Философия экзестенциализма

Фундаментальною рисою екзистенціалізму, яка визначає його вклад в розвиток філософії, є усвідомлення людини як унікальної, неповторної істоти. Буття кожної людини, розглядається як абсолютне. Звідси одна з  основних ідей філософії екзистенціалізму — ідея тотожності сутності й існування, що замінила ідею тотожності мислення і буття, характерну для німецької класичної філософії і всієї філософської культури Нового Часу з її гносеологізмом. Іншими словами, магістральна ідея екзистенціалізму — це ідея знаходження сутності лише через існування. У французькому варіанті екзистенціалізму (Сартр) вона звучить ще більш категорично: існування людини передує його сутності і фактично замінює її.

       Представники течії як раз і зосереджують свою увагу на існуванні людини, що є емпіричною особистістю, вилученою з будь-яких систем (релігійних, політичних, соціальних). Світ же вони розуміють як дещо вороже особистості, сприймають його як хаотичний, дисгармонійний, абсурдний. Процеси, що відбуваються в цьому світі, повному внутрішніх суперечностей, позбавлені закономірностей, логічного зв'язку, часової послідовності. До речі, в 1951 році екзистенціалізм був засуджений Ватиканом як песимістична течія, що є несумісною з християнством. Особистість має в екзистенціалістів протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому». Адже всі вони нав'язують особистості свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали. Вищу життєву цінність представники екзистенціалістського напряму вбачають у свободі особистості. Існування людини тлумачиться ними як драма свободи, бо на кожній фазі самотворення особистості воно залежить від кожного вибору, кожного рішення.

Людина  приречена на вигнання у Всесвіті, на відчуженість під інших людей, на абсурд як «метафізичний стан людини у світі», за висловом А. Камю. Поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів («Нудота» Ж.-П. Сартра, «Сторонній» А. Камю, «Чужа кров» С. де Бовуар). Екзистенціальний герой тісно єднається з людиною з філософського трактату Серена Кьеркьегора «Або — або», де йдеться про «самотню, на саму себе покинуту людину», що стоїть у «безмірному» ворожому світі, який іменується «нерозумінням». У кьеркьегорівської людини немає а ні теперішнього, а ні минулого (воно ще не прийшло), а ні майбутнього (воно вже минуло). Саме в художніх творах найбільш глибоко та переконливо втілюються екзистенціальні філософські принципи. «Тільки роман, — гадає Симона де Бовуар, — дає змогу відтворити в усій повній, специфічній, відзначеній своїм часом дійсності первісне бурління існування».

«Екзистенціалізм — це гуманізм», — проголошує Сартр. І дійсно, у захисті свободи та самостійності людської особистості, що існує в епоху тоталітаризму й дегуманізації, полягає справжній, не абстрактний гуманізм екзистенціалістів. Гімном гуманізму стає алегоричний роман А. Камю «Чума», явний зміст якого, за авторським свідченням, — «боротьба європейського Опору проти фашизму». Гуманізмом пронизані також твори Ж.-П. Сартра («Шляхи свободи», «Смерть без погребіння»), С. де Бовуар («Чужа кров», «Мандарини»), А.Камю («Лист до німецького друга»), Г. Марселя («Горизонт», «Рим більше не в Римі»), Есеїстика Камю («Бунтівна людина») стає протестом проти комуністичного суспільства та ідеології більшовизму, що нищить людську свободу.

Умовно  цей рух поділяється на два  напрямки: атеїстичне (представники - М. Хайдеггер в Німеччині, Ж.-П. Сартр, А. Камю у Франції) і релігійне - К. Ясперс (Німеччина), Г. Марсель (Франція).

4. Атеїстичний екзистенціалізм.

 

В чому смисл атеїстичного екзистенціалізму? Атеїстичний екзистенціалізм ґрунтується  на твердженні, що людська сутність є розгортання людського існування  в цьому світі. Трансцендентна природа  людської сутності заперечується. Атеїстичний екзистенціалізм залишає людину наодинці з собою, без ідеї Бога й ідеї безсмертя особистісного начала.

Людина  повинна жити, знаючи про свою конечність і самотність, у світі без Бога. Від цієї самотності не рятують ніякі  форми соціальної реалізації. Філософія атеїстичного екзистенціалізму — це філософія абсолютно самотньої людини. Це філософія людини, що звалила на себе знання про ілюзорність всіх обіцянок релігії і несе його, подібно Сізіфу, на вершину свого життя. Образ Сізіфа глибинно-архетиповий для атеїстичного екзистенціалізму. Адже знання про ілюзорність потойбічного призначення людини робить життя людини, яка прийняла таке знання, абсурдним. Ці настанови близькі до філософії Ніцше, який ще більшою мірою, ніж Гайдеґґер, запліднив глибинні настрої атеїстичного екзистенціалізму, що розпився насамперед у Франції за часів II світової війни і наступних двох десятиліть.

       Основна увага атеїстичного екзистенціалізму спрямована на свідомість людини, що втратила віру, і тому є розколотою, внутрішньо суперечливою, часто безпорадною.  
       Термін «атеїстичний екзистенціалізм» увів французький філософ Жан-Поль Сартр (1905—1980) для позначення як власної філософії загалом, так і нової форми атеїзму зокрема. Відмітною рисою концепції французького мислителя була критика атеїзму марксистського. Сартр підкреслював, що його атеїзм не схожий на той, який витрачає свої зусилля, щоб довести, що Бога не існує. За його словами, немає жодного доказу неіснування Бога. Атеїзм, переконував філософ, це безпосереднє визначення позиції щодо проблеми, яка виходить за межі нашого досвіду.  Існування Бога Сартр не заперечував, обмежуючись хіба що особливою думкою щодо принципу креаціонізму: він відкидав можливість творення світу, але тільки таким Богом, який дуже схожий на ті уявлення, що побутують серед віруючих. Він визначає Бога як «чисту суб´єктивність», а предмет людського досвіду, називає «чистою об´єктивністю». Через суперечність суб´єктивності і об´єктивності, гадав Сартр, Бог не тільки не може створити «буття феноменів», але навіть мати уявлення про нього. Завдяки онтологічній відмінності Бога як «чистої суб´єктивності» є неможливим будь-який його вплив на створений світ. 

    5. Феномен релігійного екзистенціалізму.

 

На  відміну від атеїстичного екзистенціалізму, релігійний екзистенціалізм виходить із того, що існування, яке визначає сутність людини, приводить людину до Бога. Для релігійного екзистенціалізму характерне також прийняття безмежності людського існування і його вічності.

Релігійний  екзистенціалізм є результатом  розвитку християнської культури. Тому він цілком може бути названий християнським  екзистенціалізмом. Це добре розумів Сартр, розділяючи екзистенціалістів на дві принципово різні течії. «Існують два різновиди екзистенціалістів, — пише він, — по-перше, це християнські екзистенціалісти, до яких я зараховую Ясперса і сповідуючого католицизм Габріеля Марселя; і, по-друге, екзистенціалісти-атеїсти, серед яких Гайдегґер і французькі екзистенціалісти, у тому числі й я сам. Тих і інших об'єднує лише переконання в тому, що існування передує сутності...»

Релігійний  екзистенціалізм виходить з ідеї творення людини Богом. Проте Бог створює людину не завершеною, а відкритою до діалогу і розвитку. Бог не обмежує людину рамками якоїсь готової сутності, вона повніша стати собою через своє існування. На відміну від атеїстичного екзистенціаліста, релігійний екзистенціаліст переконаний, що сутність людини виходить за межі земного існування — вона знаходиться і у Богові, і у вічному існуванні людського Я. Таким чином, загальна для екзистенціалізму ідея розвитку сутності людини через її існування для релігійного екзистенціалізму означає вихід існування людини за межі доступної нам емпіричної даності.

         Екзистенція людини спрямована до осягнення трансценденції (Бога і власної Вічності) через індивідуально-інтимний прорив до неї. Саме це дає підставу релігійним екзистенціалістам твердити про вічність людського існування, що підносить людину над абсурдністю окремих ситуацій життя.

          Карл Ясперс, провідний представник  релігійного екзистенціалізму пояснює,  що свобода людини – це не  є її свавілля. Вона обмежена  законом,

гарантується законом. Людині , – пише К. Ясперс, – властиві два домагання:

1) на захист  від насильства;

2) на визнання  значимості своїх поглядів –  своєї волі.

         Захист надає їй правова держава,  визнання значимості її поглядів  і волі

– демократія. Свобода може бути завойована лише в тому випадку, якщо тому випадку, якщо влада долається правом, свобода бореться за владу, яка слугує праву своєї мети вона досягає у правовій державі. Закони мають однакову силу

для всіх. Зміна  законів здійснюється лише правовим шляхом.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Вчення  екзистенціалізму носить яскраво виражений морально-етичний характер. Після другої світової війни під його впливом перебували різні ліворадикальні рухи. Останнім часом вплив екзистенціалізму суттєво ослаб, але його основні ідеї були засвоєні іншими напрямами сучасної філософії і до цього часу продовжують впливати на людей через філософію, літературу і мистецтво.

Я вважаю що цьому вченню необхідно приділяти  особливо багато уваги. Необхідно замислюватись  над головними його питаннями досить часто, бо, як вже було сказано вище, від цього залежить сенс нашого існування, життя.

Ми  бачимо що протягом ХХ сторіччя ця проблема була досить актуальною, бо людина лише починала розуміти себе, але зараз  для багатьох це втратило сенс, велика кількість людей вважають це вчення непотрібним, а іноді і безглуздим. Такі видатні письменники, як Жан Поль Сартр, Франс Кафка та Альбер Камю не випадково підіймають цю тему у своїх творах, вони намагаються наштовхнути людей на правильне сприйняття себе та світу. Необхідно звертати на це увагу. У творах цих письменників ми можемо досить чітко побачити ту безнадійність людини у теперішньому світі, зрозуміти стан її душі та оцінити його. Видатні письменники з усього світу не випадково намагались показати читачу звичайну людину, вони намагались наштовхнути його на роздуми про своє життя, чого воно варте і чи не варто щось змінити у ньому.

Отже, проблема розглянута вище є дуже актуальною на цей час, але, я вважаю, що їй не приділяється достатньо уваги, тієї на яку вона заслуговує.

 

 

 

 

 

Використана література

 

1. Теорія літератури: Підручник/За наук. ред. Олександра Галича.- Київ: Либідь, 2001.- 488 с.
2. К.Хамітов, С.Килова, Л.Гармаш, 2000. Історія філософії.
3. С.Н.Мареев, Е.Н.Мареева, В.Г. Арсланов. Философия ХХ века (стоки и итоги). Учебное пособие.- М.: Академический Проект, 2001.- 464 с.

Інтернет  сайти:

4. http://www.acapes.com/camus.htm
5. http://www.ovsem.com/user/ekzis/