розміщеними усередині національної території іноземних держав, дозволяють фірмі обминути тарифні і нетарифні  бар'єри.

ТНК відносять до категорії міжнародних монополій, відомих уже декілька десятиліть і це не є щось випадкове і довільне. Проте, їхня діяльність істотно відрізняється від монополій, що виникнули у формі картелів, синдикатів, трестів і т.п. Вони, наприклад, не ставлять за ціль формальний поділ сфер впливу і ринків, не діють тільки в сфері обороту. Головна увага приділяється виробництву, орієнтації на іноземні філії і збутові підрозділи [4, 118].

ТНК як міжнародна монополія - реальний показник того, що рівень концентрації капіталу і виробництва переріс національні межі, що вони стали займати пануючі позиції не тільки в національній, але й у світовій економіці.

У цьому плані ТНК можна розглядати як олігополістичну, у якій власність, управління , виробництво і продаж здійснюються в рамках юрисдикції кількох національних держав. Головна контора знаходиться в одній країні, а субсидії утворюються в інших країнах. Головною ціллю корпорації є забезпечення виробництва товарів для світового ринку з як найменшими витратами для одержання максимального прибутку. Ця ціль досягається або шляхом найбільш ефективно розташованого, найбільш наближеного до споживача розподілу виробництва або послуг, або шляхом мінімального оподатковування, що досягається за допомогою місцевого уряду. Все це реалізується у формі прямих іноземних інвестицій.

За допомогою  іноземних ресурсів монополії більш  вільно формують свою політику під час криз. Вони вдаються цілком спроможним заходам – не припускати тих перерв, що їм не вигідні і стимулювати ті з них, що їм необхідні. У деяких випадках, коли криза вигідна ТНК - з'являється можливість позбутися від конкурентів, що не мають опору, втілену в закордонне виробництво.

Порівняно безболісне переживання криз ТНК є ще одним немаловажним свідченням їхньої живучості, а головне гнучкості і могутності.

Існують різноманітні інтепретації і пояснення різкої активізації діяльності капіталу. Деякі іноземні вчені висувають спрощене, на наш погляд, пояснення. Називаються дві основні причини. Перша - звичайна теорія торгівлі. Друга - одержання більш високих прибутків за рубежем. Так вони звертають увагу на торгові бар'єри, обмінні курси валют і більш сприятливий політичний клімат. Також відзначається значимість технологічних змін, скорочення транспортних витрат і значне поліпшення засобів зв'язку, підкреслюється роль олігополістичного змагання [6, 267].

Вважається, що американські ТНК продовжують фінансувати баланс і є головним джерелом зберігання обміну і балансу цього обміну з іноземними країнами, що зміцнює американську глобальну військову і політичну позицію, тому вони розглядаються як важливий чинник американського економічного і політичного добробуту і глобального впливу. Природно, що ТНК, у свою чергу, “бояться” націоналізації або визначеного обмеження своєї діяльності в іноземних країнах і потребують істотної підтримки і захисту американського уряду.

3. Правове регулювання діяльності ТНК

Система відносин між державою і  ТНК являє собою діалектичну єдність протиріч. З одного боку, ТНК є важливим інструментом зовнішньоекономічного і зовнішньополітичного впливу, і держава не може не використовувати це в інтересах свого панування на світовій арені. З іншого боку, єдність інтересів не виключає наявність протиріч. Держава постійно намагається затвердити контроль над вивозом капіталу, товарів, технологій. ТНК, здійснюючи свою стратегію одержання довгострокових прибутків, впливають на економічну кон'юнктуру країни-базування або країни, що приймає, і в результаті вступають у протиріччя з визначеними засобами державного регулювання економіки.

Дж. Даннінг у своїй статті "Уряд і ТНК: від конфронтації до кооперації" розвиваючи свою "еклектичну теорію, досліджував відносини між урядами і ТНК за останні три десятиліття й оцінив перспективу їхнього розвитку. Основні його положення:

1. У минулому державна політика щодо ТНК не була явно пов'язана із загальною державною стратегією, тому що ТНК контролювали вкрай незначну частину економіки і уряд вважав результати регулювання діяльності ТНК незначними;
2. Сьогодні уряди змушені розглядати досягнення порівняльних переваг в області ресурсів, що знаходяться під їхньою юрисдикцією, як самостійну економічну ціль, відводячи все більше значення як зовнішнім, так і внутрішнім інвестиціям. Це відбувається внаслідок зближення економічних структур країн. Крім того, ТНК стають усе більш незалежними у виборі місця розміщення своїх філій.

Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав цілком конкретно виявляється й у тому факті, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без опори на фінансово-технічну підтримку ТНК. У постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати чисто політичного порядку. Так, вартість парламентських виборів у Японії за останні двадцять років збільшилася в 70 разів [5, 148].

Природно, неможливо одержувати від якоїсь організації багато тисяч доларів і при цьому не потрапляти під її вплив. Дійсно, 87 % корпорацій вважають, що ці "пожертвування" потім виливаються у вигідне для них законодавство і політичний курс.

Цільовою формою зв'язку великого бізнесу з органами державної  влади є система лоббірування, спрямована на відстоювання інтересів ТНК. Сучасна лобістська система ТНК містить у собі цілі відділи корпорацій і їхніх об'єднань, різноманітні неформальні контактні організації, фонди, бюро і т.д. Вони ставлять за ціль впливати на прийняті законодавчі акти, діяльність партій, результати виборів і рішення судових органів.

Оскільки американські корпорації є вкладниками капіталу, то вони спричиняють важливий вплив на закордонну виробничу стратегію, і звичайно, основна увага з питань відносин ТНК і урядів приділяється саме їм.

Американські політичні лідери переконані, що національні інтереси США реалізуються шляхом експансії корпорацій у виробництві товарів і послуг. Прямі іноземні вкладення розглядаються як основний інструмент, за допомогою якого США можуть підтримувати свої позиції на іноземних ринках. А закордонна експансія ТНК - це засіб підтримки американської домінуючої позиції у світовій економіці, що постійно розширюється, і насамперед у Західній Європі і Японії. Ця експансія вважається більш ефективною, ніж розширення експорту США.

ТНК оцінюються також як провідники глобального економічного розвитку і механізм поширення американської вільної підприємницької системи. Починаючи з Плану Маршалла, ТНК приділялася роль посилення іноземних економік і протистояння комунізму і соціалістичним моделям економічного розвитку [6, 235].

Таким чином, ТНК мають величезні  можливості брати участь у політичних процесах не тільки в країнах базування, але і країнах, що приймають.

Необхідно відзначити і те, що уряди  інших країн теж усе частіше стали розглядати ТНК як інструмент своєї національної політики, наприклад, у плані більш безпечного забезпечення своїх країн сировинними матеріалами. У ряді випадків при ослабленні американських ТНК їхнє місце займають японські й інші корпорації.

Міжнародно-правове  регулювання діяльності ТНК як на регіональному, такі на універсальному рівні сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання діяльності ТНК.

Щодо регіонального  рівня, то до таких документів передусім  слід віднести прийняту 21 червня 1976 p. Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні  підприємства. До Декларації додавався ще й такий документ, як Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. Норми цього документа не мають імперативного обов'язкового характеру. Їх виконання є добровільною справою.

До системи  Керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною перебування з виключенням практики підкупу та субсидій, а також обов'язкове невтручання у внутрішні справи.

Важливу роль у  регулюванні міжнародних правових відносин за участі ТНК відіграють країни Андської групи — субрегіонального торгово-економічного об'єднання, створеного в межах Латиноамериканської  асоціації інтеграції. Андський пакт укладено у 1969 p. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 p.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в національні і змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій Асоціації. Країни-члени Андської групи виступають за розвиток торгово-економічного співробітництва, проти засилля іноземного капіталу в країнах регіону.

В межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Картахенської угоди, за рішенням якої виділяються багатонаціональні і транснаціональні підприємства [4, 68].

Багатонаціональні підприємства — це акціонерні підприємства, місце перебування та центр управління якими знаходяться в регіоні  країн-учасниць. Контролюються вони ззовні.

Транснаціональні  підприємства — це такі підприємства, центр управління якими знаходиться  за межами регіону країн Андського  пакту, а їхня діяльність здійснюється в межах цього регіону через  дочірні підприємства, відділення чи якісь інші їх структурні ланки.

Таким чином, міжнародно-правове  регулювання діяльності ТНК на регіональному  рівні відіграє певну роль, але  воно ще не спроможне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах якого здійснювалося б правове регулювання діяльності ТНК. Уданому випадку йдеться про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального характеру.