Проблема існування людини і сенсу життя

Що міг представити  Гекслі в ті десять хвилин, які відпущені  йому аудиторією, що задихалася від  духоти і утоми? Адже неможливо ж  розповісти всю велич дарвінської праці!

В фіналі свого виступу  Уілберфорс, купаючись у хвилях успіху, повернувся до Гекслі і голосно запитав: "Хотів би я знати по лінії  дідуся чи бабусі ви походите від мавпи?" Захвату юрби не було межі, зал ревів  і тряс від оплесків. Але Гекслі прошептавши: "Господь Бог передав дурня мені в руки", вийшов на трибуну. Дарвінська теорія, сказав він, є набагато більшим, ніж простою науковою гіпотезою, оскільки щонайкраще пояснює походження видів. Єпископ же зовсім не розуміється в тих процесах, результати яких даремно хотів привести для спростування дарвінізму. Потім Гекслі урочисто і спокійно заявив, що йому зовсім не соромно мати мавпу своїм предком, "незмірно ганебніше було мати в родичах людину, яка використовує свій великий дарунок для приховання істини!"1

Дискусія про походження людини один із самих древніх філософських суперечок. Всі гіпотези походження людини можна розділити на дві  групи (дивись схему 22).

 

1. Антропосоціогенез  (антропос - людина, соціо-суспільство,  генезис - поява) - процес походження людини як біосоціальної істоти.

 

Гіпотези про природне походження людини підтверджені рядом  наукових фактів:

 

а) людина схожа на вищих тварин (структурою білка, способом розмноження, структурою внутрішніх біологічних  І фізіологічних процесів і т.п.);

 

б) в онтогенезі (індивідуальній появі) людина повторює філогенез (історію  становлення тваринного світу і  людства); в утробі матері з одноклітинної  істоти плід проходить всі стадії розвитку (буває схожий на рибку, на пташку і т.д.);

 

в) археологами, палеонтологами знайдені останки і сліди істот, які займали проміжну позицію між тваринами і людиною (рамапітеки, австралопітеки, неандертальці і ін.).

 

В сучасній науці існують  і заперечення проти цих гіпотез. Одне з них: такий величезний якісний  стрибок, як поява із тварин людини, не міг відбутися так швидко навіть із погляду законів біологічної еволюції (процес антропосоціогенеза йшов за різними даними від трьох до п'яти мільйонів років). Останнім часом, щоправда, цей аргумент руйнується "радіаційною" версією, яка стверджує, що високий радіаційний фон в свій час вплинув на швидкість мутацій і процес пішов швидше.

Космічна версія не знімає повністю, але лише ускладнює проблему походження людини; якщо людина створена космічними істотами, то звідки взялися  вони?

 

Питань на сьогоднішній день більше чим відповідей. Це ще раз підтверджує думку багатьох філософів про те, що людина - це найбільша таємниця. І нам, мабуть, необхідно піти по зразку Діогена - давньогрецького філософа, який ходив вдень по площах Афін зі смолоскипом ("вдень із вогнем") і пояснював своє дивне поводження словами: "Шукаю людину!"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

Для чого людині жити? Філософський аналіз проблеми сенсу життя

 

Ціль життя - самовираження. Виявити у всій повноті свою сутність -от для чого ми живемо.

 

О. Уайльд

 

Смерть коштує того, щоб  жити! А любов коштує того, щоб  чекати!

 

В.Цой

 

Серйозну розмову про  сенс життя хочеться почати з невеликого уривка з повісті Михайла Анчарова "Козу продам":... Цікаво, що робить мисливець коли в нього скінчилися патрони?... Він іде додому запасатися.

 

А що робить мисливець, коли дичина скінчилася? Він чекає, поки вона знову розплодиться. А навіщо мисливець взагалі б'є дичину? Він її потім їсть. А навіщо він  ЇЇ їсть? Ну, там калорії всякі, вітаміни... Те, це... А не може він зробити що-небудь таке, щоб не треба було щораз ходити на полювання? Може, набити дичини стільки щоб в один раз не з'їсти. А зберігати її як, адже дохла дичина починає розкладатися, якщо її відразу не з'їли. А хочеться свіжатинки! Він починає зберігати її в льоді.

 

Але це можна досягти  тільки в Арктиці.

 

А на півдні?

 

А на півдні він рано або  пізно винаходить холодильник. Пускає його в продаж... Холодильник працює від електрики.

 

Людина будує гідростанцію і все таке... І навіть атомну станцію.

 

І вся ця промисловість, і все це добро, яке він знайшов, вимагає нової промисловості і нового добра. Інакше все розвалиться. І м'ясо, навіть в холодильнику, протухне. І вся промисловість, вся ця армада добра і організації, армада влади і озброєння, армії, війни - все це тільки для того, щоб м'ясо не протухнуло... Це називається культура. Цивілізація. І все це прогресивно йде туди, де ні води, ні повітря. І де нічого не залишається, щоб всю цю культуру обговорити.

 

Що робить мисливець, коли в нього скінчилися патрони?

 

Іде додому запасатися.

 

А коли скінчилася дичина? Чекає, поки вона розплодиться заново.

 

А коли скінчиться мисливець?

 

Залишається термодинаміка. І захоплюючі моральні цінності, які  нікому не знадобляться...

 

Для чого людина народжується і живе? Чи є зміст в її земному існуванні?

 

Чи варто жити, якщо не минеш своєї останньої години на Землі?

 

Чи потрібно дотримуватися  законів, тримати себе в "рамках", якщо живеш один раз?

 

В цих і інших подібних питаннях піднімається діалектика людської душі, вони є філософським і емоційно-психологічним стрижнем людської натури.

 

Це фатальні питання. На них не просто відповісти, іноді  не можливо, але на них не можна  не відповідати. Відповідь на них  не знайдеш у книжках, не попросиш поради - їх треба вистраждати, пережити, прожити.

 

"Але чи почують  наші діти, - ставить запитання  Е. Фромм, - голос, який скаже  їм, куди йти і навіщо жити? Якимось чином вони відчувають, як і всі людські істоти, що  життя повинно мати сенс, - але  в чому він полягає? Адже  не в протиріччях же він, не в лукавстві і у цинічній покірності, що зустрічається на кожному кроці? Вони тягнуться до щастя, істини, справедливості, любові, відданості; але чи можемо ми відповісти на їхні питання?

 

Ми настільки ж безпомічні, як діти. Ми не знаємо відповіді, тому, що навіть забули, що існує таке питання. Ми удаємо, начебто наше життя має надійний фундамент, і не звертаємо увагу на гноблячі нас занепокоєння, тривоги, збентеження"1.

 

Це інтимні питання. Людина навіть сама собі боїться їх задавати; тим більше обговорювати з іншими. Лев Толстой в "Сповіді" пише, що для нього подібні питання були спочатку хвилинними "зупинками в житті" - потім це проходило, і життя тривало, як і колись. Потім зупинки тривали все довше і відбувалися всі частіше. Філософ у цьому зв'язку приводить таку алегоричну східну притчу: "Людина в житті - подорожанин, захоплений в степу розлютованим звіром. Рятуючись від погоні, він кинувся в безводний колодязь. На дні колодязя подорожанин побачив дракона, готового його зжерти. Нещасний схопився за гілки дикого куща, який росте в колодязі. ... Але руки його слабшали, він був на грані загибелі. До того ж виявилось, що дві миші - чорна і біла підточують кущ із двох сторін.

 

Людина відчула свою швидку загибель, і все-таки поки вона висіла, людина знаходила краплі меду на листях куща і лизала їх".

 

Так і я, говорив Л.Толстой, - тримаюся за гілки життя, і це не байки, а, правда.

 

Дивно, що людина живе і  не бачить цього.

 

Питання про сенс життя - філософське питання.

 

Людину, яка задала його собі (незалежно від форми відповіді), можна з повним правом назвати Особистістю. Людина тим і велика, що вона непросто живе, не просто діє, але і задається питанням: для чого вона це робить, замислюється над вищим змістом того, що відбувається довкола неї. Замислюючись над сенсом життя, людина періодично оцінює і переоцінює свої справи, плани, свої відносини з навколишніми. Людина, яка не замислюється над сенсом життя подібна до некерованого човна, що пливе за течією ріки. Відома філософія обивателя: "день пройшов - і, слава Богові!"

Питання про зміст  і мету життя - наднормативні засоби моральної регуляції. З їх допомогою  всі нормальні приписи одержують  тлумачення з погляду їх духу, а  не букви, відкривається можливість їх творчого застосування.

 

Але хоч і не можна  підглянути і підслухати відповіді на ці особисті питання, все-таки корисно звертатися до духовного досвіду людства; до думки тих людей і книг, які ти вважаєш своїм духовними наставниками.

 

Демокріт і Епікур вищим благом і метою життя  вважали задоволення і насолоди; при цьому малися на увазі розумні задоволення, які ведуть до тілесного здоров'я і незворушності духу. Жити погано нерозумно, непомірковано і нечестиво -значить... не погано жити, але повільно вмирати, - вчив Демокріт.

 

Сократ переконував  своїх учнів, що сенс життя не зводиться до задоволення безпосередніх потреб людини, є і більш висока мета - добро, шлях до якого вказує розум.

 

Христос говорив своїм  учням: "Не збирайте собі скарбів  на землі, де моль і ржа споживають і де злодії підкопують і крадуть; але збирайте собі скарби на небі, де ні моль, ні ржа не винищує і де злодії не підкопують і не крадуть. Тому що, де скарб ваш, там буде і серце ваше."'

 

Гегель бачив сенс життя людини в тій справі, яку  вона повинна і може здійснити  і з користю для суспільства і з інтересом для себе.

 

Карл Маркс в випускному гімназичному творі: "Міркування юнака  при виборі професії" писав: "Головним керівником, який повинен нас направити  при виборі професії, є благо людства, наше власне вдосконалювання. Не слід думати, що обоє ці інтереси можуть стати ворожими.

 

Якщо людина трудиться  тільки для себе, вона може, мабуть, стати знаменитим вченим, великим  мудрецем, чудовим поетом, але ніколи не зможе стати істинно досконалою і великою людиною.

 

Історія визнає тих людей  великими, які, трудячись для загальної мети, ставали шляхетнішими; досвід звеличує як самого щасливого, того, хто приніс щастя найбільшій кількості людей...

 

Якщо ми обрали професію, в рамках якої ми найбільше зможемо  трудитися для людства, то ми не зігнемося  під її тягарем, тому що вона жертва в ім'я всіх; тоді ми відчуємо не жалюгідну, обмежену, егоїстичну радість, а наше щастя буде належати мільйонам, наші справи будуть жити тоді тихим, але вічно діючим життям, а над нашим прахом проллються гарячі сльози шляхетних людей"2.

 

Лев Толстой писав, що люди захоплюються самим процесом життя, замість того, щоб подумати про  те, навіщо жити. Вони думають лише як краще влаштувати своє життя. Життя  подібно "санкам" котить їх у прірву із крижаної гори. А вони дорогою  у своїх санках сперечаються і сваряться про те, що один іншому не дає сісти спокійніше і бруднить йому одяг.

 

У трактаті "Шлях життя" Л.Толстой дає градацію життєвих орієнтирів.

 

Перша стадія становлення  людини - його тваринна природа: людина живе для задоволення потреб свого тіла.

Друга стадія - людина живе заради поголосу, людських суджень.

Третя стадія піднімає людей  над світом пристрасті і думок. Це духовне життя,

 

"Зміст і цінність  життя варто шукати не в  фізичних радощах і насолодах,  не в діяльності по благоустрою життя, оскільки це є не щирим життям, а тільки напівсвідомим. Зміст розвитку в духовних потребах і моральному самовдосконаленні. Складна, кипуча діяльність людей з їх торгівлею, війнами, шляхами сполучення, з наукою і мистецтвом по більшій частині є тільки тиснява збожеволілої юрби біля дверей життя, але не саме життя.1

 

В моєму житті і  моїй професії, особливо, завжди вчителями  були і студенти теж. Кожне нове покоління  студентів мене чому-небудь вчило. Думаю, читачеві будуть цікаві їх міркування про сенс життя. Ось кілька фрагментів філософських творів на тему "Зміст людського буття".

 

"... В чому сенс  життя? Ну і проблему ви мені  задали, я ж не філософ, а  студент. Лінь думати, а прийдеться... У чому сенс життя? Над цим  питанням людина починає замислюватися, коли виходить на стежку дорослої людини. Напевно, жодне людське життя на Землі, не проходить безвісти, адже людина - це творець!"

 

"... Сенс життя - це  таке складне питання, що відповісти  на нього дійсно усвідомлено  вдається років в шістдесят.  Тому я відповім словами відомого вам поета: "Я живу, щоб мислити і страждати...".

 

"... Якщо серйозно  подумати, у чому сенс життя,  можна зійти з розуму. Це настільки  не пізнавано, що в голові  не укладається. Може сенс життя  людини полягає в його мріях?"

 

"... Наше життя - набір випадків, позбавлених усякого змісту".

 

"Для мене сенс  життя - звільнитися від чужих  думок. Адже ми на всі 100% складаємося із чужих ідей, думок,  вчинків. Що ми насправді? Може, зробивши це, глянеш на світ  і побачиш сенс або ще щось, а поки голова не твоя, думки в ній - не твої, то і сенс у ній - не твій. А природа і душа - її не обдуриш, якщо вона ще жива - вона розуміє, що все не те і не так..."

 

"... Якщо життя обмежити  періодом від народження до  дошки То сенсом будуть два  рядки: "Щоб бажання наші збігалися с нашими можливостями *

 

"... Живу одним днем. Пливу за течією долі. Що судилося, того не уникнути... У наш час  кожен сам за себе. І всі  живуть за законами вовчої  зграї: виживає найсильніший... Можна  зробити висновок: все, що тут  написано, просто марення егоїста. Самокритично - але факт!"

 

"... Сенсом життя  може бути досягнення гармонії, у першу чергу із самим собою,  потім - з навколишнім світом".

 

"... Я представляю  наше життя як якесь випробування  з неба. Не хочеться вірити, що  ти біологічна маса зі смертною душею. Я хочу прожити так, щоб після того, як я вмру, про мене не думали погано і залишилася пам'ять. Адже якщо людину пам'ятають після смерті, вона продовжує жити на Землі..."

 

"... Людина повинна  розвиватися у всіх напрямках,  прагнути до вершини людського "Я", повинна бути піддана усіляким випробуванням на міцність ... Сенс життя - ідеалізована модель, яка піддана випробуванням, повинна бути гнучкою; що вона трансформується для того, щоб жодної елементарної складової часточки не випало. І нескінченно при всіх цих якостях, людина йде нагору до щирого щастя, пізнанню істини, пізнанню себе і спорудженню свого "Я"."