Автор: Пользователь скрыл имя, 20 Октября 2014 в 19:48, реферат
Кант стверджує примат практичного розуму над теоретичним, діяльності над пізнанням. Але що таке "практичне"? У широкому сенсі слова до практичного філософствування він зараховує етику, вчення про державу і право, філософію історії та релігії, антропологію. Але у вузькому сенсі терміну практичний розум у Канта означає розум законодавства, а значить, створює принципи і правила моральної поведінки. [1, с. 116]
1. Принципи побудови етики………………………………………………...3
2. Етика боргу…………………………………………………………………6
3. Царство свободи……………………………………………………………9
Список літератури…………………………………………………………..12
3. ЦАРСТВО СВОБОДИ.
У філософії Канта є чотири різних поняття свободи, які так чи інакше, пов'язані один з одним і які слід розрізняти.
По-перше, це свобода як особлива трансцендентальна здатність. Це незалежність розуму від причин в рядах явищ, що дозволяє йому виступати в ролі чуттєво необумовлені початку впорядкування цих рядів, яке і вносить до них цю причинність як апріорний результат трансцендентальної діяльності.
По-друге, Кант приймає "відносне" [5, т. 4, ч. 1, с. 166] поняття свободи у світі явищ. Так як цей світ пронизаний суворої необхідністю, то свобода в ньому може існувати тільки у вигляді усвідомленої необхідності в досвіді.
По-третє, це власне свобода в розумопоглинаючому світі речей в собі, "вищий принцип свободи" [5, т. 4, ч. 1, с. 339], "причинність через свободу". Її аналогом є "вільна необхідність" субстанції.
По-четверте, Канту доводиться користуватися повсякденним поняттям свободи як здатності до сваволі в емпіричному світі. Це можливість людської волі вибирати між різними примусами чуттєвості або ж стати незалежною від примусів чуттєвості взагалі. У загальному сенсі це лише "свобода в негативному сенсі" [5, т. 4, ч. 1, с. 351]. Вона є причина антиморального поведінки.
Серед принципів державного життя він вказує "свободу" в розумінні права коритися тільки тим законам, на які громадянин сам виявив згоду. Найбільше турбує Канта проблема "рабства", під яким він має на увазі також і кріпосну залежність.
Людина, говорить Кант, належить в один і той же час до двох світів. Один-світ природи, явищ емпіричного буття, простору і часу, зовнішньої необхідності; інший же – світ ноуменальний, поза простору, часу і всього сущого, мир інтелігібельних, мислимий лише в категоріях практичного розуму, світ свободи. Відповідно всі можливі закони поділяються Кантом на "закони природи" і "закони свободи", або моральності. Свобода для Канта означає не безпричинність, а здатність розумної істоти самому встановлювати для себе закон в якості необхідного і універсального. Це і є моральність, тотожна свободі. У тому, що цей закон визначається вільним, власним розсудом індивіда, яке в свою чергу не зумовлене жодними природними детермінантами, нічим іншим, крім самого людського розуму, виявляється суб'єктивний і автономний характер моралі; в тому ж, що цей закон не може бути простим висловленням особистого свавілля, а може бути тільки загальним, виявляється його об'єктивність і необхідність. Кант висловлює здогад про те, що свобода не передує моралі як її початкова передумова, а є вираженням специфічного характеру морального повинності. Кант каже, що психічна причинність не менше, ніж фізична, належить до царства необхідності. Проблема свободи є проблема осудності та можливої спонтанної причинності.
По Канту рішення в питанні про свободу залежить не від того, чи лежить причинність всередині об'єкта або поза ним, і якщо вона лежить всередині нього, то чи визначається необхідність вчинку інстинктом або розумом.
Отже, не залишається вже ніякого місця для свободи вкантовському, "трансцендентальному" сенсі. Якби свобода нашої волі була тільки психологічної і відносною, а не трансцендентальної і абсолютною [ 5, т. 4, ч. 1, с. 426]. Слідуючи теорії Канта, для того щоб "врятувати" свободу, тобто показати, що вона можлива, приписувати її слід як "речі в собі".
У вченні Канта про свободу виявляється глибокий зв'язок між його теорією пізнання і етикою, між його вченням про розум теоретичному і вченням про розум практичному. Етика Канта одним з своїх засад має "трансцендентальну естетику" - вчення про ідеальність простору і часу.
Кант висуває три постулати свободи, які складають його глибинну онтологію, тобто метафізику.
Перший постулат вимагає повної автономії людської волі, тобто свободи-сваволі, одразу ж переростає в свободу, морально орієнтовану. Далі слід логічна сторона питання, яка показує, що виводити здатність до виконання норми тільки з того факту, що ця норма нами прийнята невірно. Посилання на "здатність" або "нездатність" не повинна прикривати ухилення від обов'язків. Третій постулат говорить, що свобода вказується в модусі допустимості (регулятивний), так що категоричний імператив виявляється регулятивним і там, де він хоче порушити підпорядкування волі природі, і там, де природа відсутній зовсім. Свобода, пояснюючи дію категоричного імперативу, сама обґрунтовується ним як власне морального принципу.
Отже, підвести підсумок міркуванням Канта про свободу можна наступним чином. Філософ вписує питання про свободу в моральну проблему, підходить до того, що свобода – явище самої моральності.
Він визнає, що свобода відкривається людині лише в сфері практичного, оскільки він сам приймається діяти. Але тоді свобода лише допущення або припущення практичного розуму. Теоретично ж її не можна виводити з морального співвідношення, навпаки, моральність повинна бути виведена виключно з властивості волі.
ЛІТЕРАТУРА: