Вживання паронімів у діловому українському мовленні

ВЖИВАННЯ  ПАРОНІМІВ У ДІЛОВОМУ УКРАЇНСЬКОМУ МОВЛЕННІ

О.В. Панкова  
Реферат з ділової української мови.  
2006 г. ДонНТУ

Вступ

1. Явище паронімії

2. Як правильно?

3. Пароніми в діловому мовленні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Словниковий склад мови, особливо мови багатофункціональної, яка обслуговує науку, літературу, мистецтво, виробництво, є мовою преси, радіо, телебачення, надзвичайно багатий і різноманітний - він налічує сотні тисяч слів. СУМ - найпоширеніше на сьогодні зібрання лексичних скарбів нашого народу - фіксує їх близько 135 тисяч. Та навіть у такому океані слів мовці порівняно легко й швидко знаходять саме ті, що потрібні їм у даний момент. Поясненням цього можуть бути системні зв’язки лексики, які значно полегшують пошук, бо доводиться відшукати слово не у всьому словниковому складі, а в рамках невеликої його частини - синонімічного ряду чи лексично-семантичної групи, на яку орієнтується ситуація, логічна зв’язність та асоціативність мислення.

В українській  мові, як і в інших, є різні групи слів за значенням. Найбільші з них за обсягом - синоніми, антоніми та пароніми, що виступають водночас і основою найвиразніших стилістичних засобів.

Кожній людині, яка прагне просто, чітко і дохідливо  сформулювати думку, слід постійно вчитися розрізняти відтінки в значеннях слів, правильно вживати їх в усній і писемній мові. Свідоме і стилістично точне слововживання - надійний помічник в оволодінні скарбами рідної мови і показник рівня культури.

Явище паронімії

Пароніми (грецьк. parа - біля, мимо і опута - ім’я) - слова, подібні за зовнішньою формою у морфемному складі і звучанні, але відмінні за значенням. Найчастіше - це спільнокореневі слова: авторитетний - авторитарний, програмний - програмовий, надягати - одягати, пригадати - прогадати. Цілеспрямоване використання паронімів - ефективний засіб посилення виразності, підвищення дієвості тексту художньої літератури, публіцистики, усного публічного мовлення.

Паронімічними відношеннями поєднуються пара слів, значно рідше - три або більше. За характером смислових зв’язків пароніми поділяють на кілька груп:.

1. Синонімічні:  важкий-тяжкий, привабливий - принадливий.  
2. Антонімічні: прогрес - регрес, еміграція - імміграція, адресат - адресант.  
3. Що мають семантичну близькість: вирізнятися - відрізнятися, витрати - затрати.  
4. Тематичні: абонемент - абонент, пам’ятка - пам’ятник.

Мовознавці давно  звернули увагу на існування таких  близько звучних слів, на відмінності між ними у значенні та на можливі помилки у їх вживанні. Проте й до цього часу існує чимало розбіжностей у поглядах дослідників і на саме явище паронімії, і на групи, які можна включати до паронімів. При широкому розумінні паронімії до паронімів зараховують усі слова, що мають звукову подібність, не враховуючи морфемного складу слова, - і різнокореневі, і спільнокореневі (досвід - дослід, громадський - громадянський). Якщо ж розуміють паронімію вужче, то в патронімічні групи включають тільки спільнокореневі слова, які мають певний змістовний зв’язок (комунікативний - комунікаційний, хронікальний - хронічний). Семантичні зв’язки між паронімами можуть бути різними - синонімічними, антонімічними, іноді це слова з близьким, суміжним значенням або члени однієї тематичної групи. Основну групу паронімів становлять слова, що семантично пов’язані між собою, частково збігаються за морфемним складом, близькі за походженням.

Як правильно?

Наведемо деякі  приклади патронімічних слів, які  використовуються в діловому українському мовленні і неправильне вживання яких може докорінно змінити зміст  документа.

1. Банкрот чи  банкрут.  
У суспільно-політичному лексиконі наших днів досить часто використовують слово банкрут (банкрот) та похідні від нього. Уживані вони не тільки в прямому значенні «комерсант, підприємець, що став неспроможним боржником», а й (навіть частіше) у значенні переносному - стосовно невдалих політиків, розвінчаних ідеологів, скомпрометованих теорій тощо. Різні лексикографічні джерела фіксують ці слова як із звуком у, так і з о в другому складі. Засоби масової інформації України віддають перевагу формам з о, мабуть, під упливом російської мови, де такі форми тепер с єдино можливими: банкрот, обанкротиться, обан-кротившийся і т. д. В українській мові обидві форми досигь довго співіснували, проте в останні десятиліття накреслилася тенденція віддавати перевагу утворенню з у. Чому? Насамперед, певне, тому, що цей варіант ближчий до французького banqueroute, від якого походить українське слово. По-друге, форми з у мають ширшу географію та давнішу традицію вживання в нашій мові. По-третє, саме від банкрут утворилося більше, ніж від банкрот, гніздо слів: банкрутство, банкрутувати, збанкрушитися, збанкрутілий, збанкрутований і под. Напр.: «Низькі закупівельні ціни на сільськогосподарську сировину роблять колективні підприємства банкрутами» (газета); «Гра за такими правилами приведе країну до банкрутства в будь-якому випадку» (газета); «Ідеї ваші не мають грунту в Галичині. Ось причина того, що всі ваші видання банкрутують» (П. Колесник).

2. Вихідний і  висхідний.  
В одному газетному тексті написали: «Висхідною точкою треба вважати становище, яке склалося на сьогодні»- Тут мало б стояти вихідною, тобто початковою, від якої ведеться облік. А висхідний - той, що підіймається вгору, розвивається до вищого рівня: висхідна інтонація, висхідна зірка. Напр.: «Я захотів стати ученим. З погляду мого вихідного пункту й тодішніх соціальних умов це було зухвальство» (В. Підмошльний); «Загальна еволюційна лінія Семенка як поета хай подекуди синусоїдна, а проте висхідна» (газета).

3. Військовий  і воєнний.  
Ці однокореневі слова в сучасній українській мові мають досить виразну значеннєву відмінність: «Відчинилися блискучі дверцята, ви йшов якийсь незнайомий військовий» (А. Дімаров); «Пер ший раз Високий замок здобув 1648 року Максим Кривоніс. Богдан Хмельницький, що тоді облягав Львів, не думав добувати міста й не вів проти нього майже ніяких воєнних операцій» (І. Крип'якевич). Як видно з наведених прикладів, військовий стосується війська, а воєнний пов'язане з війною. І коли Верховна Рада України обговорює воєнну доктрину та виносить щодо цього якісь ухвали, вона вводить людей в оману, бо люди можуть подумати, начебто наша країна збирається тільки те й робити, що воювати. Насправді ж слід казати військова доктрина, військова таємниця, військова частина, військовий квиток, військовий кореспондент (дописувач), військовий лікар, військовий округ, військово-морський, військово-повітряний, військовослужбовець і под., але воєнні дії, воєнний період тощо.

4. Гречанка (турчанка, німка) чи грекиня (туркеня,  німкеня).  
Від етнонімів грек, німець, турок в українській мові є паралельні утворення для називання жінок: грекиня -гречанка, німкеня - німка, туркеня - турчанка. У засобах масової інформації переважають форми на -ка. Коли свого часу до Києва прибув прем'єр-міністр Греції, всі газети повідомляли, що тодішній український прем'єр В. Фокін «мав бабусю гречанку». Проте давнішу традицію в нашій мові мають форми на -еня (-иня); «Пасажирів мало: в 1-му класі ні одного, в 2-му, окрім мене, ще одна молоденька грекиня та двоє росіян» (Леся Українка); «Сидів він замовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню» (П. Куліш). У словнику за редакцією Б. Грінченка з утворень на -ка є лише німка як другорядний варіант до німкеня; гречанки й турчанки немає. Виходить, нам теж треба віддавати перевагу питомим українським формам грекиня, німкеня, туркеня.

5. Гривня і  гривна.  
Грошова одиниця незалежної України зветься гривня, а гривна - це металева шийна прикраса у вигляді обруча. Напр.: «Поки що гривня, на жаль, не належить до найстабільніших валют» (газ.); «Єдиний знак великокняжого роду - золотава гривна» (С. Скляренко). Багато хто з мовців помилково вживає слова гривна в обох випадках. Гривня відмінюється як вишня: дві гривні (а не гривни), п'ять гривень (а не гривен), двадцятьма шістьма гривнями (а не гривнами) і под.

6. Житловий і жилий.  
Щодо слів житловий та жилий існують різні погляди. Одні мовці твердять, начебто слово жилий не є українським, і пропонують вилучити його з мови; інші вважають їх за синоніми і пишуть, наприклад, гак: «На новому масиві, наче гриби, ростуть жилі будинки». Насправді ці слова, хоч і близькі звучанням, але відмінні значенням, тобто вони не синоніми, а пароніми. Житловий має такі значення: стосовний до житла, пристосований для життя людей: «Ліворуч, у саду житловий будинок з верандою» (О. Левада). Закономірними для української літературної мови є словосполучення: житловий фонд, житлове будівництво, житлова проблема, житловий відділ тощо. Жилий означає «заселений, залюднений»: «Фельдфебель повернувся до жилого кутка теплушки» (Ю. Японський). До слова будинок, можна застосувати обидва прикметники, тільки словосполучення матимуть різне значення: житловий будинок - призначений для життя, жилий будинок - той, у якому живуть люди; заселений. Тож у наведеному уривку газетного тексту треба було написати: «На новому масиві, наче гриби, ростуть житлові будинки».

7. Завдання і  задача.  
Однокореневі слова завдання й задача мають досить суттєву семантичну відмінність. Завдання - не визначений наперед обсяг роботи, те, що хочуть здійснити; доручення; а задача являє собою питання, що його розв'язують шляхом обчислень за певною умовою (напр., у математиці) Пор.: «Не можу погодитися з висловленими Вами думками про завдання нашої літератури» (М. Коцюбинський); «Коли Варя приступала до розв'язання математичної задачі, виникала в уяві невесела картина» (О. Донченко). У пресі часто плутають ці пароніми й пишуть: «Відповідальні задачі (замість завдання), що стоять перед молодою державою».

8. Звичайно і  зазвичай.  
Відприкметниковий прислівник звичайно виконує в українській мові кілька функцій. Він уживаний як один із синонімів до слів просто, прозаїчно; як ствердна частка так, авжеж тощо. Але найчастіше використовуємо його в двох значеннях - «як завжди, як заведено» (не виділяючи комами) та в ролі вставного слова (виділяючи комами): Пор.: «Зими в цій місцевості звичайно не дуже холодці» (газ.). Останнім часом у пресі помітна тенденція використовувати звичайно тільки як вставне слово, а в значенні «як завжди, як заведено» дедалі частіше вживають зазвичай: «Зазвичай ці позички здійснюються через продаж державних облігацій та інших цінних паперів» (підр.). Цю тенденцію слід усіляко вітати, бо словесне розрізнення значень є одним із свідчень лексичного багатства нашої мови.

9. Змішаний і  мішаний.  
Багатство української мови виявляється серед іншого і в тому, що вона має окремі слова для відтворення найтонших семантичних відтінків. Через незнання чи з лінощів деякі «працівники пера» часом не завдають собі клопоту відшукати найдоречніше слово і вживають перше, що спаде на думку. Наслідком такого ставлення є, наприклад, словосполучення змішана виборна система. За лексикографічними джерелами української мови змішаний - відносний прикметник, що називає тимчасову ознаку: «В серці нишком закипала злість, змішана з образою» (Леся Українка). А в наведеному прикладі йдеться про постійну ознаку, якість, що в нашій мові відтворюється словом мішаний - такий, що складається з різних принципів, порід, статей. Напр.: «Ми знов пішли лісом, але він уже був не такий густий і не чисто ялиновий, а мішаний» (І. Муратов). Тож правильно казати й писати мішаний ліс, мішаний хор, мішана виборна система.

10. Кампанія і  компанія.  
Ці два близько звучні слова досить часто вживають одне замість одного. В усному мовленні від неофіційних та офіційних осіб можна почути: робота телерадіомовної кампанії (треба компанії); виборча компанія (треба кампанія). Таке сплутування неприпустиме, бо слова не лише не тотожні у вимові, а й вельми віддалені щодо походження та значення. Кампанія пов'язане з фр. campagne «похід» і використовується для позначення сукупності заходів, спрямованих на виконання певного завдання (наприклад, виборча кампанія, антифілоксерна кампанія тощо). Компанія походить від іт. compagnia, що зводиться до лат. cum «разом» та panis «хліб», і означає «група осіб, пов'язаних певними інтересами». Пор.: «Весела компанія з піснями й музикою зупинилася біля острова» (О. Бойченко); «Вій і прибув сюди, щоб дізнатися, яка буде директива щодо посівної кампанії» (Д.Бедзик).

11. Особа і лице.  
В одній із радіопередач на юридичну тему було заявлено: «Він має статус юридичного лиця». Російському слову лицо в юридичному та граматичному значенні в українській мові відповідає не лице, а особа. Тому треба писати й казати: «дієслово в формі першої особи однини; він має статус юридичної особи».

12. Натхнений,  недоторканий, нездійснений і натхненний, недоторканний, нездійсненний.  
В українській мові семантичне розрізняються близько-звучні дієприкметники (з одним н) та прикметники (з двома нн). Натхнений - той, що дістав натхнення від когось (чогось), а натхненний - сповнений натхнення; нездійснений - який не здійснився з певних причин, а нездійсненний - який не може здійснитися ніколи; недоторканий - якого ніхто не торкався, не чіпав, а недоторканний - той, якого не можна торкатися, який охороняється законом від чиїхось посягань. Напр.: «Знав Жолкевський, що справа ця важка, майже нездійсненна» (3. Тулуб); «Вартовий є особа недоторканна» (1- Багмут); «Історія -це святая святих народу, недоторканна для злодійських рук» (О. Довженко). Отже, в Акті проголошення незалежності України треба було написати: «Територія України є неподільною й недоторканною», а написано недоторканою, що, по-перше, не відповідає дійсності, а по-друге, порушує лексико-семантичну норму.

13. Особовий і  особистий.  
Ще одна нечітко розрізнювана паронімічна група - прикметники особовий та особистий. Особовий - стосовно до особи, людини взагалі: особове посвідчення, особовий листок (для обліку кадрів), особовий склад, особовий рахунок. Особистий - властивий певній, конкретній особі; власний, персональний: особисті речі, особисте життя. З іменником справа поєднуються обидва прикметники, проте словосполучення мають різне значення: особова справа - сукупність документів працівника установи, організації, підприємства. «Це моя особиста справа» кажуть тоді, коли хочуть завважити, що той чи той крок або вчинок людини нікого, крім неї, не обходить.