Напрямки удосконалення фінансового стану підприємства

1. по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;
2. по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості  підприємства справляють кошти, що додатково  мобілізується на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми факторами є:

1. галузева належність суб‘єкта господарювання;
2. структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;
3. розмір оплаченого статутного капіталу;
4. величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;
5. склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

На фінансову стійкість  істотний вплив справляє фаза економічного циклу в якій перебуває економіка  країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні, хоч і саме виробництво різко впало. Зменшується інвестиції в товарні запаси, що ше більше скорочує збут. Зменшується в цілому доходи суб‘єктів господарської діяльності, падають відносно і навіть абсолютно обсяги прибутку. Все це веде до зниження ліквідності підприємств, їх платоспроможності, що формує передумови для масових банкрутств.

Незадовільний платоспроможний попит, властивий кризовим явищам в економіці, призводить не лише до зростання неплатежів, а й до загострення конкурентної боротьби. Вона, в свою чергу, -- істотний зовнішній фактор фінансової стійкості підприємств.

Важливими факторами  фінансової стійкості є податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв‘язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Платоспроможність  та ліквідність як складові  фінансового стану підприємства

Аналіз фінансового  стану підприємства найчастіше починається  з визначення коштів підприємства, а також джерел їх виникнення –  власних та позикових, що знаходяться  в його розпорядженні. Величина джерел власних коштів, особливо прибутку, залежить не тільки від комерційних результатів діяльності підприємства, але й від вартості його активного майна, яка змінюється в залежності від коливання ринкових цін на матеріальні ресурси, цінні папери, валютні кошти і таке інше.

Особливу роль відіграє оцінка фінансового положення. Стійкість фінансів підприємства є необхідною умовою діяльності при ринкових відносинах, тому від цього залежить своєчасність та повнота погашення його зобов’язань по оплаті праці робітників, розрахунках з бюджетом, банками та постачальниками матеріальних ресурсів, по виплаті дивідендів і таке інше.

Одним з найважливіших  критеріїв фінансового стану підприємства є оцінка його платоспроможності, під якою розуміють здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі розраховуватись по своїм довгостроковим зобов’язанням. Слід, платоспроможним є те підприємство, у якого активи більше, ніж зовнішні зобов’язання. Здатність підприємства своєчасно та без затримки платити по своїм короткостроковим зобов’язанням називається ліквідністю. Тобто підприємство вважається ліквідним, якщо в змозі виконати свої короткострокові зобов’язання, реалізуючи поточні активи. Основні засоби (якщо тільки вони не придбаються з метою подальшого перепродажу) не є джерелами погашення поточної заборгованості підприємства , оскільки грають специфічну роль в процесі виробництва, а також через складні умови їх строкової реалізації. Для попередньої оцінки ліквідності підприємства використовуються дані бухгалтерського балансу. Інформація, що відображається в ІІ та ІІІ розділах активу балансу, характеризує величину поточних активів на початок та кінець звітного року. Дані про короткострокові зобов’язання підприємства містяться в ІІІ розділі пасиву балансу.

Підприємство може бути ліквідним в тому чи іншому ступені, оскільки до складу поточних активів належать різноманітні оборотні кошти, серед яких є як ті, що швидко реалізуються, так і ті, що важко реалізуються в цілях погашення зовнішньої заборгованості.

В той же час у складі короткострокових пасивів виділяють зобов’язання різного ступеню строковості. Звідси одним із способів оцінки ліквідності на стадії попереднього аналізу є співставлення деяких елементів активу  та пасиву між собою. З цією метою зобов’язання підприємства групуються по ступеню їх строковості, а його активи - по ступеню ліквідності (швидкості можливої реалізації). Так, найбільш строкові зобов’язання підприємства (строк сплати яких наступає в поточному місяці) співставляються з величиною активів, які мають максимальну ліквідність (грошові кошти, цінні папери, що швидко реалізуються). При цьому частина строкових зобов’язань, які залишаються незабезпеченими, повинна бути врівноважена менш ліквідними активами дебіторської заборгованості підприємств із стійким фінансовим станом, запасами товарно – матеріальних цінностей, що швидко реалізуються. Інші короткострокові зобов’язання співставляються з такими активами, як готова продукція, виробничі запаси і таке інше. В практиці оцінки фінансового стану, платоспроможності підприємства використовується ціла гама показників. Розглянемо найважливіші з них.

Коефіцієнт  абсолютної ліквідності (коефіцієнт строковості) розраховується як співвідношення грошових коштів та цінних паперів, що швидко реалізуються (ІІІ розділ активу) та короткострокової заборгованості (підсумок ІІІ розділу пасиву). Він показує, яка частина поточної заборгованості може бути погашена на дату складання балансу або іншу конкретну дату.

Уточнений коефіцієнт ліквідності визначається як відношення грошових коштів, цінних паперів та дебіторської заборгованості (ІІІ розділ активу) до короткострокових зобов’язань (підсумок ІІІ розділу пасиву балансу). Цей показник характеризує, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена не тільки за рахунок готівки, але і за рахунок очікуємих надходжень за відвантажену продукцію, виконані роботи або надані послуги. Слід мати на увазі, що ефективність висновків по результатам розрахунків вказаного коефіцієнта та його динаміки в значній мірі залежать від “якості” дебіторської заборгованості (фінансового стану боржника і таке інше). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити загрозу фінансової стійкості підприємства.

Загальний коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт покриття) являє собою відношення всіх поточних активів (підсумок ІІ розділу + підсумок ІІІ розділу активу) до короткострокових пасивів (підсумок ІІІ розділу пасиву). Він дозволяє встановити, в якої кратності поточні активи покривають короткострокові зобов’язання. В загальному випадку нормальним вважається значення цього показника, що знаходиться в межах від 2 до 3. Якщо відношення поточних активів і короткострокових зобов’язань нижче, чим 1:1, то можна казати про високий фінансовий ризик, пов’язаний з тим, що підприємство не в змозі сплатити свої рахунки. Справа в тому, що співвідношення 1:1 передбачає рівність поточних активів та короткострокових зобов’язань. Приймаючи до уваги різний ступінь ліквідності активів, можна з впевненістю передбачити, що не всі активи будуть реалізовані в терміновому порядку, тобто в даній ситуацій буде загроза фінансовій стабільності підприємства. Якщо ж це значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1:1, то можна бути впевненим в тому, що підприємство володіє значними вільними ресурсами, що формуються за рахунок власних джерел.

З позиції кредиторів підприємства подібний варіант формування оборотних коштів є найбільш бажаним. З точки зору менеджера значне акумулювання запасів, відовлікання коштів в дебіторську заборгованість може бути пов’язане з невмілим управлінням активами.

При характеристиці ліквідності та платоспроможності фірми визначається величина власних оборотних коштів, яка характеризується часткою власного капіталу підприємства, який є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів з обертаємістю менше 1 року). Цей показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів . Він має важливе значення для підприємств , що займаються комерційною діяльністю та іншими посередницькими операціями. При інших рівних умовах зростання даного показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція.

Ще один показник – коефіцієнт покриття. Він надає загальну оцінку ліквідності активів, демонструє, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов’язань. Якщо поточні активи перевищують поточні зобов’язання, підприємство може бути віднесено до успішно функціонуючих. Розмір перевищення характеризується коефіцієнтом покриття. Значення показника може суттєво змінюватися по галузям та видам діяльності, а його зростання в динаміці розглядається як сприятлива тенденція. Коефіцієнт покриття дорівнює сумі поточних активів, поділеної на поточні зобов’язання.

Практикується також  коефіцієнт швидкої ліквідності, який розраховується по більш вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку виключені виробничі запаси. В умовах ринкової економіки типічною є ситуація, коли при ліквідації підприємства виручають 40% і менш від облікової вартості запасів.

Розрахунок усіх коефіцієнтів наведен в частині 2.3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Інформаційно  – правове забезпечення аналізу власних фінансових ресурсів підприємства

Для регулювання фінансової діяльності підприємства існує багато нормативних актів.

Одним із важливих законів  є Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. №697-XII. Метою цього  закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природних, економічних, науково-технічних та культурних потенціалів республіки для підвищення рівня життя народу.

Наступним нормативним  актом є Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991р. №698-XII, який визначає загально правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Згідно із статею 5, одним із принципів підприємницької діяльності є залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством

Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р. №887-XII, виділяє види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання.

З 1 січня 1995 року основним виглядом прямого податку на юридичних осіб в Україні став податок на прибуток, що був введений Законом України від 28 грудня 1994 року “Про оподаткування прибутку підприємств” (після чисельних змін і доповнень з 1.07.97 цей закон діє у редакції Закону України від 22.05.97 року). Стаття 3 Закону України “ Про оподаткування прибутку підприємств” присвячена характеристиці об’єкту оподаткування і порядку обчислення оподатковуваного прибутку. Це дуже важливий закон. Оскільки основним джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства є прибуток.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Ставка податку на прибуток підприємств закріплена у  статті 10 Закону України “Про оподаткування  прибутку підприємств” - прибуток платників  податку оподатковується за ставкою 30% до об’єкта оподаткування.

Закон України “Про податок  на додану вартість” від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР визначає платників податку на додану вартість, об¢єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподаткрвуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Згідно із статтею 2 об¢єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України. Згідно із статтею 4 база оподаткування  операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів, за винятком податків на додану вартість, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із Законом України з питань оподаткування.Об¢єкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20%. Згідно із статтею 7 продаж товарів здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В  залежності від правового  статусу підприємства визначається мінімальний розмір статутного капіталу і порядок його формування. Розмір статутного капіталу оговорюється в  засновницьких документах підприємства і вноситься в реєстраційну карту при здійсненні державної реєстрації підприємства. Мінімальний розмір статутного фонду регламентується діючим законодавством тільки для господарських товариств і деяких специфічних видів діяльності, як правило, пов’язаної з фінансовими операціями. Для підприємств всіх інших організаційно-правових форм господарювання його величина визначається засновником і залежить перш за все від виду і маштабу діяльності. Законодавчі акти, що регулюють мінімальний розмір статутного фонду – це Закон України “Про внесення змін і доповнень в Закон України “Про господарські товариства” від 16 грудня 1993р. №3709; Положення “Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії”, затверджене Указом Президента України від 19 лютого 1994р. №55/94; Декрет Кабінету Міністрів України  “Про довірчі товариства” від 17 березня 1993 №23-93.

Порядок і джерела  формування статутних фондів залежать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних тинів і форм власності закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України «Про власність», «Про підприємство в Україні», «Про господарські товариства».