Формування грошової системи незалежної України (1991— 1999)

     Підготовча  робота з проведення в Україні  грошової реформи була розпочата  ще 1995 року і включала розроблення  Концепції проведення грошової реформи, законодавчих, нормативно-правових актів та інструктивних матеріалів, організаційно-технічних заходів. Для забезпечення організації і координації цієї роботи Указом Президента України була створена Державна комісія з проведення в Україні грошової реформи і відповідна робоча група. Концепція проведення грошової реформи, базуючись на аналізі макроекономічної ситуації в Україні, визначала основні завдання, характер, механізми, загальні підходи до процедури та етапи проведення грошової реформи.

     Основні завдання грошової реформи (1996 р.) відповідно до Концепції

полягали  в:

• заміні тимчасової грошової одиниці — українського карбованця (у готівковому обігу  — купоно-карбованця) на повноцінну національну валюту—гривню;

• зміні  масштабу цін;

• створенні  стабільної грошової системи.

     Незважаючи  на те, що український карбованець у процесі функціонування поступово набув усіх ознак грошової одиниці, його тимчасовий статус негативно впливав на підвищення довіри населення до національної валюти та підтримання економічної стабільності в Україні, яка встановилася після зупинення інфляційних процесів. Тому введення повноцінної національної валюти — гривні мало важливе значення для закріплення подальшої макроекономічної стабільності. Здійснення грошової реформи передбачало також продовження курсу держави на забезпечення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, що перебувала в обігу, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют. Грошова реформа в Україні мала прозорий і безконфіскаційний характер. При виборі типу грошової реформи виходили з необхідності забезпечення таких завдань:

• повна  довіра населення до нової національної валюти;

• утримання  стабільності на грошовому, споживчому і валютному ринках України, недопущення інфляційного сплеску, що міг негативно вплинути на життєвий рівень населення;

• запобігання  спекулятивним операціям при  обміні карбованців на гривні;

• недопущення  посилення психологічної і соціальної напруги в суспільстві.

     Успішне виконання цих завдань забезпечував тільки безконфіскаційний тип реформи, який передбачав здійснення обміну карбованців на гривні без обмежень. Це було повністю підтверджено самим ходом реформи. Були проаналізовані також основні негативні наслідки, які могла мати грошова реформа в разі запровадження конфіскацій заощаджень населення і коштів підприємств, установ і організацій. Серед них:

• виштовхування  карбованця в тіньову сферу, розвиток спекулятивних операцій;

• порушення  пропорцій на макроекономічному рівні і стабільності на споживчому і валютному ринках.

     Слід  врахувати, що на початку грошової реформи  в обігу було 366 трлн. карбованців, а товарних запасів тільки на суму 157 трлн. крб. Резерви іноземної валюти були недостатніми для того, щоб  підтримати в цих умовах стабільний курс національної валюти до іноземних валют. Це означає, що в разі введення обмежень на обмін карбованців на гривні почалося б масове скуповування товарів, особливо тих, які легко реалізувати або можливо зберігати, а також скуповування іноземної валюти, що створило б тиск на валютний курс. Зважаючи на стихійний стрімкий процес, який охоплює короткий період часу, він неминуче зірвав би досягнуту напередодні реформи економічну стабільність і призвів би до суттєвого інфляційного сплеску та зриву валютного курсу. Негативні наслідки обмеження обміну карбованців на гривні проявляються також у відмові підприємств приймати карбованці при платежах за товари і послуги, формуванні різних цін на однакові товари і послуги залежно від валюти платежу, появі комерційних структур, які скуповують карбованці за півціни й отримують прибутки від такої діяльності. Економічні негаразди доповнює велика психологічна і соціальна напруга в суспільстві, яка знаходить вираження у створенні великих черг, особливо в перші дні обміну (оскільки люди бояться, що їм не обміняють гроші) , ускладненні роботи пунктів обміну, місцевих комісій, негативному ставленні до уряду та владних структур. Підсумовуючи зазначене, можна констатувати, що вперше в історії України була проведена цивілізована безконфіскаційна грошова реформа, яка забезпечила недоторканість грошових заощаджень населення і зберегла економічну і соціальну стабільність. Від типу грошової реформи залежить термін її проведення. Якщо встановлюються обмеження щодо обміну грошей, то термін повинен бути максимально короткий, наскільки дозволяють технічні можливості. Головна мета — не дати можливості в часі обміняти надлишкові гроші. При обміні грошей без обмежень строк може бути досить тривалим — від місяця до року і більше. У технічному плані в умовах України мінімальним строком обміну були 15 днів, які Державною комісією з проведення в Україні грошової реформи визначені як найбільш прийнятний варіант. Проте в подальшому обмін карбованців на гривні для громадян було продовжено і він тривав 2,5 року після грошової реформи. Враховуючи значні інфляційні процеси, що відбулися в Україні за період 1992 — 1994 років, введення нової національної валюти — гривні вимагало проведення зміни масштабу цін з урахуванням визначеного рівня деномінації українського карбованця. Відповідні розрахунки й обгрунтування були проведені і враховували такі економічні та соціальні аспекти:

• рівень інфляції в Україні;

• рівень цін на основні споживчі товари;

• рівень середньої та мінімальної заробітної плати і пенсій;

• курс національної валюти до іноземних валют;

• прийнятний номінальний ряд банкнот і  розмінних монет гривні;

• фактична купюрна структура купоно-карбованців;

• рівень цін на метал, який використовується в розмінних монетах порівняно з їх номінальною вартістю.

     У результаті був прийнятий рівень деномінації українського карбованця — 100000 крб. за 1 гривню, який став єдиним загальноприйнятим для перерахування  цін, переоцінки матеріальних і грошових коштів, обміну готівки. Важливим питанням, яке мало вирішальне практичне значення для забезпечення організованості проведення грошової реформи, була організація обміну карбованців на гривні. Розглядалися три варіанти проведення обміну грошей населенням: перший — виключно через установи банків (досвід західних країн) , другий — створення комісій при підприємствах, установах і організаціях (досвід реформ у СРСР) , третій — поєднання першого і другого варіантів. Враховуючи необхідність проведення обміну грошей в обмежений термін та з метою запобігання паніці і посиленню соціальної напруги було обрано більш гнучкий третій варіант, який передбачав можливість вибору населенням проведення обміну грошей на підприємствах, в установах і організаціях через спеціально створені комісії або безпосередньо через пункти обміну в установах банків. Це дозволяло також підвищити оперативність обслуговування населення і збільшити середньоденні потоки грошей.

     Невід'ємною  частиною підготовки до грошової реформи  в Україні було

виготовлення  нової національної валюти — гривні. У зв'язку з браком власної матеріально-технічної бази виробництва банкнот і монет було вирішено замовити їх виготовлення за кордоном. У жовтні 1991 року перше замовлення на виготовлення банкнот номіналами 1, 2, 5, 10 і 20 гривень було розміщено на канадській фірмі «Canadian Bank Note Company Limited», а пізніше на фірмі «Thomas De La Rue Company Limited» (Великобританія) були замовлені банкноти номінальною вартістю 50, 100 та 200 гривень. Розмінні монети було вирішено карбувати на Луганському верстатобудівному заводі і частково — на Монетному дворі Італії. Усі банкноти, виготовлені за кордоном, і розмінна монета установами Національного банку України були перераховані, перевірені на якість й упаковані відповідно до нормативних вимог в Україні. Цю величезну за обсягом роботу було завершено 1995 року. Робота з підготовки до проведення грошової реформи, яка проводилася Державною комісією з проведення в Україні грошової реформи, включала низку заходів технічного, методичного та організаційного характеру. Основним виконавцем комплексу цих робіт був Національний банк України. Після розгляду і затвердження Концепції проведення грошової реформи в Україні була розпочата робота з розробки відповідних законодавчих і нормативних актів та інструктивних документів. Вони включали пакет з більш ніж 20 документів, серед них найважливіші — Указ Президента «Про грошову реформу в Україні», рішення Державної комісії з проведення грошової реформи «Про заходи щодо підготовки до проведення грошової реформи», інструкція « Про порядок обміну українських карбованців на гривні в пунктах обміну та на підприємствах, в установах і організаціях» та деякі інші . Ці документи визначали порядок проведення грошової реформи, механізм запровадження гривні і вилучення з обігу карбованців, проведення процедури обміну грошей, перерахування балансів банків, статей активів і пасивів балансів підприємств і організацій усіх форм власності та цінних паперів у гривні і відповідної переоцінки вкладів населення з урахуванням рівня деномінації, забезпечення установ банків необхідною кількістю банкнот і монет для оперативного проведення обміну грошей. Відповідно до рішень Державної комісії з проведення грошової реформи для організації та координації роботи з питань підготовки і проведення грошової реформи в регіонах: при уряді Автономної Республіки Крим, обласних, Київській і Севастопольській міських, районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністраціях та міських радах були створені відповідні комісії. Вони розробляли організаційні заходи щодо підготовки до грошової реформи, які включали надання допомоги установам банків у створенні мережі пунктів обміну, їх обладнанні і технічному забезпеченні, створення комісій на підприємствах, організацію інформаційної бази та забезпечення зв'язків із засобами масової інформації. Відповідні комісії забезпечували контроль за дотриманням встановленого порядку обміну карбованців на гривні в пунктах обміну і комісіях на підприємствах, за правильністю перерахування цін, тарифів, заробітної плати, за виконанням інших вимог законодавчих і нормативних актів, а також повинні були вирішувати серйозні питання щодо обміну карбованців на гривні.

     Для проведення обміну населенню карбованців  на гривні було створено

понад 10 тисяч обмінних пунктів комерційних  банків, з них 1,8 тисячі — у багатолюдних місцях, на залізничних станціях і аеропортах, 92 тисячі комісій з обміну на підприємствах, в установах і організаціях та 14 тисяч пунктів на підприємствах зв'язку для обслуговування пенсіонерів. Пункти обміну карбованців на гривні створювалися уповноваженими комерційними банками, до яких насамперед належали банки «Аваль», «Україна», «Промінвестбанк», Укрсоцбанк, Ощадний банк, Укрексімбанк та інші , які мали належним чином обладнані сховища, а також широку мережу установ і філій. Комерційними банками проводилася відповідна робота щодо забезпечення пунктів обміну необхідними кваліфікованими кадрами, технічними засобами, а місцеві органи влади вирішували питання забезпечення їх надійної охорони, збереження і перевезення цінностей, при необхідності забезпечували додатковими приміщеннями. Усі установи банків, підприємства зв'язку, що проводили обмін карбованців на гривні, необхідно було оперативно забезпечити достатньою кількістю готівки. Ця проблема була вирішена шляхом створення на тимчасовій основі в базових комерційних банках резервних фондів Національного банку України і введення системи авансування. У разі необхідності за розпорядженням Національного банку з базового комерційного банку могли одержати підкріплення гривнею і монетою інші банки. При відсутності коштів на коррахунках будь-який комерційний банк міг отримати в регіональному управлінні Національного банку України аванс гривневої готівки для здійснення обміну населенню українських карбованців на гривні з укладенням відповідного договору. При цьому використання авансів на інші цілі, включаючи поточні виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інші платежі, категорично заборонялося. Аванси на обмінні операції видавалися комерційним банкам спочатку на строк до двох днів, а пізніше в ході грошової реформи він був продовжений до п'яти днів з обов'язковим їх погашенням або поверненням невикористаної гривні. Регіональні управління НБУ постійно контролювали цільове використання наданих авансів. У разі встановлення нецільового використання або неправильного отримання авансу з таких комерційних банків у безспірному порядку стягувався штраф. З метою накопичення та аналізу інформації про стан вилучення з обігу українських карбованців та їх обміну на гривні на період проведення грошової реформи в Україні Національний банк України постановою Правління від 22 серпня 1996 року (№ 219) запровадив Порядок складання і подання оперативної статистичної та бухгалтерської звітності про хід проведення грошової реформи і обміну карбованців на гривні. Було встановлено щоденне подання статистичної звітності про касові обороти банків та про стан обміну карбованців на гривні, а також одноразово — про переоцінку заощаджень громадян та інші операції. Аналогічний порядок видачі авансів установами комерційних банків був передбачений для підприємств зв'язку з метою забезпечення безперебійного проведення обмінних операцій. Важливою складовою організації проведення грошової реформи в Україні було інформаційне забезпечення. Воно включало проведення роз'яснювальної роботи серед населення через засоби масової інформації, оперативний зв'язок регіонів з центром, установ банків між собою та передачу необхідної інформації, а також збір та узагальнення статистичної звітності й аналітичної інформації про хід грошової реформи, що в комплексі мало велике значення для забезпечення організованості і порядку. У зв'язку з цим необхідно підкреслити, що вперше в Україні населення було завчасно повідомлено про час і порядок проведення грошової реформи. Указ Президента «Про грошову реформу в Україні» був підписаний 25 серпня 1996 року й оприлюднений у засобах масової інформації наступного дня, тобто за тиждень до початку реформи. У той же період були опубліковані перші рішення Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи, а також нормативні документи Національного банку України. На цілодобовий режим роботи було переведено електронну пошту Національного банку України, яка забезпечувала безперебійний зв'язок з комерційними банками і регіональними управліннями НБУ.

     Грошова реформа проводилася з 2 по 16 вересня 1996 року, результатом якої стало  запровадження повноцінної національної валюти України — гривні.

     Із 2 вересня 1996 року Національний банк України  припинив емісію українських карбованців  і випустив в обіг банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінні монети номінальною вартістю 1,2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Випуск в обіг нової національної валюти здійснювався шляхом проведення обміну населенню українських карбованців на гривні, а також виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, допомог, інших грошових виплат населенню виключно в гривнях. Напередодні грошової реформи були перераховані в гривні за встановленим курсом — 100000 карбованців за 1 гривню, без обмежень і конфіскацій — ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії та інші грошові виплати населенню, кошти юридичних осіб та інших суб'єктів господарювання (резидентів і нерезидентів), що зберігались на рахунках у банках і в цінних паперах, усі види заощаджень населення на рахунках у банках, страхових полісах і цінних паперах, а також активи і пасиви балансів підприємств, установ, організацій, установ банків, укладені угоди тощо. З першого дня реформи безготівкові розрахунки (включаючи перекази), бухгалтерський облік усіх операцій та складання звітності повинні були проводитись лише в гривнях. Із 2 по 16 вересня 1996 року в готівковому обігу паралельно функціонують як гривні, так і карбованці при поступовому вилученні останніх. Суб'єкти господарювання всіх форм власності відповідно до рішення Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи від 26 серпня 1996 року № 2/96 «Про заходи щодо виконання Указу Президента України від 25 серпня 1996 року», № 762 «Про грошову реформу» зобов'язані були приймати до оплати проданих товарів та наданих послуг як українські карбованці (з урахуванням курсу обігу), так і гривні, а здачу, як правило, видавати в гривнях і копійках та забезпечити щоденну здачу виторгу в банки. У результаті населення мало можливість вільно розпоряджатися наявними карбованцями, купуючи товари і сплачуючи різні послуги, розміщуючи їх на вклади в банках і здійснюючи обмін карбованців на гривні. Після 16 вересня приймання карбованців у всі види платежів було припинено і продовжувався лише обмін їх на гривні. З цього моменту гривня стала єдиним законним засобом платежу на території України.

У період грошової реформи обмін карбованців  на гривні проводився:

• робітникам, службовцям, студентам — через  каси підприємств,