Філософія епохи Відродження

Мета розуму — проникнення  в сутність явищ, пізнання законів природи.

Пізнання починається зі сприйняття, але чуттєве пізнання є недостатнім, наступним етапом пізнання виступають уявлення, свідомість і розум. Пізнання нескінченне, так як нескінченний його предмет — природа. В основі істинного знання лежить скептичний сумнів, тому істина досягається лише філософією, а не релігією.

Дійсним мірилом моральності  людини є її діяльність, яка має  бути піднесеною і невпадати в крайнощі аскетизму чи гедонізму. Єдине виступає також і благом, отже людина має пізнавати Всесвіт і таким чином реалізовувати себе.

 РЕФОРМАЦІЙНИЙ (XVI - XVII) – Широкий антикатолицький та політичний рух, який охопив майже всі країни Європи. Реформація віддзеркалила глибоку кризу католицизму й стала показником того, що феодальне суспільство не досягло соціальної мети — подолати надмірну гріховність людей і підготувати їх до приходу Царства Небесного. Реформаційний напрям мав на меті здійснити якісні перетворення в консервативній католицькій ідеології згідно з потребами капіталізації суспільства й створити новий рівень взаємовідносин між віруючими, церквою, державою й суспільством загалом.

Представники: Мартін Лютер, Томас Мюнцер, Жан Кальвін.

Одним з перших кроків реформаторського руху був виступ у 1517 р. німецького ченця Мартіна Лютера (1483-1546) проти влади римських пап і торгівлі індульгенціями. Одним з центральних догматів протестантизму стало вчення Лютера про спасіння душі за допомогою віри у спокутну жертву Христа. Лютер твердив, що людина може врятувати душу тільки завдяки особистій вірі, яка безпосередньо дарується їй Богом. Таким чином, він виступав проти претензій католицького духовенства щодо контролю віри і совісті на правах посередника між людьми і Богом. Було висунуто вимогу скасування відособленого стану священиків, усунення чернецтва, римської курії, тобто всієї ієрархії, яка дорого коштує. Було відкинуто й авторитет папських декретів та послань, рішень соборів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнано «священне писання», право тлумачити яке надавалося кожному віруючому.

З точки зору Жана Кальвіна, від людини не залежить, прийняти дар благодаті або опиратися йому, так як це відбувається поза його волею. Ймовірно, з лютеровских посилок він зробив висновок про те, що раз одні приймають віру і знаходять її в своїй душі, а інші виявляються не мають віри, то з цього випливає, що одні від століття Богом визначені до погибелі, а інші від століття Богом же зумовлені до спасіння. Це вчення про безумовне приречення одних до погибелі, а інших до спасіння. Приречення, по цьому навчанню, відбувається в Раді Божому, на шляхах Промислу Божого незалежно від волевиявлення людини, його способу мислення і життя.

Якщо Мартін Лютер почав протестантську Реформацію церкви за принципом "прибрати з церкви все, що явно суперечить Біблії", то Кальвін пішов далі - він прибрав з церкви все, що в Біблії не потрібно. Протестантська Реформація церкви по Кальвінові характеризується схильністю до раціоналізму і часто недовірою до містицизму. Центральна доктрина кальвінізму, з якої раціонально випливають всі інші доктрини - суверенітет Бога, тобто верховна влада Бога у всьому.

ПОЛІИЧНИЙ (XV – XVI) напрям філософії Відродження репрезентував Нікколо Макіавеллі. Історично Макіавеллі прийнято зображати тонким циніком, який вважає, що в основі політичної поведінки лежать вигода і сила, і що в політиці слід спиратися на силу, а не на мораль, якою можна і знехтувати при наявності благої мети.

На думку вченого, філософія  соціального життя повинна доповнюватися  філософією людини. Він уважав, що держава  в процесі управління суспільством головним об'єктом обирає людину(конкретну  особу), яка має низку негативних якостей, які необхідно враховувати  будь-якому чиновнику. На думку Макіавеллі, вирішення проблем політики не повинно лежати в площині релігійного права та моральних норм. Завдяки Макіавеллі, політика набула права самостійного існування й вивчення як окремий предмет небогословського дослідження.

У роботах "Государ" і "Роздуми  на першу декаду Тита Лівія" Макіавеллі розглядає державу як політичний стан суспільства: ставлення панівне і підвладне, наявність відповідним чином влаштованої, організованої політичної влади, установ, законів.

Макіавеллі один з небагатьох діячів епохи Відродження, хто в своїх роботах торкнувся питання про роль особистості правителя. Він вважав, виходячи з реалій сучасної йому Італії, що страждала від феодальної роздробленості, що краще сильний, нехай і позбавлений докорів совісті, государ на чолі єдиної країни, ніж конкуруючі питомі правителі. Таким чином, Макіавеллі поставив у філософії та історії питання про співвідношення моральних норм і політичної доцільності. 

Макіавеллі протиставляв античну  доблесть християнського смирення. В  останньому він бачив зло, що робить світ слабким і віддає його у владу не зустрічаючим опору негідникам.

УТОПІЧНО-СОЦІАЛІСТИЧНИЙ (XV – XVII) – пошук шляхів побудови ідеального суспільства.

Представники: Томас Мор, Томаззо Кампанелла.

Осмислюючи трагічну долю обездоленних англійських селян, Томас Мор як альтернативу пропонує фантастичну модель створення ідеального суспільства, в якому всі його громадяни мають право на працю й можливість усім однаковою мірою користуватися результатами цієї праці. У цьому суспільстві не повинно бути влади грошей і золота. Мета життя утопійців — створити в суспільстві рівні умови для всіх людей в отриманні задоволення від життя. В Утопії дозволені будь-які релігії, але забороняється атеїзм, який призводить до занепаду моралі. Головна модель способу життя утопійців — це повна уніфікація поведінки, цінностей, одягу тощо.

Світогляд Томаззо Кампанелли дивовижним чином поєднує в собі всі три головні напрями нової філософії - емпіричне, раціоналістичне і містичне. Кампанелла задається "відновленням наук", тобто створенням нової універсальної науки на руїнах середньовічної схоластики. Джерелами істинної філософії він визнає зовнішній досвід, внутрішній сенс і одкровення. Вихідна точка пізнання є відчуття. Збережені пам'яттю і відтворені уявою мозкові сліди відчуттів дають матеріал розуму, що приводить їх в порядок по логічним правилам і з приватних даних за допомогою індукції робить загальні висновки, створюючи, таким чином, досвід - основу всякої "мирської" науки. Однак засноване на відчуттях пізнання саме по собі недостатнє і недостовірне:

• недостатнє тому, що ми пізнаємо в ньому не предмети, які вони насправді, а лише їх явища для нас, то є спосіб їх дії на наші почуття;
• недостовірне тому, що відчуття самі по собі не становлять ніякого критерію істини навіть у сенсі чуттєво-феноменальною реальності: у сні і в божевільному маренні ми маємо яскраві відчуття і уявлення, що приймаються за дійсність, а потім відкидають як обман; обмежуючись одними відчуттями, ми ніколи не можемо бути впевнені,чи не перебуваємо ми у сні або в гарячці.

Внутрішнє відчуття, бо свідчить про наше існування, разом з тим відкриває нам і основні визначення або способи всякого буття. Ми відчуваємо себе: 1) як силу, чи міць, 2) як думка, чи знання і 3) як волю, або любов. Ці три позитивні визначення буття в різному ступені властиві всьому існуючому, і ними вичерпується весь внутрішній зміст буття. Втім, як у нас самих, так і в істот зовнішнього світу, буття пов'язане з небуттям. Цей негативний момент поширюється і на внутрішній зміст, або якість, всякого буття в його трьох основних формах, бо ми маємо не тільки силу, але і неміч, не тільки знаємо, а й перебуваємо в невіданні, не тільки любимо, а й ненавидимо.  Ця ідея про Божество, яку ми не могли витягти ні з зовнішнього, ні з внутрішнього досвіду, є навіювання, або одкровення, самого Божества.

МОНТЕНЬ

Для логічного та історичного  закінчення теми про філософію доби Відродження слід сказати, про мислителя-скептика і епікурейця Мішеля Монтеня (1553-1592). Він – дворянин. Переконавшись в марності своєї суспільної діяльності, Монтень усамітнився в своєму замку на півдні Франції, присвятив своє життя життєвим насолодам, спостереженням, читанню книжок і роздумам. Не прагнучи створити власну філософську систему, виступив основоположником жанру філософсько-моралістичного есе в європейській культурі. Був загальновідомий як глибокий знавець і тонкий інтерпретатор класичної традиції.  Його єдиний твір  "Essais" (Нариси. В російському перекладі – Досвіди), що ні на йоту не втратив своєї актуальності сьогодні, є збірником роздумів про зміст життя людини, про каверзи самого існування людини. Як філософ Монтень глибиною свої думок випередив свій час і може бути названим справжнім попередником філософів 17 – 18 століть. Заслуговують на увагу його педагогічні роздуми, що культивують гуманне ставлення до дітей, учням і вихованцям.

Рішуче заперечує Монтень авторитет Біблії, отців церкви, рішення церковних соборів, Аристотеля, як «царя філософів». Для Монтеня філософствувати  означає – сумніватись. Він пише: «Ну, не можна висловити жодної дурниці без того, щоб цю дурницю вже не виголосив який-небудь філософ». «Всі боги, яких попридумували собі люди, - зловредні, переповнені заблудженнями, марновірствами і безбожжям». «Бог – проти розуму. Довести його існування чи виявити його природу – марна справа». Філософ закликає проводити життя в спокої та задоволенні. Його скептичні роздуми над змістом всього існуючого, про завжди несподівану непостійність всього і вся, торкаються кожного, хто хоча б раз в своєму житті помислив про зміст і призначення власного життя.

ВИСНОВКИ

Епоха Відродження – велика епоха тому що, вона змогла розірвати поступовість людського розвитку, утворити нову якість людської історії, з власного пошуку і страждань висікти іскру майбутнього: його нової науки і нового мистецтва, його ідеалів і цілей. Відродження вперше показало різницю не тільки між релігією і науковими знаннями, але й між релігією та інститутом церкви.

Філософія Відродження головним предметом свого філософського  дослідження вважала антропоцентризм  і гуманізм. Вона утвердила віру в безмежні людські можливості та її доброчинність, сприяла розвитку науки і світської культури. Філософія Відродження створила принципово нову наукову матеріалістичну картину світу, генерувала практичний інтерес до соціально-політичної проблематики, порушила питання соціальної нерівності, свободи совісті, віротерпимості, стала періодом торжества індивідуалізму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2001.
2. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002.
3. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006.
4. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002.
5. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004.
6. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002.
7. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000.
8. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006.