Банківська система Франції ( банківські установи)

Автор: Пользователь скрыл имя, 21 Апреля 2014 в 20:59, лекция

Краткое описание

Розглядаючи банківські системи зарубіжних країн, необхідно приділити значну увагу банківській системі Франції, оскільки, на відміну від банківської системи Великобританії, вона не мала тривалої історії розвитку. До Першої світової війни Франція помітно відставала від інших великих капіталістичних країн з розвитку промисловості. Це стало основною причиною інтенсивного нагромадження позичкового капіталу. Як наслідок, із 1890 по 1912 р. сума депозитів найбільших депозитних банків країни зросла в 4 рази.
Характер французького капіталізму визначив особливість французької банківської системи, в діяльності якої велике місце зайняли операції, пов'язані з випуском і розміщенням державних позик. Французькі банки активно брали участь у випуску не тільки внутрішніх, французьких позик, але і зовнішніх позик інших держав.

Файлы: 1 файл

грошові системи.docx

— 58.05 Кб (Скачать)

1 )Формування грошової системи

Франк було введено в обіг замість лівру у роки Великої французької буржуазної революції - 6 травня 1789 р. Та офіційною грошовою одиницею він став з 1803 р.

У XIX ст. у Франції панував біметалізм. Згідно з законом 1803 р. золоті та срібні монети вільно карбувалися І мали необмежену силу законного платіжного засобу. З 1 кг золота карбували 3100 франків, а з 1 кг срібла - 200 франків, тобто законне співвідношення між сріблом та золотом становило 1:15,5. Фактичне співвідношення цих металів на ринку відхилялося то в один, то в інший бік, унаслідок чого в грошовому обігу переважало то золото, то срібло.

У 1865 р. Франція очолила Латинський монетний союз, валютне угруповання, до якого увійшли країни, що намагалися зберегти біметалізм за допомогою міжнародної угоди. У 1873 р. держава заборонила вільне карбування срібла, воно зберігалося лише за золотом. Це означало перехід від біметалізму до золотого монометалізму, однак за раніше накарбованими п'ятифранковими срібними монетами зберігалася необмежена платіжна сила.

У перші ж дні Першої світової війни золотий монометалізм зазнав краху. 5 серпня 1914р. було прийнято закон про припинення Банком Франції розміну банкнот на золото. З фактичним скасуванням золотого стандарту в країні почалася інфляція, бо емісія нерозмінних на золото банкнот використовувалася для фінансування військових витрат держави.

За роки війни кількість банкнот в обігу збільшилась майже в 6 разів, а індекс оптових цін зріс у 3,4 раза. Інфляція тривала у Франції довше, ніж в інших промислово розвинутих країнах. Це пояснюється тим, що перемога у війні дісталася Франції ціною величезних витрат. Фінансування розбудови зруйнованої економіки, субсидії монополіям під виглядом відшкодування збитків призвели до великого бюджетного дефіциту, а для його покриття використовувалася емісія нерозмінних банкнот.

Зростання дефіциту державного бюджету супроводжувалося зростанням внутрішнього та зовнішнього боргу країни. Невідповідність грошової маси потребам товарного обігу посилювалася скороченням виробництва, рівень якого за роки війни знизився до 58%. Надмірне зростання грошової маси викликало знецінення франка та підвищення оптових та роздрібних цін.

Інфляція у Франції продовжувалася до 1926 р., коли купівельна сила франка порівняно із довоєнним рівнем зменшилася у 9,5 раза. Після збалансування державного бюджету за допомогою збільшення податків та проведення дефляційної політики грошова маса дещо знизилася, а в 1928 р. було проведено грошову реформу, внаслідок якої країна повернулася до золотого стандарту методом прихованої девальвації. Золотий вміст франка було знижено у 5 разів (з 0,290323 г до 0,05895 г щирого золота). Це означало конфіскацію 4/5 усіх грошових збережень.

Франція, так само як і Великобританія, унаслідок грошової реформи перейшла до золотого стандарту у зливковій формі. (До цього з 1926 р. була золотодевізна система.) Мінімальна сума банкнот для обміну на золото становила 215 тис. фр., що дорівнювало 12,5 кг золота. Це була недосяжна сума для дрібних власників банкнот. Золотозливкова система у Франції проіснувала до 1936 р.

Спираючись на великі золоті резерви, Франція виступила ініціатором створення «золотого блоку» (1933 - 1936 рр.) з метою збереження золотого стандарту. До нього, крім Франції, увійшли Бельгія, Голландія, Швейцарія та Італія.

Франції, на відміну від інших країн, вдалося під час світової економічної кризи 1929 - 1933рр. зберегти золотозливковий стандарт. Це пояснюється тим, що криза охопила Францію пізніше за інші країни, бо народне господарство на початку кризи ще мало внутрішні потенційні можливості для свого розвитку, оскільки Франція пізніше інших країн розбудувала свою економіку після першої світової війни. Крім того, з поновленням золотого стандарту французька буржуазія почала інтенсивно повертати капітали із зарубіжних країн, почався інтенсивний приплив іноземних капіталів до країни.

У цей період Франція посилено обмінювала фунти стерлінгів та долари на золото. Золоті резерви Банку Франції збільшилися за 1929 - 1932 рр. з 29 млрд. до 83 млрд. фр. Емісійна система в цей час базувалася на 35-відсотковому забезпеченні емісії золотом.

Економічна криза, хоча з деяким запізненням, все ж охопила і Францію. Погіршення економічного та фінансового стану викликало відплив золота з країни. Фінансова олігархія свідомо вивозила капітали за кордон, щоб підірвати довіру до уряду Народного фронту.

Курс валюти з золотим стандартом завжди є завищеним, а експортні можливості такої країни знижуються, проте французький фінансовий капітал як міжнародний лихвар був заінтересований у золотій валюті. Крім того, уряд побоювався незадоволення з боку середньої та малої буржуазії в разі скасування золотого стандарту та нового знецінення франка.

У середині 30-х років економічне та фінансове становище Франції погіршилося. Індекс її промислового виробництва знизився за 1933 - 1935 рр. на 12%, бюджетний дефіцит збільшився з 4,6 млрд. фр. у 1932 р. до 16,9 млрд. фр. у 1936 р., за той самий період золотий запас Банку Франції знизився з 83 до 50 млрд. фр. У жовтні 1936 р. уряд на чолі з правим соціалістом Блюмом девальвував франк на 25% та припинив розмін банкнот на золото. Було створено стабілізаційний фонд.

Унаслідок трьох девальвацій за період 1936 - 1938 рр. франк утратив 58% того золотого вмісту, який було встановлено під час проведення грошової реформи 1928 р. Ці девальвації означали крах золотого стандарту та подальше знецінення франка. Загалом же через низку девальвацій у міжвоєнний період франк утратив 91,5% золотого вмісту, який він мав напередодні Першої світової війни, тобто Франція вступила в Другу світову війну з помітно знеціненою валютою.

До Другої світової війни франк був вільно конвертованою валютою, тобто вільно обмінювався на валюту інших країн. З початком війни всі країни запровадили валютні обмеження, франк став неконвертованою валютою.

Особливість військової інфляції у Франції визначалася тим, що ця країна, як і ряд інших, була пограбована Німеччиною. Загальна сума окупаційних витрат Франції (контрибуції, заборгованість Німеччині за клірингом, позика Італії та ін.) становила біля 1 трлн. фр. Фінансування цих витрат здійснювалось за рахунок позик, податків, кредитів Банку Франції.

Інфляція поглиблювалася збитками від війни. Промислове виробництво скоротилося на 70%, сільське господарство удвічі. Все це призвело до дефіциту державного бюджету, який у післявоєнні роки був хронічним, що було зумовлено великими військовими витратами, а також витратами, пов'язаними з державним регулюванням економіки та здійсненням «політики зростання».

Кредитна система Франції

Головна особливість кредитної системи Франції - швидкий розвиток після Другої світової війни державного сектора у банківській системі. Цей процес відбувався шляхом націоналізації приватних банків, створення державних та напівдержавних установ, державного регулювання банківської справи. З 1985 р., коли до влади прийшли праві сили, розпочався зворотний процес.

Основи французької кредитної системи почали закладатися ще у XVIII ст., причому провідну роль у цьому відігравала державна (королівська) влада. Першою спробою створення національного центрального банку у Франції була організація англійцем Джоном Ло у 1716 р. Генерального банку. Капітал банку було розподілено на акції, які розповсюджувалися за підпискою, з них чверть сплачувалася готівкою, решта - державними борговими зобов'язаннями. У 1718 р. Генеральний банк було перейменовано на Королівський та націоналізовано. Королівський банк почав здійснювати незабезпечену емісію, фінансуючи невиробничі витрати королівського двору і в такий спосіб уводячи до обігу паперові гроші. Наслідком такої діяльності стало банкрутство банку.

Нині кредитна система Франції охоплює близько 2,2 тис. кредитних установ (без Банку Франції), серед яких:

- банки універсального  типу (400);

- банки взаємного кредиту, або кооперативні банки (200);

- ощадні каси та пенсійні  каси (300);

- установи муніципального  кредиту (більш 20).

Крім того, французьке законодавство виділяє фінансові спілки (більш як 1000) та спеціалізовані фінансові інституції (30).

Очолює банківську систему Франції Банк Франції («Банк де Франс»).

2. Зона франка –  зона,  в якій французький франк є резервною валютою, –  сформувалася за часів

колоніальної системи Франції. Франція очолювала зону франка, яка виникла у 1939 р. Особливістю її порівняно зі стерлінговою зоною було юридично оформлення міждержавними угодами та створення централізованого керівного органу – Валютного комітету зони франка. З початку існування зони до неї входили колонії та залежні території.  З розпадом колоніальної системи зона франка втратила свою колоніальну базу.  Окремі країни покинули зону. Основа сучасної зони франка – незалежні африканські держави. 

Грошовою одиницею зони франка є франк КФА*,  який випускають два регіональні емісійні банки –

Центральний банк країн Західної Африки та Банк країн Центральної Африки. Згідно з класифікатором іноземних валют Національного банку України за 1998  р.  франк КФА є вільно конвертованою валютою,  що не використовується широко для здійснення платежів за міжнародними операціями і не продається на основних валютних ринках світу.

Нині в зону франка,  крім Франції,  входять Монако, 13  політичне незалежних країн Африки,  заморські

департаменти і території Франції: Бенін, Буркіна-Фасо, Габон, Екваторіальна Гвінея, Камерун, Конго, Кот-д'Івуар, Нігер, Нова Каледонія, Сенегал, Того, острови Уолліс і Футуна, Французька Полінезія, Центральноафриканська Республіка, Чад, Коморські острови.

Франк КФА – скорочена назва від Colonies Francaise en Afrique.

Авуари (від фр.  avoirt -  майно) –  це грошові кошти банку в іноземній валюті,  які перебувають на його

рахунках у закордонних банках.

Франк було введено в обіг у роки Великої французької буржуазної революції та офіційною грошовою

одиницею він став з 1803 р.

У XIX ст. у Франції панував біметалізм. Законне співвідношення між сріблом та золотом становило 1:15,5.

Фактичне співвідношення цих металів на ринку відхилялося то в один, то в інший бік, унаслідок чого в грошовому обігу переважало то золото, то срібло.

У 1873  р.  держава заборонила вільне карбування срібла,  воно зберігалося лише за золотом.  Це

означало перехід від біметалізму до золотого монометалізму, однак за раніше накарбованими п'ятифранковими срібними монетами зберігалася необмежена платіжна сила.

У перші ж дні Першої світової війни золотий монометалізм зазнав краху. 5 серпня 1914 р. було прийнято

закон про припинення Банком Франції розміну банкнот на золото. З фактичним скасуванням золотого стандарту в країні почалася інфляція,  бо емісія нерозмінних на золото банкнот використовувалася для фінансування військових витрат держави.

Інфляція тривала у Франції довше, ніж в інших промислово розвинутих країнах. 

Інфляція у Франції продовжувалася до 1926 p.,  купівельна сила франка порівняно із довоєнним рівнем

зменшилася у 9,5  рази.  Після збалансування державного бюджету за допомогою збільшення податків та

проведення дефляційної політики грошова маса дещо знизилася, а в 1928 р. було проведено грошову реформу,

внаслідок якої країна повернулася до золотого стандарту методом прихованої девальвації.  Золотий вміст

франка було знижено у 5  разів (з 0,290323  г до 0,05895  г щирого золота).  Це означало конфіскацію 4/5  усіх

грошових збережень.

Золотозливкова система у Франції проіснувала до 1936 р. 

Спираючись на великі золоті резерви, Франція виступила ініціатором створення «золотого блоку» (1933-

1936 pp.)  з метою збереження  золотого стандарту.  До нього,  крім Франції,  увійшли Бельгія,  Голландія,

Швейцарія та Італія.

Франції,  на відміну від інших країн,  вдалося під час світової економічної кризи 1929-1933 pp.  зберегти

золотозливковий стандарт. Це пояснюється тим, що криза охопила Францію пізніше за інші країни, бо народне господарство на початку кризи ще мало внутрішні потенційні можливості для свого розвитку,  оскільки Франція пізніше інших країн розбудувала свою економіку після першої світової війни. Крім того, з поновленням золотого стандарту французька буржуазія почала інтенсивно повертати капітали із зарубіжних країн, почався інтенсивний приплив іноземних капіталів до країни.

У цей період Франція посилено обмінювала фунти стерлінгів та долари на золото. Золоті резерви Банку

Франції збільшилися за 1929-1932 pp. з 29 млрд. до 83 млрд. фр. Емісійна система в цей час базувалася на 35-

відсотковому забезпеченні емісії золотом.

Економічна криза з деяким запізненням охопила і Францію.  Погіршення економічного та фінансового

стану викликало відплив золота з країни.  Фінансова олігархія свідомо вивозила капітали за кордон,  щоб

підірвати довіру до уряду Народного фронту.

Курс валюти з золотим стандартом завжди є завищеним,  а експортні можливості такої країни

знижуються,  проте французький фінансовий капітал як міжнародний лихвар був заінтересований у золотій

валюті.  Крім того,  уряд побоювався незадоволення з боку середньої та малої буржуазії в разі скасування

золотого стандарту та нового знецінення франка.

Информация о работе Банківська система Франції ( банківські установи)