Внутрішньо валовий продукт

Міністерство  аграрної політики і продовольства  України

Житомирський національний агроекологічний університет

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Внутрішньо валовий продукт »

 

 

 

 

 

                                                                                                         Виконала:

                                                                                                      студентка 3 курсу 

                                                                                              гр. О-12-4ск.

                                                                                               Н.І. Захарчук

                                                                                             Перевірила:

                                                                                                   С.В. Чугаєвська

                                                                                               

 

Житомир- 2012

План

 Вступ

1. Загальна характеристика ВВП як показника

2. Основні методи розрахунку ВВП.

2.1. Метод потоку  товарів (видатковий спосіб).

2.2. Метод потоку доходів (розподільчий спосіб).

2.3. Метод доданих  вартостей (виробничий спосіб).

3. Якісні показники ВВП.

Список використаної літератури

 

ВСТУП

Економіка країни – це єдиний народногосподарський комплекс, розвиток якого визначається складними діалектичними взаємозв’язками його частин і підрозділів.

Удосконалення управління цим комплексом передбачає формування прогресивної структури  суспільного виробництва, його інтенсифікацію, збалансування та пропорційний розвиток.

Для виконання  цих завдань найважливіше значення має збалансований розвиток економіки, забезпечення пропорційного розвитку всіх галузей народного господарства та регіонів країни. Надійним інструментом виконання цих завдань є звітний баланс народного господарства, який представляє собою систему економічних таблиць та показників, призначених для відображення в узагальненому вигляді конкретних характеристик процесу суспільного відтворення та його результатів, основних співвідношень та пропорцій у економіці, руху суспільного продукту, співвідношення матеріальних і трудових потреб, ресурсів господарства у їх взаємозв’язку в галузевій та соціальній структурах.

Звітний баланс народного господарства як система  взаємопов’язаних синтетичних балансів дає змогу аналізувати не тільки загальні, але й окремі кількісні та якісні показники народного господарства. Прикладами таких балансів можутбь бути баланси виробництва, споживання та нагромадження суспільного продукту (звітний матеріальний баланс), баланс виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого викорнстання суспільного продукту і національного доходу (звітний фінансовий баланс), звітний міжгалузевий баланс розподілу та перерозподілу продукції, баланс праці тощо.

 

Всі баланси є взаємопов’язаними, але одночасно мають певну автономію у відображенні процесу відтворення суспільного продукту. Так, зведений матеріальний баланс показує виробництво і кінцеве використання суспільного продукту, однак він не відображає процеси розподілу та перерозподілу національного доходу, який характеризує зведений фінансовий баланс.

Поряд із загальними пропорціями розвитку народного  господарства баланси показують взаємозв’язки, які виникають між окремими галузями виробничої та невиробничої сфер, соціальними секторами, участь їх у виробництві, розподілі, перерозподілі та кінцевому використанні суспільного продукту і національного доходу. Для цього в балансах здійснюють відповідні групування – за галузями народного господарства і соціальними секторами.

Важливим завданням  побудови та аналізу балансу народного  господарства є підвищення наукового рівня та удосконалення практики статистичної та планової роботи на основі процесів відтворення, пропорційності та збалансованості економіки.

 

1. Загальна характеристика ВВП як показника

Існує багато показників економічного добробуту суспільства. Проте, за загальним визнанням, найліпшим доступним вимірником стану економіки є річний обсяг її сумарного виробництва товарів і послуг, або, як нерідко його називають, сукупний обсяг національного виробництва. Є два способи вимірювання сумарного виробництва товарів і послуг в економіці: валовий національний продукт і валовий внутрішній продукт. Обидва показники вимірюють загальну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці за один рік. Вони тісно пов’язані і відрізняються лише тим, як саме визначається „економіка”.

Валовий національний продукт (ВНП) – це сумарний обсяг продукції, виробленої за допомогою факторів виробництва (землі, праці, капіталу та підприємницького хисту), що належать представникам певної країни, наприклад, українцям, незалежно від того, де розташовані ці фактори виробництва (ресурси) – в Україні чи за кордоном. Наприклад, частка продукції (заробітна плата), що створена українцем, який працює в Чехії або Португалії, враховується у нашому ВНП, тобто ВНП України. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, що належать іноземцям, вираховується із ВНП України.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) охоплює вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах деякої країни за допомогою факторів виробництва, незалежно від того, кому ці ресурси належать, – резидентам чи іноземцям. Іншими словами, вартість товарів, вироблених за допомогою іноземного капіталу, в тому числі прибутки, є, наприклад, частиною українського ВВП. Навпаки, доходи, отримані нашими співвітчизниками за кордоном, не враховуються у ВВП України.

Відмінність між  ВВП і ВНП полягає у так  званих чистих іноземних факторних доходах, отриманих в країні. Цю суму визначають як різницю між платежами за фактори виробництва решті світу і надходженнями доходів на фактори виробництва (ресурси), отриманих від решти світу. Чисті іноземні факторні доходи, отримані в країні, можуть бути додатною і від’ємною величиною.

ВВП вимірює  ринкову вартість річного обсягу виробництва, тобто він є вартісним, або грошовим показником.

Щоб уникнути багаторазового врахування частин продуктів, які продаються і купуються, при обчисленні ВВП враховують лише ринкову вартість кінцевих товарів і не враховують операції, пов’язані із проміжними товарами.

Під кінцевими  товарами розуміються товари і послуги, які купують для кінцевого використання, а не для перепродажу, подальшої обробки або переробки. Ділові операції, що містять проміжні товари, стосуються купівлі товарів та послуг для подальшої обробки, переробки чи перепродажу.

У ВВП включається  продаж кінцевих товарів, але в нього  не враховується продаж проміжних товарів. Окреме врахування проміжних товарів означало б подвійний рахунок і завищення величини ВВП.

ВВП вимірює  щорічний обсяг вироблених економікою товарів і послуг. Невиробничі  операції, що мають місце в економіці  за рік, не враховуються у ВВП. Невиробничі  операції бувають двох основних видів: 1) чисто фінансові операції; 2) продаж вживаних товарів.

Чисто фінансові  операції поділяються на три основні  види:

1. Державні трансферні платежі. Вони містять виплати на соціальне страхування, допомогу безробітним і пенсію військовикам, які уряд надає окремим родинам та особам. Особи, що одержують ці виплати, не вносять будь-якого вкладу до поточного виробництва. Отже, врахування трансферних платежів у ВВП призвело б до завищення обсягу виробництва для певного року.
2. Приватні трансферні платежі – це, накшталт, щомісячні суми, які студенти отримують з дому, або разові дарунки від багатих родичів. Вони також не є результатом виробництва, а простою передачею коштів однієї приватної особи іншій.
3. Операції з цінними паперами. Купівля-продаж акцій і облігацій також не враховується у ВВП. Операції на ринку акцій є звичайним обміном паперовими активами. Суми, витрачені на ці активи, безпосередньо не збільшують поточного виробництва (послуги брокерів з купівлі-продажу цінних паперів враховуються у ВВП). Правда, продаж нових випусків акцій і облігацій переміщує гроші від заощадників до тих, хто їх використовує. Останні нерідко купують за ці кошти капітальні блага. Отже, ці операції можуть опосередковано сприяти видаткам, які насправді збільшують обсяг виробництва, а, отже, і ВВП.

Не врахування сум продажу вживаних речей у ВВП грунтується на тому, що вони або не відображають поточного виробництва, або містять подвійний рахунок. Якщо, накшталт, продати свій автомобіль „Славута” 2003 р. знайомому, то ця операція не повинна враховатись при обчисленні ВВП, бо вона не збільшує поточного виробництва. врахування продажу товарів, вироблених кілька років тому, в обсязі ВВП поточного року призвело б до завищення обсягу виробництва в цьому році. Так само, куплений „Ламборджині” із фабричним клеймом і через тиждень проданий сусідові, як і в першому випадку, ця операція перепродажу не враховується у поточне виробництво: вартість спочатку купленого нового автомобіля була врахована у ВВП. Якщо врахувати вартість його перепродажу, то це призвело б до подвійного рахунку.

 

2. Основні методи розрахунку ВВП

 

ВВП (ВНП) обчислюється такими методами:

1. Кінцевого використання (за витратами), або потоку товарів (видатковий).
2. Розподільчий (за доходами), або потоку доходів.
3. Виробничий (за доданою вартістю).

 

2.1. Метод потоку товарів (видатковий спосіб)

Для визначення ВВП за видатками потрібно підсумувати  усі види видатків на готові або кінцеві товари і послуги: особисті споживчі видатки (С), валові внутрішні інвестиції (Ig), державні закупівлі товарів та послуг (G) і чистий експорт (Xn). З їх допомогою вимірюється ринкова вартість річного виробництва, тобто ВВП:

 

C + Ig + G + Xn = ВВП

 

Особисті споживчі витрати (С) включають видатки домогосподарств  на товари тривалого користування (автомобілі, холодильники, телевізори тощо), на предмети поточного споживання (хліб, молоко, сорочки, шкарпетки, зубна паста тощо) і видатки споживачів на послуги (юристів, лікарів, механіків, перукарів тощо).

Валові приватні внутрішні інвестиції (Ig) містять:

• усі кінцеві закупівлі машин, устаткування і верстатів, що здійснюють ділові підприємств;
• усе будівництво;
• змiни у запасах.

 

Інвестиційні  видатки – це видатки на купівлю  верстатів, машин та устаткування. Тому природньо, що усі кінцеві закупівлі машин, устаткування і верстатів є частиною валових внутрішніх інвестицій.

Будівництво є  також формою інвестицій, в тому числі і житлове будівництво враховують у інвестиціях, а не у споживанні. Причина така: багатоквартирні житлові будинки є капітальними благами, бо, як і фабрики чи елеватори, вони є активами, що приносять дохід, інші житлові одиниці, що здаються у найм, є, з тієї ж причини, капітальними благами. Крім того, житлові будинки, в яких проживають їхні власники, є також капітальними благами, бо ці будинки можна здати у найм і отримувати грошовий дохід, хоча власники і не роблять цього. З цих причин усе житлове будівництво розглядають як інвестиції.

Зміни у запасах  враховують в інвестиціях, бо збільшення запасів є, по суті, “неспожитою продукцією”. А це саме є тим, що розуміється під інвестиціями.

Оскільки ВВП  вимірює поточний обсяг виробленої продукції, то у ВВП потрібно враховувати  всі продукти, які вироблені, але  не продані у цьому році. Треба враховувати ринкову вартість усіх приростів запасів впродовж року. Вино вироблене у 2012р. повинно враховуватись у ВВП 2012 р. навіть тоді, коли його ще не продали у березні 2012 р. Якщо не враховувати збільшення запасів, то відбудеться заниження обсягу річного виробництва. Якщо на складах і полицях підприємств наприкінці року нагромадилось більше товарів, ніж їх було на початку року, то це означає, що в економіці впродовж року було вироблено більше товарів, ніж продано. Цей приріст запасів треба додати до ВВП як показника поточного річного виробництва.

А якщо запаси зменшуються, то це зменшення потрібно вирахувати з ВВП, бо обсяг бо обсяг продукції, що проданий в економіці, перевищує обсяг поточного виробництва. При цьому різниця між вказаними величинами відображається у зменшенні запасів. Ця частина ВВП, що продана на ринку впродовж року, відображає не поточне виробництво цього року, а зменшення запасів, що нагромадилися на початку року. Запаси нагромаджені на початку даного року, є продукцією, що створена у попередні роки. Оскільки ВВП є мірою обсягу продукції, виробленої в даному році, то не можна враховувати у ВВП споживання продукції, виготовленої у попередні роки.

До інвестицій не належить перехід з рук в руки цінних паперів або перепродаж уже наявних активів. Інвестиціями є створення нових капітальних активів. Створення таких активів індукує робочі місця і дохід, в той час як обмін вимогами на наявні капітальні блага не створює ні доходу, ані робочих місць.

“Приватні”  і “внутрішні” говорять, що мова йде про видатки приватних  ділових підприємств, на відміну  від державних (громадських) органів, і що інвестиції вкладають у даній країні, а не за кордоном.

Валові приватні внутрішні інвестиції включають  виробництво усіх інвестиційних  товарів, призначених для заміщення  машин, устаткування, споруд, що спожиті в процесі виробництва в цьому році, плюс будь-які чисті додавання  до обсягу капіталу в економіці. Валові інвестиції включають як заміщувальні і інвестиції, так і приросткові інвестиції. Чисті приватні внутрішні інвестиції характеризують тільки додаткові інвестиції, тобто їх приріст понад зношення капіталу в цьому році.

Державні закупівлі  товарів і послуг (G) включають усі державні видатки – як уряду країни, так і місцевих органів влади, – на кінцеві продукти підприємств та на всі прямі закупівлі ресурсів, зокрема праці. Однак вони не враховують усі державні трансферні платежі, бо такі видатки не відображають збільшення поточного виробництва і є простою передачею державних доходів певним родинам або індивідам.