Финансовый рынок

Автор: Пользователь скрыл имя, 01 Февраля 2013 в 21:19, контрольная работа

Краткое описание

Фінансові посередники, як правило, – це великі структури. Зміст діяльності будь-якого комерційного банку – це подвійний обмін фінансовими зобов'язаннями у вигляді різноманітних фінансових інструментів: депозитів, внесків, цінних паперів, кредитних угод тощо.

Файлы: 1 файл

фин.рынок.docx

— 39.68 Кб (Скачать)

 

            1. Роль комерційних банків як посередників.

Фінансові посередники, як правило, –  це великі структури. Зміст діяльності будь-якого комерційного банку – це подвійний обмін фінансовими зобов'язаннями у вигляді різноманітних фінансових інструментів: депозитів, внесків, цінних паперів, кредитних угод тощо.

У широкому розумінні, комерційний  банк – це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської  системи. Таке трактування комерційного банку характерне для української  практики, в якій усі банки, крім центрального, називаються комерційними. 

У вузькому розумінні комерційний  банк – це банк, який виконує повний набір базових банківських операцій та єдиною метою має одержання  максимального прибутку. Так, він  характеризується у банківській  практиці Німеччини, США та інших  країн, у яких, поряд з групою комерційних  банків, діє велика група інших  банків другого рівня, що не є комерційними.

Сучасна класифікація комерційних  банків може бути представлена у такому вигляді (див. табл.).

 

                        Класифікація комерційних банків

Класифікаційні  ознаки  

 

Види комерційних  банків  

 

Порядок створення  

 

Перепрофільовані, новостворені  

 

Характер спеціалізації   

 

Універсальні, спеціалізовані  

 

Територія діяльності  

 

Регіональні, республіканські, міжнародні  

 

Розмір  

 

Великі, середні, малі  

 

Форма власності  

 

Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані  

 

Функції і характер виконуваних  операцій  

 

Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні   

 

Характер відносин  

 

Банки-гаранти, банки-кореспонденти, уповноважені  

 

Ступінь впливу  

 

Монополісти, аутсайдери  

 

Структура  

 

Багатопрофільні, безфіліальні  

 

Ступінь контролю  

 

Контролюючі, контрольовані   

 

Конкурентоспроможність  

 

Конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні   

 

Фінансовий стан  

 

Стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути  

 


 
       Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

– принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

– принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство, комерційні банки в кожній країні істотно відрізняються набором  операцій та послуг, що надаються. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового  ринку та галузей економіки. Такі банки прийнято називати універсальними.

Інші банки виконують  тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі  ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Такі банки називаються спеціалізованими. Спеціалізація може бути функціональною, коли банки зосереджуються переважно на виконанні окремих операцій, н     яч  априклад, іпотечних, інвестиційних тощо, та галузевою чи секторною, наприклад, ощадні, сільськогосподарські, інноваційні банки.

Залежно від прийнятого принципу побудови комерційних банків у країні будуть переважати спеціалізовані чи універсальні банки.

В Україні за набором операцій, що виконуються, переважну кількість  комерційних банків можна віднести до категорії універсальних.

Виходячи з досвіду  західних країн, усі універсальні банки  можна об’єднати в 3 групи: комерційні банки (у вузькому розумінні); ощадні банки; кооперативні банки. Відрізняються  між собою ці групи банків правовою формою, набором клієнтури та цілями діяльності.

Другу групу універсальних  банків утворюють ощадні інститути. У різних країнах вони по-різному називаються і класифікуються. 

Ощадну справу в Україні  здійснюють Ощадний банк України  та інші комерційні банки. Отже, Ощадний  банк України є спеціалізованим комерційним банком. 

Керівництво Ощадним банком України здійснює Правління банку. Держава гарантує збереження вкладів  і цінних паперів в Ощадному банку  України та видача їх вкладникам за першою вимогою.

Функції Ощадного банку України. Ощадний банк України несе відповідальність за ефективну організацію ощадної  справи в державі, забезпечує впровадження прогресивних форм розрахунково-кредитного та касового обслуговування населення, розширення безготівкових розрахунків, розповсюдження та погашення цінних паперів, кредитування населення, валютне  обслуговування іноземних громадян та громадян України, надає різноманітні платні послуги у банківській сфері.

Ощадний банк України встановлює відсоткові ставки за вкладами населення  у межах максимальних відсоткових  ставок, визначених Національним банком України. Сьогодні Ощадбанк України – це досить спеціалізований депозитний інститут.

Комерційні банки можуть залучати кошти громадян в ощадні вклади. Для забезпечення повернення вкладів банки утворюють міжбанківський фонд страхування вкладів громадян. Порядок утворення цього фонду встановлюється

Національним банком України.

Третю групу універсальних  банків становлять кредитні товариства (кооперативні банки, кредитні товариства, тощо). Кооперативні банки – спеціальні кредитно-фінансові інститути, що утворюються  товаровиробниками на часткових  засадах для задоволення взаємних потреб у кредитах та інших банківських  послугах. За характером діяльності вони подібні до ощадних банків. Це кооперативні ощадні інститути, які організовані групами приватних осіб, об’єднаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники), або профспілками. Це широко розгалужена мережа кредитних  інститутів з великою кількістю  окремих установ. Проте кооперативні банки в усіх країнах у своїй  більшості – це кредитні установи.

Загальні риси кооперативного банку: приватна власність має колективний  характер, контроль не може здійснюватись  окремими особами, прибуток не ділиться між пайовиками або власниками, а  йде на виплату відсотків за вкладами та на збільшення резервів.

Взаємноощадні банки організовані за типом «взаємних» підприємств: у  них не має акцій та ними керує  піклувальна рада. В останній час  намітилась тенденція до перетворення їх в акціонерні підприємства. Взаємоощадні банки приймають заощадження  та інвестують їх у закладні під  нерухомість (50 відсотків активів) та цінні папери, а також надають  комерційні та споживацькі позики.

В Україні система кооперативних  банків (у т. ч. кредитних товариств) тільки починає розвиватись. Найбільш відомим представником цієї групи  є Експобанк, що функціонує у Києві. Проте цей різновид універсальних  банків в Україні розвивається надто  повільно, що спричинено такими обставинами: 
– гальмуванням розвитку малого і середнього бізнесу, фермерських господарств, виробничої кооперації;

– затримкою з прийняттям законодавства щодо регламентації  діяльності кредитної кооперації;

– недостатнім розвитком  фондового ринку, підривом довіри широких  верств населення до фінансових посередників взагалі.

Характерною ознакою кредитних  товариств як окремого виду універсальних  банків є те, що вони засновують свою діяльність на пайових внесках і  депозитних вкладах своїх членів, яким надаються ці кошти в позички  – короткострокові, середньо- та довгострокові. Проте останнім часом ці банки  вивели свою діяльність за межі обслуговування тільки своїх членів, стали приймати всі види вкладів від інших  осіб і надавати всім широкий спектр послуг. Тому вони істотно наблизилися  за характером діяльності до звичайних комерційних банків. 

Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового ринку  чи займаються вузьким колом банківських  операцій, де потрібні особливі технічні прийоми та спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних  банків виявляється невигідною, вони залишають відповідні ніші на грошовому  ринку для спеціалізованих банків. Найчастіше спеціалізовані банки виникали в таких секторах ринку: споживчого кредиту; іпотечного кредиту; сільськогосподарського кредиту; залучення малих вкладів та обслуговування малого бізнесу; у зовнішньоекономічній діяльності; у сфері інвестування капіталу; у житловому будівництві тощо.

Конкретні спеціалізовані банки  в різних країнах істотно відрізняються  за назвою, структурою, характером діяльності. Найчастіше зустрічаються такі спеціалізовані банки:

– іпотечні;

– будівельні ощадні банки (каси);

– інвестиційні банки (компанії);

– банки підтримки;

– гарантійні банки;

– розрахункові (клірингові) банки (палати).

Іпотечні банки займаються довгостроковим кредитуванням житлового  будівництва під заклад земельних  ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими  позичками під заклад нерухомості. Іпотека надає банку право  переважного задоволення його вимог  до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку неплатоспроможності  боржника задоволення вимог кредитора  здійснюється з виручки від реалізованого  майна. Ресурси іпотечного банку  – власні накопичення й іпотечні облігації – довгострокові цінні  папери, що випускаються під забезпечення нерухомим майном і приносять  сталий відсоток.

Інвестиційні банки (компанії) займаються мобілізацією довгострокового  позичкового капіталу шляхом випуску  боргових зобов’язань та розміщенням  його в цінні папери корпорацій та держави.

Інвестиційні банки виконують  такі функції:

– емісія цінних паперів;

– погодження умов та видів позик (облігації, акції);

– випуск і розміщення цінних паперів, у тому числі за власний рахунок;

– гарантія емісії (зобов’язання купити нереалізовану частину випущених цінних паперів);

– надання звичайних і  довготермінових кредитів інвесторам – покупцям цінних паперів;

– консультаційні послуги;

– організація банківських  синдикатів, забезпечення вторинного ринку цінними паперами тощо. 

За кордоном функції інвестиційних  банків виконують як центральні, так і спеціалізовані банки.

При цьому інвестиційні банки  виступають не просто посередниками  між позичальниками та інвесторами, а в ролі гарантів емісій та організаторів  ринку – вони купують та продають великі пакети акцій та облігацій за свій рахунок, надають кредити покупцям цінних паперів. Класичний тип інвестиційного банку притаманний США, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю (крім операцій з державними та муніципальними облігаціями).

У сучасних умовах інвестиційні банки пов’язані з комерційними банками вкладанням залучених вкладів  у прибуткові операції з цінними  паперами підприємств, надають кредити  їм під заставу цінних паперів. 
Особливе місце займають міжнародні інвестиційні банки – Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський інвестиційний банк, регіональні банки розвитку та ін.

Особливості організації  діяльності комерційних банків (вітчизняна практика та зарубіжний досвід). Комерційні банки різних видів і форм власності  створюються на акціонерних або  пайових засадах. В Україні виступати  засновниками можуть юридичні та фізичні  особи. Частка будь-якого із засновників, акціонерів (учасників) не повинна перевищувати 35 відсотків статутного фонду комерційного банку.

В українській фінансово-банківській  системі комерційні банки організовані у формі відкритих і закритих акціонерних товариств та компаній з обмеженою відповідальністю.

Взагалі, організація банку  є досить складною процедурою. Наприклад, у  
Відкриття комерційного банку в Україні потребує його реєстрації в Національному банку України. Національний банк увів інструкцію № 10 «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків», яка встановлює економічні нормативи роботи банків в Україні.

  Таким чином, фінансові посередники виконують важливу народногосподарську функцію, забезпечуючи суспільство механізмом міжгалузевого та міжрегіонального перерозподілу грошового капіталу.

            1. Контракти своп.

 

Своп-контракт (від англ. swap — обмін) — це угода між контрагентами про обмін (один або декілька) певною кількістю базових інструментів на визначених умовах в майбутньому.

Як і більшість інших фінансових деривативів, своп-контракти найчастіше укладаються в розрахунку на умовну суму, що передбачає тільки обмін різницями  в цінах базових інструментів, а не самими інструментами. Як правило, за умовами угоди проводиться  серія зустрічних платежів протягом періоду дії або один обмін  в момент відкриття контракту  з умовою проведення зворотної операції в момент завершення свопу. Умовні суми, які обмінюються в свопі, можуть бути однаковими або змінюватися.

Информация о работе Финансовый рынок