Сутність зовнішньої торгівлі

Здійснення  вище перелічених заходів допоможе Україні розвинути міжнародну торгівлю, тим самим зайняти відповідне місце на світовому ринку, що дозволить розвинути спеціалізацію країни та забезпечення необхідними товарами і послугами шляхом їх імпорту.

Для того, щоб об’єктивно оцінити умови та тенденції експортної спеціалізації та імпортного профілю  України, як і будь-якої держави світу, доцільно проаналізувати факторні передумови міжнародної торгівлі. Ресурсне забезпечення значною мірою визначає структуру такої торгівлі, місце національної економіки в системі міжнародного обміну та поділу праці. Разом з тим не слід абсолютизувати його, адже в сучасному світі дедалі більшу роль відіграють не первинні фактори спеціалізації (ресурсо-кліматичні умови розвитку економіки, її забезпеченість робочою силою, землею тощо), а вторинні. Такими факторами можна вважати історично сформований профіль національного виробничого комплексу, характер робочої сили, нарешті, суб’єктивні (нехай і об’єктивно зумовлені) рішення щодо розвитку тих або інших видів виробництва.

Щодо факторів первинного характеру, які визначають торговельний профіль України, слід відзначити, що хоча наша держава і має значні поклади вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, мінеральних солей, інших видів корисних копалин функціонування її національного відтворювального комплексу значною мірою залежить від енерго-сировинних поставок з інших країн. Більше того, наша держава має від’ємний баланс у торгівлі енерго-сировинними ресурсами, що значною мірою зумовлено неефективністю господарювання, витратністю моделі природокористування.

У цьому зв’язку можна  відзначити, що природні чинники забезпечують і великий аграрний потенціал відкритої економіки України. Нині в багатьох підгалузях відбувається бурхливе зростання виробництва продуктів харчування.

Фактори вторинного порядку  пов’язані з сучасними закономірностями інтернаціоналізації світових продуктивних сил. Вони походять від природного розподілу багатств, але відображають багаторічні зусилля щодо формування національної спеціалізації, освоєння зарубіжних ринків, а також історичну орієнтацію на закордонні предмети виробничого та індивідуального споживання.

Самозабезпечення окремими країнами всіма товарами вимагає  великих затрат та знижує ефективність господарювання порівняно з моделлю  спеціалізації виробництва. Для  відкритих економічних систем перспективнішим шляхом, ніж створення багатогалузевої економіки, включаючи весь спектр підгалузей та функціональних виробництв, є розвиток механізмів міжнародної спеціалізації. Це стосується й окремих підприємств, для яких дуже часто значно продуктивнішим, ніж орієнтація на повний технологічний цикл, є акцент на створенні великосерійних промислових потужностей, спеціалізація на конкретних стадіях та видах обробки.

Розвиток дії первинних  факторів відбувається за рахунок іноземних  інвестицій, а також завдяки поліпшенню роботи вітчизняних виробників аграрної техніки.

Тому для України такими вторинними факторами, які можна  використати з метою оптимізації  участі в системі міжнародної  торгівлі, є наявні, значною мірою  вже орієнтовані на експорт, підгалузі  машинобудування, хімічного, текстильного, харчового та інших видів виробництва. Тобто на сучасному етапі ідеться передусім про ефективніше використання вже створених матеріальних об’єктів виробничої інфраструктури, які потребують, як правило, значних інвестицій у модернізацію, всебічний розвиток як сумісних, так і більш спеціалізованих промислових потужностей.

За допомогою зазначеного  підходу необхідно подолати таку рису експортно-імпортної діяльності країни, як висока концентрація у товарній структурі продукції невеликої  кількості галузей.

Відомо, що в структурі  імпорту домінують газ, нафта  і нафтопродукти, які ввозяться  переважно з країн СНД. Це пояснюється  не тільки енергоємністю вітчизняного виробника, а й фінансовою дефіцитністю економіки, через що імпорт товарів  некритичного характеру є значною мірою лімітованим.

Експорт України є типовим  для індустріально-аграрної країни. Так, у галузевому аспекті переважна  частина експорту припадає на лімітовану кількість галузей – металургійну та металообробну промисловість, машинобудування, хімічну і нафтохімічну промисловість, а також на агропромисловий комплекс.

На мою думку, зважаючи на динаміку показників експорту–імпорту, слід чекати збільшення експортного  обсягу послуг за рахунок статей

Відтак перспективна модель національної спеціалізації  повинна враховувати завдання соціального  поступу за умов технологічного прогресу, той науково-технічний потенціал, що його створено в Україні, а також  інтелектуальні, творчі можливості людей. З цими галузевими цілями пов’язане прискорення розвитку виробництва композитних та корозійно стійких матеріалів, засобів зв’язку, продукції на базі інформаційних, телекомунікаційних та лазерних технологій, устаткування для видобування рідкісноземельних матеріалів та інших корисних копалин, зварювання та виробництва нових технологічних матеріалів і будівельних конструкцій, а також інших видів виробництва, в яких проявилось або потенційно може проявитися технологічне лідерство України [6, с.128].

Вирішальними  умовами розширення участі України в системі міжнародних економічних відносин є рівень і динаміка руху національної економіки, ступінь її відкритості, а також розвиненість і структура зовнішньоекономічних контактів, здатність відповідати постійно мінливим умовам міжнародного господарського життя. У нових умовах необхідно забезпечити органічне розширення російської участі в системі міжнародних економічних відносин і більш повне використання можливостей міжнародного поділу праці для рішення як внутрішніх задач країни, так і проблем удосконалювання її зовнішньоекономічних зв'язків [25].

Перспективи розвитку міжнародної торгівлі України в  умовах її інтеграції. Інтеграція України до світового економічного простору відбувається під впливом суперечливих тенденцій формування глобальної системи господарювання. Зростає взаємозалежність національних господарств, підвищується роль зовнішньої торгівлі в економічному поступі країн, загострюється національна та глобальна конкуренція. За цих умов виникає нагальна потреба розробки оптимальної стратегії входження України в складну сукупність світових господарських процесів з метою адаптації національних регуляторних механізмів до реального процесу світової глобалізації. Така стратегія має ґрунтуватися на активній виваженій державній політиці щодо реформування національної економіки в цілому та зовнішньоекономічної сфери зокрема [25].

У розвитку світової економіки останніх десятиліть домінують  процеси міжнародної економічної  інтеграції. Вони визначають напрями  та пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарського життя, формуючи середовище поглиблених міжнародних економічних відносин країн, що дозволяє не лише розвивати міжнародні економічні зв’язки, а й сприяє розвитку економіки окремої держави [25].

Особливості України  як потенційної учасниці міжнародних економічних угруповань наступні: відсутність досвіду державності, нерозробленість політико-правових регуляторів та інструментів, нерозвиненість ринкових відносин, інерція погіршення економічного стану, запас соціальної витримки населення, який виснажується, розміщення в регіоні, що характеризується інтеграцією високого рівня, конкурентність щодо аналогічних інтересів країн східної Європи та негативний досвід в рамках СРСР [14, с. 254].

Для ефективної й організаційно оформленої інтеграції України в сучасні світогосподарські зв’язки необхідні певні політико-правові, соціально-культурні, економічні та інфраструктурні передумови.

Основні політико-правові  передумови інтеграції України: політичне  визначення України, забезпечення територіальної цілісності та створення адекватної системи національної безпеки, безумовне виконання міжнародних зобов’язань, особливо в сфері прав людини, запровадження прийнятної форми громадянства, перегляд існуючої практики політичних зв’язків з державами колишнього СРСР, пряма участь в у регіональних і глобальних політичних процесах, формув