Видатки на оборону

Видатки на оборону та безпеку держави зумовлені природою і функціями держави, необхідністю захисту її інтересів у міжнародному співтоваристві.

Фінансування оборони  залежить від прийнятої воєнної  доктрини. Існують три основні  її типи:

1. Повна відмова від військових видатків.

2.Створення могутньої  воєнної супердержави.

3.Фінансування оборони  за принципом мінімальної достатності.

 Фінансування видатків  на оборону в Україні здійснюється  на основі третього принципу. Переважна частина видатків фінансується  з Державного бюджету. Місцеві бюджети забезпечують утримання військових комісаріатів.

Законом “Про оборону  України” визначено воєнну доктрину держави, яка ґрунтується на принципах  оборонної достатності Збройних сил і на тому, що Україна не визнає війну як засіб розв’язання міжнародних проблем; прагне до нейтралітету та дотримання неядерних принципів, а тому поставила за мету не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Виходячи із спрямованості воєнної доктрини особливістю видатків на національну оборону і безпеку є те, що вони не пов’язані з проведенням агресії, війн, з участю у міжнародних конфліктах тощо. Головне завдання, яке стоїть перед Збройними силами України, це захист державного суверенітету, незалежності та територіальної цілісності.

Видатки на оборону — це спрямування фінансових ресурсів на оборону держави для утримання збройних сил, розвитку оборонної промисловості, проведення військових досліджень та ліквідації їх наслідків. Вони включають прямі, побічні і непрямі витрати.

Прямі витрати на оборону включають витрати на міністерства і відомства оборони держави, які складаються із витрат на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, військової техніки та майна, військові науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, видатки на цивільну оборону, військову допомогу іноземним державам та інші витрати. Вони поділяються на поточні і капітальні.

Поточні витрати на оборону  пов´язані в основному з підтримкою бойової могутності збройних сил на досягнутому рівні. Вони включають грошове утримання військовослужбовців та заробітну плату цивільного вільнонайманого персоналу, витрати на медичне обслуговування, транспортування та інші види забезпечення діяльності особового складу, а також витрати, пов´язані з експлуатацією та ремонтом військової техніки.

Капітальні витрати  пов´язані з відображенням матеріально-технічного переоснащення збройних сил та розвиток оборонної промисловості. Вони включають  витрати на військові наукові  дослідження і дослідно-конструкторські роботи, закупівлі озброєння та військової техніки, військове будівництво тощо.

Побічні видатки на оборону  зумовлені утриманням збройних сил, ліквідацією наслідків війни, переозброєнням тощо. Вони включають виплати пенсій і допомоги ветеранам війни, інвалідам та сім´ям загиблих, витрати з відбудови руйнувань, спричинених війною, відшкоду­вання збитків, завданих воєнними діями тощо.

Непрямими вважаються видатки, що за своїм характером значною мірою  відносяться до оборонних, але включені до кошторисів витрат цивільних міністерств і відомств.

Існують такі види видатків:

1. Видатки на культурно-побутові потреби військовослужбовців.

2. Видатки на оборону та безпеку держави мають непродуктивний характер, оскільки вони не сприяють приросту ВВП, розвитку продуктивних сил, і тому важливим питанням є обґрунтування абсолютних обсягів вказаних видатків. Адже скорочення Збройних сил, зменшення військових видатків дає змогу спрямувати бюджетні кошти на інші потреби країни, зокрема на забезпечення стійкого економічного зростання, розвиток науки та техніки, збільшення інвестиційних ресурсів, покращення добробуту населення.

3. Видатки на національну оборону згідно з функціональною класифікацією видатків включають:

* утримання Збройних Сил;

* закупівлю озброєння і військової техніки;

* капітальне будівництво і придбання обладнання для Міністерства оборони, будівництво житла для військовослужбовців;

* науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи;

* інші видатки в галузі оборони (участь в міжнародних заходах з підтримки миру, утримання Головної військової інспекції та науково-координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених в запас, фінансування заходів з ліквідації стратегічних озброєнь, підготовка призовників);

* мобілізаційна підготовка галузей народного господарства.

 4. До складу видатків на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави долучаються видатки на утримання :

* органів внутрішніх справ

* внутрішніх військ МВС України

* прокуратури

* кримінально-виправної системи

* Прикордонних військ

* Служби безпеки України

* Пожежної охорони

* Головного управління урядового зв’язку

* інших правоохоронних органів (управління державної охорони, спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів, адресно-довідкових бюро, розвідувальних органів, національного бюро розслідувань).

Верховна Рада України відповідно до повноважень  затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Збройних сил України, Служби безпеки України, інших військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ.

Для установ  Міністерства оборони розпорядники коштів поділяються наступним чином:

• Головним розпорядником коштів є Міністр оборони України
• Розпорядниками коштів другого рівня є командуючі оперативних командувань і видів Збройних сил
• Розпорядниками коштів третього рівня є командири (начальники) військових частин, установ та організацій.

Контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, які спрямовуються на національну  оборону, правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки держави здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів.

Розвиток послуг оборони  в Україні має такі проблеми, як: різке скорочення бюджетного фінансування; застаріле технічне оснащення; значне відставання від розвинутих європейських країн; руйнування людського та науково-технічного оборонного потенціалу; відсутність чіткої, обґрунтованої для різних сценаріїв розвитку внутрішнього і зовнішнього середовища довгострокової стратегії; Оборонно-промисловий комплекс (фактична реінтеграція українського та російського ОПК за домінуючої ролі останнього).

У засобах масової  інформації дедалі частіше говорять про негативний вплив оборонних  витрат на економічний розвиток країни та планують за рахунок їх скорочення вирішити накопичені економічні та соціальні проблеми.

 Однак, за оцінками експертів,  ОПК є одним з основних резервів, що дає можливість у взаємодії  з іншими секторами економіки  розраховувати на збереження  країною статусу індустріально  незалежної держави. Він є складовою  частиною військового потенціалу країни та промисловою основою національної безпеки держави. Оборонні витрати реалізуються і впливають на економічний розвиток держави через розвиток ОПК, який виробляє озброєння, військову техніку, послуги національної оборони та іншу оборонну продукцію. Саме в ОПК народжуються високі технології, ноу-хау, що потім можуть застосовуватися й у цивільних галузях економіки. ОПК визначає та забезпечує НТП, розширює експортні можливості держави, насичує внутрішній ринок споживчими товарами.

 Зміну структури  військового бюджету, крім завдань  модернізації армії, диктують  також потреби експорту. В умовах  зниження внутрішніх потреб в  озброєнні необхідно, щоб 60-70% загального виробництва зброї  в Україні експортувалося, інакше  рівень витрат унеможливить саме виробництво. З іншого боку, значний експорт малоймовірний, якщо новітнє озброєння, що пропонується («Зубри», Т-84, АН-70, «Вепрь» та ін.), не використовується в Україні. При цьому потенціал експорту старих видів озброєнь значною мірою вичерпано, нині розвинуті країни зброї не купують, бідні — задовольняються «секонд хендом», ті, що розвиваються, — лише технологією (разом із першою партією зброї).

 Замість додаткового  фінансового ресурсу від використання  надлишку потенціалу, зосередженого  у Збройних силах, держава несе додатковий тягар від експлуатації зайвої техніки, озброєння, інфраструктури, ліквідність яких втрачається через фізичне та моральне старіння, величезні затрати на утилізацію та зменшення вибухово-пожежної небезпеки баз, складів, арсеналів. Усе це призвело до того, що потенціал безпеки перетворився на потенціал небезпеки.