Проблеми інноваційного розвитку фармацевтичної промисловості України

За дослідженнями фахівців, на фармацевтичному ринку в структурі інноваційних витрат основним джерелом фінансування інноваційної діяльності на фармацевтичних підприємствах (майже 90%) є власні кошти. Саме тому стає питання щодо залучення інших шляхів фінансування інноваційної діяльності у фармацевтичній промисловості (Соболєва Т.О., 2008).

Однією з форм фінансування впровадження результатів наукових розробок у країнах Європейського Союзу та у США є венчурний капітал. При цьому процес венчурного фінансування супроводжується підвищеним ступенем ризику порівняно з іншими альтернативними джерелами фінансування, високими нормами доходу та ступенем залучення венчурного інвестора у процес управління проінвестованої компанії (Бердников Д., 2003). Вважають, що перевагою інвестування венчурним капіталом є отримання в повному обсязі фінансування, необхідного для всіх видів діяльності зі впровадження розробки (Каналош Е.А., Колесник М.В., 2006). У зв’язку з цим необхідно звернути увагу і на позитивні процеси, що відбуваються у світі в цьому напрямку. Так, за підсумками другого кварталу 2011 р. обсяг венчурного інвестування у світі у сфері біотехнологій збільшився на 46% порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Загалом за всіма галузями економіки загальносвітовий обсяг венчурного капіталу збільшився на 19% порівняно з другим кварталом 2010 р. і становив 7,6 млрд дол. США. Проте, як вважає Д.В. Задихайло (2009), далеко не усі правові форми економічних факторів ринкової економіки, напрацьовані досвідом її функціонування в розвинутих країнах, успішно реалізують себе в Україні. Так, венчурні фонди, що працюють у розвинутих країнах, в умовах надлишкової інвестиційної пропозиції можуть набувати глобального характеру та здійснювати діяльність. Однак в Україні спостерігається недостатність умов для створення національних венчурних фондів, які б акумулювали кошти національних інвесторів і здійснювали б успішне інноваційне інвестування на постійній основі. Саме тому, не відмовляючись від вже усталених на світовому інвестиційно-інноваційному ринку організаційно-правових форм інвестування в об’єкти інноваційного права, слід запропонувати національній інноваційній системі варіативну низку структур подібного функціонального призначення, спеціально пристосованих для здійснення такої специфічної діяльності.

І дійсно, західні  фахівці зазначають, що ситуація щодо цих питань в Україні не зовсім благополучна. Так, на їх погляд, лише 40% інвестицій доходить до науковця, натомість 60% поглинає бюрократичний апарат. В Україні із 1000 грантових проектів реально діє лише 7, при цьому щорічна загальна кількість українських публікацій у рейтингових виданнях становить лише ⅓ річної доробки вчених одного університету в Манчестері (Лесик Р., 2006).

Також до недоліків інноваційної діяльності у промисловому фармацевтичному секторі можна віднести недосконалість державної законодавчої політики у сфері охорони здоров’я щодо спрямування перш за все на забезпечення обов’язкового запровадження в лікувальному процесі нових оригінальних препаратів із більш високими лікувальними властивостями (безумовно з дотриманням вимог фармакоекономіки), а не генеричних, що втратили право патентного захисту. Для усунення зазначених недоліків необхідне нормативне запровадження відповідних медичних стандартів. Таке становище свідчить про те, що промислова інноваційна діяльність у сфері охорони здоров’я нерозривно пов’язана з організаційною сферою інноваційної діяльності (Пашков В.М., 2009).

Ще один зі способів інвестування інноваційної діяльності, на який необхідно звернути увагу щодо можливості застосування у сфері охорони здоров’я, — застосування лізингових операцій. Їх застосовують, якщо організація, що має вільні кошти, може брати участь у фінансуванні проектів інших фірм, коштів яких для їх повного фінансування недостатньо. Йдеться про освоєння великих технічних новацій, що потребує придбання дорогого обладнання. За схемою лізингу у довгострокову оренду беруть сучасне устаткування, діагностичну апаратуру, цілісні технологічні комплекси, медичне устаткування, вимірювальні прилади тощо. Використання лізингових операцій для інвестування інноваційних проектів у сфері охорони здоров’я має бути вигідним для всіх учасників лізингового договору (Пашков В.М., 2009).

Виходячи з цього, інноваційне законодавство має чітко визначити джерела фінансування заходів інноваційної реструктуризації промисловості, в тому числі фармацевтичної, якими мають стати: 1) власні кошти підприємств, шляхом: заохочення активної інвестиційної поведінки суб’єктів господарювання, підвищення застосування амортизації як джерела інвестицій, в тому числі за рахунок прискореної амортизації; сприяння створення виробничих об’єднань з метою концентрації фінансових ресурсів і подальшого їх спрямування на інноваційну реструктуризацію; удосконалення механізмів оподаткування підприємств, з метою підвищення інвестиційних можливостей; 2) державні інвестиційні ресурси, шляхом: запровадження нових підходів у проведенні державної інноваційної політики, зокрема за допомогою венчурного капіталу; кредитування інноваційних проектів на пільгових умовах, а також на умовах майнового забезпечення і державних гарантій їх повернення; 3) ресурси фінансово-кредитної сфери, шляхом: створення умов кредитних ставок за користування кредитами, реструктуризації банківської системи та підвищення рівня її капіталізації; розширення цільового банківського кредитування за пріоритетними напрямами інноваційної реструктуризації промислових підприємств; 4) іноземний капітал, шляхом: розроблення гнучкої системи стимулювання іноземного інвестування у промисловість за напрямами інноваційної реструктуризації; сприяння діяльності іноземних інвесторів за довгостроковими інноваційно-інвестиційними проектами; поширення об’єктивної інформації про інвестиційні перспективи окремих підприємств, галузей із наданням іноземним інвесторам правової та методичної підтримки.

Проте застосування цих  заходів неможливе без запровадження  спеціальних правових режимів, зокрема, щодо найбільшого сприяння виробникам окремих груп інноваційних лікарських засобів або створення особливих  умов господарювання для фармацевтичних виробників, що розробили конкурентноздатну  фармацевтичну продукцію завдяки  істотному зниженню витратності  її виготовлення.

Література

• Барміна Г. (2011) Питання збільшення частки ліків вітчизняного виробництва. Щотижневик АПТЕКА, 34(805): 8 (http://www.apteka.ua/article/94720).
• Бердников Д. (2003) Основные направления государственного воздействия на становление и развитие рынка венчурного капитала. Підприємництво, господарство і право, 11: 30–33.
• Гриньов А.В. (2004) Стратегія інноваційного розвитку підприємства. Автореф. дис. … докт. екон. наук, 08.06.01 «Економіка, організація і управління підприємствами, 37 с.
• Задихайло Д.В. (2011) Модернізація інноваційного законодавства України шляхом його кодифікації. Правове забезпечення становлення економіки інноваційного типу в Україні. Матеріали наук.-практ. конф., 15 грудня 2009 р., Харків, с. 11–16.
• Каналош Е.А., Колесник М.В. (2006) Венчурный капитал — разработчику лекарственных средств. Фармацевт Практик. Review, 3: 22–24.
• Кириченко И. (2011) Актуальные проблемы защиты прав интеллектуальной собственности в судебном порядке. Щотижневик АПТЕКА, 30(801): 10–11 (http://www.apteka.ua/article/90791).
• Козирєва О.В. (2005) Соціально-економічна спрямованість інноваційного розвитку підприємства. Автореф. дис. … канд. екон. наук, 08.06.01 «Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика», 21 с.
• Лесик Р. (2006) Інноваційні інвестиції в українській фармації: швидше нема, аніж є. Фармацевт Практик. Review, 7–8: 25–27.
• Лукьянчук Е. (2011) Создание нового торгового названия: прежде чем найти принца, нужно поцеловать много жаб. Щотижневик АПТЕКА, 33(804): 12–13 (http://www.apteka.ua/article/92443).
• Мнушко З.М., Вінник О.Ю., Пестун І.В., Страшний В.В. (1998) Дослідження тенденцій ринку лікарських препаратів-дженериків. Фармац. журн., 4: 19–24.
• Мнушко З.М., Вінник О.Ю., Страшний В.В. (1988) Дослідження інноваційних процесів на вітчизняних фармацевтичних підприємствах. Вісн. фармації, 2(18): 92–96.
• Науково та інноваційна діяльність в Україні (2007) Держкомстат, Київ, 340 с.
• Пашков В.М. (2009) Проблеми правового регулювання відносин у сфері охорони здоров’я (господарсько-правовий контекст). МОРІОН, Київ, 448 с.
• Пивень Е. (2003) Мировой опыт ценообразования на лекарственные средства. Щотижневик АПТЕКА, 6(377): 82–83 (http://www.apteka.ua/article/13798).
• Полякова Д. (2011) Препараты со спорной эффективностью: между «списком Швабе» и ВОЗ. Щотижневик АПТЕКА, 29(800): 15–16 (http://www.apteka.ua/article/88876).
• Снегирёв Ф. (2011) Здравоохранение Европы — 2030. Кризис финансового управления, или полдесятка ветров в спину рЭволюции. Щотижневик АПТЕКА, 34(805): 10–12 (http://www.apteka.ua/article/94014).
• Соболєва Т.О. (2008) Управління формуванням та реалізацією інноваційного потенціалу підприємства (за матеріалами фармацевтичних підприємств). Автореф. дис. … канд. екон. наук, 08.00.04 «Економіка та управління підприємствами», 20 с.

Хозяйственно-правовая характеристика инновационного промышленного производства лекарственных средств