Сутність концепцій простору і часу у філософії та науц

У рамках даної  концепції біологічний час прийнято вважати функцією фізичного часу, за допомогою якої можна побудувати математичну модель кривої росту  будь-якого живого об'єкта, засновану  на виокремленні специфічних циклів. Порівняння щаблів віку організмів дозволяє зробити, наприклад, висновок про відповідність якісного стану організму параметрам фізичного часу, коли збільшення віку на рівномірній шкалі фізичного часу супроводжується нерівномірним (нефізичним) зменшенням органічного часу. У результаті виникає такий просторово-часовий опис живих організмів, який можна виразити в системі логарифмічних кривих.

Інша концепція  часу, яку можна позначити як типологічну  версію часу, заснована на якісно іншому (на відміну від фізичного) розумінні  самого характеру протікання часу, наприклад у геології і біології. Тут немає фізичної рівномірності протікання. Навпаки, доводиться оперувати поняттями епохи, ери, геологічного періоду, стадій індивідуального розвитку і т.д. Так, кожний геологічний період характеризується своєю флорою і фауною, кожна пора  року – певними стадіями у розвитку рослин. Кожній стадії розвитку тварин властиві свої набори морфологічних і фізіологічних ознак. Тим самим час постає не як вмістище світу, а як сама його тканина; він не тло, на якому відбувається зміна об'єкта, а сама ця зміна.

Наступна проблема пов'язана зі специфікою виміру часу в різних областях наукового дослідження. У сучасній науці ставиться питання  про виокремлення особливого геолого-географічного  уявлення про час і простір. Тут мова йде про просторово-часовий континуум, у рамках якого відбувається еволюція Землі. Геологічні серії нашарувань, вважає відомий учений А.Д. Арманд, виявилися психологічно злиті з рухом часу, стріла якого спрямована в шари, що нормально залягають знизу вгору. Географи внесли в науку уявлення про цінність часу, а також про емоційний момент, пов'язаний з оцінкою тривалостей і давностей.

Оскільки, як ми вже було зазначено, що фізичні уявлення про час виступають у якості фундаментальних  у природничих науках, то в геології це призвело до своєрідної подвійності в розумінні геологічного часу. Геологічний процес реалізується одночасно усередині фізичного часу, безвідносно до специфіки даних об'єктів і усередині «реального геологічного часу», що, навпаки, залежить від специфіки даної системи, що розвивається. Тому щодо геологічних процесів вводиться поняття «характерний час», що відбиває специфічність швидкості протікання процесів у тій або іншій геологічній системі. Одночасно це призвело до думки знайти деякий еталон (мітку), щодо якої можна вибудувати об'єктивний хронологічний ланцюжок подій.

 

Висновок

Час виступає як міра, що фіксує зміну станів об'єктів, що розвиваються, і в цій якості він може бути застосований до всіляких природних систем. Але специфіку протікання часових процесів, їхню швидкість і ритміку задають

особливості будови досліджуваної системи, для якої фізичні або астрономічні параметри  хоча і виступають у якості базових, проте можуть бути значно скоректовані. Простір, виражаючи властивості  протяжності різних систем, також відповідно інтерпретується залежно від організації простору конкретної системи. Тому фізичний опис просторово-часових характеристик являє собою дуже абстрактну (ідеалізовану) модель, властивості якої не відбивають реальної розмаїтості станів навколишнього світу і його різних шарів.

 

Словник 

Інтерпретація (лат. interpretatio) — роз'яснення, тлумачення — відносно наукових та літературних текстів, а також творів образотворчого мистецтва; також відтворення (наприклад — у музиці).

 

Субста́нція, Перви́нна субста́нція (лат. substantia — істотність; те, що лежить в основі, синоніми: істотність, речовинність, істота, річ, матерія, суть, основа, голова) — в арістотелівській логіці перша з десяти категорій (класів, розрядів, які спрощують процес розумового визначення будь-якої речі), річ яка існує сама по собі, а не лише як видозміна чогось іншого. Приклади окремих субстанцій можна легко знайти в усіх природніх тілах: мінералах, рослинах,істотах. Різноманітні частини цих тіл, такі як листя, стовбури, органи та кінцівки теж входять в категорію первинних субстанцій.

 

 

 

Ефір (грецькою: αἰθήρ) — це повітря. Ідея ефіру, як легкої субстанції, що формує всесвіт, була введену в античну європейську думку Демокрітом (460—370 рр. до н. е.). Так, через повітря, Демокріт означив субстанцію всесвіту, вважаючи її легкою, оскільки вона всепрониклива на відміну від важкої субстанції землі. За Демокрітом, серед складових ефіру є амери (невимірювані) і атоми (нероздільні); зокрема, атоми є ненароджувані і незнищенні, вони не можуть бути зруйновані і повинні асоціюватись з геометричною субстанцією. Ці атоми мають геометричні форми в яких є опуклості і угнутості. Відомо, що Демокріт багато мандрував світом, зокрема тривалий час жив в Єгипті та Індії. Тому такі його погляди на будову природи могли бути запозичені у єгипетських і, особливо, індійських мудреців, оскільки тут ми бачимо цілковиту збіжність з ведичною фізикою. Погляди Демокріта підтримав Епікур (342—270 рр. до н. е.). Рукописи 4-го сторіччя н. е. розповідають, що епікупрейські знання підхопив римський мислитель 1-го сторіччя до н. е. Тіт Лукрецій Кар, який виклав ці погляди в своїй книзі На природу речей (De rerum nature). Тільки в 17-му сторіччі європейські дослідники знову повернулися до ефіру, як первинної фізичної субстанції.

До початку XX століття ефір цілковито господарював в фізиці, як первинна субстанція, в  якій є матерія (точки синґулярності  в ефірі) і в якому розповсюджуються світло, радіохвилі та поле тяжіння.

 

Матерія (рос. материя, англ. matter, substance; нім. Stoff m, Materie f) — основа буття, яка проявляється у всій різноманітності і багатогранності об’єктів, процесів, явищ мікро-, макро- і мегасвіту. Існує в русі, розвитку та взаємоперетвореннях.

 

 

Список використаних джерел

1. Антология  философии Средних веков и  эпохи Возрождения /Сост. С.В. Перевезенцев. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. – 448 с.

2. Балашов Л.Е.  Философия: Учебник. / Л.Е. Балашов  – М., 2003. – 502 с.

3. Вишневский  М.И. Философия: учеб. пособие / М.И. Вишневский .– Мн.: Высшая  школа, 2008. – 479 с.

4. Губин В.Д. Основы философиии: учеб. пособие. / В.Д. Губин – М.: ФОРУМ: ИНФРА-М., 2008. – 288 с.

5. Данильян О.Г., Тараненко В.М. Философия: Учебник. / О.Г. Данильян, В.М. Тараненко  – М.: Изд-во Эксмо, 2005 – 512 с.

6. История философии:  Учеб. пособие для вузов / А.Н. Волкова, B.C. Горнев, Р.Н. Данильченко и др.; Под ред. В.М. Мапелъман и Е.М. Пенькова. – М.: Издательство «ПРИОР», 1997. – 464 с.

7. История философии.  Учебник для высших учебных  заведений / Ответственные редакторы:  В.П. Кохановский, В.П. Яковлев.  – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 576 с.

8. История философии:  Энциклопедия. – Мн.: Интерпрессервис;  Книжный Дом, 2002. – 1376 с.

9. Канке В.А.  Философия: Учебное пособие для  студентов высших и средних  специальных учебных   заведений. – М.: Логос, 2001. – 272 с.

10. Момнджян  К.Х. Введение в социальную  философию: Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, КД «Университет», 1997 – 448 с.

11. Новая философская  энциклопедия: В 4 т. Т. ІІ. / Ин-т  философии РАН, Нац. общ.-науч. фонд; Научно-ред. совет: предс.  В.С. Степин, заместители предс.: А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семигин, уч. секр. А.П. Огурцов. – М.: Мысль, 2010. –  634 с.

12. Новейший  философский словарь /Сост. А.А.  Грицанов. – Мн., 1998. – 896с.

13. Философия.  Учебное пособие / Под ред. акад. Ф.С. Файзуллина – Уфа: УГАТУ, 1996. Доступ до джерела http://www.koob.ru/fajzulin/vvedenie_w_folosofiju

14. Философия:  Учебник / Под ред. проф. В.Н.  Лавриненко. – 2-е изд., испр. и  доп. – M.: Юристъ, 2004. – 517 с.

15. Фролов И.Т.  Введение в философию. Доступ  до джерела http://philosophy.mipt.ru/textbooks/frolovintro/

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     Закриті тести

 

 

 

 

 

2.1. в), а), г).

2.2 тіла відділені друг від друга просторово а, час якісно.

2.3. в), г)

2.4. б), г).

2.5. б), в)

2.6. Платон , Декарт, Гегель, Расел.

2.7. а), б), г).

4.8. в).

4.9.  д).

4.10.б), г), к), н), о).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ  ТА МЕТОДОЛОГІЇ

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА № 1

ВАРІАНТ  № 6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

                                                                              Виконала студентка

                                                                              Групи ЗОМ 113

                                                                        Волошина Анастасія

                                                                              Євгенівна 

 

 

 

 

 

                                                          

   Перевірив: