Операції з поняттями

П'ята  точка зору йде від Г. Фреге: поняття  розглядається як одномісний предикат. Зазначимо, що статус понять іноді поширюється  і на сферу будь-яких предикатів (подібне розуміння цього терміна зумовлене специфікою формалізованої мови математичної логіки, а саме — числення предикатів). 
Поняття — це форма мислення чи форма мислі? Поняття традиційно вважається формою мислення. І для цього є деякі підстави, оскільки воно є необхідною ланкою руху знань до істини. Проте є підстави і для того, щоб поняття розглядати як форму мислі (думки), оскільки воно є результатом пізнання, думкою про предмет чи множину предметів. Логік Є. Войшвілло вважає поняття формою мислі, думки.

З приводу досконалості терміна (імені) «поняття». На нашу думку, термін «поняття» є проявом русизму. Він походить від слова «понимать» (українське — «розуміти»). Правда, оскільки він прижився в українській мові, то, може, й не варто шукати йому українського відповідника, проте ігнорувати цей факт не можна. 
Предмет об'єктивної дійсності — поняття — слово (ім'я). Чи не найскладнішою в теорії поняття є проблема «тришаровості» гносеологічного феномену: предмет думки (денотат) — думка (смисл, поняття) — слово (ім'я). Ці «шари» часто не розрізняють навіть деякі люди високої інтелектуальної культури. Подібних помилок можна було б навести безліч. Так, даючи інтерв'ю кореспондентові газети, яка зараз називається «Независимость», відомий український учений заявив, ніби в Україні немає поняття «діяч культури». А в радіопередачі з Луганська йшлося про відсутність поняття «милосердя» в нашому суспільстві. Поняття «діяч культури» і «милосердя», безумовно, у нас є, але там, де вони (поняття) і мають бути: у свідомості людей та відповідних словниках і енциклопедіях. Безсумнівно, що автори цих висловів мали на увазі відсутність в Україні не понять, а відповідних реалій — діячів культури і виявів милосердя. Та це їх не виправдовує. Речі завжди треба називати своїми іменами. 
Ще кілька слів про цей же «тришаровий» феномен. Оскільки під денотатом розуміють сам об'єктивний предмет, а не його образ, то не тільки мислимі ознаки, а й мислимий предмет, образ денотата (тобто і зміст, і обсяг поняття) маються на увазі під терміном «смисл». Тому поняття «зміст поняття» і «смисл поняття» (або власне поняття) треба розрізняти. Більше того, предмет пізнання має безліч властивостей, як істотних, так і неістотних, і всі вони закріплюються за одним і тим самим іменем. Отже, в понятті, закріпленому за певним ім'ям, мисляться тільки істотні ознаки (згідно з його визначенням). Тому смисл як образ денотата з будь-якими його властивостями не вичерпується (принаймні, ые завжди вичерпується) відповідним поняттям, його змістом. Треба зазначити, що національна мова як система наукових термінів, що несе понятійно-змістовне навантаження, тяжіє до інтернаціоналізму, а як носій невичерпного сенсу предметів і явищ, їх неоднакових цінностей для різних націй, зокрема їх переносного сенсу, має унікальний характер і становить собою нічим не заміниму цінність.

Поняття помилково ототожнюються не лише з об'єктивними явищами, які в  них (поняттях) відображаються, а й  зі словами, якими вони позначаються. Так, у новому довіднику з українського правопису читаємо: «окремо пишеться ... частка НЕ зі словом, з яким вона не становить одного поняття, а є лише запереченням...» [76]. Твердження, ніби слово (з часткою НЕ чи без неї) може становити собою поняття, рівносильне наполяганню на тому, ніби заміж можна видати..., скажімо, дівчаче плаття. Поняття і слово не просто не одне і те саме. Більшої відмінності, ніж та, що існує між поняттям (ідеальне явище) і словом (матеріальне), не існує. Тому ототожнювання слова з поняттям (за формою буття) є чи не найбільшою гносеологічною помилкою. 
Одним із проявів логіко-гносеологічних помилок є нечітке розрізнення властивостей і ознак, а то й ототожнювання їх. Так, у філософському енциклопедичному словнику властивість визначається як така сторона предмета, яка зумовлює його відмінність чи спільність з іншими предметами і проявляється в його відношенні до них [83], а в логічному словнику-довіднику аналогічно визначається поняття ознаки: «Ознака — все те, в чому предмети, явища подібні один до одного або в чому вони відрізняються один від іншого» [44]. На нашу думку, властивості — це все те, чим предмети подібні один до одного чи відрізняються між собою, а ознаки — образи властивостей, знання властивостей, які (знання) ми використовуємо для того, щоб відрізнити (чи ототожнити) відповідні предмети. Іншими словами, речі мають властивості, а поняття — ознаки, в яких відображаються властивості. До того ж речі мають не лише властивості, а й зв'язки та відношення, які, будучи пізнаними, виконують аналогічну гносеологічну функцію — дають можливість розрізняти речі чи ототожнювати їх. «Зміст» речей — властивості. Зміст думок про речі — понять — ознаки.

Істотні та неістотні властивості й ознаки. Властивості речей і ознаки понять, як зазначалось, ототожнюють. Та чи виправдано це? За змістом — так. В істинних думках зміст ознак загалом збігається зі змістом відповідних властивостей. За формою буття властивості (матеріальне) в принципі відрізняються від ознак (ідеальне). Істотними є внутрішні, опосередковані, необхідні властивості речей, без яких вони не існують. А істотними ознаками можуть бути і знання неістотних властивостей, оскільки істотні ознаки, як їх традиційно визначає логіка, є сукупністю ознак, кожна з яких необхідна, а всі разом достатні для того, щоб відрізнити одні предмети від інших. Поняття необхіднос-и Достатності у цьому визначенні не детермінуються самою сутністю речей, вони орієнтовані на здатність до виконання певної гносеологічної функції. Так, оскільки з усіх живих істот лише людина має м'яку мочку вуха, то знання цієї неістотної для людини властивості служить істотною ознакою поняття «людина», оскільки дає можливість відрізнити людину від нелюдини. 
Істотні властивості речей як необхідні є завжди загальними, тому немає потреби окремо вказувати на їх загальність. На загальність неістотних ознак треба неодмінно вказувати, оскільки, лише будучи загальними, відображені в понятті неістотні властивості речей можуть дати змогу відрізнити мислимі речі від усіх інших.

Види  понять. Непослідовності у класифікації понять. Невже і в науці, яка  навчає, як здійснювати поділ, якими правилами при цьому треба керуватися, яких помилок слід уникати, трапляються помилки? Трапляються, і нерідко. Кому не відомий поділ понять на одиничні, загальні та нульові, який здається бездоганним? І справді, чому б не поділити поняття, взявши за основу поділу ту обставину, скільки предметів мислиться в поняттях — один, більше одного чи жодного (нульовий клас). Проте така мислена операція суперечить правилам поділу понять. По-перше, тут порушено правило однієї основи поділу, оскільки названі різновиди понять одержані внаслідок використання двох основ: перша — один предмет мислиться в понятті чи більше, а друга — існують (чи існували) мислимі в поняттях предмети чи ні. По-друге, члени поділу тут не виключають один одного, оскільки нульові поняття можуть бути як одиничними («ріка, в яку впадає Дніпро»), так і загальними («відьма», «русалка»). Отже, тут необхідно вдаватися до двох самостійних поділів. Обравши за основу поділу ознаку наявності чи відсутності існування предметів, які мисляться в поняттях, останні можна поділити на відповідні два різновиди. І ці ж таки поняття (всі поняття) можна поділити на два види залежно від того, один предмет мислиться в понятті чи більше, не беручи до уваги проблему існування чи не існування цих предметів. До речі, розуміння неправильності традиційного поділу понять на загальні, одиничні й нульові ускладнюється і недосконалістю терміну «нульові», який потребує уточнення. Можливо, обсяг цих понять слід назвати уявним (рос. — «мнимый»), а не нульовим. 
Не вельми переконливим є і твердження, ніби основою поділу понять на конкретні й абстрактні є специфіка їх змісту, і тільки змісту (не кажучи, що всі поняття є абстрактними, і терміни «абстрактний», «конкретний» у формальній логіці мають умовний характер). Адже загальноприйнято, що в так званих конкретних поняттях мисляться і певний обсяг (носії змісту), і зміст, а в абстрактних поняттях роль обсягу виконує їх зміст. Так, обсягом поняття щирості є всі вияви щирості, а змістом цього поняття є знову-таки та сама щирість. Іншими словами, у цьому поділі береться до уваги специфіка не тільки змісту, а й обсягу.Певні труднощі викликає поділ понять на співвідносні й безвідносні. Оскільки більшість понять є підпорядкованими родовим, то їх часто вважають співвідносними. Аті поняття, що не мають родових, — гранично широкі за обсягом (категорії) — зіставляють з парними їм: якість співвідносять з кількістю, сутність — з явищем тощо. 
Невдалими, на нашу думку, єтерміни, якими позначають деякі види понять — «позитивні поняття» і «негативні поняття». Скажімо, поняття «злочинець», згідно з традиційною термінологією, є позитивним поняттям, а «незлочинець» — негативним.

Явно  помилковим є поділ понять на загальні, одиничні, нульові та збірні. Те, що «нульові» є членом іншого поділу, зазначалося вище. Подібне треба зауважити й про ще один «зайвий член поділу» — «збірні». Основою поділу понять на збірні та незбірні є не кількість предметів, які в них мисляться, а фізична структура тих предметів, які мисляться в поняттях як елементи їх обсягу. До того ж тут порушено правило операції поділу понять, згідно з яким члени поділу повинні виключати один одного, адже збірні (як і нульові) можуть належати як до одиничних, так і до загальних. Можуть належати збірні й до нульових понять («сузір'я, яке не існує і ніколи не існувало»), звідки випливають відповідні висновки.

Види  несумісних понять. Поділ несумісних понять на співпідпо-рядковані, протилежні і суперечні не відповідає правилам операції поділу понять. Насамперед треба  зазначити, що всі несумісні поняття є співпідпорядкованими, оскільки вони порівнянні, а останні належать до одного й того ж роду. Несумісні поняття об'єктивно за своєю специфікою поділяються на дві (не три!) групи, які істотно відрізняються між собою. Будучи співпідпорядкованими певному родовому поняттю, одні з них перебувають між собою в нейтральному відношенні, а інші — в певному протистоянні, антагонізмі. Кількість перших (нейтральних співпідпорядкованих) понять може бути різною — від двох до нескінченності, а кількість других (антагоністичних співпідпорядкованих) лише два. Названі види понять можна в свою чергуй на іншій основі поділити на відповідні підвиди. Зокрема, антагоністичні співпідпо-Рядковані традиційно поділяються на протилежні й суперечні.

Немає чіткості й у визначенні класифікації. Одні автори відносять її до особливого виду поділу (складного, багатоступеневого), а інші протиставляють класифікацію поділу як «фізичне» упорядкування речей мисленому їх упорядкуванню. Проте таке протиставлення невиправдане. По-перше, логіка безпосередньо не цікавиться упорядкуванням речей. І це зрозуміло, адже логіка — наука про мислення, а не про предмети об'єктивного світу. А по-друге, будь-якому упорядкуванню речей передує їх мислене упорядкування, яке часто є операцією поділу понять. Вважати класифікацією такий поділ, основою якого є ознака (чи ознаки) високого рівня істотності, не можна, оскільки тоді довелося б відмовитися від поділу класифікацій на штучні та наукові, і, мабуть, під класифікацією треба розуміти систему поділів.

Є деякі  суперечності й між традиційним розумінням операції визначення понять та їх (визначень) поділом на реальні й номінальні. Справді, якщо під визначенням поняття розуміти операцію з розкриття його змісту, то номінальні визначення не можна кваліфікувати як власне визначення, оскільки в них не розкривається зміст. Щоб уникнути цієї суперечності, визначенням необхідно вважати логічну операцію, завдяки якій розкривається зміст поняття або з'ясовується ім'я, яке позначає це поняття (і відповідний денотат).