Формування доходів місцевих бюджетів за рахунок податків та зборів

2. Історія становлення місцевого оподаткування в Україні

Для існування держави  необхідні величезні фінансові  ресурси, що акумулюються в бюджетному і позабюджетному державному централізованому фондах в основному завдяки функціонуванню податкової системи. Економічні відносини, зв'язані з податками, у тому чи іншому ступені торкаються всього населення  країни, тому основні теоретичні і  практичні аспекти побудови податкової системи цікавлять не тільки фахівців (економістів, юристів, керівників усіх рівнів, підприємців), але і звичайних  громадян. [4;C. 62].

Місцеві податки мають  не таку тривалу історію як державні податки. Першим податком місцевого  характеру став податок на користь  бідних, він був введений в Англії у XVII ст. Причиною його запровадження  стало значне збільшення в країні злидарів, жебраків, бідних. Центральний  уряд вимагав від міст та приходів матеріально підтримувати бідних за рахунок добровільних пожертвувань місцевих заможних громадян. Але поступово  ця добровільність перетворилася на обов'язковість.

Інститут місцевих податків і зборів є ключовим у сфері  формування місцевих органів влади  в більшості розвинутих зарубіжних країн.

Теорія місцевого оподаткування  почала інтенсивно розвиватися в  середині XIX ст. У кінці  XIX- початку XX ст.. сформувалося дві основні теорії місцевого оподаткування [13;C.34]:

- теорія поворотної послуги - визначає місцеві податки як як плату за послуги, які надає орган місцевого самоврядування членам територіального колективу. За цією теоріє податки і збори не є державними податками;

- теорія, яка не розрізняє природи державних та місцевих податків і вважає їх обов`язковими платежами громадян державі [7;C.56].

Важливим етапом становлення  системи місцевих податків у Європі було утвердження інституту місцевого бюджету буржуазної епохи. Ці процеси поширились і на Російську імперію та українські землі, які на той час перебували в її складі. Після земської реформи 1864 р. в 34 губерніях імперії було створено органи місцевого самоврядування земства. Вони отримали право на встановлення місцевих податків - земських зборів, якими оподатковувалося нерухоме майно в містах і повітах. [7;C.56].

Об'єктами оподаткування  стали земля, житлові будинки, виробничі  й торговельні приміщення та інші споруди. Крім нерухомого майна, оподатковувалися свідоцтва на промислову продукцію  та патенти заводів з виробництва  напоїв. До земських зборів належали акцизи на заклади з продажу напоїв і  на трактири в міських поселеннях, судове мито, збори за користування переправами, шляхами та ін. Законом визначалися максимальні ставки, в межах яких земства самостійно встановлювали земські збори.

У 90-х роках XIX ст. повноваження земств було суттєво обмежено. Крім зборів, земства встановлювали й земські повинності, які, на відміну від перших, мали цільовий характер. Земські повинності забезпечували фінансування місцевої поліції, лікарень, шкіл, пожежної охорони та інших цільових витрат. Земські повинності забезпечувалися в грошовій і натуральній формах. Частина земських повинностей встановлювалася не земствами, а державою. [7;C.56].

Земські збори й повинності було скасовано в 1917 - 1918 рр., після  ліквідації російськими та українськими більшовиками земського місцевого  самоврядування. В Українській Народній Республіці доби Центральної Ради було здійснено спроби українізації земського місцевого оподаткування.

У 1984 р. ухвалено указ Президії Верховної Ради УРСР „Про самооподаткування сільського населення”, відповідно до якого встановлено такий порядок самооподаткування сільського населення. Рішення про його запровадження приймає схід села більшістю голосів осіб, яким виповнилося 18 років; кошторис витрат і доходів із самооподаткування затверджує сільська рада, а кілька сільських рад отримують право об’єднувати кошти від самооподаткування за власними рішеннями для здійснення спільних заходів.

Процес становлення місцевих податків і зборів як інституту місцевих фінансів розпочався після 1990 р. із здобуттям  Україною незалежності [16].

В УРСР упродовж 1924-1989 років  перелік місцевих податків і зборів обмежувався  кількісно – вони не відігравали суттєвої фіскальної ролі у забезпеченні фінансової бази місцевого самоврядування, а їхня питома вага у доходах місцевих бюджетів тенденційно зменшувалася в 1989 році, лише після проголошення незалежності в Україні створюється власна система місцевого оподаткування. Так, зокрема, у Законі „Про місцеві ради, місцеве та регіональне самоврядування” передбачене право місцевих рад запроваджувати на своїй території місцеві податки і збори. Законодавча ж регламентація порядку справляння місцевих податків і зборів в Україні була проведена разом із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів „Про місцеві податки й збори”, Закону України „Про систему оподаткування” та низки інших нормативних документів [7;C.58].

Зміни до системи оподаткування  України було внесено Верховною  Радою України у зв`язку прийняттям Податкового кодексу України від [3]. Згідно з ним, більшу частину місцевих податків і зборів було вилучено з метою спрощення системи оподаткування та ліквідації тих податків і зборів які втратили актуальність. Відповідно до Податкового Кодексу [3] до місцевих податків та зборів віднесено:

- податок на нерухоме  майно, відмінне від земельної  ділянки;

- єдиний податок;

- збір та провадження  деяких видів підприємницької  діяльності;

- збір за місця для паркування транспортних засобів;

- туристичний збір [1].

Отже, становлення системи місцевого оподаткування в Україні може стати наслідком змін у соціально-економічній системі держави, в першу чергу, в структурі власності, за рахунок значного підвищення доходів населення, реформування системи оплати праці. Функціонування податкової системи в Україні пов'язане з багатьма проблемами і суперечностями. За своєю природою податкова система є результатом еволюції податкових відносин і детермінується багатьма специфічними факторами. Її існування зумовлене певним етапом, якого досягли суспільні правовідносини у сфері оподаткування. Ця категорія є своєрідною детермінуючою оболонкою, формою для дії податкових механізмів у державі, у якій разом з тим вплив системи на її елементи є взаємопов'язаним. 

3. Особливості формування доходів місцевих бюджетів за рахунок податкових надхожень

Виникнення місцевих податків і зборів зумовлене необхідністю розмежування джерел доходів між  бюджетами різних рівнів. Це розмежування здебільшого має політичне забарвлення і свідчить про те, наскільки центральний уряд довіряє місцевим органам влади. З іншого боку, це розмежування свідчить про рівень розвитку демократії в державі, бо надмірна централізація фінансових ресурсів завжди приховує небезпеку встановлення фінансової диктатури [9;С.43].

Сьогодні ведуться значні наукові і практичні дискусії навколо питань зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів, наукового обгрунтування концепції розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи, взаємовідносин між місцевими бюджетами і Державним бюджетом. Усі ці питання тією чи іншою мірою знайшли своє відображення у Бюджетному кодексі. Проте реформування бюджетної системи залежить від того, який рівень самостійності і незалежності буде надано місцевим Радам. Самостійність місцевих Рад повинна мати в своїй основі законодавче закріплений розмір доходів, що надходять до місцевих бюджетів залежно від обсягу створюваних і використовуваних фінансових ресурсів на певній території [2].

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок місцевих податків і зборів, неподаткових доходів, надходжень із бюджетів вищого рівня. Співвідношення між цими джерелами залежить від  функцій, що покладені на регіональні  органи управління, від потенційних  можливостей отримання ними місцевих податків, а також від можливостей  вищих органів влади надавати фінансову підтримку територіям.

Податки є головним джерелом місцевих бюджетів. В свою чергу  всі податки, що надходять до місцевих бюджетів, поділяють на дві групи: місцеві податки і надходження  із бюджетів вищого рівня.

Місцеві податки і збори - обов'язкові платежі, що встановлюються сільськими, селищними, міськими радами згідно законодавства, справляються в  межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць і зараховуються до їх бюджетів [1].

Складність формування місцевих бюджетів і особливо при розподілі  і перерозподілі їх витрат на потреби  місцевого спрямування показує, що у більшості випадків місцеві  органи самоврядування фактично не мають  повної самостійності у використанні коштів, що спрямовуються до місцевого  бюджету [8;С.46].

Вони не мають можливості на правових засадах і в повному  обсязі розпоряджатися цими коштами  на свій розсуд, хоча формально є  визначена частка бюджетних ресурсів, які направляються державою до них. Державою визначено основні джерела  формування місцевих бюджетів.   Надходження коштів до місцевих бюджетів та їх формування здійснюються за рахунок [7;С.56]:

• податку з доходів фізичних осіб;
• податку на прибуток підприємств;
• плати за землю;
• плати за ліцензії на певні види господарської діяльності;
• плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;
• місцевих податків  та зборів;
• єдиного податку для суб`єктів малого підприємництва;
• інших надходжень.

З урахуванням особливостей кожного регіону держава шляхом правового регулювання податкових і бюджетних відносин надає місцевим органам самоврядування право запроваджувати місцеві податки і збори (обов’язкові платежі), які в межах своєї компетенції також мають право застосовувати пільгові ставки, повністю відміняти місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у їх сплаті [7;С.57].

Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного Кодексу [20] містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.

Склад доходів, що закріплюються  за місцевими бюджетами та бюджетами  місцевого самоврядування, визначений у статтях 64, 66 та 69 Бюджетного кодексу України [20]. Саме цими статтями запропоновано нову схему та порядок формування і планування доходів місцевих бюджетів. Відповідно до цих статтей доходи місцевих бюджетів поділяються на дві групи [2]:            

 - доходи, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (дотації,субвенції та інші безповоротні платежі);     

 -доходи, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (податки та інші обов`язкові платежі);  

Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи Державної податкової служби; мають право надавати пільги за місцевими податками та зборами у вигляді повного або часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників або від строчки у сплаті місцевих податків і зборів (Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"); обов'язково запроваджувати (за наявності об’єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження певних податків і зборів) [2].

Перспективними  інструментами зростання фінансового  забезпечення регіонів є місцеві екологічні податки та місцеві акцизи. Використання місцевих екологічних податків стимулюватиме покращення екологічної ситуації в регіонах та забезпечить додаткові надходження місцевих бюджетів. Зокрема, важливим аспектом податкової політики місцевих органів влади повинні стати питання екологічного менеджменту, охорони навколишнього середовища. У більшості регіонів України склалася надзвичайно тривожна екологічна ситуація, а прогресуючі негативні зміни охоплюють майже всі структурні параметри навколишнього середовища та природні ресурси. У зв'язку з цим, корисним є глибоке дослідження практики застосування фіскальних важелів і пільг щодо заохочення ефективного й раціонального використання природних ресурсів у країнах із розвинутою ринковою економікою [7;С.58].      

Отже, можна зробити висновок, що становлення місцевих бюджетів України неможливе без формування структурованої й цілісної системи місцевих податків та зборів. Сучасна система оподаткування місцевими податками і зборами в Україні насамперед не відповідає загальновизнаним світовою практикою критеріями самодостатності й економічної доцільності. Місцеві податки і збори, їхні ставки не враховують реальних можливостей платників. Це негативно позначається на дотриманні принципів єдності, повноти, достовірності, гласності, прозорості бюджетного устрою України в цілому.