Податкова система України

 

*Джерело: побудовано автором  на основі[8,9]

Отже, аналізуючи динаміку структури податкових доходів Державного бюджету, за останні три роки, можна сказати, що надходження від таких податків, як  податки з доходів та податки на прибуток, тобто прямих податків, зменшувалось протягом досліджуваного періоду. Так, у 2013 році надійшло менше на  0,5 млрд. грн, ніж у попередньому 2012 році, а у 2014 році надійшло на 9,3 млрд. грн менше ніж у попередньому. За статтею збори за спеціальне використання природних ресурсів, у 2013 році порівняно з 2012 роком доходи зросли на 11,5 млрд. грн,  у 2014 році доходи за цією статтею продовжували зростати  на 5,2 млрд. грн., причинами зростання було підвищення ставки ренти за видобування газу, нафти та газового конденсату.

Доходи від внутрішніх податків на товари протягом досліджуваного періоду зменшились у 2013 році, а саме на 12,4 млрд. грн, та зросли у 2014 році, розмір доходів від внутрішніх податків на товари та послуги  становив 184 млрд. грн, що на 20,4 млрд. грн. більше ніж у попередньому році.

Дохід від податків на міжнародну торгівлю також зростав протягом  2013 року порівняно з 2012 роком. До Державного бюджету України надійшло на   0,2 млрд. грн більше, а у 2014 році надійшло на 0,7 менше ніж у 2013 році. Доходи від рентної плати знизились у 2013 році. Їх надійшло менше ніж у 2012 році на 12 млрд. грн. У наступному, 2014 році доходи від ренти зросли, а саме на 0,3 млрд. грн. Інші податкові надходження також зростали, а саме у 2013 році вони зросли порівняно з 2012 роком на 1,2 млрд. грн., а у  2014 році зросли на 1,6 млрд. порівняно з 2013 роком.

Отже, як видно з аналізу розмір податкових надходжень у 2013 році знизився порівняно з 2012 роком, що є недопустимим, оскільки це призвело до збільшення дефіциту бюджету.

У 2014 році Державний бюджет України отримав 357084,2 млн. грн., що на 17857,3млн. грн., або на 5,3 відсотка більше за 2013 рік, у співставних умовах (без врахування відшкодування ПДВ у сумі 6,9 млрд. грн. по спеціальному фонду державного бюджету за рахунок випуску ОВДП) більше на 24740,8 млн. грн., або на 7,3 відсотка.

Найбільші надходження до загального фонду державного бюджету в 2014 році становили:

- податок на додану вартість (збір) з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)– 80685,1 млн. грн., на 3540,0 млн. грн., або на 4,2 відсотка менше ніж у 2013 році;

- податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів –107287,2 млн. грн., що на 10742,6  млн. грн., або на 11,1 відсотка більше ніж у 2013 році;

- податок на прибуток підприємств – 39805,9 млн. грн., що на 14444,0 млн. грн., або на 26,6 відсотка менше ніж у минулому році;

- акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), включаючи особливий податок на операції з відчуження цінних паперів та операцій з деривативами – 25668,7 млн. грн., що на 1612,6 млн. грн., або на 6,7 відсотка більше ніж у минулому році;

- плата за користування надрами – 18199,1 млн. грн., що на 5178,8 млн. грн., або на39,8 відсотка більше ніж у минулому році;

- ввізне мито – 11038,1 млн. грн., що на 57,3 млн. грн., або на 0,5 відсотка менше ніж у минулому році (Рис2.1).

Рис.2.1 Податкові надходження до загального фонду державного бюджету в 2014 р.

 

У 2014 році відшкодовано ПДВ на суму 50216,3 млн. грн., що менше ніж у минулому році на 3231,3 млн. грн., або на 6 відсотків, в тому числі грошовими коштами за загальним фондом 43332,8 млн. грн.

У 2014 році розмір податкових надходжень зріс порівняно з 2013 роком, і це можна пояснити тим, що були проведені такі заходи:

• запровадження у 2014 році сплати збору з купівлі іноземної валюти в безготівковій та/або готівковій формі;

• підвищення ставки акцизного податку та розширення групи підакцизних товарів;

• підвищення розміру плати за землю;

• запровадження податок на нерухоме майно.

Проведений аналіз свідчить, що податкові надходження щорічно зростають. У цьому випадку можна сказати, що відбуваються позитивні зрушення в системі оподаткування нашої країни, адже ці надходження збільшуються за рахунок прибутків підприємств та реєстрації нових платників податків, а не за рахунок підвищення податкових ставок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. УДОСКОНАЛЕННЯ  ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

 

Прийняття Податкового кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2011 року і надалі зазнав значних доповнень та поправок, покликане вирішити нагальні питання, врегулювати відносини, що виникають у процесі встановлення та зміни податків і зборів в Україні, запровадити однакові "правила гри" для платників податків і таким чином досягти підвищення рівня добровільної сплати податків та збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів. Особлива увага в Податковому кодексі приділена стимулюванню інноваційної та інвестиційної діяльності, що є досить важливим кроком в умовах міжнародної економічної інтеграції. Крім того, передбачається скорочення кількості податкової звітності та спрощення системи документообігу. Експерти Світового банку вважають, що новий Податковий кодекс включає ряд позитивних моментів, проте він не вирішує ключових проблем податкової системи та адміністрування. "Податковий кодекс майже не знижує складності і обтяжливості податкового адміністрування", – йдеться в макроекономічному огляді Всесвітнього банку. Серед негативних аспектів у Всесвітньому банку називають зниження податкової бази податку на прибуток та податку на додану вартість (ПДВ) через введення податкових пільг. "Таким чином, зниження ставки прямих податків стає фіскально більш складним", – підкреслюється в макроекономічному огляді Всесвітнього банку. Серед досягнень у Всесвітньому банку зазначили оптимізацію місцевих податків, реформування податку на прибуток для страхових компаній і консолідацію окремих частин податкового законодавства в єдиний кодекс [11].

 Ідеальна податкова  система не функціонує в жодній  країні світу, тому що просто  не існує моделі ідеальної  податкової системи, яка позбавлена  будь-яких недоліків. Громадяни країни  завжди незадоволені тим, що повинні  сплачувати податки, але, оскільки  держава не в змозі ефективно  функціонувати за відсутності  податкового механізму, вона повинна  створити такі умови, які не будуть руйнівними для добробуту агентів. Адже податки – це одна із форм вирівнювання доходів юридичних і фізичних осіб з метою досягнення соціальної справедливості й економічного розвитку. Тому теоретики та практики працюють над тим, аби створити таку податкову систему, яка б забезпечила оптимальне конкурентне середовище для бізнесу й одночасно була б ефективним фіскальним інструментом. Сучасна податкова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які є системними.

По-перше, витрати платників на виконання вимог податкового законодавства залишаються надмірно високими.

По-друге, відсутнє стабільне регулювання оподаткування, а чинна нормативно-правова база непрозора та заплутана.

По-третє, багаторазове оподаткування (оподатковуються дохід, додана вартість, справляються акцизний податок, обов’язкові відрахування до спеціальних фондів), високі ставки деяких податків, переважно фіскальний характер податкової системи створюють несприятливі умови для підприємництва та стримують економічну активність [12]. До того ж прийняття Податкового кодексу було дещо поспішним, і тому його зміст потрібно постійно вдосконалювати.

Як показує аналіз, податкова система переобтяжена численними дрібними податками, витрати на облік, контроль і адміністрування яких перевищують надходження від їх сплати. Підприємства змушені вести подвійний облік – бухгалтерський і податковий, щомісяця готувати численні звіти, впроваджувати нові та дорогі засоби автоматизації облікової роботи, відстежувати часті зміни нормативної бази. Методи обчислення податків встановлено в законодавчих актах та обумовлено в інструкціях Державної податкової адміністрації України, але часто надто складні алгоритми обчислення податків перетворюються на широке поле для помилок і зловживань як із боку платників, так і з боку податківців [13].

В Україні набула поширення практика, коли тягар податкового тиску перекладається на ті підприємства, які працюють легально і доволі прибутково. Це спонукає керівників таких компаній шукати шляхи отримання податкових пільг, замість того щоб підвищувати ефективність своїх підприємств. У результаті пільгами користуються підприємства й галузі, що спроможні вийти із кризи й розвиватися й без довгострокового пільгового режиму оподаткування та які не є основою підвищення конкурентоспроможності національної економіки. А ринково-орієнтовані підприємства, що потребують фінансової підтримки для освоєння нових ринків, технологій, продуктів, навпаки, змушені платити більшу частину податків. Таким чином, пільги стимулюють розвиток тіньової економіки. Як констатують експерти, пороговим, тобто критичним рівнем тінізації економіки є 40 % від офіційного ВВП. За оцінками австрійського економіста Фрідріха Шнейдера, у Північній Європі її частка зараз становить 10 – 18 % від реального ВВП, у Середземномор'ї – 20 – 25 %, а в колишніх соціалістичних державах – 36 – 39 % (в Україні – 57 %) [14].

Для вирішення зазначених проблем доцільно вжити заходів, які могли б удосконалити систему оподаткування:

1. Зменшення податку на  прибуток підприємств. До 2011 р. включно  ставка цього податку в Україні  складала 25 %. Податковий кодекс передбачає  її поступове зниження до 16 % у 2015 р. У деяких країнах вона значно нижча: у Росії та Сербії – 14 %, у Латвії – 15 %. На думку деяких експертів, зрівняння ставки податку підприємств зі ставкою податку з доходів фізичних осіб зменшить стимули до мінімізації та ухиляння від сплати податків, стимулюватиме розвиток підприємництва. Доцільно використати досвід розвинених країн в оподаткуванні прибутку підприємств. Ставки податків визначають прибуток підприємства, який є фінансовим джерелом його розвитку, вдосконалення науково-технічного потенціалу й матеріальної бази. Прибуток є власним джерелом інвестиційних та інноваційних проектів підприємства, а впровадження останніх передбачає як вихідну умову отримання достатнього за величиною прибутку. Отже, там, де ресурси використовуються неефективно, ставки податків мають бути високими, і навпаки, там, де ефективність використання є високою, – низькими. Оптимальним є варіант плаваючих ставок податків. Законодавством установлюється гранична (максимальна) ставка податку, яка автоматично (без участі органів управління) знижується, зважаючи на підвищення ефективності роботи підприємства. Фактично виробник сам визначає ставку податку в тій частині, в якій він забезпечує найвищу ефективність використання фінансових ресурсів, одержаних унаслідок зниження ставки податку. Тобто, якщо підприємство може із найвищою ефективністю використати фінансові ресурси – використовує зниження ставки, не може – віддає ці переваги тим підприємствам, які здатні на це [15].

 Плаваючі ставки податків  дають змогу оптимізувати пропорції  розподілу прибутку між державою  і підприємством. Раніше цю функцію  намагалися виконувати, надаючи  різні податкові пільги. Право  на податкову пільгу фіксувалося  в законодавстві й ніяк не  узгоджувалося з ефективністю  використання фінансових ресурсів  на підприємстві, якому пільга  надавалася. За своєю суттю податкові  пільги є прихованою формою  надання дотацій виробникам. Тому  пільги слід оформлювати у  вигляді дотацій. Дотації не відіграють  жодної стимуляційної ролі. Швидше  навпаки, дедалі погіршують ефективність  роботи підприємств, яким вони  надаються. Запроваджуючи плаваючі  ставки податків, бажано відмовитися  від податкових пільг. Із податкового  законодавства доцільно виключити  таке поняття, як податкова пільга, а всі проблеми вирішувати  пільговим кредитуванням і дотаціями [16].

2. Спрощення вимог до  амортизації активів підприємств. Це буде стимулювати інвестиційну  діяльність.

3. Зменшення ставки ПДВ. Це розширюватиме базу оподаткування  за умови скасування всіх пільг. За розрахунками експертів у  разі скасування лише деяких  пільг із ПДВ ставку податку  можна було б негайно зменшити  до 16 % без будь-яких втрат доходу. Численні рекомендації провідних  західних економістів щодо залучення необхідних коштів через непрямі податки, можливо, й відіграли свою роль на початковому етапі застосування ПДВ в Україні. Саме фіскальні мотиви викликали в 1992 р. введення ПДВ із надто високою ставкою – 28 %. Після її зниження в 1995 р. до 20 % ПДВ залишається на рівні максимальних ставок, рекомендованих ЄС (14 – 20 % на основні групи товарів за більш низьких ставок для окремих груп). Чинна в Україні ставка ПДВ помітно перевищує ставки в розвинених країнах: у Канаді – 7,58 %, у Німеччині – 15 % (для продуктів – 6 %), в Англії – 17,5 %, в Японії – 3 %. Тож позитивно можна оцінити намір зниження ставки ПДВ в Україні згідно з Податковим кодексом до 17 % у 2014 році. З метою зменшення диференціації рівня життя громадян ставки непрямих податків, зокрема ПДВ, доцільно встановлювати диференційовані: використовувати занижені ставки для товарів, які включені до мінімального споживчого кошика, і завищені – для предметів розкоші. Доцільно встановлювати еластичну ставку ПДВ лише на продукцію, яка реалізується на внутрішньому ринку. Оскільки прийнятий в Україні порядок передбачає повернення ПДВ суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, то ставка ПДВ для них залишається фіксованою. Передбачається також, що сума ПДВ, яка повертається експортерам, зараховується до Державного інноваційного фонду відповідної галузі виробництва. Знижуючи ставку ПДВ, можна змінити попит на продукцію, а отже, оподаткуванню ПДВ підлягатиме більший обсяг товарів, хоча і за нижчою ставкою. У цьому разі є можливість так відрегулювати ставки ПДВ, що при зменшеній ставці ПДВ сумарні податкові надходження збільшаться завдяки збільшенню кількості товару, який оподатковується.

4. Зменшення кількості  податків та спрощення алгоритму  їх нарахування.

5. Удосконалення Податкового  кодексу, унеможливлення подвійного  трактування деяких норм податкового  законодавства. Це допоможе вирішити  проблему непрозорої та заплутаної  нормативно-правової бази оподаткування. Насамкінець слід зазначити, що всі запропоновані заходи взаємопов'язані: зменшення державних видатків зробить можливим зниження ставок основних податків та скасування малоефективних податків без будь-яких витрат для бюджету. Податкову систему країни треба змінювати таким чином, щоб більше враховувались економічні інтереси обох сторін – держави і платників податків, а також усувалась зацікавленість платників у податкових незаконних ухиляннях