Порівняльна характеристика використання методів оцінювання проекту

ЗМІСТ 

      

 

ВСТУП 

    Сучасна економіка пред’являє нові, більше високі вимоги до управління. Питання вдосконалення методів управління здобувають зараз дуже важливе значення, оскільки саме в цій сфері є ще більші резерви росту ефективності народного господарства.

    Істотним  фактором підвищення наукового рівня  управління є застосування при підготовці рішень математичних методів і моделей. Однак, повна математична формалізація техніко-економічних завдань часто нездійсненна внаслідок їхньої якісної новизни й складності. У зв'язку із цим усе ширше використаються експертні методи, під якими розуміють комплекс  логічних і математико-статистичних методів і процедур, спрямованих на одержання від фахівців інформації, необхідної для підготовки й вибору раціональних рішень.

    Експертні методи застосовують зараз у ситуаціях, коли вибір, обґрунтування й оцінка наслідків рішень не можуть бути виконані на основі точних розрахунків. Такі ситуації нерідко виникають при розробці сучасних проблем управління суспільним виробництвом і, особливо, при прогнозуванні й довгостроковому плануванні. В останні роки експертні оцінки знаходять широке застосування в соціально-політичному й науково-технічному прогнозуванні, у плануванні народного господарства, галузей, об'єднань, у розробці великих науково-технічних, економічних і соціальних програм, у рішенні окремих проблем керування.

    У ході розвитку суспільного виробництва  зростають не тільки складність керування, але й вимоги до якості прийнятих рішень. Для того, щоб підвищити обґрунтованість рішень і врахувати численні фактори, що роблять вплив на їхні результати, необхідний різнобічний аналіз, заснований як на розрахунках, так і на аргументованих судженнях керівників і фахівців. 

 

1. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ  ОЦІНЮВАННЯ ПРОЕКТУ

 

     У кожному конкретному випадку  фінансовий менеджер вибирає найбільш прийнятні, виходячи з особливостей проекту.

     Дослідження, проведене в США, показало, що методи оцінювання використовуються нерівномірно (таблиця 1). 

     Таблиця 1 - Методи складання бюджету довгострокових витрат, застосовувані 112 корпораціями США (у відсотках від кількості респондентів)

     [3].

     За  даними таблиці можна зробити  такі висновки:

1. корпорації проводять як первинне, так і вторинне оцінювання інвестиційного проекту;
2. під час вторинного оцінювання методи істотно змінюються. Так, наприклад, чисту приведену вартість під час первинного оцінювання використовують тільки 9,8% респондентів, тоді як під час вторинного оцінювання — 25,8%;
3. найпопулярнішим методом оцінки проекту є показник внутрішньої норми прибутковості (дохідності). Його використовують як первинний метод 53,% респондентів;
4. метод визначення періоду окупності використовували 44,0% респондентів під час вторинної оцінки проекту, що свідчить про те, що показник використовувався як обмеження, якого треба дотримуватися, а не як критерій вигоди [5].

     У тих випадках, коли стоїть вибір  проекту з запропонованих двох або  кількох, важливим питанням є визначення методу оцінки проектів. Якщо використовувати  всі описані вище методики оцінки проекту, то усілякі допущення призведуть до того, що оцінки за цими методиками будуть різні. Тому менеджер підбирає два прийнятні методи для порівняння оцінок за двома чи кількома проектами  і на цій основі робить вибір. 

2. ВИБІР ПРОЕКТУ  ЗА КРИТЕРІЯМИ ЧИСТА ПРИВЕДЕНА ВАРТІСТЬ  
   І ВНУТРІШНЯ НОРМА ПРИБУТКОВОСТІ

 

     Розглянемо  ранжирування двох проектів за двома  критеріями — чиста приведена  вартість (NPV) і внутрішня норма  прибутковості (IRR). У тому разі, якщо обидва показники позитивні, обидва проекти прийнятні. Проте буде потрібний  поглиблений аналіз для вибору найкращого проекту.

     Визначаючи  критерій ранжирування проектів, необхідно  враховувати припущення щодо реінвестування грошових потоків. Відповідно до методу чистої приведеної вартості грошові  потоки реінвестуються за ціною капіталу, тобто за процентною ставкою вартості капіталу (або за будь-якою іншою  дисконтною ставкою). Тому усі проекти, подані для вибору, оцінюються за цією однаковою для усіх ставкою рефінансування. Відповідно до методу внутрішньої норми  прибутку, приплив, тобто вхідні грошові  потоки реінвестуються за ставкою внутрішньої  норми прибутку, диференційованою для  кожного проекту. Тому різні проекти  матимуть різні норми реінвестування. Розглянемо ситуацію.

     Ситуація.

     Фінансовому менеджеру корпорації запропоновано  вибрати інвестиційний проект і  одержати інформацію про грошові  потоки двох взаємовиключних проектів (таблиця 2).

     Таблиця 2 - Грошові потоки двох взаємовиключних інвестиційних проектів, дол.

     [4].

     Розв’язок. Обидва проекти передбачають однакові початкові інвестиції, але за проектом А грошові потоки протягом усього терміну надходять рівномірно, за проектом Б — наростають щороку і за загальною сумою перевищують  надходження коштів за проектом А. Тому чистий приплив коштів за проектом Б значно вищий. Усі грошові потоки реінвестуються за однією дисконтною ставкою рівною 15%. Чиста приведена вартість проекту Б в даному випадку буде вищою. З цього можна зробити висновок про перевагу проекту Б, тому що чиста поточна вартість за 15-відсоткової ставки в нього вища. Внутрішня норма прибутковості вища за проектом А. Однак норма прибутку базується на припущенні, що проект А принесе 25%, а проект Б — 20% прибутку. Логічних пояснень, чому чистий приплив готівки на суму 19 44 дол. принесе 25% , а 26660 дол. — 22%, немає. Таким чином, можна зробити висновок, що кращим критерієм для вибору проекту буде чиста приведена вартість, тому фінансовий менеджер повинен віддати перевагу проекту Б [7]. 

3. ВИБІР ПРОЕКТУ  ЗА КРИТЕРІЯМИ ЧИСТОЇ ПРИВЕДЕНОЇ ВАРТОСТІ Й ІНДЕКСУ ПРИБУТКОВОСТІ

 

     Розглянемо  ранжирування проектів за двома критеріями: чиста приведена вартість й індекс прибутковості (коефіцієнт нетто надходження  — витрати) на основі розв’язання  ситуації.

     Ситуація. Фірма має намір купити новий  верстат із вищою продуктивністю. Фінансові менеджери розглядають  два взаємовиключні інвестиційні проекти. Грошові потоки за проектами подані в таблиці 3.

     Таблиця 3 - Грошові потоки за проектами

    

     [2].

     Розв’язок. На підставі наведених вище даних  визначимо:

1. Нетто приведену вартість:

     за  проектом А = 20000 (70000 – 50000);

     за  проектом Б = 15000 (30000 – 15000);

2. Індекс прибутковості:

     за  проектом А: 140% (70000 / 50000 ´ 100%);

     за  проектом Б: 20% (30000 / 15000 ´ 100%).

     За  проектом А вища чиста приведена  вартість, за проектом Б вищий індекс прибутковості. Обидва проекти прийнятні. Проте перевагу слід віддати проекту  А, оскільки чиста приведена вартість вища. У цьому випадку фінансовий менеджер повинен взяти за критерій чисту приведену вартість, що повніше  оцінює сутність проекту і його можливості для зростання прибутку [6]. 

4. РАЦІОНУВАННЯ  КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

 

     Поняття раціонування капітальних вкладень відповідає положенню про обмеженість  фінансових фондів, що перебувають  у розпорядженні корпорації. Необхідність раціонування, або лімітування, виникає  в тих випадках, коли необхідна  сума фінансових фондів обмежена на даний  період часу з об’єктивних чи суб’єктивних причин, менеджери корпорації прийняли рішення не робити нових емісій цінних паперів. При цьому ухвалені інвестиційні проекти можуть бути з позитивною чистою приведеною вартістю і високим  коефіцієнтом прибутковості.

     Розрізняються два види раціонування: жорсткий (hard) і м’який (soft). Жорсткий тип капітального раціонування може виникнути в тих  випадках, коли стримуючі причини  визначаються зовнішніми факторами, тоді як м’який тип відповідає внутрішнім управлінським рішенням щодо обмеження  інвестиційних витрат. З теоретичного погляду в ідеальному ринку капіталів  не може бути жорсткого типу раціонування, а м’який тип був би ірраціональним. Проте в реальному світі усе  може відбуватися інакше. Комерційні банки можуть установлювати обмеження  на одержання кредиту. Материнські  або холдингові компанії можуть установлювати  обмеження для своїх дочірніх компаній, для котрих таке раціонування є зовнішнім [2].

     Раціонування  капітальних вкладень використовується також у разі надзвичайних обставин: у випадках глибокого спаду виробництва  через втрату ринків збуту, загрози  банкрутства і т. п.

     Дослідження, проведені фінансовими аналітиками  у Великобританії, показують, що три  з п’яти компаній вдаються до раціонування капітальних вкладень

     Ситуація 1.