Духовність людини. Честь, Совість, Гідність, Інтелектуальність

 

Отже, гідність як етичну категорію слід визначити  таким чином: це

об'єктивна, суспільно-моральна цінність особистості, а також потреба, і

власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної

самооцінки своїх  вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.

 

Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане  з поняттям честі, що

іноді досить складно  чітко визначити відмінності  в їх змісті. Честь і

гідність —  показники моральної цінності людини. За допомогою них

визначається  моральність і окремої людини, і колективу, і навіть

суспільства. Але  між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому,

що гідність —  це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання,

самоповага, а  честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, діяльності

особистості з  боку інших.

 

Уявлення про  честь у своєму класичному вигляді  сформувалось у феодальній

моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою

приналежності до стану, і способом усвідомлення свого  місця в ньому.

 

У подальшому розуміння  честі особистості пов'язується з її залежністю

від соціального  стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті

заслуги людини, її праця, міра людяності, що і визначає міру пошани і

поваги.

 

Формування і  реалізація моральних чеснот є свого  роду утвердженням

власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять

визнання, повага, феномен визнання і поваги називається  честю.

 

Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у

суспільстві, у  колективі. Репутація — це цілісне  уявлення про людину,

про її духовне  багатство чи убозтво, про її практичні  здібності,

досягнення й  недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною і

виявляється в  думці більшості колективу про  переважні чесноти чи вади

індивіда. Позитивна  репутація викликає суспільну повагу, що робить честь

людині.

 

Іноді в цілях  завоювання певної репутації, людина може створювати свій

певний образ  в очах оточуючих, або імідж (імідж  «рубахи-хлопця»,

інтелектуала, модниці, радикально мислячої людини тощо), що пов'язане  з

проявом продуманого  відповідного стилю поведінки і  стосунків. Ставлення

колективу, групи  до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття,

ухвалення поведінки  можуть впливати на міру поваги, на честь

особистості.

 

Отже, категорія  честі в етиці пов'язується із суспільною оцінкою і

визнанням моральних  заслуг і достоїнств людини як представника певної

спільноти (нації, держави, міста, трудового колективу  тощо) і як

, трудового колективу  тощо) і як

виконавця конкретної соціальної ролі, діяльності (батьків, професіонала,

громадського  працівника, військового, спортсмена тощо).

 

Насамкінець процитуємо Д. І. Писарєва: «Треба, можливо, пройти цілий

курс моральної  гігієни, який скінчиться не тим, що людина наблизиться до

ідеалу, а тим, що вона зробиться особистістю»1. Моральні цінності,

можливо, і складають  той смисловий простір, у межах  якого можливі

моральне очищення, моральна гігієна, які дозволяють людині здійснитись

як особистості.

 

 

 

Інтелігентна  людина... інтелігенція... Такі складні  поняття. Що дає право вважати ту або іншу людину інтелігентом? Чим визначається інтелігентність? 
 
Коректною поведінкою? Але ми знаємо, що є люди, про яких колеги по роботі говорять як про тактовних, делікатних, а ті, хто зіштовхується з ними вдома, у побуті, не вірять вухам своїм. 
 
Наявністю диплома про вищу освіту? Так хіба мало прикладів, коли дипломований товариш поводиться невиховано, нетактовно, непорядно? Або ми не бачимо огидних сцен на засіданнях нашої Верховної Ради? А бійки російських парламентарів? Може, у депутатів немає дипломів? Є. І не по одному. Освіченість — це, як відомо, не інтелігентність. Ці два поняття не можна змішувати. 
 
Інтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок. 
 
Я знайомий з такою людиною. Це ще не стара жінка. Вона наша сусідка. Тітка Юля завжди привітна, ввічлива, а якщо і зробить кому з дітвори зауваження, це чомусь анітрохи не кривдить. Здавалося б, ті ж слова, що від іншого звучать як лайка, сприймаються від неї як справедливий докір. Це саме і підтверджує думку Д. Лихачева про те, що інтелігентність полягає не тільки в сумі знань, але й у здатності розуміти, співчувати. Я думаю, що тітка Юля розуміє дітвору і підлітків, тому що зберігає в душі своє дитинство, розуміє, що всі ми «родом з дитинства». От і виходить, що інтелігентність — це стан душі, а цьому ні в якому університеті, ні в якій академії не навчишся. 
 
Інтелігентність виявляється не тільки у великому, але й у малому. Уміння сперечатися, вести дискусію... Справжній інтелігент з повагою ставиться до свого опонента, ким би він не був, хоча б ідейним супротивником. Раз вступив у дискусію — виявляй такт і повагу. А коли аргументом у суперечці стають образливі слова або виплеснута в обличчя опонента склянка води — яка вже тут інтелігентність... Справжній інтелігент ніколи не буде грубий і байдужий, заздрісний і зловтішний. Йому це генетично чуже. 
 
Інтелігентна людина — це не обов'язково той, хто знає всю класичну літературу, хто відвідав Ермітаж і Лувр, хто уміє відрізнити картини великих голландців від картин великих італійців. Це не обов'язково. А обов'язкова сприйнятливість до культурних цінностей, інтерес до них. От приклад з мого життя. Минулого літа я відпочивав з батьками в Алупці. У Воронцовський палац, де ми вже не раз бували, якось пішов з нами племінник нашої сусідки. Роман (так його звали) приїхав з Мукачева, де прожив усі свої 16 років. Він уперше бачив Воронцовський палац, що сам по собі є шедевром архітектурного мистецтва, та ще й заповнений картинами і скульптурами. Яким же Роман володів естетичним чуттям! Як тонко він усе відчував і сприймав! Я був уражений деякими його зауваженнями й оцінками побаченого. А його тітка анітрохи цьому не здивувалася. Роман виріс у куточку з чарівною природою і з дитинства захоплювався її красою. Звідси таке розуміння краси. 
 
Інтелігентність — не набір знань і гарних манер, хоча вони дуже потрібні інтелігентній людині. От тільки коли це все освітлено багатством душі, небайдужістю до навколишнього світу, здатністю всотувати в себе нові знання і сприймати культурні цінності, тоді це називають інтелігентністю, що є моральним поняттям.