Державне управління інвестиційними процесами, як необхідна передумова забезпечення інноваційного розвитку підприємств природних монопо

     На  законодавчому рівні цей підхід відображає той факт, що у багатьох країнах, наприклад у Німеччині, не існує спеціальних законів  щодо природних монополій. Принципове положення, викладене у німецькому Антимонопольному законі, де зазначено, що вимоги цього закону рівною мірою стосуються підприємств державної власності або таких, що перебувають у державному управлінні [12,с. 56].

     Безумовно, є і виключення з цього положення, які визначаються спеціальними законами, наприклад у галузі телекомунікацій, енергетики, залізничного транспорту, поштових послуг та водопостачання.

     Ідея  природної монополії бере свій початок  від припущення, що винятки з правил конкуренції є необхідними у  разі, якщо надання послуг або виробництва товарів є ефективнішими за наявності одного виробника. Ця ідея, як за-значають експерти, є правильною щодо обмеженого переліку товарів і послуг, особливо це стосується первинних інфраструктурних мереж. Проте дане тлумачення не враховує того, що винятки з правил конкуренції можуть бути важливими і з інших причин.

     Принаймні у ФРН термін «природна монополія» не згадується у відповідних законодавчих актах про конкуренцію, оскільки метою закону є визначення того, чи є взагалі даний суб’єкт монополістом, а не чому. У США ця проблематика розглядається під титулом доктрини «необхідних послуг». Проте в основному найважливішим питанням цієї доктрини є забезпечення доступу до інфраструктури природного монополіста, і не більше.

     В Україні та Росії основним аргументом існування монополії є те, що існують певні послуги та товари, виробництво та розповсюдження яких кількома конкуруючими компаніями є економічно невигідними.

     У такому правовому середовищі сформувались природні монополісти, і єдиним способом контролю за їх діяльністю на сьогодні залишається право державної власності. У сучасній економічній теорії така догма є предметом широкої критики [9,с. 59].

     Основним  аргументом проти теорії природних  монополій є той факт, що вона не враховує технічного прогресу. Можливо, питання є навіть складнішим з огляду на те, що природні монополії схильні чинити перешкоди розвитку технічного прогресу. Прикладом може бути заміщення традиційного телефонного зв’язку з фіксованими лініями мобільним зв’язком.

     Подібні процеси відбуваються і в галузі енергетики, де нові технології дозволяють побудувати локальні електро-генератори, що дасть можливість замінити великі електро-станції та позбутися зайвих високовольтних мереж електро-передач. Таким чином, відповідно до сучасної економічної теорії природні монополії є не підґрунтям для формування державних монополій, а, навпаки, їх наслідком.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.3. Дослідження діяльності природних монополій в США 

      Сполучені Штати Америки є лідерами в багатьох галузях виробництва завдяки вигідному економіко-географічному положенню, великій кількості корисних копалин, висококваліфікованій робочій силі, а також прибутковому і високоефективному багатогалузевому господарству.

      Роль  природних монополій в Сполучених Штатах Америки надзвичайно велика, адже саме вони формують основу економіки, і саме відних залежить загальне становище всієї країни. На  природних ресурсах тримається вся  промисловість та сільське осподарство США, які існують для забезпечення населення, тобто споживачів.

      Отже, виходячи з цього потрібно зазначити, що передумови розвитку та розміщення природних монополій зіграли вирішальну роль.  Саме досліджуючи всі передумови становлення господарського комплексу ми можемо визначити  фактории розміщення тієї чи іншої галузі господарства Сполучених Штатів [7,c.11].

      Маючи  економічно  вигідне  географічне  положення,  велику   кількість природних ресурсів  США  мають  зовнішньоекономічні  зв’язки  з

багатьма  країнами різних частин світу. Також  Сполучені Штати як  країна,  що має великий вплив  на  економіку  різних  країн,  займає  провідне  місце  в міжнародному поділі праці.

      Та  Сполучені Штати як  і  інші  країни  світу  мають  свої  проблеми  щодо інвестування в природні монополії, але  вони  порівняно  з  проблемами

інших країн дуже незначні і не заважають  їм бути лідерами у  виробництві  та

господарстві.  Уряд  Сполучених  Штатів  Америки  детально   розглядає   всі

проблеми, пов’язані з розвитком та інвестуванням в природні монополії,  і шукає шляхи їх негайного вирішення. 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІІ 

3.1. Світовий досвід регулювання природних монополій 
 

     В ринкових країнах суб'єкти природних  монополій перебувають під пильним  контролем держави та спеціальних  регулюючих агенцій і комісій. В ринкових країнах суб'єкти природних монополій перебувають під пильним контролем держави та спеціальних регулюючих агенцій і піддаються системним заходам державного регулювання на предмет забезпечення якості й ринкової ціни їх товарів і послуг. Природні монополії в цивілізованих ринкових державах підлягають методам державного регулювання, серед яких – антимонопольні заходи, спрямовані на запобігання зловживання монопольним становищем, врегулювання якості, ціни й процедур розподілу продукції і послуг у сфері природних монополій, до яких належить водопостачання, поштові послуги, послуги з телефонізації, комунальна сфера, електрифікація.

     Світовий  досвід державного регулювання природних  монополій має більш ніж вікову історію та свідчить, що в більшості розвинених країн держава здійснює жорстке регулювання діяльності природних монополій. Так у США з цією метою ще в ХІХ столітті почали створювати федеральні регулюючі комісії. Створена в 1930 році Федеральна енергетична комісія контролювала такі сфери, як електроенергетика, газова промисловість, газо-, нафтопроводи, гідроенергетичні споруди. Перейменований в 1977 році на Федеральну комісію з управління енергетикою, цей регулюючий орган контролює сьогодні телефонний зв'язок, телебачення, радіо, телеграф тощо. В США регульованими залишаються такі галузі природних монополій, як залізничний, авіаційний та інші види транспорту; низка паливно-енергетичних виробництв (газопостачання, виробництво електроенергії); надання багатьох видів комунальних послуг. Державне регулювання стосується переважно тих параметрів діяльності підприємств у цих галузях, які безпосередньо впливають на інтереси споживача: рівень цін, обсяг виробництва, межі ринків збуту, вимоги до якості вироблених товарів і послуг. Найпоширеніший метод регулювання полягає в тому, що ціни на товари і послуги, які мають характер природної монополії, встановлюються державними органами [14,c.128].

     Розвинена система галузевих регулюючих органів  у сферах природних монополій  і галузей, приватизованих в часи правління уряду М. Тетчер, діє у Великій Британії. Це, зокрема, Відомство з питань ринків газу й електроенергії, Управління з питань ринків послуг водопостачання, Управління з питань регулювання залізниць, Управління з питань телекомунікацій, окремі комісії з питань поштових послуг, цивільної авіації, радіозв'язку тощо. Особливість цієї країни в тому, що британські органи, які відповідають за конкурентну політику, й зазначені регулюючі органи сфери природних монополій мають паралельні повноваження застосування конкурентного законодавства у Великій Британії. Відповідні регулюючі агенції існують також у Китаї, Франції, Італії, Швеції, Бразилії, Австрії, Японії й багатьох інших країнах [3,с.426].  

3.2. Перспективи покращення фінансування природних монополій. 

      Специфіка фінансування інвестиційної діяльності природно-монопольних сфер визначається рядом притаманних їм факторів: високою вартістю об'єктів основних засобів, низькою інтенсивністю приватизаційних процесів, державним регулюванням цін і тарифів. Справа активізації інвестиційної діяльності у природномонопольних сферах економіки є дуже актуальною за сучасних умов внаслідок незадовільного технічного стану інфраструктури (зв'язку, залізничного транспорту, постачання електричної та теплової енергії, газу, нафти).

      Проблема  дефіциту інвестиційних ресурсів суб'єктів  природних монополій привертає увагу багатьох науковців і практиків в усіх країнах світу. Узагальнення світової практики дозволило визначити найпопулярніші джерела інвестування природних монополій: централізоване фінансування за рахунок коштів державного бюджету; мобілізацію власних коштів компаній - амортизаційних відрахувань і прибутку; залучення до участі в реалізації великомасштабних інвестиційних проектів коштів кредитних організацій (і в тому числі міжнародних - таких, як ЄБРР, МБРР, МВФ тощо); приватизацію частини активів компанії або передання функцій управління державними корпоративними правами іншим суб'єктам ринку на конкурсній основі за умови фінансування певних інвестиційних програм; державні облігації, що випускаються галузевими державними структурами; залучення іноземних інвестицій [8,с.15].

      Суб'єкти природних монополій мають обмежені можливості щодо застосування інструментів амортизаційної політики, оскільки метод  нарахування амортизації та строк, на який вводиться відповідна надбавка до тарифу, визначаються регулюючим органом. Нестача власних коштів у інфраструктурних галузей і значне зниження обсягів їх фінансування за рахунок державного бюджету призвели до застосування ними альтернативних форм фінансування необхідних інвестицій, а саме - лізингу [6,с.108].

      Активно ведеться дискусія про необхідність роздержавлення природних монополій  та можливість щодо залучення іноземних  інвесторів до процесу їх приватизації. Прихильники цієї точки зору вважають, що основною причиною, яка зумовлює необхідність трансформування вщносин власності у сфері діяльності природних монополій, є неефективність підприємств державного сектора внаслідок "м'яких бюджетних обмежень" їх поведінки. Залучення стратегічних інвесторів і запровадження "прозорих" процедур продажу енергетичних об'єктів вважаються єдиним шляхом подолання кризового стану в галузі та зміцнення довіри до України як до ділового партнера з боку світових фінансових та інвестиційних структур.

      Г. Филюк довела об'єктивність роздержавлення природномонопольних структур, докладно розглянувши позитивні результати та негативні наслідки залучення до цієї справи стратегічних іноземних інвесторів [13,с. 58].

      Сучасний  стан розвитку економіки держави вселяє надії на подолання негативних тенденцій, що склалися в попередні роки .

      Сполучені Штати Америки  є  лідерами  в  багатьох  галузях  виробництва  завдяки  вигідному  економіко-географічному  положенню,  великій   кількості  корисних копалин, висококваліфікованій робочій силі, а також прибутковому  і високоефективному багатогалузевому господарству.

        Роль природних монополій  в Сполучених Штатів Америки надзвичайно велика, адже саме вони його формують, і саме  від них залежить загальне становище всієї країни. На  природних  ресурсах тримається  вся  промисловість  та  сільське  господарство США, які існують для забезпечення населення, тобто споживачів.

        Маючи  економічно  вигідне  географічне  положення,  велику   кількість природних ресурсів США мають зовнішньоекономічні зв’язки з

багатьма  країнами різних частин світу. Також  Сполучені Штати як країна,  що має великий вплив  на  економіку  різних  країн,  займає  провідне  місце  в міжнародному поділі праці.

      Практика  більшості країн Східної Європи, а також інших пост-соціалістичних країн, які досягли економічного піднесення, також не засвідчує вирішального значення саме іноземних інвестицій. Проте важко не погодитися з думкою, що іноземні інвестиції прискорюють ринкові перетворення, впливаючи через трансферт капіталу, технологій та досвіду на продуктивні потужності країн-реципієнтів, на розвиток експорту, а зрештою - на інтеграцію постсоціалістичних країн у світову господарську систему. Збільшення обсягів та оптимізація структури іноземного інвестування можливі лише за умови створення сприятливого інвестиційного клімату та механізму взаємодії іноземного інвестора й органів державної влади[11,с.15].

      Регулюється іноземне інвестування повноважними державними органами - представницькими, виконавчими, судовими. Провідну роль у цьому процесі відіграє економічний апарат держави, який здійснює політику в сфері іноземного інвестування. Останнє включає в себе зміст, механізм руху (взаємодію факторів), кількісні та якісні показники динаміки, соціально-економічну результативність, мету здійснення. Оскільки іноземне інвестування відбиває процеси у сфері виробничих відносин, необхідно його розглядати як не тільки економічний, а й соціальний, історичний, часом і психологічний феномен [4,с.43].

      Отже, розробляючи програми (концепції) іноземного інвестування, слід враховувати менталітет і країни-донора, і країни-реципієнта. Головні принципи державного регулювання є такими: взаємна відповідальність інвестора і держави; дотримання основних прав і свобод іноземних інвесторів; їхня юридична відповідальність за порушення законодавства або міжнародних договорів; заохочення іноземних інвесторів, які направляють ресурси у програми (проекти), визначені державою як пріоритетні; вдосконалення відповідного законодавства. До кола завдань державного регулювання входять:визначення інвестора;визначення видів і форм інвестицій;участь у власності;антимонопольні заходи;трансферт прибутку іноземного інвестора;встановлення вимог до результатів діяльності іноземного інвестора; створення системи інвестиційних пільг та обмежень;експертиза інвестиційних програм;гарантування прав іноземного інвестора [5,с.98].