Вплив НТП та НТР на працю

1. ВПЛИВ НТП ТА НТР НА ПРАЦЮ

Фундаментальними закономірностями економічного життя людства є  поступальний розвиток суспільного  виробництва, його постійне вдосконалення, засноване на прогресі науки і  техніки.

Науково-технічний прогрес  є безперервним процесом розвитку науки, техніки, технології, виробництва та споживання; в рамках цього процесу  нові знання перетворюються в нові засоби праці, задоволення одних  потреб породжує інші, виникають нові ідеї та розробки, створюються досконаліші  техніка і технологія, предмети споживання. Ці процеси формують передумови для  подальших кількісних і якісних  зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок, виробництва  та споживання. Науково-технічний прогрес  здійснюється в еволюційній (техніка  та технологія вдосконалюються на основі вже відомих наукових знань) та революційній (перехід до техніки та технології, що базуються на принципово нових  наукових ідеях) формах. Коли винаходи та запровадження у виробництво  принципово нових науково-технічних  розробок приводять до суттєвих змін у трудовому процесі, розширення продуктивних можливостей людства, тоді мова йде про таке явище як науково-технічна революція.

Науково-технічна революція  є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях. Такі зрушення відбуваються регулярно, і останнє з них розпочалося  з розвитком і поширенням комп'ютерної  техніки та глобальної мережі Internet. Головними особливостями сучасної науково-технічної революції є  універсальність, комплексність.

Під впливом науково-технічного прогресу змінюються всі складові виробничого  процесу. Зокрема зміни у предметах  праці виражаються у застосуванні нових синтетичних матеріалів зі спеціально сконструйованими властивостями, перетворення у засобах праці  та знаннях, пов'язані з появою автоматичної техніки та комп'ютерних технологій. Змінюється і сама праця людини: її зміст та характер.

Результатом науково-технічного прогресу є впровадження автоматизованих  систем керування виробничими процесами, у тому числі дистанційного. Розрізняють  два основних способи керування  виробничим процесом на відстані, коли:

1) пульти управління вимагають частих активних дій працівника, а сам він є необхідною оперативною ланкою в системі керування;

2) пульти оснащені сенсорним полем, предмет праці зникає з поля зору працівника і замінюється закодованим сигналом. Виробничий процес вимагає алгоритмізації. Працівник перебуває переважно у стані готовності до дій.

Останнім часом загострилася проблема впливу на людину новітніх технологій, пов’язаних, зокрема, з автоматизацією всіх функціональних сфер виробництва. Найбільшого поширення в розвинених країнах набувають гнучкі виробничі  системи, які працюють під контролем  електронно-обчислювальних машин. Сюди належать автоматизовані завантажувально-транспортні системи; центри механічної обробки; мережа для передачі інформації тощо.

Негативні наслідки новітніх технологій проявляються в:

1) посиленні темпу роботи і монотонності;

2) підвищенні шуму;

3) ізоляції працівника в техногенному середовищі;

4) обмеженні контактів внаслідок прив’язки до терміналів ЕОМ;

5) розвитку несприятливих психічних станів;

6) нервових навантаженнях за незначних фізичних;

Комп’ютеризація виробництва  також перетворюється на складну  проблему, яка вимагає врахування адаптаційних можливостей людини до дисплейної техніки і дотримання відповідних вимог.

Позитивні наслідки використання дисплейної техніки пов’язані зі скороченням часу обігу документів, підвищенням продуктивності праці. Проте дослідження, проведені в  США, Швейцарії та інших країнах, показали, що робота з обслуговування дисплеїв супроводжується підвищеним напруженням зору; інтенсивністю  і монотонністю праці; переважанням статичних навантажень, нервово-психічним  напруженням.

Професійний ризик для  користувачів дисплеями пов’язаний також з можливістю опромінення. Останнє знижує активність кори, зосередження уваги і сповільнює реакції. На екрані, крім команд операторові, з’являються  попереджувальні сигнали, якщо швидкість  його роботи недостатня, що ще більше посилює  нервово-емоційне напруження. Внаслідок  цього серед операторів досить поширеними є такі професійні захворювання, як погіршення зору, м’язові болі, психічні і нервові розлади, хвороби серцево-судинної системи, онкологічні захворювання.

Зрушення у змісті праці  під впливом науково-технічної  революції стосуються всіх її елементів. Так, автоматизація та комп'ютеризація суттєво розширюють виробничі можливості працівників, підвищують плідність  їх зусиль, тобто відбувається розвиток продуктивної сили праці.

Щодо впливу НТР на інтенсивність  праці, то заміна ручної праці механізованою  та автоматизованою не завжди приводить  до зменшення обсягу витрат праці  на одиницю часу, а іноді навіть до зростання за рахунок витрат розумової  та психоемоційної енергії. В результаті важкість праці має тенденцію  до зменшення за умов, коли використовувана  техніка і технологія повністю адаптовані до антропометричних та психофізіологічних особливостей працівників. Хоча на практиці часто не приділяється належна увага  цій стороні, внаслідок чого важкість праці виявляється у надмірній  стомлюваності працівників, професійних  хворобах і травмах.

Технічний прогрес передбачає витіснення людини з безпосереднього  процесу виробництва, перехід від  переважно фізичної до розумової  праці. Зростання складності праці  вимагає від працівників підвищення професійної і загальноосвітньої підготовки, розвитку широкого спектра особистих та ділових якостей.

Тобто під впливом НТР  зміст праці модифікується, що проявляється також у зміні функцій праці: прості функції спеціалізованої  праці замінюються комплексом нових, складніших функцій з управління, контролю, програмування автоматизованих  систем і роботизованого виробництва. Змінюється і зміст поняття "кваліфікація": нині першочергове значення мають не фізична сила та витривалість і навіть не рівень вузькоспеціалізованої підготовки, а знання технологічного процесу, самостійність  і усвідомленість дій, здатність  до опанування нової інформації та швидкого переходу до нових видів  діяльності. Відбувається зростання  економічної ваги соціально-психологічних  факторів праці, мотивація діяльності працівників набуває ключового значення, визначаючи ефективність господарської діяльності фірм з позицій менеджменту.

Такі революційні зміни  закріплюють нову роль людини у виробництві, з простого елемента виробничого  процесу вона перетворюється на творця й організатора цього процесу. З  передачею рутинних виконавчих функцій  машинам людина має можливість включитися у виробничий процес як активна творча сила. З огляду на це до основних чинників трансформації соціально-трудових відносин можна віднести зміни у  структурі та якості робочої сили, вичерпання можливостей зростання  ефективності праці за рахунок фізичних можливостей людини, саме це вимагає  залучення тих можливостей людини, які пов'язані з її майстерністю, освітою, професійною підготовкою, системою інтересів та їх розвитком.

Це передбачає також і  збільшення часу та використання всіх можливостей професійної підготовки кадрів, їх перепідготовки та підвищення кваліфікації, оскільки праця значно ускладнюється, а працівник має  розуміти сутність технологічних процесів, уміти працювати з дорогим  та складним обладнанням і розвивати  різноманітні особистісні та ділові якості. Воля, ініціативність, творчий  підхід, свідома участь в управлінні, прагнення до вдосконалення процесу праці, сприйняття змін на виробництві, самостійність, розвинене почуття обов'язку, критичний склад розуму, цільність особистості, комунікабельність стають імперативом усього виробничого процесу. Індивідуальність людини стає її найважливішою економічною властивістю.

Під впливом науково-технічної  революції також змінюється і  характер праці людини, оскільки праця  є не лише природним, а й суспільним явищем. Суспільний характер праці  зазнавав змін у процесі історичного  розвитку, починаючи від зародження людської цивілізації і епохи  натурального господарства, коли праця  мала колективний характер в рамках певних соціальних груп, використовувались  переважно ручні знаряддя, а з  підвищенням ступеня поділу праці  вона ставала все більш суспільною, що передбачало доповнення її кооперацією. В умовах товарного виробництва  характер праці стає опосередковано суспільним під впливом посилення  кооперації, застосування машин та функціонування ринку в межах  національної економіки. Безпосередньо  суспільного характеру праця  набула в умовах розширення різного  виду прямих коопераційних зв'язків  на національному та міжнародному рівнях, широкого використання комп'ютерної  техніки, технологічного поділу праці, функціональної спеціалізації на міжвиробничому рівні та цілеспрямованого регулювання  трудових відносин як на національному, так і на інтернаціональному рівнях.