Значення альтернативних витрат для мікроекономічного аналізу

стосуються  інтересів різних економічних суб’єктів. Підвищення альтернативної ціни ресурсу вигідно його продавцям і невигідно його покупцям. Використання ресурсу за одним напрямом і невикористання за іншим можуть відповідати інтересам однієї групи (особи) і не відповідати інтересам іншої групи (особи).

     Крім  того, рішення про вибір з декількох альтернатив у ряді випадків приймається групою людей (в економічній політиці, на підприємстві). Тому виникає проблема оцінки витрат втрачених можливостей для цієї групи і для кожного її члена. Власник великого пакета акцій підприємства може заблокувати альтернативу, яка, за його словами, спричиняє високі альтернативні витрати для підприємства в цілому, всіх акціонерів, а насправді – тільки для нього. У подальшому суб’єктивна природа витрат втрачених можливостей може стати предметом для спільних досліджень представників економічної, психологічної та соціологічної наук.

     Враховуючи  викладене і визнаючи складність оцінки альтернативних витрат, можна запропонувати алгоритм оцінки альтернативних витрат одного з

ключових  економічних суб’єктів – підприємства:

      1) визначення безальтернативної частини витрат підприємства (адміністративно-управлінські витрати, страхові платежі та ін.) і альтернативної (частини затрат на оплату праці, закупівлю матеріалів тощо);

     2) висування альтернатив у рамках альтернативної частини витрат;

     3) порівняння дисконтованих потоків  “витрат – доходів” по кожній

альтернативі, розміщення їх за рівнем прибутковості, отримуваного ефекту

тощо;

     4) здійснення операції нав’язування  та оцінка втрат при виборі неоптимальної альтернативи.

     Наприклад, бюджет альтернативної частини витрат протягом 5 років становить 50 млн. грн., які можна витратити на технічне переоснащення одного із цехів, заходи щодо стимулювання і перенавчання співробітників, рекламу та інші заходи щодо стимулювання збуту. Після оцінки дисконтованих потоків “витрат – доходів” за кожним напрямом на часовому відрізку в 5 років з’ясовується, що технічне переоснащення принесе 10 млн. грн. прибутку, заходи щодо стимулювання і перенавчання співробітників – 3 млн. грн., а заходи щодо стимулювання збуту – 5 млн. грн. Нав’язування найкращої альтернативи – технічного переоснащення – двом іншим дозволяє зробити висновок, що вибір заходів щодо стимулювання збуту означає втрату 5 млн. грн., а заходів щодо стимулювання і перенавчання співробітників – 7 млн. грн. 

     2. Значення альтернативних витрат для мікроекономічного аналізу

     В основі альтернативних витрат прийняття рішень на мікрорівні лежить

обмеженість ресурсів, передусім коштів держбюджету. Візьмемо за приклад таку акцію, як фінансування виплат у зв’язку з безробіттям. Витративши кошти на цю акцію, суспільство певною мірою позбавляється можливості:

      1) дотувати підприємства, які могли б створювати нові робочі місця, які б частково або повністю “поглинули” безробітних;

     2) надавати підприємствам нові замовлення, отже – і можливість створити додаткові робочі місця.

     Альтернативними витратами інвестиційного економічного зростання в

короткостроковому періоді є деяке обмеження соціальних програм. Інтенсивна бюджетна підтримка сільського господарства супроводжується втраченою можливістю так само інтенсивно профінансувати вугільну галузь.

     Необхідно зазначити, що розподіл централізованих  фінансових ресурсів по галузях, секторах економіки пов’язаний з розподілом кваліфікованої робочої

сили, енергетичних та інших обмежених ресурсів. Тому перерозподіл централізованих бюджетних коштів завжди супроводжується неотриманням даних обмежених ресурсів якими_небудь галузями, сферами господарства. Наприклад, приймаючи рішення про збільшення армії з 200 тис. до 300 тис. чол., суспільство втрачає не тільки кошти та матеріальні засоби, які могли б використовуватися в цивільних цілях, – одночасно упускається можливість інакше використати 100 тис. чол. продуктивного населення.

     Слід  зазначити, що важливе значення для прийняття рішення про вибір

того  чи іншого напряму соціально-економічного розвитку країни, того чи іншого проекту, який фінансово підтримується державою, має зворотність (незворотність) макроекономічних рішень. При здійсненні деяких акцій держава, а разом з нею і все суспільство, має незворотні витрати (sunk costs); тобто отримати будь-яку додаткову вигоду від витрачених на проведення акції коштів,матеріальних і людських ресурсів уже не можна.

     В інших випадках мікроекономічні рішення мають повністю або частково

зворотний характер:

     1) ресурси, використовувані при розвитку в одному напрямі, потім без особливих труднощів переорієнтовують для використання в іншому;

     2) реалізація одних суспільних  проектів супроводжується позитивними зовнішніми ефектами, які відчувають виконавці інших державних проектів.

     Вибір у макроекономіці обмежений. По-перше, у кожної держави є соціальні обов’язки перед населенням; по-друге, існують обов’язки щодо підтримки деяких галузей економіки. Не вкладаючи певного мінімуму в розвиток освіти, охорони здоров’я, фундаментальної науки, ми багато в чому втрачаємо їх назавжди або в подальшому для їх відновлення можуть знадобитися значні кошти і час.

     Таким чином, існує деякий безальтернативний  мінімум, у рамках якого

використання  ресурсів не може бути об’єктом вибору, а тому і розмова про втрачені можливості тут недоречна. Слід зазначити, що є різний ступінь нагальності при витрачанні коштів державою. Певні напрями витрачання коштів окреслено жорстко (субсидії на послуги ЖКГ, пенсії), і за жодних умов вони не можуть бути об’єктом вибору. Інші обов’язки не так жорстко фіксовані, їх виконанням іноді нехтують. Рішення щодо ступеня нагальності державних витрат багато в чому є політичними. Слід також враховувати, що в мікроекономіці вибір обмежений залежністю від попереднього розвитку країни, її інститутів. Зробивши один крок в економічній політиці, держава в ряді випадків частково або повністю втрачає можливість зробити другий.

     В історичному плані соціально-економічний розвиток країни є ланцюгом

послідовних виборів у певних переломних часових  точках. Рух держави від однієї поворотної точки (вузла альтернатив) до іншої супроводжується рядом втрачених можливостей. Втрата однієї з можливостей у будь-якій поворотній точці може виявитися фатальною для країни. Для повернення до вихідної точки та іншого вибору можуть знадобитися значні кошти і час. В Україні та інших пострадянських державах йдеться про кардинальні зміни в соціально-економічному житті, які відбулися в результаті революцій 1917 р., і про подальше повернення країн на оптимальний шлях розвитку в 90_ті роки ХХ ст. Якщо взято курс на ринкову економіку, глобалізацію [9], поворот в інший бік може коштувати дуже дорого. Вибір неправильного шляху розвитку країни, регіону, галузі, державного інституту спричиняє втрати ВНП, обсягів випуску, виробничого ефекту, соціальні конфлікти та потрясіння.

     Але і в рамках ринкової орієнтації країни, її курсу на відкритість економіки виникає проблема вибору і втрачених можливостей. Глобалізація повинна грунтуватися, зокрема, на відносних перевагах країни. Вона може зробити акцент на наявних відносних перевагах (дешева робоча сила, низькі ціни на метал, вугілля) або змінити свої конкурентні переваги та ввійти до секторів економіки, де переважає нецінова конкуренція.

     У цілому потенціал теорії альтернативних витрат для аналізу різних економічних процесів досить великий. Перспективними напрямами досліджень є розгляд найрізноманітніших альтернатив та відповідних витрат реформування сфер економіки, інститутів; аналіз альтернатив поведінки ринкових суб’єктів на ринках капіталу, праці, землі. Використання концепції витрат втрачених можливостей особливо актуальне в суспільному секторі економіки при виборі найефективніших проектів і відхиленні необгрунтованих запитів авторів неефективних проектів на дефіцитні ресурси. 
 
 
 
 
 

     Висновок

     Якщо, виходячи із обмеженості благ і необхідності вибору серед альтернативних варіантів  при любій економічній дії, розглянути проблему затрат, то проблеми ефективності виступають у такому вигляді. Люба дія, направлена на одержання даного блага, одночасно означає відмову від одержання всіх інших альтернативних даному благ, тобто тих благ, одержанням яких приходиться жертвувати заради володіння даним вибраним благом.

     Звичайно, у переважній більшості ситуацій мається більше двох можливостей вибору. У подібному положенні раціонально діючий економічний суб’єкт оцінює вигоду, одержану ним від кожного альтернативного варіанту використання даних ресурсів, і зупиняє свій вибір на тій альтернативі, вигода від здійснення якої буде максимальною. Чого ж при цьому лишається раціональний економічний суб’єкт? Очевидно, що такою втратою буде найбільша вигода з тих, від одержання яких він повинен відмовитися заради вибраної, самої великої вигоди. Отже, затратами на одержання даного блага будуть альтернативні недоодержані при цьому блага, а найвища вигода із відкинутих при даній дії вигод від альтернативних благ буде складати витрати даної дії. Інакше кажучи, альтернативні витрати – це вигода від найкращої із нереалізованих альтернативних можливостей.

     Облік альтернативних затрат при економічному виборі є одним із найважливіших  принципів мікроекономічного аналізу. Наприклад, можна представити альтернативні  затрати за допомогою кривої виробничих можливостей – найпростішої двосекторної економічної моделі, що показує, що при даних запасах виробничих ресурсів і даному рівні розвитку технології їх переробки у корисні блага можна збільшити виробництво одного альтернативного блага тільки за рахунок зниження виробництва іншого. При цьому є безліч альтернативних варіантів виробничих комбінацій ресурсів і відповідної структури продукції, що випускається.

     При переході до випуску більшої кількості  даного блага альтернативними затратами  кожної додаткової кількості цього  блага є додатково не вироблені кількості іншого блага. При послідовному переході до все більшого випуску даного блага ми виявимо, що альтернативні затрати зростають.

     Причина зростання альтернативних затрат знаходиться  у специфіці ресурсів, що використовуються. Раціонально діючий економічний суб’єкт спочатку використовує найбільш придатні для даного виду виробництва ресурси, а потім по мірі нарощування такого виробництва буде примушений переходити до всіх менш придатних для цього ресурсів в умовах їх обмеженості.

     Таким чином, специфічні економічні ресурси тільки частково, у визначеній і все понижуючій мірі можуть бути використані для іншого, альтернативного виду виробництва. В результаті в умовах обмеженості і специфічності ресурсів альтернативні затрати будуть не уклінно зростати по мірі збільшення випуску любого із альтернативних видів продукції. 

     Література 

1. Бревнов А.А. Основы экономической теории: учеб. пособие для студ. вузов / А.А. Бревнов. – 2-е изд. – Харьков: Одиссей, 2006. – 512с.

2. Бутук О.І. Економічна теорія: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І.Волкова. – К.: Знання, 2007. – 292 с.

3. Бутук О.І. Макроекономіка: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І.Волкова. – К.: Знання, 2007. – 236 с.

4. Вступ до економічної теорії: навч. посібник [для студ. вищих навч. закладів] / [З.Г. Ватаманюк та ін.]; за ред. З.Г. Ватаманюка. – Львів: Інтелект-Захід, 2007. – 192с.

5. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.

6. Конспект лекцій з курсу „Економічна теорія” для студ. економічного факультету та факультету менеджменту /Укл. Романовський В.В. – Алчевськ: ДонДТУ, 2005. – 82 с.

7. Николаева О., Шишкова Т. Управленческий учет. М., 2002, с. 232–233.

8. Методические рекомендации по оценке эффективности инвестиционных проектов, п. 11. (Под ред. В. В. Коссова, В. Н. Лившица, А. Г. Шахназарова). М., “Экономика”,2000, с. 56.

9 Фадейчева Г. В. Альтернативные издержки глобализации для современной российской экономики.