Философия экзестенциализма

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

 

 

Кафедра філософії

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

„ФІЛОСОФІЯ ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМУ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Ст. групи ПЦБ-11С

Баланюк О.В.

Перевірила:

Лакуша Н.М.

 

 

 

 

Київ 2012

План.

   Вступ

    1.   Основні поняття та принципи філософії екзистенціалізму.

     2.  Історія виникнення філософії екзистенціалізму.

    3.  Розквіт та представники екзистенціалізму.

    4. Атеїстичний екзистенціалізм.

    5. Феномен релігійного екзистенціалізму.

   Висновок

   Список використаної літератури

 

                                                                Вступ.

 

           Вперше про екзистенціалізм (філософії існування) заговорили наприкінці 20-х років 20 століття. Багато хто вважав цей напрямок філософії безперспективним, але незабаром воно виросло у великий  ідейний рух. 

Екзистенціалізм, виникнувши в середині ХХ сторіччя, перевернув всю свідомість людини. Він почав усвідомлювати себе не лише, як щось відмінне від тварини, але і як особистість, почала розуміти своє буття, мислення, стани своєї душі. Але його представники не намагалися проникнути в методологічні таємниці науки, розкрити природу мистецтва, моралі і релігії, запропонувати нові глобальні філософсько-історичні конструкції. Вони ставили в центр уваги індивідуальні сенс-життєві питання (провини і відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до свого покликання і до смерті) і виявляли інтерес до проблематики науки, моралі, релігії, філософії історії в тій мірі, в якою вона стикалася з цими питаннями. У роботах екзистенціалістів немає руху від найпростіших визначень предмета до все більш всебічному і конкретному його розуміння, що звичайно відрізняє теоретичну думку від інших форм духовного освоєння дійсності. Тобто екзистенціалісти намагаються усвідомити значення сутності через існування.

Кожна людина виступає окремою оригінальною особистістю, вона живе своїм життям, але їй необхідно  усвідомити своє існування, зрозуміти  його суть, і лише тоді вона пізнає істину життя.

Я вважаю що ця тема дуже актуальна. Життя людини дуже часто проходить непомітно, і  за його час вона навіть не встигає  зрозуміти чому і для чого жила. Необхідно, розмірковувати над цим  питанням, тому що воно дуже важливе, іноді навіть можна сказати, що найважливіше для кожного. Чи варто жити не розуміючи свого існування? Може, іноді слід вирішити для себе для чого ти живеш, усвідомити себе не лише як частину сірої маси суспільства, а як оригінальну, єдину та неповторну особистість.    

Отже ми бачимо що ця проблема повинна дуже серйозно поставати в суспільстві, особливо сьогоденному. Але нажаль сучасні  люди не приділяють їй достатньо уваги, вона залишається на повністю розкритою  для кожного із нас, як окремої  особистості. І я вважаю, що з цим необхідно боротись, необхідно щось змінювати для того щоб життя не перетворилось на просту безглуздість.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Основні поняття та принципи філософії екзистенціалізму.

 

       Екзистенціалізм — (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування),  філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. 

      Предметом філософії існування або екзистенціалізму є людина, її

внутрішній  світ, її життя, суб’єктивність, усвідомлення нею дійсності,

переповненої суперечностями.

       Основними поняттями цієї філософії є: «існування», «тривога», «розпач»,

«закинутість», «абсурд», «приреченість», «заколот», «провина», «сумнів»,

«відчай», «пристрасть», «свобода», «сенс життя» тощо. Тобто, всі ці

поняття мають  відношення до людини, її внутрішнього світу – всього того,

що і є  предметом філософії екзистенціалізму.

       Фундаментальним, визначальним поняттям  екзистенційної філософії є

поняття існування. Існування, на думку Сартра, це не що інше як переживання суб’єктом свого власного буття. Поняття «існування» не піддається пізнанню ні науковими, ні іншими методами. Сартр: «існування» означає випробовувати почуття, ставати, бути ізольованим, бути  суб’єктивним, бути вічно стурбованим самим собою... «тривога» – це означає, що людина має «почуття відповідальності». «Розпач» – це даремні очікування, нездійсненні мрії, що приводить до розпачу. «Замкнутість» – це означає, що людина – замкнута, що бога немає, якби був бог, то людина не була б такою жалюгідною і «закинутою». Їй немає на що спертися а ні в собі, а ні ззовні. Якщо ж бога немає, то все дозволено. Людина є вільною. Людина – це свобода. Однак людина, колись закинута у світ, «відповідає за все, що робить» .

    Таким чином, «існування», як основоположне поняття екзистенціалізму,

ототожнюється з суб’єктивними переживаннями  людини і видається за

первинне начало, що дає підставу констатувати, що це філософське вчення

належить до суб’єктивно-ідеалістичного напрямку філософії.

    Значне місце у філософії екзистенціалізму займає проблема свободи, її

тлумачення. Сама «екзистенція», існування людини ототожнюється з її

свободою однак  свобода визначається як особистісний вибір людини.

Формула «бути  вільною» для людини означає самовизначення до її власних

бажань. Дійсна свобода відкривається для людини тоді, коли вона

знаходиться у  пошуку, у турботі, тривозі, що її немає. «Людина не може

бути то рабом, а то вільною. Вона повністю і завжди вільна або її

(людини) немає  взагалі» (Ж.-П. Сартр).

      Важливим поняттям філософії існування є «сенс життя», той зміст, який

філософи вкладають  в це поняття. В чому ж сенс життя? Навіщо людина

живе? Для чого? Безумовно, це непрості запитання. Однозначної  відповіді на них немає. Є різне, неоднозначне розуміння проблеми сенсу  життя. Є, наприклад, альтруїстичні концепції: людина живе для того, щоб інших зробити

щасливими; сенс життя в тому, щоб робити людям  добро; сенс життя в

продовженні свого  роду; у примноженні добра на землі  тощо.

       У філософії  екзистенціалізму питання про  сенс життя вирішується

 однозначно: життя людини – це «буття для смерті» (Сартр), тому і життя,

і смерть – абсурдні. «Абсурдно те, що ми народилися, абсурдно і те, що

ми живемо», «Рух людини до смерті – основний сенс людського буття»

(М.Хайдеггер).

        Що  ж до принципів філософії екзистенціалізму, то їх з’ясував Ж.-П. Сартр

у своїй праці «Екзистенціалізм – це гуманізм» (1947). Всі речі, розмірковує філософ, спочатку мають сутність, а лише потім існують тобто, виходить так, що будь-яка річ, яку ми бачимо вперше, і нічого про неї не знаємо, вже має свою сутність.

       Отже, на  думку Сартра, всі речі спочатку  мають свою сутність, а потім  існують. Лише людина спочатку  існує і тільки згодом набуває  своєї сутності. «Людина спочатку існує і лише потім вона визначається». Це – перший принцип екзистенціальної філософії .

     Другий принцип філософії існування – суб’єктивність людини. Це означає,

що:

 а) суб’єкт сам себе  обирає, сам робить себе людиною; 

 б) людина не може вийти за межі своєї суб’єктивності.

   «Саме це... і є глибоким сенсом екзистенціалізму, бо ... немає ніякого іншого світу, окрім людського світу, світу людської суб’єктивності». Тобто,

все існуюче  має сенс лише тоді, коли сприймається людиною, відображається нею, зв’язана з її переживаннями, можливостями, вибором, тривогою, відповідальністю, свободою, пограничними ситуаціями і т.п.

  

2. Історія виникнення філософії екзистенціалізму.

 

     Згадки  про екзистенціалізм ( або «філософію існування», як він початково називався) вперше з'явився в кінці 20-х років ХХ століття. Батьківщиною екзистенціалізму визначають Німеччину. Саме тут в 1927 р. вийшла праця М. Хайдеггера «Буття і час» він сформував філософське вчення, головним поняттям якого стала «екзистенція» - людське існування. Незабаром після цього з'явилась трьохтомна філософія К. Ясперса і вже згадується робота «Духовна ситуація епохи». В цих працях отримує оформлення екзистенціальна концепція особистості.

        Філософія екзистенціалізму виникла  після першої Світової війни,  в умовах, коли під впливом суттєвих соціальних змін, пов'язаних зі вступом капіталістичного суспільства в епоху імперіалізму і особливо з «світовою катастрофою» виникають різні зміни в суспільній свідомості. Характерний для передвоєнних років ліберальний умонастрій, що виражений особливо в неокантіанстві, прийшов у рішуче протиріччя з подіями, що відбувались. Це відчуття посилилось в Німеччині після поразки в першій Світовій війні: сумне усвідомлення кінця історичної епохи породжує апокаліпситичні настрої, загальну невпевненість і тривогу, переміщаючи центр тяжіння філософських інтересів з теорії пізнання і логіки наукового дослідження на проблеми людства, суспільства, історії.

      Екзистенціально-філософське вираження глибоких потрясінь, що відбувся в 20-30-х роках і він викликав зацікавленість у покоління західної інтелігенції перш за все тому, що звернувся до проблеми критичних, кризисних ситуацій, спробував розглянути людину в її «ходіннях по мукам», в перечерпуванні жорстоких історичних випробувань.

    Філософія класичного періоду ставила в центр уваги духовну активність людей, що реалізовувалась в науковій і художній творчості, в створенні і вдосконаленні політичних установ екзистенціалізму.

       Філософія зосереджена на проблемі духовної витримки людини, закинутої в ірраціональній, вийшовши з-під контролю потік подій .

       Екзистенціалізм справедливо називають «філософію кризису». Він являється таким не тому, що припускає теоретичне пояснення протиріч сучасного капіталізму, а тому, що використовує саму кризисну свідомість тогочасного суспільства. Він відштовхується від найбільш типічних форм радикального розчарування в історії, яке починаючи з 20-х років охоплює на Заході достатньо широкі прошарки населення і особливо напружено переживається ліберальною і дрібною інтелігенцією. Подібно багатьом течіям існуючої тогочасної ідеології, екзистенціалізм схильний ототожнювати кризу капіталізму з кризою розуму і гуманності, тлумачити його як вираження «світової катастрофи» і «сутінків цивілізації». Хоча екзистенціалізм виріс з глибокої кризи тогочасної цивілізації, він не був безпосередньою, первинною реакцією на нього. Найбільш прямим вираженням кризи були падіння і складні перетворювання прогресивно-оптимістичних концепцій історії, що утворили грунт, на якій виріс екзистенціалізм, і що став разом з тим об'єктом його критики.

     Довіра до історичного прогресу, впевненість в гуманістичній лінії розвитку історії, які в епоху просвітників і Гегеля були ще філософським умонастроєм, що поділявся досить вузьким колом мислителів, на рубежі ХІХ-ХХ ст. стали загальнокультурним надбанням.

     І коли Світова війна 1914-1918 рр. зруйнувала історично-філософські моделі історії прогресу ( і позитивістські, і історично-спекулятивні ), показавши, що всі вони були тільки гуманістичними фікціями історії, лібералісти відчули себе так, ніби їх позбавили світогляду. Світова війна спростувала прогресистські концепції не скільки очевидною беззмістовністю цих жертв. Але може, ще більш незрозумілою і жахливою, ніж сама війна, здавалась легкість, з якою її забули.

            

3. Розквіт та представники філософії екзистенціалізму.

 

     Філософія екзистенціалізму – одна з найбільш модних сучасних філософських систем. Це, насамперед, пояснюється тим, що вона звертається до людини, її життя, проблем існування, її внутрішнього світу.

       Вона представлена письменниками, які водночас належать до екзистенціалізму як течії філософської (Г. Марсель, Ж.-ГІ. Сартр, С. де Бовуар, А. Камю). Екзистенціалізм розглядають також і в більш широкому значенні: як умонастрій з притаманними йому спільними світоглядними мотивами. Ним переймається значна частина філософів та письменників XX століття. Серед останніх — французи А. Жід, А. Мальро, Ж. Ануй, Б. Віан, англійці В. Голдінг, А. Мердок, Дж. Фаулз, німці Г. Е. Носсак, А. Дьоблін, іспанець М. де Унамуно, італієць Д. Буццаті, японець Кобо Абе. Характерні для екзистенціалізму умонастрої та мотиви спостерігаються також у творчості Ф, Достоєвського, Ф. Кафки, Р.-М. Рільке, Т. С. Елі ота, Р. Музіля, Акутагави Рюноске.

      Спочатку екзистенціалізм виник як філософська течія. В 1920—1930 роках німецькі філософи М. Гайдегер, К. Ясперс, О. Больнов намагаються створити закінчену філософську систему екзистенціалізму. Серед попередників екзистенціалізму як філософської системи — Паскаль, данський філософ С.Кьеркьегор, Ф.Ніцше.

      Ідейними джерелами екзистенціалістської  філософії стали: погляди С.Кьеркьегора,  який, до речі, вперше використав  поняття “екзистенція” внутрішнє  буття, що поступово переходить  в зовнішнє. Згідно з його розумінням цього поняття, філософ повинен розглядати дійсність суб’єктивно – так як він її сприймає – виключно через своє існування, своє життя..

       Екзистенціалізм як бачимо висловлює  претензії на роль філософії,  що нібито виражає найгостріші відтінки конкретного людського існування з усіма його труднощами.