Финансовый рынок

Розрізняють два види своп-контрактів — валютний своп і своп відсоткових  ставок, кожен з яких має на меті хеджування відповідного виду ризику — валютного чи відсоткового. На практиці валютні та відсоткові свопи часто поєднуються в одній угоді.

Своп-контракти, як інструменти хеджування фінансових ризиків застосовуються на міжнародних ринках з початку 1980-х років. Уперше валютний своп був розроблений у Лондоні в 1979 р., але не набув великого поширення. Привернув увагу до цього виду похідних інструментів валютний своп-контракт, учасниками якого стали компанія Salomon Brothers, Світовий банк та фірма IBM (1981 р.). Саме висока репутація учасників цього свопу забезпечила довгострокову довіру до даного виду деривативів.

З середини 1980-х років на міжнародних  ринках ведеться робота зі стандартизації документування операцій своп. Для  цього у 1985 р. була створена Міжнародна асоціація своп-дилерів (International Swap Dealers Assocsation — ISDA), яка розробила стандартизований кодекс і форму укладення своп-контрактів. Це значно спростило та прискорило проведення операцій своп, а також  дозволило суттєво знизити витрати  трансакції.

Протягом останніх десяти років  ринок своп-контрактів розвивається дедалі інтенсивніше, а його послугами  користується більшість міжнародних банків. Нині банки Великої Британії та США розробили комунікаційну мережу, яка дозволяє спрощувати торгівлю свопами малої номінальної вартості та нетривалих строків дії.

Своп-контракти є позабіржовими  інструментами й оформлюються як юридичний договір, яким закріплюються  права власності кожного учасника в разі невдачі — дострокового виходу з операції однієї зі сторін чи відмови від виконання зобов’язань. Учасниками своп-контрактів можуть бути банки, компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки, довірчі товариства тощо. Часто своп-контракти укладаються на міжбанківському ринку.

Сторони безпосередньо домовляються про умови свопу або користуються послугами своп-дилера, який створює  ринок свопів. Дилери можуть бути не тільки посередниками, а й однією зі сторін свопу, якщо займають протилежну позицію і мають свій ризик. Сторони  вправі вийти зі свопу, знайшовши  покупця і перепродавши угоду  на вторинному ринку. Вторинний ринок  для операцій своп ще недостатньо  розвинений і досконалий, тому звільнення від умов контракту становить  певні труднощі.

Діапазон сум, на які укладаються  угоди, досить широкий — від 1 до 500 млн дол. США, але ефективними  операції стають починаючи з 10 млн  дол. США. Свопи мають фіксовані  строки погашення. Період від дати укладення  угоди до дати її погашення може тривати від 1 до 10—15 років, але звичайно термін становить 2—5 років. У світі  існує небагато угод з періодом дії  понад 10 років. Отже, операції своп належать до середньо- і довгострокових похідних фінансових інструментів.

Свопи можуть застосовуватися як до нових операцій, тобто укладатися паралельно з балансовою операцією, у зв’язку з якою виникає ризик (отримання кредиту, конвертація  однієї валюти в іншу, емісія або  купівля цінних паперів), так і  до вже існуючих, укладених раніше, угод та проведених операцій. У першому  випадку сторони обмінюються  реальними сумами, у другому — лише платежами (відсотковими ставками, курсовими різницями) у розрахунку на умовну суму, яка при цьому не є балансовою позицією сторін.

Типової схеми здійснення своп-контракту  не існує, оскільки кожна угода має  індивідуальний характер і відбиває потреби та можливості конкретних учасників. Основна особливість свопів полягає  у взаємовигідності, коли завдяки  проведенню операцій обміну обидві сторони  досягають тієї мети, яку вони перед  собою ставили. Угоди своп укладаються  тоді, коли потенційні учасники намагаються  скористатися такими можливостями іншої  сторони, яких у них самих немає. Отже, від своп-контракту переваги здобувають обидва учасники, жодний з  них не програє і не виграє, завдяки  чому вдається знизити вартість операції своп.

Своп-контракти — порівняно  недорогі інструменти хеджування ризиків. За здійснення операції зацікавлена  сторона сплачує комісійну винагороду в розмірі близько 1 % від суми угоди. Ці контракти банки укладають, щоб хеджувати власні ризики, а також надавати послуги клієнтам для хеджування їхніх ризиків. Саме за це банк отримує винагороду у вигляді комісійних. Іноді обидві згадані цілі можуть досягатися в одній угоді. Загалом банки мають ширші фінансові можливості з розміщення та залучення коштів, тому своп-контракти крім комісійних, які сплачуються на момент укладення договору, можуть мати для банку й інші привабливі властивості.

Переваги та недоліки своп-контрактів:

Своп-контракти мають низку переваг  порівняно з іншими деривативами.

Однією з важливих переваг є  те, що обидві сторони контракту  дістають можливість досягти поставленої  мети: хеджування ризику або зниження витрат із залучення коштів. Вартість свопів нижча за вартість інших інструментів хеджування, наприклад таких, як опціони. У разі взаємної домовленості комісійні  за угодами своп можуть взагалі не стягуватися.

Перевага свопів полягає також  у тому, що ці угоди укладаються  на будь-який період та базовий інструмент, на відміну, наприклад, від ф’ючерсів. Ринок свопів добре розвинений, отже процедура укладання своп-контрактів легко реалізується, умови обговорюються, як правило, по телефону.

Достроково вийти з операції своп можна кількома способами. Для  цього можуть укладатися зворотні свопи, коли новий контракт компенсує дію  вже існуючого. Крім того, під час  підписання угоди можна обумовити  випадки припинення її дії, які дозволяють кожній зі сторін за деяку платню розірвати  контракт.

Новою формою своп-контрактів є свопціони, які надають право одному чи обом учасникам вносити до контракту  деякі зміни або нові умови  протягом періоду його дії. Можливість дострокового виходу та гнучкість у  виборі способу звільнення від умов контракту становить ще одну перевагу свопів.

Оскільки більшість свопів укладається  на умовну суму, це значно знижує ризик  за даним видом операцій. У разі невиконання зобов’язань однією зі сторін втрати іншої сторони обмежуються  контрактними відсотковими платежами  або різницями валютних курсів, а  не поверненням основної суми боргу. Важливо зазначити, що невиконання  зобов’язань за свопами на практиці трапляється рідко. Ці переваги свопів перед іншими похідними фінансовими  інструментами зумовили їх популярність, швидке поширення та вдосконалення.

Проте своп-контракти мають деякі  недоліки, і серед них — існування  кредитного ризику, хоча, можливо, і  невеликого. Якщо угода укладається  за умови реального обміну сумами, ризик суттєво зростає. Оскільки свопи — це довгострокові похідні  фінансові інструменти, то рівень ризику протягом дії контракту безперервно  змінюється і потребує постійного контролю.

Для зниження кредитного ризику використовуються гарантії третьої сторони, резервні акредитиви, застава або інші види забезпечення. Задля цього угоди  своп можуть укладатися за допомогою  посередників, котрі діють як клірингова палата і гарантують виконання всіх умов контракту. Найбільшими посередниками в організації та забезпеченні гарантій своп-контрактів є великі банки США, торговельні та інвестиційні банки Великої Британії, провідні дилери ринку цінних паперів Японії. Намагання знизити кредитний ризик часто призводить до суттєвого підвищення вартості контракту — виплати брокерських та комісійних платежів.

Загалом ринок своп-контрактів в  даний час розвивається дуже стрімко  і протягом останніх десяти років  займає провідні позиції в структурі  ринку фінансових деривативів. Цьому  великою мірою сприяє гнучкість  цих деривативів та практично  безграничні можливості щодо конструювання  нових інструментів на основі свопів, зокрема в поєднанні з опціонами. Поява своп-контрактів стала дійсно революційним етапом розвитку міжнародних  фінансових ринків і в даний час сфера їх застосування динамічно розширюється.

 

3. «Короткий термінологічний словник».

 

 

Біржове котирування –  встановлення курсу цінних паперів на фондових біржах і цін на товари, представлені на товарних біржах; курси реєструються спеціальною котирувальною комісією біржі; вони відображають кон’юнктуру, що складається на біржових торгах, співвідношення попиту та пропозиції.

Біржовий бюлетень - офіційне видання біржі, в якому публікуються курси цінних паперів та супровідна інформація, яка не може бути віднесена до конфіденційної або до такої, що згідно з чинним законодавством не підлягає розголошенню.

Біржовий індекс - середній показник біржової активності, який узагальнює динаміку цін на цінні папери і свідчить про зміни в рівні цін за певний час.

Біржовий наказ — форма взаємовідносин між брокером і клієнтом, що виражається в передачі брокеру вказівок стандартного типу.

Брокер — це посередник, який сприяє здійсненню угод між заінтересованими сторонами — клієнтами фондової біржі. Брокери укладають угоди з доручення клієнта і його коштом, одержуючи за ці послуги від нього комісійну винагороду.

Варіаційна маржа — сума, яку покупець або продавець контракту (залежно від руху курсу) повинен внести для підтримання відкритої позиції на ринку. Інакше кажучи, здійснюється коригування маржі кожного учасника відповідно до ринкових коливань.

Інвестиційна  компанія - це компанія, що формує свій капітал за рахунок внесків дрібних інвесторів на загальних підтставах і не займається страховою чи будь-якою іншою діяльністю. Вкладення у цінні папери для неї — єдиний вид діяльності.

Опціон пут - контракт, за якого покупець може продати за даною фіксованою ціною базовий актив на прийнятних для нього умовах або відмовитись від нього. Продавець зобов’язаний виконати опціон при будь-яких, навіть неприйнятних для нього умовах, якщо цього бажатиме покупець опціону.

Хеджирування - політика нейтралізації ризику від здійснення торгових операцій шляхом відкриття додаткових позицій у зворотному напрямку та рівною кількістю лотів за фінансовим активом того ж виду.

 

 

 

 

 

 

 

Список літератури:

 

Зимовець В.В., Зубик С.П., Фінансове посередництво: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2004. – 288 с.

Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 501 с.

Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. Гроші та кредит: Підруч. – 3.вид., перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 598с.

4. Закон України „Про цінні папери і фондову біржу” // Відомості Верховної Ради України. - 1991р. - № 38.
5. http://zakon.rada.gov.ua – сайт Верховної Ради України „Законодавство України”.
6. Рід Е., Коттер Р., Сміт Р. Комерційні банки.