Суть і структура міжнародної валютної системи

Суть і структура міжнародної валютної системи

Міжнародні валютні відносини — це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух товарів і факторів виробництва між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу. Міжнародні валютні відносини пов’язані з функціонуванням грошей як світового інструменту, який обслуговує міжнародну торгівлю, міжнародний рух факторів виробництва, туризм тощо.

Міжнародна валютна система охоплює всю міжнародну економіку, її головними елементами є національні та колективні (наднаціональні) валюти, міжнародні платіжні активи, механізм валютних паритетів і валютних курсів, умови взаємної конвертованості валют, міжнародні валютні ринки, міжнародні банківські та валютно-фінансові установи, міждержавні організації, що здійснюють валютне регулювання.

Міжнародна валютна система регулюється нормами національного та міжнародного права, зафіксованими в державних, міждержавних та міжнародних правових актах.

МВС охоплює всю економіку і має такі елементи:

• національні та колективні валютні одиниці;
• міжнародні платіжні активи;
• механізм валютних курсів;
• умови взаємної конвертованості валюти;
• система міжн. Розрахунків;
• міжбанківські та валютно-фін. Установи.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи.

Розвиток міжнародної валютної системи відображає основні етапи еволюції національних економік та міжнародної економіки в цілому. На основі такого взаємозв’язку періодично виникає невідповідність принципів її функціонування сучасним потребам міжнародних економічних відносин. Долаючи цю невідповідність, міжнародна валютна система пройшла в своєму розвитку чотири основні етапи.

1)Паризька валютна система. Стихійно склалася у XIX ст., а юридичне була оформлена міждержавною угодою на Міжнародній конференції в Парижі у 1867 р. Згідно з цією угодою золото визнавалось єдиною формою світових грошей. На цьому етапі валюти ряду країн вільно обмінювались на золото на внутрішніх ринках своїх країн.

Золотий стандарт — це міжнародна валютна система, що ґрунтувалась на офіційному закріпленні країною золотого вмісту національної валютної одиниці із зобов’язанням центрального банку купувати та продавати національну валюту в обмін на золото.

Оскільки золотий вміст кожної валюти був фіксованим, то й валютні курси також були фіксованими, що мало назву монетного паритету. Валютний курс в цих умовах міг змінюватись лише в обмежених рамках між золотими точками. Валютний курс, починаючи з якого боржники були схильні розраховуватись за міжнародними зобов’язаннями золотом, а не іноземними валютами, називається золотою точкою вивозу.

Так само можна визначити і золоту точку ввозу, починаючи з якої для власників іноземної валюти має сенс обертати свою валюту в золото за кордоном для здійснення розрахунків. Класичний механізм золотих точок діяв за умови вільної купівлі-продажу золота та відсутності обмежень на його вивіз. Золоті точки визначалися шляхом коригування паритету національної валюти на величину транспортних і страхових витрат, пов’язаних з матеріальним трансфертом золота.

2)Генуезька валютна система стабільно функціонувала тільки до світової економічної кризи 1929—1933 рр., в результаті якої зазнав краху один із головних принципів валютної системи — золотодевізний стандарт. Внутрішньо-економічні проблеми призвели до девальвації багатьох валют, збільшилася приватна тезаврація золота, утворилася маса "гарячих грошей", що стихійно пересувалася від однієї країни до іншої в пошуках антиінфляційних ніш.

3)Бреттон-Вудська валютна система. З’явилася як результат міжнародної конференції з валютно-фінансових питань, що відбулась 1—22 липня 1944 р. в Бреттон-Вудсі (США). Прийняті Статті Угоди (Статут МВФ) визначили основні риси нової валютної системи, її суть полягала в тому, що паперові гроші перестали обмінюватись на золото.

Бреттон-Вудська валютна система була за своїм характером золотодевіз-ною системою фіксованих валютних курсів. Золотодевізний стандарт — це міжнародна валютна система, що ґрунтувалась на золоті та девізах — двох резервних валютах (доларі США та фунті стерлінгів).

Основною резервною валютою став американський долар, який нарівні з золотом був визнаний мірою цінності валюти кожної країни, а також міжнародним платіжним та кредитним засобом.

4)Ямайська валютна система. У січні 1976 р. на черговій нараді МВФ в Кінгстоні (Ямайка) у вигляді другої поправки до Статей Угоди МВФ були визначені основи нової світової валютної системи, суть якої — в проголошенні повної демонетизації золота у сфері валютних відносин. Був відмінений офіційний золотий паритет, офіційна ціна на золото та фіксація масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні.

На Ямайській конференції було введено стандарт СДР — спеціальні права запозичення (СПЗ)) з метою зробити їх основним резервним авуаром і зменшити роль інших резервних валют. Спеціальні права запозичення були створені МВФ в 1969 р. як простий кредитний інструмент. Однак потім була поставлена задача перетворити СДР в "головний резервний актив міжнародної валютної системи", в альтернативу як золоту, так і доларові.

Курс СДР визначався на основі валютного кошика — середньозваженого курсу 16 валют країн, зовнішня торгівля яких становила не менше 1% світової торгівлі.

Валютний кошик — це метод зіставлення середньозваженого курсу однієї валюти щодо певного набору інших валют. З 2001 р. курс СДР розраховується на базі чотирьох валют.

Валютний курс і валютна політика

Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях іншої країни. Валютне котирування-оцінка курсу національної гр. одиниці стос. іноземних валют. Методи котирування:

Пряме котирування — це ціна одиниці іноземної валюти, виражена в одиницях національної валюти (1 дол. США = 5.32 грн). Зворотне (непряме) котирування — це ціна одиниці нац. валюти в одиницях іноземної валюти (1 грн = дол. США). Крос-котирування — співвідношення між двома валютами, що опосередковуються через третю.

Методика визначення валютного курсу.

Є декілька методів визначення валютних курсів. Традиційним є метод на основі порівняння ринкових цін на золото: визначається ринкова ціна, наприклад, однієї унції золота в певній валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в інших валютах, у результаті зіставлення чого і встановлюється валютний курс грошової одиниці даної країни.

На основі теорії паритету купівельної сили. Купівельна сила – к-сть товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю. Співвідношення купівельної сили валют відносно певної групи товарів та послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності.

Існує декілька груп факторів, що впливають на валютний курс: довгострокові, середньострокові та короткострокові.

Довгострокові фактори формують основні вартісні характеристики грошових одиниць: продуктивність праці; частка країни в світовій торгівлі та експорті.

Середньострокові фактори: стан платіжного балансу; рівень облікової ставки; темпи зростання цін; тарифи та квоти; система преференцій.

Короткострокові фактори — це фактори, що впливають на поточний попит і пропозицію даної валюти: раціональні очікування суб’єктів ринку; валютні інтервенції; валютні спекуляції.

Серед зазначених чинників найістотніше впливає на валютний курс стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Коли він активний, то і курс валюти має тенденцію до підвищення, а коли країна має пасивний платіжний баланс на світовому ринку, то це означає, що за певний період її валютні витрати перевищують надходження з-за кордону. За цих умов пропозиція валюти цієї країни на світових ринках зросте, а коли перевищить попит, то її курс впаде.

Валютна політика — це політика валютного курсу. Існує два основних види політики валютного курсу — фіксований і плаваючий, та їхні різновиди. Фіксований валютний курс встановлюється державою. Даний режим передбачає, що уряд спроможний забезпечити продаж іноземної валюти у кількостях, потрібних для підтримання встановленого ним курсу. Для цього уряд повинен мати необхідні запаси іноземної валюти. Курс може фіксуватися одним із таких способів:

1. Фіксація курсу до однієї валюти — прив’язка курсу національної валюти до курсу однієї з резервних валют (долара США, євро тощо).
2. Використання валюти іншої країни як законного платіжного засобу.
3. Валютне правління — фіксація курсу національної валюти до іноземної, причому випуск національної валюти цілком забезпечений запасами іноземної (резервної) валюти.
4. Фіксація курсу спільної валюти до однієї іноземної валюти.
5. Фіксація курсу, національної валюти до валют країн — головних торгових партнерів.
6. Фіксація курсу до валютного композиту — прив’язка курсу національної валюти до курсів колективних грошових одиниць.

Обмежено гнучкий валютний курс — офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, що допускає невеликі коливання валютного курсу відповідно до встановлених правил.

Плаваючий валютний курс — курс, що вільно змінюється під впливом попиту і пропозиції, на який держава може за певних умов впливати шляхом валютних інтервенцій. З точки зору теорії механізми курсоутворення при плаваючому режимі валютного курсу діляться на:

• "чисте" плавання — курсоутворення без втручання центрального банку у валютний ринок;
• "брудне" плавання — курсоутворення за активних інтервенцій на валютному ринку центрального банку.

Звичайно плаваючим вважається валютний курс, що може змінюватися в будь-яких межах, причому ці межі законодавче не встановлюються. На практиці існують такі його різновиди:

• незалежне плавання — курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків. У такий спосіб встановлює курси своїх валют переважна більшість індустріальних країн та деякі країни, що розвиваються;
• кероване плавання — подібне до незалежного плавання, але за більшого втручання центральних банків;
• спільне плавання — використовувалось валютним угрупованням ЄС, причому з двома валютними режимами: один — для валютних операцій серед членів Союзу, інший — для третіх країн.

Оптимальний валютний простір — підтримка фіксованого валютного курсу між обмеженою групою країн і плаваючого валютного курсу з іншими країнами. Оптимальним може вважатися простір між країнами, що входять в інтеграційне об’єднання, яке знаходиться на високому рівні розвитку.

Валютний коридор — це визначені межі коливання валютного курсу, які держава зобов’язується підтримувати. Кероване плавання — політика керування валютним курсом за допомогою валютних інтервенцій, що передбачають скупку або продаж іноземної валюти.

Перевага керованого плавання як способу впливу на валютний курс полягає в тому, що уряд не зв’язаний ніякими зобов’язаннями щодо підтримки курсу і може проводити ту політику в цій сфері, яка є найбільш оптимальною для існуючої в економіці ситуації. Недоліки такої політики полягають в тому, що країни — торговельні партнери можуть переслідувати різні цілі у Своїй валютній політиці.

Крім політики валютного курсу, яка за своєю природою є стратегічною, існує також поточна валютна політика, яка здійснюється переважно у двох формах: обліковій (дисконтній) і девізній.

Облікова, або дисконтна, політика означає зміну облікової ставки центрального банку для регулювання валютного курсу за допомогою впливу на рух короткострокових капіталів.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі та продажу іноземної валюти (девіза). У сучасних умовах девізна політика часто набуває форми валютної інтервенції — прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку.

При використанні девізної валютної політики у разі падіння курсу національної валюти центральний банк країни продає на валютних ринках великі суми іноземної валюти, що призводить до зростання курсу національної валюти до іноземної, і, навпаки, скуповування іноземної валюти спричиняє падіння курсу національної.

Валютний демпінг — знецінювання національної валюти для масового експорту товарів за цінами, нижчими, ніж світові. Валютний демпінг використовується для експорту товарів шляхом застосування спеціальних занижених валютних курсів, які відображають зовнішнє знецінення валюти в розмірах, що перевищують знецінення грошей на внутрішньому ринку країни-експортера.

В результаті взаємодії попиту на іноземну валюту з її пропозицією формується рівноважний валютний курс національної валюти. Знецінення валюти — зниження вартості валюти при режимі плаваючого валютного курсу. Подорожчання валюти — збільшення вартості валюти при режимі плаваючого валютного курсу.

Спекулятивна атака — різке зростання пропозиції валюти на ринку в період ослаблення її курсу, що приводить до втрати валютних резервів країни у випадку спроб підтримати валютний курс, що падає.