Основні засади розуміння людини та культури у філософії Постмодерну

Надзвичайна толерантність  та відкритість постмодернізму до всесвіту гри допускає дифузію великих  стилів, еклектичне змішування художніх мов, знищення меж між традиційними видами і жанрами мистецтва, розвиток тенденцій синестезії, в основі яких лежить іронія. Отже, іронізм стає повідним смислотворчим і формотворчим принципом мозаїчного постмодерністського мистецтва.

Відмовившись  від класичної системи естетичних цінностей, постмодернізм зробив зрушення у напрямку до більшої толерантності, виробив нові стосунки з масовою культурою. Антитеза «високе – масове» мистецтво не сприймається постмодернізмом як актуальна. Масове має такі самі права у мистецтві постмодерністів, як і високе, традиційне, гуманістичне. Що є стосується ставлення до людини, гуманізму, то постмодернізм робить акцент на екології самого життя, умовах і чинниках виживання не лише окремої людини, а всього людства або його частини.

4. Світогляд сучасної постмодерної людини

Постмодернізм - це "скандальний", з точки зору класичних інтелектуальних навичок, тип філософствування "без суб'єкта": суб'єкт розпався як центр системи уявлень (репрезентацій). Замість звичних категорій "суб'єктивність", "інтенціональність", "рефлексивність" з'являються безособові "потоки Бажання", імперсональні "швидкості", неоконцептуалізовані "інтенсивності".

У постмодерновому суспільстві  досить типовою та розповсюдженою є  фігура "яппі", що позначає молодого професіонала, що мешкає у місті. Це представник середніх верств населення, що насолоджується всіма благами цивілізації, без «інтелігентських комплексів». Ще більш поширена фігура"зомбі" - запрограмована істота без особистих якостей, не здатна до самостійного мислення. Така людина живе одним днем, головний стимул для неї - професійний та фінансовий успіх будь-якою ціною та якомога швидче. Таку еволюцію можна прослідкувати наступним чином: у XVI ст. М. Лютер заявляв: "На тому стою і не можу інакше", через три століття С. К'єркегор відповів: "На тому я стою: на голові чи на ногах - не знаю". А кредо сучасного постмодерніста може звучати приблизно так: "Стою на тому, але можу де завгодно і як завгодно".

Світогляд сучасної постмодерної людини не має визначених міцних засад, адже всі форми ідеології розмиті, не спираються на волю; це своєрідна софт-ідеологія, тобто м'яка і ніжна. У ній уживається все, що раніше вважалося несумісним; у постмодерністському світогляді немає стійкого внутрішнього ядра.

Світовідчуття постмодерної людини можна визначити як неофаталізм, адже людина вже не сприймає себе як хазяїна своєї долі, він вірить у гру випадковості, у раптове, несподіване везіння. Мета, а тим більше велика ціль, перестають бути важливою цінністю; в наші дні спостерігається "гіпертрофія засобів і атрофія цілей" ( П. Рікьор).

Розчарування в ідеалах та цінностях, у зникненні майбутнього, яке виявилось ніби вкраденим, призвели до посилення нігілізму та цинізму. Етика у постмодерністському суспільстві відходить на другий план, пропускаючи вперед естетику, культ чуттєвих та фізичних насолод.

          У цілому, постмодерністська філософія виглядає досить суперечливою, парадоксальною, невизначеною. її можна сприймати як перехідний стан у перехідну епоху, коли постмодернізм успішно руйнує сторони та елементи попередньої епохи, що віджили, але не може запропонувати нову методологію творення нового світу.

            Отже, розгляд основних напрямів сучасної західної філософії свідчить про багатоплановість, широкий спектр проблем і різноманітність підходів до їх вирішення. Скарбниця світової філософської думки завдяки сучасним західним філософам збагатилась новими висновками і положеннями. Мислителі розкривають нові закономірності в розвитку суспільства, природи мислення, засобами філософії узагальнюють досвід суспільного розвитку, досягнення науки і культури людства.

Висновки

1.        Постмодернізм відображає загальний абсурд життя, розрив соціальних і духовних зв'язків, втрату моральних орієнтирів у світі. Дисгармонія і деструкція – такі основні ознаки постмодерного художнього світу. Тут немає нічого певного, сталого. Цей світ жахливий і химерний. Він відлякує своєю заплутаністю й невизначеністю, глибиною кризи й безвиході. Тому не випадково у постмодерних творах стали знаковими такі просторові координати, як лабіринт, яма, прірва, глухий кут, стіна тощо. Художній світ у постмодернізмі не має завтрашнього, розвитку, замкнений лише сам собі. Неначе розбитий на друзки, розколотий, не цілісний, не органічний.
2.         Створення художнього світу в творах постмодернізму відбувається у підкреслено умовному ключі. «Текст» зображається як «світ», а «світ як текст». Твір постмодернізму подається не як готова річ, а як процес взаємодії художника з текстом, тексту з митцем тощо. Тут ідеться про специфічну особливість постмодерного письма, що передбачає підкреслену умовність зображуваного.
3.           Твір – це так званий умовний текст і умовний світ. І все у ньому підпорядковується правилам естетичної гри. Ігрове начало притаманне більшості творів постмодернізму. У читачів виникає враження, що герої не живуть, а граються у життя. І митець начебто не пише, а грається в літературу, грається з читачем. За законами гри в постмодерних творах можуть відбуватися різноманітні події на грані реального та ірреального. Гра дає можливість вільного переходу з одного часу в інший, з дійсності – у світ підсвідомості тощо.
4.          Світ у творах постмодернізму зображається з позиції «ідеологічного поліфонізму» (термін М.Бахтіна), який реалізується в поєднанні різноманітних елементів, стилів, цитат, ремінісценцій тощо. Неоднозначність і суперечливість світобудови призводить до того, що правом на остаточну істину про світ не володіє ніхто. Д.В.Затонський відзначає: «Немає у цьому світі нічого певного, вповні завершеного: ні морального витоку, який не може бути переглянутий, ні морального заохочення, яке ніколи й нікому не здається незаслуженим. Кожна брехня приховує у собі частинку істини, і кожна істина приховує у собі краплинку отрути, так слава й ганьба нерідко переходять одна в одну, навіть заміняють одна одну…» Тому монополією на знання про цей світ у творах постмодерну не володіє ніхто. Ні герої, ні автор, ні читач. І тому ці твори можна прочитувати по-різному. Вони лишають величезний простір для читацької уяви. Вони лишають величезний простір для читацької уяви. Вони змушують думку напружено працювати, шукати втрачені моральні домінанти та орієнтири. І навіть якщо вони не знайдені, ця праця розуму й душі надзвичайно корисна, а це ще раз свідчить про те, що твори постмодернізму варто вивчати у школі, щоб молода людина не заспокоювалася у своєму існування, щоб вона вчилася мислити, шукати.

Література

1. Алексеев, П. В. Философия : учебник для вузов / П. В. Алексеев, А. В. Панин ; Моск. гос. ун-и им. М.В. Ломоносова. Философ. фак. - Изд. 3-е, перераб. и доп. - М. : Проспект, 2002. - 609 с.
2. Введение в философию, или Пропедевтика к философии: К. К. Жоль — Санкт-Петербург, Юнити-Дана, 2004 г.- 352 с.
3. Затонський Д.В. Модернізм і постмодернізм. – Харків, 2000.
4. История новой философии: Введение в историю новой философии. Фрэнсис Бэкон Веруламский: Куно Фишер — Санкт-Петербург, АСТ, 2003 г.- 544 с.
5. Ніколенко О.М. Всесвітня література, 1, 1999.
6. Ніколенко О.М. Всесвітня література, 4, 2002.
7. Причепій Євген Миколайович, Черній Анатолій Михайлович, Чекаль Леонід Андрійович Філософія.- К.: Академвидав, 2005.- 592с.
8. Самосознание европейской культуры XX века. Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе.- М.: Политиздат, 1992.
9. Сілаєва Т.О. Філософія: Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. вузів.- Тернопіль: СМП "Астон", 2003.- 216с.
10. Скирбекк Г. История философии/Г. Скирбекк, Н. Гилье. М., 2000.
11. Спиркин, А. Г. Философия : учеб. для вузов / А. Г. Спиркин. - Изд. 2-е. - М. : Гардарики, 2004. - 736 с.
12. Степин B.C. Философия науки. Общие проблемы. М.,2006.
13. Сучасна зарубіжна філософія.- К: Ваклер, 1996.- 428с.
14. Философия в систематическом изложении: — Москва, Территория будущего, 2007 г.- 440 с.
15. Философский словарь: — Санкт-Петербург, Республика, Современник, 2009 г.- 848 с.