Переоформлення та закриття валютних рахунків

Переоформлення  та закриття валютних рахунків

Сьогодні та й на перспективу  стратегія більшості українських  банків спрямовується на розширення клієнтської бази і зростання  обсягу послуг, що надаються, тобто  планується стабільне збільшення кількості  клієнтів і відповідне зростання обсягу залучених коштів. В умовах конкуренції на ринку банківських послуг вимогливість клієнтів до якості розрахунково-касового обслуговування значно зростає. Одним із основних критеріїв вибору є надійність банку, його імідж. За цих умов досить важливе значення має початкова точка взаємодії банку і клієнта, тобто відкриття рахунків.

Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських  операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта  і за згодою цих банків.

Банки відкривають рахунки зареєстрованим суб’єктам підприємницької діяльності — юридичним і фізичним особам, філіям, представництвам, відділенням, іншим відокремленим підрозділам  підприємств, у тому числі структурним  підрозділам, що виділяються у процесі приватизації, а також представництвам юридичних осіб — нерезидентів, іноземним інвесторам, фізичним особам, виборчим фондам (політичних партій, виборчих блоків партій та кандидатів у народні депутати).

У банках відкриваються поточні, депозитні (вкладні) рахунки у національній та іноземній валюті, а також поточні бюджетні рахунки у національній валюті України.

Лише один рахунок може бути відкритий  клієнту для формування статутного фонду господарського товариства і  один (в іноземній та/або національній валюті) за кожною угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.

Юридичні особи-нерезиденти (крім нерезидентів-інвесторів) можуть відкривати поточні рахунки в національній та іноземній валюті на території  України лише своєму представництву. Поточні рахунки в національній валюті представництву юридичної особи-нерезидента відкриваються за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Порядок проведення операцій на рахунках у національній та іноземній  валюті регулюється чинним законодавством України, нормативними актами Національного банку України. Основні положення викладені в Інструкції «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», що затверджена Постановою Правління НБУ від 18.12.98 за № 537.

Відкриття рахунку супроводжується  підписанням угоди між установою  банку та власником рахунку. Їх відкриття проводиться на підставі заяви фізичної особи і документа, що засвідчує особу; угоди на відкриття та обслуговування рахунку між установою банку та громадянином; картки із зразком підпису, який вчиняється у присутності працівника банку, що відкриває рахунок та засвідчується цим працівником і головним бухгалтером банку. В угоді зазначаються дані документа, що засвідчує фізичну особу, адреса постійного місця проживання і ідентифікаційний номер фізичної особи — платника податку. За дорученням власника рахунку-резидента, операції за рахунком може здійснювати інша особа — резидент. Умови угоди не повинні суперечити вимогам зазначеної інструкції.

Про відкриття, а також закриття рахунку або зміну номерів відкритих рахунків установа банку зобов’язана повідомити податковий орган за місцем реєстрації власника рахунку та Національний банк України протягом трьох робочих днів. Копії повідомлень з документальним підтвердженням про його відправлення залишаються у справі про відкриття рахунків.

Операції за рахунками  банк починає проводити після  отримання повідомлення від податкового  органу про взяття цих рахунків на облік. У разі відкриття двох і  більше поточних рахунків у національній валюті, протягом трьох днів власник рахунку зобов’язаний повідомити податковий орган (за місцем своєї реєстрації), який з рахунків визнається основним.

Банківські рахунки  бувають:

• поточні;
• розподільчі;
• кредитні;
• депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України.

Розподільчий рахунок призначений для попереднього зарахування коштів в іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи-резидента згідно з чинним законодавством України.

Розподільчий (блокований або транзитний) рахунок — це валютний рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно від джерел її походження.

Кредитні рахунки в  іноземній валюті відкриваються  уповноваженим банком у встановленому  чинним законодавством України порядку  на договірній основі юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичним особам-нерезидентам — банківським установам. Кредитні рахунки відкриваються уповноваженим банком незалежно від наявності поточного рахунку позичальника в цьому банку.

Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи шляхом перерахування кредитних  коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Депозитні (вкладні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком фізичним та юридичним особам (резидентам і нерезидентам) на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та банком на визначений у договорі строк.

У разі переоформлення рахунку у зв’язку з реорганізацією підприємства (злиття, приєднання, поділ, перетворення, виокремлення) подаються такі ж документи, що і для створення підприємства. У разі зміни назви, не зумовленої реорганізацією, в установу банку подається заява власника рахунку, нова копія свідоцтва про державну реєстрацію та зміни до установчих документів, оформлені належним чином. У разі зміни характеру діяльності власника рахунку подається один з примірників нового статуту (положення). Нова копія свідоцтва про реєстрацію має бути подана установі банку протягом трьох днів з дня видачі свідоцтва.

У разі внесення до установчих документів змін (доповнень), які не потребують перереєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, власник  рахунку зобов’язаний подати змінені  установчі документи протягом трьох днів з дня затвердження цих змін.

Керівникам установ  банку надається право звільняти  власника рахунку від подання  документів для переоформлення рахунку  і проводити переоформлення власним  розпорядженням, якщо зміна підпорядкування чи зміна найменування випливає з чинного законодавства України, рішень Кабінету Міністрів, що є загальновідомими.

У разі ліквідації підприємства його основний рахунок переоформляється на ім’я ліквідаційної комісії, для  чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально посвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів щодо закриття додаткових рахунків.

Поточні рахунки закриваються в установах банку на підставі:

1. заяви власника рахунку;
2. рішення органу, на який у законодавчому порядку покладено функції з ліквідації або реорганізації підприємства;
3. відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;
4. на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку та власником рахунку.

Власник рахунку має  право порушити питання про розірвання договору в разі відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку та ін. У даному випадку залишки коштів власника рахунку, які неможливо перерахувати на поточний рахунок, відкритий в іншому банку, через їх відсутність на кореспондентському рахунку попереднього банку, обліковуються на рахунку № 2903 «Кредиторська заборгованість клієнтів за недіючими рахунками» на окремому субрахунку кожного клієнта.

У разі наявності на рахунку, що закривається, залишків коштів установа банку на підставі платіжного доручення  власника рахунку перераховує такі залишки на інший відкритий цим підприємством рахунок (основний чи додатковий). У разі наявності у підприємства лише одного (основного) рахунку для його закриття та перерахування залишків коштів необхідно відкрити додатковий рахунок.

У разі закриття основного  поточного рахунку, на якому обліковується картотека заборгованості, у довідці про закриття рахунку зазначається перелік такої заборгованості та її сума, а розрахункові документи, не сплачені в строк, передаються спецзв’язком до банку, в якому відкрито додатковий рахунок.

Відмова банку в прийнятті документів, не сплачених у строк, не допускається.

Справа з юридичного оформлення рахунку залишається  в установі банку. Операції за рахунками  можуть бути тимчасово припинені  на підставі рішення державних податкових, судових, правоохоронних та інших органів, якщо це передбачено законодавчими актами України. У разі тимчасового припинення операцій на рахунках, вони не закриваються до отримання повідомлення відповідного органу про відміну рішень про припинення операцій на рахунках.

Організація міжнародних лізингових операцій

Якщо в одних країнах  є спеціальні закони, які регулюють  лізингові операції (наприклад, у  Франції та Бельгії), то в інших  діють або спеціальні законодавчі  акти (Велика Британія і Австралія), або повністю відсутні як спеціальні закони, так і підзаконні акти (США, ФРН).

З метою уніфікації відповідного законодавства різних країн у 1974 p. у межах Міжнародного інституту  з уніфікації приватного права (ЮШДРУА) була створена група з розробки правил міжнародного (зовнішнього) лізингу. Ця робота завершилася 28 травня 1988 р. на Міжнародній конференції з питань лізингу і факторингу в м. Оттава (Канада) прийняттям "Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг" ("Convention on international financial leasing"). У роботі конференції взяли участь представники 55 країн світу, в тому числі і Радянський Союз. У Конвенції дається погоджене на міжнародному рівні, чітке визначення поняття "міжнародний фінансовий лізинг".

Лізинг — це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і наступного передання його у тимчасове користування і володіння за певну плату.

Міжнародний фінансовий лізинг — це операція, в результаті якої одна юридична особа передає  в розпорядження іншій матеріальне  майно, попередньо придбане нею і вибране за бажанням користувача, в обмін на виплату певних фінансованих внесків з урахуванням амортизації майна.

За економічною природою лізинг схожий з кредитними відносинами  й інвестиціями. Такі принципи кредитних  відносин, як строковість, поверненість, платність, притаманні і лізингу. При лізингу власник майна передає його на певний строк у тимчасове користування і в обумовлений строк повертає його назад, а за послугу отримує комісійні. Тільки учасники оперують не грошовими коштами, а майном (основним капіталом). І тому лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.

Крім того, по-перше, лізингокористувач згодом отримує право на придбання цього матеріального майна. По-друге, матеріальне майно загалом не повинно використовуватися в особистих цілях, або для домашніх (сімейних) потреб користувача. По-третє, в Конвенції приділяється особлива увага необхідності регулювання відносин між постачальником, орендодавцем і користувачем. Саме користувач повинен взяти на себе зобов'язання з догляду за предметом лізингу і використовувати його розумно, підтримуючи в робочому стані, і одночасно регулярно сплачувати внески. Третя особа — постачальник — бере на себе ті ж зобов'язання щодо орендаря, що і відносно покупця — орендодавця, хоч і не є стороною контракту про продаж майна. Орендодавець не несе відповідальності перед орендарем у випадку затримки або невиконання постачання об'єкта лізингу, за винятком тих випадків, коли це сталося безпосередньо з його вини.

Конвенція застосовується у випадках, коли орендодавець і  орендар перебувають в різних країнах, за умови, що ці країни, а також  держава, в якій розміщене комерційне підприємство постачальника обладнання, є учасниками Конвенції.

Таким чином, використання на практиці Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг дає змогу забезпечити збалансованість правових позицій учасників цих операцій і створює ще більш сприятливі умови для їхньої подальшої інтенсифікації.

Окрім цього, в кожній країні є своє законодавство стосовно регулювання міжнародних лізингових операцій, де, як правило, дається визначення терміна "міжнародний лізинг".

Так, у Законі України "Про лізинг" дається таке визначення міжнародного лізингу — це договір  лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Сутність міжнародного лізингу розкривають його основні, домінантні особливості.

Серед них слід виділити такі:

1. Відокремлення права власності від права користування активом протягом певного періоду повинно здійснюватися за узгодженням, як мінімум, з двома юридичними, бухгалтерськими та податковими системами.
2. Передача активу в лізинг може здійснюватися в прямій або опосередкованій формі. Пряма форма — коли майно фізично перетинає кордон для того, щоб потрапити в країну лізингоотримувача. Опосередкована — коли майно не треба перевозити через кордон, бо воно вже знаходиться в країні лізингоотримувача.
3. Період лізингового договору може бути або часом, протягом якого лізингоотримувач користується майном без часу транспортування майна від лізингодавця до лізингоотримувача, або часом, який включає і час на транспортування, і час користування майном. У разі внутрішнього лізингу час перевезення активу, як правило, настільки короткий, що, приймаючи рішення, ним нехтують. Термін міжнародного лізингу, як правило, включає й час на доставку, якщо він тривалий і витрати на доставку високі. Отже, час перевезення, витрати на транспортування та страхування — це важливі фактори в разі укладання договору міжнародного лізингу.
4. Термін лізингової угоди, як правило, збігається з терміном корисної служби активу.
5. Платежі за міжнародним лізингом можуть здійснюватися у формі національної валюти лізингодавця, лізингоотримувача або третьої країни у формі колективної валюти або у формі товару, послуги чи природного ресурсу.

Міжнародна практика вирізняє такі основні форми лізингових угод: