Сутність перехідної економіки: теорія та її практика

— відсталість технологічної структури цивільного сектору;

— надзвичайно затратна структура соціальних гарантій, що створює бар'єри виходу з ринків для неефективних підприємств;

— висока затратність виробництва товарів та послуг;

— вплив ендогенних (внутрішніх) чинників на рівень прибутковості та збитковості значно слабший, ніж вплив екзогенних (зовнішніх) факторів (інфляція, обмінний курс);

— бартеризація обмінних процесів.

Слід зазначити, що трансформаційні  процеси в постсоціалістичних країнах  супроводжуються віртуалізацією, котра також набуває особливих форм свого прояву. Саме тому варто у найзагальнішому плані розглянути зміст процесу віртуалізації як такого, який властивий світовій економіці в цілому, а потім виявити його особливості в постсоціалістичних трансформаційних економічних системах.

Термін "віртуальний" походить від  латинського virtualis, що дослівно перекладається як "сильний", "здібний", ав сучасній інтерпретації як можливий, той що може або має проявитися. Іншими словами, термін "віртуальний" означає непроявлений, але такий, що може проявитися. Поняття "віртуальна економіка" вживають для такої ситуації в економіці, коли принципи індетермінізму в певних сегментах ринку починають превалювати над принципами детермінізму, тобто коли має місце спотворення причинно-наслідкових зв'язків між економічними явищами і процесами. Такими сегментами, де найсильніше проявляються принципи індетермінізму, є фондовий та валютний ринки.

Форми прояву світової віртуалізації  сучасної економіки:

— втрата зв'язку фінансового сектору з реальним сектором економіки;

— курси акцій перестають залежати від фінансового становища їхніх емітентів, а також від економічної і політичної ситуації в країні;

— курс валюти втрачає залежність від обсягів виробництва, збалансованості бюджету і навіть від співвідношення попиту й пропозиції на валюту;

— посилення значимості похідних від акцій та облігацій цінних паперів — фінансових ф'ючерсів, опціонів, варрантів та ін.;

— поширення віртуальних фінансових інструментів на фінансовому ринку (взаємозаліки, казначейські зобов'язання і т. ін.).

Віртуалізація в інверсійних економіках, що здійснюють рух до ринку від  соціалізму, має свої особливі форми  прояву. Риси віртуальної економіки  інверсійного типу:

— спотворене уявлення про обсяги національного виробництва через наявність субсидій, запланованих бюджетних доходів та витрат, держзамовлень та державних закупівель;

— невиплата заробітної плати й матеріальних винагород;

— надмірна бартеризація (40 % обсягу реалізованої продукції) економічних відносин, що призводить до функціонування немонетарної! економіки;

— превалювання фінансових інвестицій над підприємницькими;

— надходження переважної більшості прибутку від спекулятивних видів діяльності або завдяки контролю за правами монополій і лише незначної частки прибутку від інвестування.

Підсумовуючи слід зазначити, що трансформаційні  процеси в розвитку економічних  систем характеризуються суперечливістю, нестійкістю, невизначеністю та наявністю  перехідних, часто спотворених, економічних  форм.

Ці особливості перехідних систем зумовлюють як складнощі теоретичного осмислення їх, так і труднощі в управлінні насамперед ініційованими трансформаційними процесами[1, c. 14-17].

 

2. Типи та основні  закономірності перехідної економіки

Кожна економічна система проходить  стадії становлення і розвитку, зрілого стану і занепаду, коли відбувається становлення нової системи. Перехідний період — це особливий період в еволюції економіки, коли стара система сходить з історичної арени й водночас народжується і утверджується нова. У зв'язку з цим розвиток перехідної економіки має особливий характер, що істотно відрізняється від звичайного, нормального економічного розвитку. Адже в перехідній економіці зберігаються і досить тривалий час функціонують старі економічні форми і відносини і одночасно виникають і утверджуються нові. До того ж ні ті, ні інші форми і зв'язки не діють повною мірою, адже одні підриваються і поступово занепадають, а інші народжуються і поступово утверджуються. Ситуація ускладнюється тим, що співвідношення між новим і старим дуже змінюється. Це стосується будь-якої перехідної економіки.

Перехідний період від адміністративної економічної системи до ринкової характеризується великою своєрідністю. Нинішні розвинені країни переходили від традиційної, аграрної економіки до ринкової. Цей період супроводжувався промисловим переворотом, народженням промисловості, насамперед виробництва засобів виробництва, яке стало матеріальною основою переростання виробництва і суспільства в цілому. Нинішній перехідний період — це перехід від особливої планової економіки, яка ґрунтувалася на своєрідних устоях, і тому йому властиві свої риси і закономірності. Так, становлення індустріальної основи капіталістичного суспільства зумовило інтенсивні процеси усуспільнення виробництва і праці, зростання масштабів приватної власності, розвиток таких форм, як акціонерна, монополістична і державна власність. Це об'єктивний, природний процес. Адміністративно-командна система засновувалась на абсолютному пануванні державної власності, тому одним з головних завдань перехідного періоду є роздержавлення і приватизація державного майна, тобто замість державної власності мають утвердитися різноманітні форми власності (колективна, приватна, кооперативна, державна тощо). Отже, при становленні ринкової економіки усуспільнення зумовлювало розвиток нових форм власності, які відкривали простір масштабам виробництва, що зростали. В сучасних умовах йде зворотний процес. Він спрямований на подолання надмірного формального усуспільнення виробництва і створення форм власності, які б відповідали реальному усуспільненню виробництва і сприяли розвитку продуктивних сил.

Розвинені країни свого часу в міру зростання індустріальної бази, концентрації та централізації виробництва й  капіталу йшли шляхом утвердження великого машинного виробництва і властивих йому форм організації, в тому числі монополістичних об'єднань.

Для адміністративно-командної системи  були характерні висока централізація  економіки, небачений у світі  монополізм. Держава була головним господарюючим суб'єктом, а розвиток народного господарства визначався єдиним державним народногосподарським планом. У зв'язку з цим при переході до ринкової економіки об'єктивною закономірністю є перебудова організаційно-економічної структури економіки шляхом її демонополізації, деконцентрації виробництва та децентралізації управління, широкого розвитку малого і середнього підприємництва. Інакше кажучи, багатоманітність форм власності має доповнюватися різноманітністю форм господарювання[6, c. 196-199].

Перетворення відносин власності та організаційно-економічної структури економіки означає становлення нових виробничих відносин. У розвинених країнах становлення капіталістичних ринкових відносин спиралося на промисловий переворот, який створив для них адекватну матеріально-технічну базу, ставши на «власні ноги», капіталізм забезпечив швидкий розвиток економіки. Адміністративно-командна економіка має досить потужну індустріальну базу, але її структура недосконала, оскільки значно переважають галузі важкої й оборонної промисловості, сировинні галузі та недостатньо розвинений споживчий сектор економіки. Для цієї бази властива технологічна багатоукладність, коли в галузях оборонної промисловості застосовувалися високі технології, а в споживчому секторі панувала техніко-технологічна відсталість, у сільському господарстві була дуже висока частка ручної праці. І нарешті, для структури економіки командної системи були характерні, як уже зазначалося, панування матеріального виробництва і недостатній розвиток соціальної сфери.

Кількість реформованих об’єктів та вартість їхнього майна згідно з актами оцінки по регіонах за 2006р. характеризується такими даними:

	Всього, одиниць	У тому числі		Оціночна вартість майна  об’єктів, млн.грн.
		державної власності	комунальної власності	державної власності	комунальної власності
Україна	5526	522	5004	172,0	1168,0
Автономна Республіка Крим	286	14	272	11,0	55,6
Вінницька	73	27	46	2,8	5,5
Волинська	78	8	70	0,7	8,1
Дніпропетровська	386	33	353	18,1	37,9
Донецька	529	55	474	22,6	47,0
Житомирська	55	49	6	1,9	0,4
Закарпатська	121	5	116	3,1	10,3
Запорізька	398	34	364	6,7	49,1
Івано-Франківська	149	5	144	8,7	15,3
Київська	92	17	75	32,7	14,0
Кіровоградська	70	7	63	1,8	10,5
Луганська	155	21	134	4,4	10,9
Львівська	606	26	580	5,4	106,0
Миколаївська	157	15	142	2,8	16,6
Одеська	150	11	139	2,5	68,0
Полтавська	87	15	72	1,7	11,6
Рівненська	78	41	37	2,0	26,3
Сумська	100	15	85	0,6	10,1
Тернопільська	64	6	58	1,0	13,8
Харківська	342	35	307	5,5	53,3
Херсонська	107	14	93	0,9	11,3
Хмельницька	77	8	69	2,0	13,3
Черкаська	85	17	68	9,4	12,5
Чернівецька	211	6	205	1,5	51,3
Чернігівська	55	29	26	11,7	3,8
м.Київ	1004	8	996	10,3	503,1
м.Севастополь	11	1	10	0,2	2,4

 

В результаті виникають різні моделі перехідної економіки. Розрізняють  п’ять типів перехідної економіки:

1 - з поглинанням капіталістичною високорозвиненою економікою (ФРН) відносно відсталої адміністративно-командної економіки (Німецька Демократична Республіка). На вирішення задачі по адаптації невеликої НДР до ФРН протягом десяти років витрачений приблизно 1 трлн дол., а на початку на ці цілі виділялося по 120-150 млрд дол. щорічно [4]. Крім того, слід відзначити, що якщо впродовж 10 років до об’єднання Німеччини в одну державу середньорічні темпи зростання реального ВВП ФРН становили 3,1%, то в наступні 12 років – лише 1,8%;

2 - керована державою перехідна  економіка з високими сталими  темпами економічного зростання  (Китай);

3 - з короткостроковим падінням  виробництва (3-5 років) та тривалістю  досягнення докризового рівня  (5-8 років), які не супроводжуються  незворотними якісними змінами в технологічній, кваліфікаційній і організаційно-економічній базі (Польща, Чехія, Угорщина, Естонія тощо);

4 - перехідна економіка глибоко  депресивного типу з тривалістю  падіння 7-9 років та досягненням  докризового рівня строком  (поки що очікуваним) 17-22 роки, що супроводжується незворотними якісними змінами в технологічній, кваліфікаційній і організаційно-економічній базі (Україна, Киргизія, Грузія тощо);

5 - перехідна економіка глибоко  депресивного типу (подібно попередньому) з відносно помірними темпами внутрішнього зростання та з щедрим бюджетним фінансуванням освіти, науки, охорони здоров’я і оборони за рахунок нафто- та газо доларів від експорту та намаганнями формувати „другу економіку” в інших країнах (з подібним рівнем розвитку) шляхом зовнішнього інвестування щедрої виручки від експорту паливно-енергетичних ресурсів (Росія)[9, c. 176-178].

Щодо України важливо, щоб практика трансформації не ігнорувала принципову рису нашого історичного розвитку —  надзвичайно суттєву роль держави. Ігнорування цієї обставини і намір одномоментно звільнити економіку від державного втручання обернулося значними невдачами ранніх ліберальних перетворень і не дозволило ринковим реформам просунутись так, як на це розрахували ініціатори. Аналогічна ситуація притаманна і всім без винятку країнам СНД.

Вартість основних засобів України за видами економічної  діяльності у 2000-2006 роках

(млн. грн.)

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Усього	828822	915477	964814	1026163	1141069	1276201	1568890
Сільське господарство, мисливство, лісове господарство	97471	93392	86192	77979	75447	76034	75511
сільське  господарство, мисливство та пов’язані  з ними послуги	96624	92510	85314	76995	74362	74880	74274
лісове господарство та пов’язані з ним послуги	847	882	878	984	1085	1154	1237
Рибальство, рибництво	1941	1885	1904	1409	1248	1139	1209
Промисловість	285328	311089	339259	362598	420080	456738	525222
добувна	55746	60130	62543	66974	74878	80012	87562
переробна	166094	174158	181394	191953	224367	245800	295046
виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	63488	76801	95322	103671	120835	130926	142614
Будівництво	15462	16927	17312	18256	20421	24682	29278
Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів  особистого вжитку	19641	20337	21568	25644	31906	36673	44018
Діяльність готелів  та ресторанів	4934	5484	6367	6893	7636	9252	15217
Діяльність транспорту та зв'язку	113437	130634	141826	151164	167538	184342	306919
Фінансова діяльність	6524	6145	7680	9244	12646	15439	23688
Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям	167621	209095	214536	233956	247005	303927	363918
Державне управління	34238	33389	33161	35235	34572	34901	37193
Освіта	45344	46302	45735	46621	49281	51639	53500
Охорона здоров’я та надання  соціальної допомоги	21618	24467	25231	28085	34760	38726	41970
Надання комунальних  та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту	15225	16328	17117	17396	20856	20911	24323

 

Нині важливо й те, щоб ці інституціональні перетворення утворювали цільну і взаємопов’язану систему. Ізольовані ринкові інститути, як стверджує практика, не завжди «працюють» за законами ринку.

Серед інституціональних реформ провідне місце займають роздержавлення і  приватизація як вихідні умови зміни  відносин власності. Сутність, форми і проблеми трансформації державної власності було розглянуто в попередніх темах.

Поряд з цим важливо зміцнити нормативно-регулюючі функції держави, оскільки невиконання законів і  безладдя — одна з головних причин незадовільного функціонування ринкових відносин в Україні.

В основі нового трансформаційного  курсу має бути відповідна економічна політика. За своєю сутністю — це концентрована, науково обґрунтована діяльність держави щодо забезпечення раціонального та ефективного функціонування національної економіки як на макро-, так і мікрорівні. Її довгострокова мета — структурна перебудова економіки, формування суб’єктів ринку, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв, перехід до стійкого економічного зростання.

За умов успішного руху в даних напрямах створюватиметься реальне підґрунтя, аби протягом кількох перших десятиліть XXI ст. сформувати основи соціально орієнтованої ринкової (змішаної) економіки і тим самим завершити перехідний період.

 

 

 

3. Моделі перехідної  економіки та їх практична реалізація

Для переходу до ринкової економіки  потрібна перебудова виробничо-технологічної  структури економіки, але це має  бути не проста зміна співвідношення різних галузей і сфер, а технічне переоснащення, перехід на якісно новий  рівень продуктивних сил.

Формаційний підхід, який відіграв і  зараз може відігравати певну  роль, не можна абсолютизувати. Як уже  зазначалося, перехід до постіндустріального  суспільства багато значив у розвитку суспільства. Замість однозначності  форм власності утверджується багатоманітність цих форм, зростає роль загальнолюдських цінностей. Розвинені країни все більше «відходять» від класичного капіталізму, поступово, але неухильно формується нове суспільство. У зв'язку з цим традиційна альтернатива «капіталізм чи соціалізм» не може виражати стратегії реформування української економіки. Лише рух уперед шляхом суспільно-економічного прогресу може вивести Україну на нові сходини економіки і життя народу. І з цього погляду є дві принципово важливі моделі перехідного періоду.

Перша модель — це шлях класичного капіталізму, який повільно і хворобливо еволюціонує до його розвинених форм. При цьому неминуче перетворення основної маси людей на найманих робітників, високий ступінь експлуатації їх з використанням елементів позаекономічного примусу до праці, повільний розвиток соціального партнерства і гуманізації праці, що характерно для розвинених країн. Проте ступінь розвитку цих форм залежатиме від організації і здатності найманих працівників до боротьби за економічні й політичні права. Цілком очевидно, що це знову ж таки рух не вперед, не в бік соціально-економічного прогресу, а назад. 1 якщо ця модель усе ж характеризується, то лише для того, щоб запобігти розвитку за цим шляхом.