Фінансова діяльність суб’єктів господарювання без створення юридичної особи

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі:

- прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

- смерті фізичної особи - підприємця;

- постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

- постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

- постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є:

- визнання фізичної особи - підприємця банкрутом;

- провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;

- неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону.

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.

Власний капітал приватного підприємця формується виключно за рахунок його приватного майна. Основним джерелом його збільшення є внутрішнє фінансування, зокрема невикористаний для споживання прибуток. Кредитні рамки приватного підприємця обмежуються величиною приватного майна, яке він може надати як кредитне забезпечення [12, с. 15].

Приватний підприємець відповідає за боргами суб’єкта господарювання, власником якого він є, всім своїм майном, окрім майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення. Одночасно з прийняттям заяви про порушення справи щодо банкрутства підприємця господарський суд приймає рішення про накладення арешту на його майно, яке включається до складу ліквідаційної маси у разі оголошення підприємця банкрутом. Загальна вартість майна громадянина-підприємця, яка може бути виключена зі складу ліквідаційної маси, не може перевищувати 2 тис. грн. Приватне майно підприємця підлягає реалізації судовим виконавцем на основі виконавчого листа про звернення стягнення на майно та постанови суду про визнання боржника банкрутом. У разі необхідності суд може призначити ліквідатора. Кошти, отримані від реалізації майна, вносяться на депозитний рахунок відповідної нотаріальної контори. За заявою кредиторів господарський суд може визнати недійсними угоди підприємця, пов’язані з відчуженням його майна заінтересованим особам протягом року до порушення справи про банкрутство. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п’яти років після завершення розрахунків з кредиторами (у разі недостатності коштів) підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів [1; 5, с. 152].

Перевага форми підприємницької діяльності без створення юридичної особи полягає в тому, що не треба утворювати підприємство, розробляти статут, створювати статутний фонд, вести бухоблік, звітність та іншу документацію, пов’язану з діяльністю підприємства. Індивідуальні підприємці можуть використовувати спрощену систему оподатковування, про що мова йтиме нижче. Але такий вид підприємницької діяльності, на жаль, має й свої недоліки [7, с. 22-24].

Головний з них полягає в тому, що індивідуальний підприємець відповідає за борги від підприємницької діяльності усім своїм майном, включаючи частку сім’ї  в майні. Інший недолік полягає в тому, що податкові органи мають право обстежити житлові помешкання таких індивідуальних підприємців, оскільки вважається, що вони використовують свої житлові помешкання для одержання прибутків.

 

 

1.2. Види суб’єктів господарювання без створення юридичної особи

 

В умовах ринкової економіки громадяни мають два основних способи заробити на прожиття: працювати за наймом або самому займатися підприємницькою діяльністю. Зараз, коли Україна знаходиться на шляху до ринкової економіки, який супроводжується зростанням безробіття, невиплатою зарплати на ряді підприємств, усе більше людей замислюються над можливістю організувати свій власний бізнес, самостійно зайнятися підприємницькою діяльністю.

Існує багато ознак, за якими класифікують суб’єктів підприємницької діяльності, зокрема без створення юридичної особи.

1. За організаційно-правовою формою господарювання виділяють близько 43 форм підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що обмеженість фінансових ресурсів, що, в свою чергу, є наслідком утворення капіталу СПД з його власного майна, істотно впливає на особливості діяльності СПД, зокрема і на його організаційно-правову форму. Так, серед понад 40 правових форм підприємництва СПД без створення юридичної особи здебільшого виступають як унітарні приватні підприємства.

2. За найменуванням: ательє, майстерні, магазини тощо.

Щодо найменування, то найчастіше суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи мають назви, що відповідають прізвищам їх власників, наприклад, „СПД Іванов”. Але до цієї назви часто додають найменування, що вказує на функціональну спрямованість того чи іншого СПД. Наприклад, „Індивідуальний пошив одягу. СПД Іванов”.

3. За кількістю працюючих та обсягами продукції виділяють СПД без створення юридичної особи середнього та малого бізнесу.

За українським законодавством :

Малими визнаються ті СПД, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції не перевищує суми, еквівалентної 500 000 євро;

Середніми визнаються ті СПД, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік становить 50-1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції знаходиться у діапазоні 500 тис. – 5 млн. євро.

Слід вказати, що СПД без створення юридичної особи вкрай рідко можуть відноситись до середнього бізнесу. Це пояснюється особливостями формування їх капіталу та функціонування, що було охарактеризоване вище [12, с. 22].

Отже, громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:

• безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;
• із залученням або без залучення найманої праці;
• самостійно або спільно з іншими особами.

Громадянин-підприємець зобов'язаний:

• у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;
• повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;
• додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;
• не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;
• вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;
• своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

 

 

1.3. Форми оподаткування суб’єктів господарювання без створення юридичної особи

 

Законодавством передбачено кілька альтернативних способів оподаткування доходів приватних підприємців [2]:

1. оподаткування сукупного чистого доходу та сплата інших податків, передбачених законодавством України (традиційне оподаткування);
2. сплата фіксованого податку з придбанням торгового патенту;
3. сплата єдиного податку.

1. За традиційного оподаткування  такому підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за спеціально встановленими нормами. До складу витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» [2]. Доходи приватного підприємця оподатковуються за шкалою ставок, які передбачені законодавством про прибуткове оподаткування громадян.

За традиційного оподаткування у приватного підприємця виникають певні накладні витрати: пов’язані із веденням книги обліку доходів і витрат підприємця; обчисленням чистого доходу на підставі документів, що підтверджують витрати; обумовлено за встановленими нормами. Приватні підприємці, які обрали такий спосіб оподаткування своїх доходів, не звільняються від сплати певних видів податків і зборів (ПДВ, внески у Пенсійний фонд, фонд соціального страхування тощо).

Переваги традиційної системи оподаткування здебільшого зводяться до такого [11, с. 186]:

- розмір сплачуваних податків залежить від розміру одержаних доходів (якщо підприємець за звітний період не отримав доходу від своєї діяльності, то відповідні податки він платити не буде);

- на відміну від системи оподаткування за фіксованим податком або за спрощеною системою практично відсутні обмеження щодо виду діяльності.

2. Фіксований податок (патент). Одним із варіантів оподаткування доходів фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності є сплата фіксованого розміру прибуткового податку шляхом придбання патенту. Обов’язковою умовою придбання патенту на право здійснення підприємницької діяльності є сплата фіксованого податку. Документ, що засвідчує сплату фіксованого податку, слугує підставою для видачі податковим органом за місцем проживання підприємця патенту. Приватний підприємець може перейти на сплату фіксованого податку у разі одночасного додержання таких умов:

1) здійснення підприємницької діяльності з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках з обов’язковою сплатою ринкового збору згідно з чинним законодавством. Доходи такого громадянина, отримані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, обкладаються прибутковим податком у загальному порядку;

2) кількість осіб, що перебувають  у трудових відносинах з таким  підприємцем, включаючи членів його  сім’ї, не повинна перевищувати  п’яти;

3) валовий дохід  підприємця від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує 7000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приватні підприємці, які обрали спосіб оподаткування доходів за фіксованим податком, не можуть здійснювати торгівлю лікеро-горілчаними і тютюновими виробами.

Ставки фіксованого податку встановлюються місцевими радами (міською, районною). Законодавчо визначено максимальні та мінімальні розміри фіксованого податку - 20 і 100 грн за календарний місяць (для громадян, які самостійно здійснюють підприємницьку діяльність, у межах зазначеного діапазону єдиним критерієм при встановленні розміру фіксованого податку є тільки розміщення об’єкта торгівлі).

Патент може також видаватися на здійснення підприємницької діяльності на всій території України. У такому разі ставка фіксованого податку не залежить від місцезнаходження торговельного місця і від місцевих органів самоврядування і становить для всієї території України 100 грн за календарний місяць. Якщо підприємницька діяльність здійснюється з використанням найманої праці або із залученням до неї членів сім’ї підприємця, розмір фіксованого податку збільшується на 50 % за кожну особу.

Доходи фізичної особи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається фіксованим податком, не включаються до складу її сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року. Окрім цього, приватні підприємці - платники фіксованого податку звільнені від обов’язкового ведення обліку доходів і витрат.

3. Єдиний податок. Приватний підприємець  може стати платником єдиного податку і перейти на спрощену систему обліку та звітності, якщо [3]:

1) у трудових відносинах  з ним протягом року перебуває  не більше 10 осіб, включаючи членів його сім’ї;

2) обсяг виручки від реалізації  продукції за рік не перевищує 500 тис. грн;

3) відсутня заборгованість зі  сплати всіх установлених податків  і обов’язкових платежів за  попередній звітний (податковий) період.

4) приватний підприємець не є суб’єктом особливого порядку оподаткування за допомогою сплати спеціального торговельного патенту;

5) приватний підприємець не здійснює торгівлю пально-мастильними матеріалами, а також лікеро-горілчаними і тютюновими виробами (торгівлю іншими підакцизними товарами здійснювати не заборонено).

Ставки єдиного податку встановлюються місцевими органами влади за місцем державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності залежно від виду діяльності i не можуть становити менше ніж 20 грн i більше ніж 200 грн за календарний місяць. Якщо приватний підприємець здійснює кілька видів діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, він придбаває одне свідоцтво i сплачує єдиний податок за цими видами діяльності за більшою ставкою. У разі використання підприємцем праці найманих працівників або членів сім’ї (далі - наймані працівники) ставка єдиного податку збільшується на 50 % за кожного працівника [3].