Основні принципи індивідуальної роботи

Вирішення проблеми підвищення якості підготовки спеціалістів з вищою освітою на сучасному  етапі передбачає значне поліпшення контролю навчальної роботи студентів  як важливого засобу управління процесом навчання.

Необхідність контролю навчальної роботи й оцінки знань  студентів має об'єктивний характер. Тут діє закономірний зв'язок у  ланцюгу: мета навчання - процес - результат - наступна мета. Але для того, щоб  педагогічне грамотно визначити  мету, необхідно точно знати, що вже  досягнуто унаслідок навчання. У  подальшому викладі ми будемо користуватися  такими поняттями: «контроль» - родове поняття; «перевірка» - процес контролю; «оцінка» -кількісна фіксація виявленого рівня знань у балах; «облік» - до­кументальна фіксація (екзаменаційні  відомості, залікові книжки студентів, журнали та ін,).

Принципи організації  контролю й оцінки знань студентів  визначаються метою навча-льно-виховного  процесу у ВНЗ, а також об'єктивними  закономірностями педагогічного процесу  в них:

- принцип індивідуального  характеру перевірки й оцінки  знань студентів передбачає індивідуальну  роботу викладача з кожним  студентом, врахування його індивідуальних  особливостей; принцип систематичності  і системності перевірки й  оцінки знань впливає на здійснення  контролю протягом усього періоду  навчання студента у ВНЗ; принцип  тематичності стосується усіх  ланок перевірки і передбачає  оцінку навчальної діяльності  студентів за семестр чи навчальний  рік, і з кожної теми; принцип  диференційованої оцінки успішності  навчання студентів передбачає  здійснення оцінки успішності  на основі різнорівневого підходу;  принцип єдності вимог викладачів  до студентів передбачає урахування  кафедрами і викладачами діючих  загальнодержавних. стандартів; принцип  об'єктивності - це систематичний  аналіз результатів міжсесійного  контролю і показників успішності  за єдиними критеріями з метою  своєчасного здійснення заходів  для поліпшення організації і  змісту навчально-виховного процесу,  підвищення ефективності і якості  аудиторних і самостійних занять  студентів з метою запобігання  (зменшення) відсуву; принцип гласності  передбачає доведення результатів  контролю до відома студентів.

Викладені принципи, як регулятори контролю навчальної роботи й оцінки знань студентів визначають конкретні види, методи, форми організації, критерії та норми оцінок знань студентів.

Види перевірки  навчальної роботи студентів визначаються ступенем їх адекватності сформульованим принципам контролю знань. У роботі вищої ніколи здійснюються такі види контролю:

міжсесійний контроль (попередня перевірка, поточна перевірка, тематична перевірка);

підсумковий контроль.

Попередню перевірку  проводять з метою визначення ступеня готовності студентів до навчання залежно від етапу навчання і місця проведення контролю. Останній може здійснюватися, наприклад, на початку  навчального року з метою встановлення рівня знань студентів; перед  вивченням нового розділу - для визначення питань, що потребують повторення, ступеня  готовності студентів до сприйняття нової інформації, підготовки студентів  до практичних чи лабораторних робіт, до роботи над першоджерелами тощо.

Попередня перевірка  може проводитись у формах письмових  контрольних робіт, фронтальних  опитувань перед початком практичних чи лабораторних робіт, усної перевірки  окремих груп студентів, стандартизованого  контролю знань.

Завданням поточної перевірки успішності студентів  є збереження оперативного (безпосередньо  у процесі навчання), зовнішнього («викладач - студент - викладач») і внутрішнього («викладач -студент - студент») зворотного зв'язку. На базі отриманої інформації проводиться необхідне коригування  навчальної діяльності студента, що особливо важливо для стимулювання його самостійної  роботи.

Поточна перевірка  є органічною частиною навчального  процесу і проводиться у рам-ках  чинних форм організації навчання у  ВНЗ: на лекціях, семінарах, практичних і лабора-торних роботах. Частіше  вона здійснюється у таких формах:

усна співбесіда за матеріалами розглянутої теми на початку

наступної лекції, з  оцін-кою відповідей студентів (10-15 хв.);

письмове фронтальне опитування студентів на початку  чи в кінці лекції (10-15 хв.). Відповіді  перевіряються і оцінюються викладачем у позалекційний час.;

фронтальний безмашинний  стандартизований контроль знань студентів  за кількома темами лекційного курсу (5- 20 хв.).

Проводиться найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт;

перевірка за допомогою  перфокарт (5-7 хв.);

письмова перевірка  у вигляді понятійних диктантів, творів із гуманітарних дисциплін і  контроль-них робіт із природничо-математичних дисциплін;

експрес контроль;

домашні завдання;

практична перевірка  знань на лабораторних і практичних заняттях;

тестова перевірка  ЗУН студентів.

Важливою формою те-матичної перевірки й оцінки знань  студенті в виступають колоквіуми (від  лат collogium - розмова, бесіда). Головне  завдання колоквіуму - мобілізація  студентів на поглиблене вивчення провідних  тем чи розділів курсу. Мета ко­локвіуму - допомогти студентам глибше розібратися  в теоретичних питаннях, стимулювати  їхню дослідницьку діяльність.

При вивченні педагогічних дисциплін колоквіуми здебільшого  проводяться перед педагогічною практикою, а також в кінці  навчального року або семестру.

Консультації з  контрольними функціями мають два  основних різновиди: а) консультації, на яких викладач перевіряє конспекти  першоджерел, самостійну роботу студентів  з літературою, допомагає студентам  сформулювати необхідні узагальнення; б) кон­сультації - для студентів, які  пропустили лекції, семінарські заняття.

Міжсесійний контроль сприяє забезпеченню ритмічної роботи студентів, виробленню у них вміння чітко організувати свою працю, допомагає  викладачеві своєчасно виявити  невстигаючих і допомагати їм, організовувати індивідуальні творчі заняття для  найкраще підготовлених студентів. Дані міжсесійного контролю використовуються для внесення відпові-дних змін у  матеріал, що вивчається на лекціях, у зміст консультацій, індивідуальної роботи зі студентами, контрольних робіт, колоквіумів.

Провідне місце  у системі контролю навчальної роботи студентів посідає рубіжний контроль (заліки, курсові) та підсумковий і  заключний контроль (семестрові та державні іспити).

Заліки, екзамени, курсові  та дипломні роботи, виробничі) і педагогічна  практика традиційно вважаються основними  формами контролю навчальної роботи студентів. Кількість іспитів, як правило, не повинна перевищувати п'яти, а  кількість заліків за се­местр - шести, у тому числі не більше двох диференційованих.

Заліки - це підсумкова форма перевірки результатів  виконання студентами практичних, лабораторних, курсових робіт (проектів), засвоєння  ними матеріалу семінарських занять, практики. Заліки, як правило, проводяться  без білетів і оцінок, у вигляді  бесіди викладача зі студентами. Співбесіди можуть проводитися індивідуально. Під час заліку викладач констатує  факт виконання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семестру, викладач може поставити йому залік  «автоматично».

Іспити складаються  за білетами, затвердженими кафедрою. Досвідчені викладачі нерідко проводять  іспити за білетами у вигляді вільної  бесіди. При цьому запитання білета виступають стрижнем такої бесіди, а оцінки оголошується як її підсумок. Це сприяє створенню атмосфери довіри та взаєморозуміння. Великим майстром проведення іспитів у формі співбесіди був проф. С.Х.Чавдаров (Київський  університет).

У деяких ВНЗ нагромаджений  певний досвід проведення іспитів без  білетів (з урахуванням специфіки  курсу). Іспит з «відкритим підручником» розрахований насамперед на перевірку  уміння шви-дко знайти необхідну  інформацію, користуватися додатковою літературою, довідниками, навчальними  посібниками тощо. Очевидно, такий  тип іспиту доцільно проводити зі складних і великих за обсягом  дисциплін. Академік П.В.Копнін (Київський  університет) вважав, що такий іспит  доцільно проводити, наприклад, у бібліотечному  залі з відкритим фондом літератури.

Практичний іспит  найчастіше зводиться до виготовлення студентами натуральних об'єктів, схем, макетів тощо. У студентів педагогічних університетів іспит може проходити  у вигляді розв'язку підготовлених  педагогічних ситуацій.

Іспит-автомат часто  практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працюють протягом року.

Курсові роботи (проекти) студенти захищають на засіданнях кафедр або перед спеціально створеними комісіями.

Державні випускні екзамени приймає державна екзаменаційна  комісія (ДЕК) у наперед назначеному  і затвердженому складі. Окрім  державних екзаменів студенти-випускники захищають перед ДЕК дипломні роботи (проекти).

Усі згадані види контролю знань студентів (попередній, поточний, тематичний, підсумковий) є  відносно самостійними, хоча й пов'язаними  між собою.

Найбільш ефективними  методами перевірки і контролю успішності студентів є методи: усного контролю і самоконтролю, письмового контролю і самоконтролю, лабораторно-практичного, програмованого контролю (машинного, безмашинного), тестового контролю.

Основними формами  організації перевірки знань  студентів у сучасних ВНЗ є, насамперед: індивідуальна, групова, фронтальна перевірка, самоконтроль, рейтингова система.

Більшість викладачів усвідомлює, що в системі контролю ЗУН студентів є багато недосконалого, що не відповідає сучасним вимогам. Основних недоліків традиційно здійснюваного  кон-тролю можна вказати діш: а) реї 11 індуктивний характер; б) суб'єктивність в оцінюванні навчально-пізнавальної діяльності.

Подолання їх, на наш  погляд, в певній мірі, сприятиме  впровадження тестового контролю ЗУН  студентів.

Слово «тест» в англійській  мові означає «випробування, проба, експеримент, перевірка». В педагогічній літературі під дидактичним тестом розуміють підготовлений, згідно з  певними вимогами, комплекс стандартизованих завдань, що дозволяють виявити в  учасників тестування компетенції, піддаються певному оцінюванню за заздалегідь  встановленими критеріями».

У тестології - теорії і практиці тестування - виділяють  різні види тестів. їх класифікують

1) за цільовими,  функціональними і смисловими  ознаками:

констатуючі, діаг-ностуючі, прогностичні тести - за метою застосування;

тести поточного, рубіжного (проводяться наприкінці семестру), підсумкового (проводяться в кінці  кожного навчального

року), заключного контролю (в кінці курсу Навчання) - за видом  контролю;

тести, спрямовані на вимірювання рівня засвоєння  мовного матеріалу, (навички); тести, спрямовані на вимірювання рівня  сформованості мовленнєвих умінь) - за об'єктом конт­ролю;

тести, орієнтовані  на норми знань; тести, орієнтовані  на критерій оцінки - за співвідношеннями з нормами чи критеріями;

стандартизовані (тест, що пройшов апробацію на досить великій (600-1000 чоловік) кількості учасників  тестування і який має стабільні  і допустимі показники якості, а також специфікацію - паспорт  з нормами, умовами та інструкціями для його багаторазового використання в процесі контролю за якістю знань); нестандартизовані тести (тести, складені самими викладачами для своїх  студентів - за статусом контролюючої програми.

2) за формальними  ознаками:

вибіркові тести., тести  з вільною конструйова-ною відповіддю - за структурою та способом оформлення відпо-віді;

альтернативні тести, тести множинного, тести перехресного вибору - за характером вибіркових відповідей;

тести на швид-кість, на складність - за гомогенністю завдань;

тести з використанням  технічних засобів навчання, тести  без використання технічних засобів  навчання - за способом презентації  мовленнєвого стимулу;

машинні, без машинні - за використанням засобів оперативного машинного зв'язку.

Тест, як правило, складається  з двох частин - інформаційної та операційної. Інформаційна частина  має включати чітко і просто сформульовану  інструкцію (що і як слід виконувати учаснику тестування). Бажано, щоб інструкція супроводжувалася прикла­дом виконання. Операційна частина тесту складається  з певної кількості тестових завдань. Виконані тестові завдання потребують відповідної оцінки і визначення знань тестованого.