Ступінь забезпеченості України нафтою та джерела її постачання

МІНИСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

Кафедра туризму

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне завдання №1

з регіональної економіки

 

«Ступінь забезпеченості України нафтою та джерела її постачання»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 1-го курсу

15 групи ФЕУВ

Єфременко А.А.

Викладач  Басюк О.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса – 2012

 

Вступ

 

Забезпечення України нафтою і природним газом — одна з найважливіших проблем, від якої залежить її вихід з глибокої економічної кризи. Особливе значення має вивчення і освоєння ресурсів цих важливих видів палива в надрах української землі. Нафта на сучасному етапі розвитку суспільства — найважливіший і найпрогресивніший мінеральний ресурс.

 

Нафта забезпечує більшість галузей народного господарства необхідною сировиною, продуктами нафтопереробки. Сучасний рівень розвитку науки і техніки дозволяє одержувати з нафти різноманітні продукти і вироби: паливо (бензин, дизель), паливний мазут, каучук, синтетичні волокна, технічний спирт, розчинники, медичні препарати тощо. Саме в цьому народногосподарське значення нафтової промисловості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Ступінь забезпеченості країни нафтою

Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості видобутку нафти значно більші. Внаслідок певного вичерпання нафтових родовищ у старопромислових західних районах поряд з пошуками і видобутком нафти у східних районах ширше розгортається геологічна розвідка шельфової зони Чорного і Азовського морів, а також Причорноморської низовини, де останніми роками видобувають промислову нафту.

Балансові запаси нафти в Україні складають 150-170 млн. т. Існує 6 великих нафтопереробних заводів (НПЗ), які знаходяться на території п’яти нафтовидобувних регіонів:

ЗАХІДНИЙ РЕГІОН, до якого входять Закарпатська, Івано-Франківська, Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернігівська та Львівська області. Більша частина бензину та світлих нафтопродуктів надходить в регіон з Дрогобицького НПЗ, в меншій частині з Надвірненського. Бензин високооктанового ґатунку надходить з Литви, Угорщини, Словаччини та Росії.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РЕГІОН - це Черкаська, Полтавська, Кіровоградська та Вінницька області. Основна кількість нафтопродуктів визначається наявністю Кременчуцького НПЗ. У меншій кількості надходить бензин з Лисичанська. Постачається також бензин російського та литовського походження.

ПІВНІЧНИЙ РЕГІОН представлений Житомирською, Київською, Чернігівською та Сумською областями. Основне постачання нафтопродуктів контролює Кременчуцький, Одеський та Надвірненський НПЗ. За рахунок великої питомої ваги оптових торгівців у Києві, частка вітчизняного бензину в столиці та області невисока.

СХІДНИЙ РЕГІОН, до якого входять Харківська, Дніпропетровська, Донецька та Луганська області. Цей промисловий район забезпечує Лисичанський НПЗ (ЛИНОС), невелику частину в постачанні займає Кременчуцький НПЗ, а також є доля бензину з Росії та Литви.

ПІВДЕННИЙ РЕГІОН - це Херсонська, Запорізька, Миколаївська, Одеська області та автономна республіка Крим. В рівній мірі по району розходиться одеський та херсонський бензин. Але ж більша частина ринку, особливо в Запорізькій області, належить Кременчуцькому НПЗ. Крім того до Криму здійснюються одноразові постачання з Італії та інших країн дальнього зарубіжжя.

Всі шість українських нафтопереробних заводів витримують жорстку конкуренцію з боку імпортних нафтопродуктів, переважно російських та литовських. Серед російських НПЗ в 1997 році найбільший попит мали Московський, Рязанський, Ярославський тощо. Від Прибалтики виступав Мажекяйський завод.

ЗАТ УКРТАТНАФТА (Кременчуцький НПЗ). Займає перше місце по переробці нафти в Україні. Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія була заснована в 1995 році.50% уставного фонду компанії належить Фонду Госмайна України, 28% - Державному комітету республіки Татарстан, інша частина уставного фонду належить татарським підприємствам ТАТНАФТА та ТАТНАФТАХІМПРОМ.

Потужність Кременчуцького НПЗ складає 18 млн. т нафти в рік. В 2005 році було перероблено 4671 тис. т, з яких 80% - давальницька сировина.

В першому півріччі 2005 року УКРТАТНАФТА на 16% перевищила обсяг переробки в порівнянні з аналогічним періодом 2004 року.

ОАТ ЛИНОС (Лисичанський НПЗ). За перерахунками Держмайна України завод коштує 416 млн. гривень, але статутний фонд складає 9 877 421 гривню. Рентабельність роботи підприємства за минулий рік дорівнює 14,7%.

ОДЕСЬКИЙ НАФТОПЕРЕРОБНИЙ ЗАВОД. Балансовий прибуток заводу 12 253,6 тис. гривень, чистий прибуток 583 тис. гривень, рентабельність роботи підприємства в 2004 році складала 42,8%.77% акцій належить державі, 8,13% - робітникам, 14,87% - було продано на сертифікатних аукціонах. Одеський НПЗ буде реконструюватися в 1998-2005 роках. На це буде виділено 275 млн. доларів США та 322,2 млн. гривень. Реконструкція дозволить збільшити глибину переробки нафти на заводі до 92% та подвоїти потужність, яка розрахована на переробку 4 млн. т нафти в рік.

НАФТОПЕРЕРОБНИЙ КОМПЛЕКС ГАЛИЧИНА (Дрогобицький НПЗ). За оцінкою, НПЗ коштує 118,1 млн. гривень. Уставний фонд підприємства утверджено в розмірі 8 706 749,5 гривень. До 20% акцій належить фізичним особам, 26% - фонду Держмайна, а інша частина - юридичним особам. Перевага заводу в наявності трубопроводу та близькому розташуванні біля кордону з Польщею, Угорщиною, Словаччиною та Молдовою.

ВАТ ХЕРСОННАФТОПЕРЕРОБКА (Херсонський НПЗ). Рентабельність заводу в 2004 році дорівнювала 11,2%. Об’єм реалізації продукції 54,7 млн. гривень. Планується будівництво гідроочистки дизельного палива, потужність якого буде складати до 2 млн. т. в рік.

ВАТ НАФТОХІМІК ПРИКАРПАТТЯ (Надвірненський НПЗ). За попередніми перерахунками цей завод коштує 112,9 млн. гривень. Найбільшу кількість акцій має управління Державної кредитно-інвестиційної компанії ДЕРЖІНВЕСТ - 30%, ще 26% акцій знаходяться у державній власності. 20% переробленої в 2004 році сировини належало нафті, яка була видобута на карпатських промислах, 39% - належало ахтирській нафті, а інша сировина - давальницька. Цей завод має вигідне географічне положення, великий об’єм споживання нафтопродуктів у прикарпатських областях, застосування нових технологій.

Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000–2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000–4000 м.

 Крім цього, застарілим  є основний фонд більшості  свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних  фондів по AT «Укрнафта» становить  майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

 Подальший розвиток  нафтової промисловості в Україні  обумовлює необхідність вирішення  цілого ряду проблем. Одна з  найголовніших – це пошук шляхів  стабілізації та подальшого приросту  видобутку нафти в Україні.

 

2. Джерела постачання нафти

Баланс нафти в Україні складається з власного видобутку і імпорту, який складає (50-60%) і здійснюється в основному з Росії. Незначні обсяги постачання з інших країн (Казахстану, Іраку, Білорусі) не змінюють ситуації монопольної залежності України від Росії. Враховуючи те, що і інші складові енергетичного балансу: природний газ (який складає 43% споживання), та ядерне паливо (50% електроенергії виробляють АЕС) теж імпортуються з Росії, то ця ситуація є значною загрозою енергетичній безпеці країни. Крім того, потрібно враховувати, що 4 із 6 нафтопереробних заводів мають російських власників, які проводять свою політику і відповідно до неї здійснюють постачання нафти на свої НПЗ і можуть навіть їх припиняти з різних причин. У 2008 році постачання на Одеський та Херсонський НПЗ не здійснювались у зв’язку з їх реконструкцією, постачання на Кременчуцький НПЗ були припинені у зв’язку з конфліктом між акціонерами ЗАТ „Укртатнафта”. Безумовно, непрацюючі або недозавантажені НПЗ – це втрати бюджету і інші проблеми для країни, хоча втрачена частка ринку нафтопродуктів була заповнена за рахунок імпорту із Білорусі, Литви, Румунії і Росії, тобто імпорт нафтопродуктів є диверсифікованим.

 

Серед заходів, які б стимулювали російських власників збільшити постачання нафти на НПЗ, є зважена митна та податкова політика, відмова від адміністративних методів регулювання цін нафтопродуктів (власники НПЗ мають досить розгалужену систему АЗС). Успішна робота НПЗ – це не тільки прибутки їх власників, але і податки до бюджету і робочі місця в Україні, що на даний час в умовах економічної кризи є особливо актуальним.

 

Можливості диверсифікації імпорту нафти пов’язують із реалізацією Євразійського нафтотранспортного коридору та роботою НПС „Одеса –Броди” у аверсному режимі. Переробка нафти, яка буде поставлена до України цим шляхом можлива на Дрогобицькому та Надвірнянському НПЗ або на новому НПЗ, будівництво якого пропонується в Україні. Оскільки ні у власників існуючих НПЗ, ні у держави коштів на модернізацію НПЗ, і, тим більш на будівництво нового НПЗ (вартість будівництва складе 3-4 млрд.дол.) не має, то єдиним шляхом вирішення цього питання є залучення стратегічного інвестора. Про можливість будівництва нового НПЗ свого часу заявляли різні країни, в тому числі і ті в яких можна знайти і ресурси нафти, такі як: Лівія, Азербайджан, Польща та ін., але до конкретики діло не дійшло. Немає єдиної думки щодо будівництва НПЗ і його розташування і в Україні. Потрібно додаткове вивчення питання з точки зору залучення інвестицій, окупності ризиків та ін.

 

Є також наміри створення з Азербайджанською державною компанією Socar і ВАТ „Укрнафта” спільного підприємства на Надвірнянському та Дрогобицькому НПЗ. Важливо щоб ці наміри були здійснено.

 

Для залучення інвестицій у розвідку і видобуток нафти необхідно також створити максимально сприятливі умови, які б виключали постійні зміни „правил гри”, забезпечували прозорість правил і процедур, максимально їх спрощували та забезпечували виконання угод не тільки з боку інвесторів, але і з боку держави, гарантували інвесторам поверненням вкладених коштів і одержання прибутку.

 

Постачання нафти в Україну значною мірою залежить від імпорту, який монополізовано Росією, російським компаніям належать і більшість українських НПЗ. Обсяги постачання та переробки російської нафти постійно зменшуються. Якість нафтопереробки не відповідає сучасним вимогам. Хоча ринок нафтопродуктів є диверсифікованим, частка українських нафтопродуктів постійно зменшується.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

 

1. Паламарчук М.М., Паламарчук О.М. — Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник для викладачів економічних і географічних факультетів вузів, наукових працівників, аспірантів — К Знання 1998. — 416 с.
2. В.Шлега. — БТС-2: Вопрос спорный — ТЭК №8, 2008г., стр.32-35.
3. Н.Алиев. — Стратегическое партнерство выходит на новый урівень —Мировая енергетика — №10, 2008г., стр.6-9.
4. В.Мартинюк. — Битва за нафту — „Українська правда” — 01-7.10, 2008., №38.
5. Матеріали круглого столу „ Перспективи розвитку нафтопереробної галузі в Україні з врахуванням світових тенденцій ” — 19.05.2008р.