Державне управління інвестиційними процесами, як необхідна передумова забезпечення інноваційного розвитку підприємств природних монопо

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

„ЛЬВІВСЬКА  ПОЛІТЕХНІКА” 
 

Інститут  економіки і менеджменту 
 

Кафедра фінансів 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсовий  проект 

з дисципліни:

«Фінанси  інноваційної діяльності»

на тему:

«Державне управління інвестиційними процесами, як необхідна передумова забезпечення інноваційного розвитку підприємств природних монополістів» 
 
 
 

                                                 Виконав: ст. гр. ЕФІм – 12

                                                 Середяк Б. В.

                                                 Прийняв:

                                                 проф. Алексєєв І. В.  
 
 
 
 
 

ЛЬВІВ-2007 
ЗМІСТ 

ВСТУП 3 

РОЗДІЛ  І 

1. Історичні передумови появи природних монополій. Інвестиційні процеси в діяльності природніх монополій   4 
 

РОЗДІЛ  ІІ

2.1. Інвестиційна політика підприємств природних монополістів 7

2.2. Державна політика у сфері інвестиційної діяльності природніх монополій на прикладі країн Західної Європи 8

2.3. Дослідження діяльності природних монополій в США 11 
 

РОЗДІЛ  ІІІ

3.1. Світовий досвід регулювання природних монополій 12

3.2 Перспективи покращення фінансування природних монополій 13

3.3. Напрями удосконалення державного регулювання інвестиційної діяльності природних монополій 16 
 

ВИСНОВКИ 18

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 19 

 

ВСТУП

  Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні і штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні і міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія — це концентрація виробництва, об’єднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів. Що ж є монополія — шкода чи благо?

     В Концепції національної безпеки  однією з “економічних” загроз названа і наявність монополізму  виробників. “Монополія”, “монополізований ринок”, “монопольна ціна”, “монополістичний протекціонізм” — все це є антиподи обов’язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати ринкові відносини — вільній та необмеженій конкуренції.

     Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні  договірних зобов’язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.

   Особливе  місце у вищенаведеному списку належить природним монополіям. Природні монополії (Natural Monopoly) — галузі, у яких найбільш ефективний виробник є монополією, зв'язаною з особливими природними умовами. До цієї сфери діяльності відносять транспортування нафти, нафтопродуктів та газу по магістральних трубопроводах, виробництво електричної та теплової енергії і надання послуг з їх передачі, залізничні перевезення, послуги транспортних терміналів, морських та річкових портів, аеропортів.

 

 РОЗДІЛ І 

1. Історичні передумови появи природних монополій. Інвестиційні процеси в діяльності природніх монополій 

      Наприкінці  ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування якого було просто необхідним для існування самого ринку — конкуренції. На її шляху виникли вагомі та істотні перепони у вигляді монополістичних утворень. Історія монополіЙ вираховуються тисячами років і сягає глибокої давнини. Ще видатний давньогрецький філософ Арістотель згадував про неї, відносячи її до “мистецтва наживати майно”. Він зазначав, що “вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію”.

      Економічний розвиток будь-якої країни пов'язаний з виникненням, існуванням і трансформацією монополій. Оскільки будь-яка монополія є загрозливою з погляду виникнення застійних явищ у суспільно-економічному житті, то у більшості країн світу діє законодавство, яке запобігає утворенню монополій або регулює їх діяльність. Дієвість і ефективність такого законодавства значною мірою залежить від того, наскільки при його розробленні осмислювалось саме поняття монополії та відслідковувалися причини виникнення стану монополії.

      Незважаючи  на, здавалося б, усталене розуміння  змісту поняття «монополія», існуючі  на сьогодні трактування суті цього  терміну суттєво відрізняються. Словник іншомовних слів визначає монополію (наголошуючи на грецькому походженні складових: monos — один і роіео — продаю) як виключне право на володіння будь-чим або здійснення якихось заходів. З правом пов'язується трактування монополії й групою авторів фінансового словника, де монополізм визначається як тип економічних відносин, який забезпечує будь-кому з учасників цих відносин (особі чи групі осіб, підприємству, галузі, державі) виключне право виробництва або реалізації певних видів продукції, товарів, послуг [16,с.130].

      Очевидно, що ототожнення монополії лише з  певним виключним правом суттєво обмежує зміст цього поняття, оскільки надання якогось виключного права - це причина монополії (чи одна з причин), а не її сутність. На мою думку, більш обґрунтованими, є ті трактування монополії, в яких наголошується на тому, що монополія - це коли на певному ринку функціонує лише один виробник чи постачальник певної продукції. З огляду на сказане, заслуговує на увагу визначення поняття монополії в «Універсальному слов-нику - енциклопедії» (УСЕ), де зазначено, що монополія - це структура ринку, на якому виступає лише один постачальник певних товарів і послуг     Майже аналогічне визначення монополії наводять відомі економісти із США Е. Дж. Долан та Д. Лідсней, твердячи, що це — ситуація, при якій на ринку є лише один продавець якогось товару чи послуги [15,с.300].

      Погоджуючись  у принципі з тим, що обов'язковою  ознакою стану монополії є  обмеженість кількості постачальників (продавців) продукції числом один, слід відмітити необхідність урахування просторових і часових аспектів ідентифікації цього поняття. Тому, на мою думку, монополію слід визначати як ситуацію, при якій у конкретному місці та у конкретний час є лише один постачальник якогось товару чи послуги. Можливість споживачеві скористатися послугами іншого постачальника може бути реалізована за цих умов або в іншому місці, або в інший час (необхідний для постачання певної продукції з іншого місця, якщо це можливо, або для створення відповідних потужностей з випуску цієї ж продукції (послуг) у конкретному місці). Таким чином, важливими характеристиками ситуації монополії буде як сама можливість її подолання, так і тривалість та вартість цього.

      У багатьох країнах світу до природних  монополій належать більшість видів діяльності, продукція яких є “ предметом суспільного користування ”,- комунікації, лінії електропередачі, нафто-  і газопроводи, залізничний транспорт, системи зв’язку, водопостачання і каналізація.

      Важливою  характеристикою природних монополій є те, що вони можуть мати тимчасовий характер, оскільки певні зміни можуть призвести до зникнення об'єктивних умов для їх існування. На думку відомого польського економіста Л. Бальцеровича, зникнення об'єктивних умов для існування природних монополій відбувається під впливом технічного прогресу й поступу практичної економічної думки [17,с.25 ].

      Природна  монополія виникла внаслідок  об’єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар  чи послугу найкраще задовольняється  однією або декількома фірмами. В її основі полягають особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом могуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв’язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична компанія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т.ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава (хоча в такій країні, як США, які можуть бути взяті за приклад як провідна держава світу, телефонний зв’язок, приміром, концентрується переважно у руках приватних фірм, таких як АТ&T, яка взагалі є фірмою, що має найбільшу кількість акціонерів в Сполучених Штатах). Заборона або розукрупенння таких монополій є справою економічно недоцільною.

      Існує також інший шлях, внаслідок якого  монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається  на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об’єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація  капіталу — це збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об’єднання можуть слугувати акціонерні компанії [6,с.143]. 
 

РОЗДІЛ  ІІ 

   2.1. Інвестиційна політика підприємств природних монополістів 

      Більшість стадій інвестиційного процесу та елементам  інвестиційного комплексу властиві чітко виражені просторові або регіональні  риси, які досить різноманітні, що зумовлено багато стадійністю інвестиційного процесу та складністю структури комплексу, кожен елемент якого має свої особливості територіального розвитку.

      Широко  досліджені сучасні погляди на зміст  і сутність регіональних факторів та їх місце в системі факторів ефективності господарської діяльності. Регіональні фактори розвитку інвестиційного процесу є сукупністю умов, причин, показників, які впливають на розвиток інвестиційного процесу в регіоні. Вони об'єднують природно-економічні, геополітичні, науково-технологічні, екологічні, організаційно-управлінські та інші умови й особливості, що визначають динаміку та ефективність розвитку інвестиційного процесу в конкретному регіоні. [10,с.67].

      Одним із напрямів розвитку інвестиційного комплексу будь-якої країни є нормативно-правове забезпечення вітчизняної і зарубіжної практики підготовки інвестиційних проектів, з точки зору узгодження правової та нормативної бази, врахування інфляційних процесів тощо. Цьому повинні сприяти раціоналізація та оптимізація діяльності проектно-пошукових організацій, територіальна диференціація потужностей проектних організацій у регіонах країни [13,с.110].

      Важлива роль у забезпеченні умов для функціонування інвестиційного комплексу належить ринковій інфраструктурі. Вплив на цей процес мають адаптація традиційних елементів інфраструктури до формування сучасного ринкового господарства, а також приватизація та акціонування власності тощо.

      Польські природні монополії для максимальної мобілізації коштів до державного бюджету слід залишити в державній власності. Враховуючи негативний досвід приватизації природних монополій в Росії, слід націоналізувати приватизовані елементи таких монополій (зокрема, енергорозподільчі компанії) і відновити централізоване управління задля забезпечення стабільних бюджетних надходжень і базових умов для відродження польської промисловості. Іноземні інвестиції в розвиток природних монополій слід залучати на концесійних засадах. 
 

     2.2. Державна політика у сфері інвестиційної діяльності природніх монополій на прикладі країн Західної Європи 
 

     Тривалий  час у західній практиці визначення «природна монополія» використовувалось  для виправдання її виключення з-під  дії законодавства про конкуренцію. Про те й цей термін був і залишається економічним, а не юридичним.

     У країнах Західної Європи проблеми, що стосуються природних монополій, розглядаються дещо інакше, ніж в  Україні. Тут основним питанням є  захист від влади монополістів. Питання  стоїть так: наскільки потрібно захищати монополію від конкуренції, щоб не нашкодити загальнодержавним інтересам. Основна концепція, якої дотримується Єврокомісія, базується на кількох принципах: в економіці немає секторів, які можуть бути захищені від конкуренції завдяки своїй природі, – всі ринки мають бути лібералізовані; кожна держава-член ЄС є вільною у власному визначенні послуг загального використання, які можуть надаватися через механізм обмеження конкуренції; обмеження конкуренції має бути адекватним, тобто державне регулювання не має бути більшим, ніж надання гарантій, необхідних для виконання природними монополіс-тами їх завдань. Законодавство ЄС не передбачає для підприємств, що наділені спеціальними правами на ринку для задоволення суспільних потреб, обов’язкової державної чи приватної форми власності. Проте ставлення до такого підприємства має бути таким, як і до його конкурентів.