Оплата праці, її правове регулювання. Строки виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Правова до

Строки виплати заробітної плати

Чинним  законодавством визначені строки виплати  заробітної плати (ст. 115 КЗпП) та строки розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП), які є формою охорони заробітної плати працівників. Ці строки є обов’язковими для всіх організацій і уточнюються в колективному договорі. Виплата заробітної плати має здійснюватися тільки у робочі дні. Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше, ніж за три дні до початку відпустки. Порушення строків виплати заробітної плати є порушенням конституційного права працівників на оплату праці, а невиплата заробітної плати працівнику є грубим порушенням трудових прав працівника.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в будь-якому випадку повинен виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні

Цей вид  юридичної відповідальності роботодавця  передбачений у ст. 117 КЗпП. Така юридична відповідальність є матеріальною відповідальністю роботодавця перед працівником. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, за відсутності спору про їх розмір, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За  наявності спору про розміри  належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене у ст. 117 КЗпП відшкодування  в тому разі, коли спір вирішено на користь  працівника. Якщо спір вирішено на користь  працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної у ст. 117 КЗпП компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.

Чинним  законодавством передбачена і кримінальна  відповідальність за порушення трудових прав громадян і, зокрема, щодо невиплати  заробітної плати (ст. 175 КК України).

Правова допомога адвоката при вирішенні спорів з цих питань

Заробітна плата працівників знаходиться  під правовою охороною, що обумовлено її значенням як форми винагороди за працю. Використовується нормативний  метод регулювання, але у соціально-партнерських угодах можуть бути передбачені відповідні норми щодо договірного регулювання оплати праці працівників. Адвокат має знати основні правничі форми охорони заробітної плати (захист від дискримінації у сфері оплати праці; недопустимість зниження розміру заробітної плати; індексація заробітної плати; обмеження відрахувань із заробітної плати; привілеї виплати заробітної плати; встановлення правил виплати заробітної плати; забезпечення своєчасної виплати заробітної плати).

Наприклад, не допускається зниження розміру заробітної плати з причин, що не залежать від працівника. Так, у випадку, коли міра праці не була виконана не з вини працівника, роботодавець має виплатити працівнику заробітну плату в розмірі, не нижчому від установленого законодавством. Гарантований працівнику розмір оплати залежить від обставин, які були причиною невиконання міри праці (наприклад, оплата часу простою не з вини працівника; оплата праці при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника та інші).

Можуть виникнути  трудові спори щодо індексації заробітної плати. За допомогою індексації забезпечується підвищення рівня реальної заробітної плати. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямована на підтримання купівельної спроможності їхніх грошових доходів. Порядок індексації заробітної праці визначений законодавством. Важливо знати, що іншим способом корегування заробітної плати у зв’язку з інфляцією є перегляд мінімального розміру заробітної плати3.

Іноді виникають  трудові спори щодо відрахувань  із заробітної плати. Відрахування із заробітної плати можуть проводитися тільки у випадках, передбачених законодавством (ст. 127 КЗпП). Для усіх випадків відрахувань із заробітної плати передбачений їх загальний розмір (ст. 128 КЗпП). За заявою працівника з його заробітної плати можуть здійснюватися будь-які відрахування та перерахунки і без обмеження їх розміром. Предметом доказування по цих трудових спорах є незаконне відрахування із заробітної плати працівника (відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством України).

Відрахування із заробітної плати працівників для  покриття їхньої заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним  органу: для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган мають право видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він уже одержав відпустку, за невідпрацьовані дні відпустки.

Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в п.п. 3, 5, 6 ст. 36 і п.п. 1, 2 і 5 ст. 40 КЗпП, а також при направленні на навчання та в зв’язку з переходом на пенсію; при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (ст. 136 КЗпП).

Останнім часом  виникають трудові спори щодо оплати праці у випадку неплатоспроможності  роботодавця. Україна взяла на себе зобов’язання, які випливають із Конвенції  Міжнародної організації праці 1992 року № 173 «Про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця», що передбачає захист вимог працівників за допомогою надання привілею. Предметом доказування у цих спорах є право на привілейований характер виплати заборгованості із заробітної плати при банкрутстві, хоча може бути і право на виплату гарантійних виплат (грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, а також інших коштів). Наприклад, предметом доказування за окремим трудовим спором може бути і право на виплату вихідної допомоги, належної працівникам у зв’язку з припиненням трудових правовідносин.

Черговість задоволення  вимог кредиторів визначена Законом  України «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом». Так, кошти, одержані від продажу майна банкрута, за ст. 31 вказаного Закону спрямовуються на задоволення вимог кредиторів. У першу чергу задовольняються:

1. вимоги, забезпечені заставою;
2. вимоги щодо виплати заборгованості із:

• заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи;

• грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин;
• інших коштів, належних працівникам у зв’язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов’язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються на підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо); право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин;
• вихідної допомоги, належної працівникам у зв’язку з припиненням трудових відносин.

Надаючи правову допомогу з питань оплати працівників, адвокату доцільно ознайомитися з постановою пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 р. Важливо вміти правильно визначити предмет доказування по трудових спорах щодо оплати праці та необхідні по кожному трудовому спору юридичні факти, що визначені у відповідній статті Закону.