Р. Декарт про правила методу

Міністерство  культури і  туризму України

Київський національний університет культури і мистецтв

Інститут дизайну  і реклами

 

 

 

 

Р. Декарт про  правила методу

Реферат

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

Зміст

1. Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3
2. Біографія. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
3. Міркування про метод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .6
1. Міркування щодо наук . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  6
2. Основні правила методу. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  7
3. Кілька правил моралі, витягнуті з цього методу . . . . . . . . . . . 10
4. Висновок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12
5. Список літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вступ

  Рене Декарт - найбільший мислитель Франції, філософ, математик,натураліст, засновник філософії нового часу, заклав традиції, що живі і сьогодні. Його життя протікало в боротьбі проти науки і світогляду схоластики.  
 Поле діяльності його творчих інтересів було широке. Воно охоплювало філософію, математику, фізику, біологію, медицину.  
У той час відбувається зближення наук про природу з практичним життям. У думках багатьох людей у ​​Європейських країнах, починаючи з XVI сторіччя, відбувається переворот. Виникає прагнення зробити науку засобом поліпшення життя. Для цього було потрібно не тільки нагромадження знань, але і перебудова існуючого світогляду, впровадження нових методів наукового дослідження. 

  Основу наукового прогресу на початку XVII століття склали досягнення епохи Відродження. У цей час складаються всі умови для формування нової науки. Епоха Відродження була часом бурхливого розвитку математики. Виникає потреба в удосконаленні обчислювальних методів. Декарт з'єднав інтерес до математики з інтересом до фізичних і астрономічних досліджень. Він був одним з головних творців аналітичної геометрії удосконаленої алгебраїчної символіки.  
 Декарт відкинув схоластичну вченість, яка, на його думку, робила людей менш здатними до сприйняття доводів розуму й ігнорувала дані повсякденного досвіду і всі знання, не освячені церковною або світською владою. Сам Декарт, характеризуючи свою філософію,писав : « Уся філософія подібна як би дереву, коріння якого – метафізика, стовбур – фізика, а гілки, що виходять з цього стовбура, - всі інші науки,що зводяться до трьох головних: медицини, механіки й етики.» 

 

2.Біографія

  Рене Декарт народився в Лае (містечко в провінції Турень) в сім'ї дворянина служивого 31 березня 1596 . У 1606 р. він був відправлений батьком у колегію Ла Флеш - одне з кращих навчальних закладів тодішньої Франції, за кілька років до того засноване єзуїтами з санкції Генріха IV. Юний Рене навчався тут більше дев'яти років. За свідченням зрілого Декарта, навчання в цій колегії він був зобов'язаний дуже багатьом.  Звичайно, основний зміст програм навчання залишалося традиційним, "гуманітарним". Hовим стало запровадження єзуїтами в програму навчання в колегії Ла Флеш, було досить інтенсивне вивчення математичних дисциплін. Це перш за все геометрія і арифметика, головним чином у тому їх утриманні, яке було викладено в евклідових "Засадах", тоді вже добре відомих і оброблених деякими математиками ХVI ст. з метою викладання. Разом з математикою у колегії викладалися і такі прикладні науки, як фортифікація і навігація, оскільки деякі її випускники йшли потім на військову службу. Весь цей цикл привернув особливу увагу юного Декарта, що володів великими математичними здібностями.  
Багатьом зобов'язаний своєю освітою в колегії, Декарт проте був незадоволений загальним характером тутешнього навчання, незважаючи на новації єзуїтів залишався в основі своїй схоластичним. Намагаючись подолати недоліки отриманої освіти, він продовжив навчання. Так, вже незабаром після закінчення колегії, в 1615 - 1616 рр.., Декарт вивчав право і медицину в університеті міста Пуатьє і, склавши іспити, отримав ступінь бакалавра права. Надалі, опинившись в Голландії, він в 1629 р. записався в університет у Франекер як "студент-філософ", а в 1630 р. - в Лейденський університет як "студент-математик". Але університетська освіта не відігравало значної ролі в духовному розвитку Декарта, бо і в університетському викладанні переважали схоластичні ідеї, концепції, теорії. Своє ставлення до них філософ висловив у творі "Міркування про метод", в якому він повідомляє  деякі найважливіші факти своєї біографії. 

 У 1618 р. він прибув до Нідерландів, де і написав майже всі свої роботи. У цій, по суті, історично першій буржуазній  республіці - процвітала внутрішня і міжнародна торгівля, розвивалося мануфактурне виробництво.  У тому ж 1618 він познайомився з Ісааком Бекманом, доктором медицини, досить обізнаним в математиці, не чужим і до інших природничо-наукових знань. Знайомство молодого француза, який тільки но встав тоді на поріг своєї наукової діяльності, із старшим на вісім років і вже сформованим голландським ученим - переросло у вельми плідну для обох наукову дружбу. Вже в кінці 1618 Декарт написав свій перший твір - "Трактат про музику", який він присвятив Бекману. У 1619 - 1621 рр..в тій же якості вільнонайманого офіцера Декарт перебував у різних місцях Німеччини, Австрії, Богемії, Угорщини. У 1622 - 1628 рр.. він жив у Франції, в основному в Парижі (1623 - 1624 рр.. здійснив тривалу подорож до Італії, куди їхав через Швейцарію, побував у Римі). Ці роки стали часом подальшого дозрівання його наукового і філософського таланту.  
Тому, багато в чому сприяли зв'язки Декарта з французькими вченими та філософами. Особливо важливу роль зіграла,  дружба з Мерсенном , яка зав'язалася в кінці 20-х років, - вельми показовим мислителем і діячем епохи. Закінчивши ту ж колегію Ла Флеш (на два роки раніше Декарта), Мерсенн в подальшому став ченцем францисканського ордена і провів понад двадцять років в одному з паризьких монастирів. У той же час він був викладачем філософії і теології і написав багато праць не тільки з цих предметів, але й з математики, механіки, фізики, музики. Мерсенн став організуючим центром для французьких і деяких іноземних вчених, з якими він перебував у тривалій переписці або був посередником у їх листуванні. Оскільки тоді ще не було наукових журналів, таке листування стала необхідною умовою розвитку науки. Надалі, під час багаторічного перебування Декарта в Нідерландах, Мерсенн був основним його кореспондентом у Парижі. Гурток учених,що утворився навколо нього,згодом,все після смерті його і Декарта, перетворився у Французьку академію наук.

3.Міркування про метод  
 
 "Діоптріка", "Метеори" і "Геометрія" були видані в 1637 році разом з "Міркуваннями про метод" однією книгою. Ці твори містили ряд додатків філософських принципів, вироблених Декартом, у вченні про світ, але "Геометрія" підводила ближче до витоків думки філософа, ніж "Діоптріка" і "Метеори". Однак цього Декарту здавалося недостатньо, і тоді, він вирішив написати ще одну роботу, яка могла б пролити світло на філософські засади його наукових поглядів і методів. Її повна назва - "Міркування про метод, щоб вірно спрямовувати свій розум і відшукати істину в науках". Ця робота, витончена за стилем, написана точною мовою, рясніє зауваженнями, у яких закарбувався багатий життєвий досвід автора, знання суспільства, людей та їх поведінки. "Міркування" стисло і виразно викладає історію наукового розвитку філософа, принципи та метод його вчення.  Розглянемо їх по порядку.

 

3.1 Міркування щодо наук

 На початку I частини Декарт говорить, що розсудливість в людях розподілена приблизно справедливо, і кожен може відокремлювати істину від оман. Розходження людей полягає в тому, як вони спрямовують свої думки. "Проте не побоюся сказати, що, на мою думку, я мав щастя в юності ступити на такі шляхи, які привели мене до міркувань і правил, що дозволили мені скласти метод, за допомогою якого я можу, як мені здається, поступово вдосконалити мої знання і довести їх мало-помалу до вищого ступеня, які дозволяють досягти посередність мого розуму і короткий термін життя "- говорить Декарт про метод який він відкрив, перебуваючи в Німеччині. Проте Декарт не має наміру навчити когось своїм методом, а лише показує яким чином він спрямовує свій власний розум. Він пропонує називати "Міркування про метод" розповіддю, і якщо завгодно, вигадкою, але при цьому сподівається, що для когось ця робота виявиться корисною. Розповідаючи про свою освіту, Декарт зізнається у своїй любові до математики: "Особливо мені математика через достовірності та очевидності своїх доводів". В інших науках Декаpт не бачить цієї достовірності та очевидності. "Про філософію скажу одне: бачачи, що протягом багатьох століть вона розробляється найкращими розумами і, не дивлячись на це, в ній дотепер немає положення, яке не служило б предметом суперечок. А так як всі інші науки того часу базувалися на філософії, то за думку Декарта на настільки слабких підставах не можна побудувати нічого міцного. Тим не менш, він не заперечує всього того, що було досягнуто в науці до нього, він лише пропонує відокремити істинне від помилкового. Цій меті і служить метод, винайдений Декартом. 

 

3.2 Основні правила методу. 
У результаті своїх міркувань, Декарт виводить чотири правила, яких потім дотримувався все життя.  
Перше правило - це правило очевидності, Декарт формує такий спосіб: "Ніколи не приймати  нічого на віpу, в чому з ймовірністю не упевнені, інакше кажучи, старанно уникати поспішності та упередження і включати у свої судження тільки те, що представляється моєму розумові настільки ясно і виразно, що жодним образом не може дати привід до сумніву ". Це не просто правило, але й фундаментальний нормативний принцип, саме тому, все має зводитися до ясності і виразності, в чому полягає очевидність. Говорячи  про ясні  і виразні ідеї, і говорячи  про ідеї очевидності - одне і те ж. Розумова дія засобами якого досягається очевидність - інтуїтивна дія, або інтуїція. Зі слів Декарта ,це не віpа в непевне свідчення людських почуттів і не оманливе судження безпорядкової уяви, але міцне поняття ясного і уважного розуму, породжене лише природним світлом pазума і благороддя своєї пpостоти більш достовірно, ніж сама дедукція. Отже мова йде про дію, яка служить собі і основою, і підтвердженням, бо вона спирається ні на що інше, як на взаємну пpозpачність інтуїтивної дії. Мова йде про ясну і виразну ідею, яка відображає "чисте світло pазума", ще не погоджений із іншими ідеями, але побаченої сама собою, інтуїтивно даної і не доведеною. 

  
Друге пpавило: "Розділяти кожну пpоблему  вибрану для вивчення, на стільки частин скільки можливе і необхідне для найкращого її pішення". Це захист аналітичного методу, якому тільки й може привести до очевидності, так як розкладаючи складне на просте, світлом pазума виганяється двозначність. Якщо для визначених необхідна очевидність, а для очевидності необхідна інтуїція, то для інтуїції необхідна пpостота, осягнута  шляхом розкладання складного "на елементарні частині у межах можливого". Великі завоювання досягаються поступово, крок за кроком.  
Однак розкладання  складного на пpосте недостатньо, оскільки воно дає суму pоздільних елементів, а не міцний зв'язок, створює з них складне ціле. Тому за аналізом повинен слідувати синтез. 

Таким образом мета тpетьго пpавила, яке формулює Декарт, визначається так: "розташовувати свої думки у певному поpядку, починаючи з простих,легкопов`язаних предметів, і сходити мало-помалу, як по сходах, до пізнання найбільш складних, допускаючи існування поpядка навіть серед тих, які в природному ході речей не передують один одному ". Отже, слід знову поєднати елементи, в яких живе одна складна реальність. Тут мається на увазі синтез, який повинен відштовхуватися від елементів абсолютних, незалежно від інших, просуваючись до елементів відносним і залежним, відкриваючи дорогу ланцюга аргументів висвітлюючи складні зв'язки. Мається на увазі відновлення порядку побудовою ланцюжка міркувань від простого до складного, не без зв'язку з дійсністю. Без очевидності не було б інтуїції, а перехід від простого до складного необхідний для акту дедукції. Може здатися, що в результаті синтезу ми отримуємо той же предмет з якого починали, однак насправді це вже реконструйований комплекс став прозорим під променем прожектора думки.  
І, нарешті, щоб уникнути поспіху, матері всіх помилок, слід контролювати окремі етапи роботи. 

Тому Декарт формулює останнє четверте правило: "Робити всюди переліки, настільки повні й огляди настільки всеохопні, щоб бути впевненим, що нічого не пропущено". Перелік контролює повноту аналізу, а огляд - коректність синтезу.  
Вище викладені правила прості. Вони підкреслюють необхідність повного усвідомлення етапів, на яке розпадається будь - яке суворе дослідження. Вони є моделлю знання, саме тому, що ясність і виразність захищають від можливих помилок або поспішних узагальнень. З цією метою - як при вирішенні складних проблем, так і при з'ясуванні незрозумілих явищ - слід виділити прості елементи, далі неподільні, щоб потім повністю висвітити їх променем розуму. Таким чином, щоб просуватися вперед, не роблячи помилок, слід, на думку Декарта, повторювати в будь-якому дослідженні процес спрощення і суворого зчеплення частин - операції, типові для геометрії. Така модель дає в загальній формі відмову від приблизних або недосконалих, фантастичних або тільки схожих на правду понять, які вислизають від цієї необхідної спрощує операції. Простота, по Декарту, не є загальне з традиційної філософії, так само як інтуїція не є абстракція. Загальне й абстракція - два основних моменти аристотелевсько - схоластичної філософії - витісняються простими елементами та інтуїцією.

 

3.3.Кілька правил моралі, витягнуті з цього методу . 
 
У цій глав Декарт знайомить з правилами моралі, які він виробив для себе, щоб мати можливість прожити якомога більш щасливо. 

 По-перше, підкорятися законам та звичаям моєї країни, невідступно дотримуючись релігії, в якій по милості божої, я був вихований з дитинства, та керуючись у всьому іншому найбільш поміркованими і чужими крайнощів думками, спільно виробленими самими розсудливими людьми, у колі яких мені доводилося жити . Декарт зазначає далі, що для того, щоб вивчити ці думки необхідно спостерігати за поведінкою людей, а не слухати, що вони говорять. Відрізняючи споглядання і прагнення до істини від щоденних потреб життя, він звертає увагу на те, що неодмінні ознаки істини - очевидність і виразність, і тут достатньо здорового глузду, втіленого у звичаях народу, серед якого проходить його життя. У науці необхідна очевидність істини, в побуті досить ймовірності. Повага до законів країни продиктовано необхідністю спокою, без якого неможливі пошуки істини.  
-  "Моїм другим правилом було залишатися настільки твердим і рішучим у своїх діях, наскільки це було в моїх силах, і з неменшим постійністю слідувати навіть самим сумнівним думку, якщо я їх прийняв за цілком правильні". Декарт, аргументуючи це правило, наводить приклад з подорожнім, що заблукав в лісі: - "він не повинен кружляти або блукати з одного боку в бік, ні тим паче залишатися на одному місці, але повинен йти як можна пряміше в один бік, не змінюючи напрямку з незначного приводу, хоча спочатку всього лише випадковість спонукала його обрати цей напрям. Це дуже прагматичне правило. Воно закликає покінчити з повільністю і подолати невпевненість та нерішучість, оскільки життя квапить, постійним залишається тільки зобов'язання істини і доброти, які служать регулюючими ідеалами людського життя. Щоб подолати нерішучість Декарт пропонує звикнути формулювати чіткі і визначені судження про речі, зберігаючи переконаність, щоб виконати свій обов'язок як можна краще, навіть якщо це дуже погані рішення.  
- "Третім моїм правилом було завжди перемагати скоріше себе, ніж долю, змінювати свої бажання, а не порядок світу і взагалі звикнути до думки, що в повній нашій владі знаходяться лише наші думки і що після того, як ми зробили все можливе з оточуючими нас предметами , то, що нам не вдалося, слід розглядати як щось абсолютно не можливе

". Таким чином, головна ідея Декарта - це зміна самого себе, що можливо напругою розуму за допомогою правил ясності і виразності. Змінюючи думки ми зміцнюємо волю.  
Закінчуючи розгляд моралі, Декарт говорить: "ужити все моє життя скільки я буду в силах вдосконалення мого розуму та просуватися, наскільки буду в силах, в пізнанні істини по прийнятому мною методу".  
Ці правил, можливо не безперечні, Декарт дотримувався все своє подальше життя. Для того, щоб краще зрозуміти, чому Декарт прийшов до цих правил, необхідно пам'ятати, що головною метою його життя був пошук істини в науках.