Становлення та розвиток макроекономыки

 

 

          Міністерство освіти і науки України

Львівська державна фінансова академія

Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з курсу “Макроекономіка”

на тему:

«Становлення та розвиток макроекономіки»

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи Ф-201

Гриб Альона

Перевірив:

                                                                                    Зеленко В.А.

 

 

 

 

 

 

Львів 2014

Зміст

Вступ……………………………………………………………….…..3

1. Історичні передумови виникнення макроекономіки………….…...5
2. Об’єкт, предмет, методи, інструменти, цілі макроекономіки…….7

1. Об’єкт і предмет макроекономіки……………………..7
2. Методи дослідження національної економіки……….8
3. Цілі та функції макроекономіки……………………….9

3. Становлення і розвиток макроекономічної науки в Україні……12

 

Висновки…………………………………………………………….16

Список використаної літератури…………………………………..17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Макроекономіка є частиною економічної теорії. Макроекономіка вивчає певні закономірності відтворення на загальному суспільному рівні, на рівні всієї економіки ( народного господарства ).

За допомогою вивчення предмета «макроекономіка» ми дізнаємося про загальний розвиток національної економіки, про процеси, які відбуваються в ній: інфляція, безробіття, економічний ріст, та інше.

Макроекономіка вивчає всю систему економічних відносин суспільства – це теорія і практика загальнодержавного управління економікою.

Макроекономіка розкриває механізм функціонування ринкової економіки, обґрунтовує зв’язки раціонального використання природних ресурсів з метою найповнішого задоволення потреб населення.

Метою моєї роботи є дослідження становлення та розвитку макроекономіки як науки.

Ціль: визначення впливу макроекономічного аналізу на економіку в різні періоди розвитку.

Об’єктом дослідження є макроекономіка як наука.

Макроекономіка – розділ економічної науки, який вивчає закони і суперечності розвитку економіки країни, механізм взаємодії різних сфер суспільного відтворення та способи впливу держави на функціонування економічної системи. Однією з найважливіших проблем макроекономіки є суперечність між постійно зростаючими суспільними потребами і відносно обмеженими та абсолютно обмеженими (окремими з них) економічними ресурсами.

Для дослідження макроекономічних процесів комплексно використовують усі елементи діалектичного методу дослідження, що дає змогу обґрунтувати економічний зміст певної сукупності (або підсистеми) макроекономічних категорій (продуктивні сили, економічна власність, ринок, товарне виробництво, національний доход, національне багатство, сукупний суспільний продукт, відтворення, виробництво, обмін, розподіл та ін.), з'ясувати внутрішньо необхідні, сталі зв'язки (в т.ч. кількісні та якісні) між ними, вплив основних методів регулювання (адміністративних, правових та економічних) на розвиток і функціонування цілісної економічної системи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Історичні передумови виникнення макроекономіки

Макроекономіка є досить молодою економічною наукою. За загальним визнанням своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки XX ст., у період після світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику.

Початок свій макроекономічна наука бере ще у XVI ст. У 1576 р. француз Жан Боден обгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це була перша спроба макроекономічного аналізу цін із використанням кількісної теорії грошей. Дана теорія стала основою сучасної монетарної теорії.

Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які біля трьохсот років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Перші оцінки національного доходу Англії, що були зроблені В. Петті, передбачали, зокрема, конкретні практичні цілі. Вчений досліджував питання про вплив на економіку заходів, пов'язаних з розподілом доходів та удосконаленням системи оподаткування в країні.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVШ ст. у працях французької школи фізіократів.Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Свою модель господарського кругообороту Ф. Кене побудував за аналогією з циклом кровообігу людини, оскільки сам за фахом був лікарем. Вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов'язані один з одним. При цьому кожний орган, виконуючи в кровоносній системі свою особливу функцію, еквівалентно обмінюється своєю “роботою” з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму.

Головний недолік “Економічної таблиці” Ф. Кене полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються ”природні закони”, тобто, вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання, до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт.

Протилежний підхід до оцінки регулювальних можливостей ринку пропонує марксистська теорія. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту – моделі простого й розширеного відтворення.

Макроекономічні ідеї К. Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. Макроекономіка розвивалася згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила також основного постулату класичної теорії – здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію. Якщо класики стверджували, що ринкові ціни здатні автоматично встановлювати в економіці рівновагу, а тому державне втручання в економіку не потрібне, то Кейнс уперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага – це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути рівновага за неповної зайнятості і що для її досягнення необхідне втручання держави.

У наш час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст українського походження С. Кузнєц, американські вчені П. Самуельсон, П. Хейне, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та інші.

 

2. Об’єкт, предмет, методи, інструменти, цілі макроекономіки

Макроекономіка досліджує сутність, результати та наслідки спільної економічної діяльності всіх учасників народного господарства. Специфічним завданням макроекономіки є пізнання, систематизація, узагальнення та пояснення процесів, які обумовлюються механізмом функціювання народного господарства в цілому.

 

1. Об’єкт і предмет макроекономіки

Слід розрізняти макроекономіку як сферу народного господарства і макроекономіку як науку. Макроекономіка як наука об'єктом свого дослідження має економічну систему суспільства як сукупність усіх елементів і сфер економіки і суспільних економічних відносин. Отже, предмет макроекономіки включає: 
- національну економіку як єдине ціле, тобто макроекономічну 
систему; 
- окремі агрегати економіки, які охоплюють всі або великі групи однорідних або подібних індивідуальних економічних суб'єктів та їх економічні зв'язки (сфера матеріального і сфера нематеріального виробництва, державний і приватний сектори, сфера домашніх господарств тощо); 
- сфери економічної системи (виробництво, розподіл, обмін і споживання суспільного продукту); 
- економічні зв'язки між суб'єктами економічної системи (соціально-економічні і організаційно-економічні відносини); 
- стратегію економічної поведінки держави, тобто макроекономічне регулювання і основи економічної політики. 
Виходячи з цього,потрібно розмежувати дві сторонни предмету макроекономіки - позитивну і нормативну. Позитивна макроекономіка це теоретична макроекономіка, специфічне завдання якої - привести в систему, пояснити і узагальнити факти, що стосуються механізму функціонування народного господарства як цілого. 
Нормативна макроекономіка - це практичні рекомендації державі по проведенню певної економічної політики, пов'язаної з регулюванням 
економічної системи чи переходом до іншої економічної системи. При цьому слід пам'ятати слова Дж.М.Кейнса щодо значення економічної теорії взагалі: "Економічна теорія не є набором вже готових рекомендацій, які застосовують безпосередньо в господарській практиці.Вона є скоріше методом,ніж вчен- 
ням,допомагаючи тому, хто оволодіє нею, приходити до правильних 
висновків".

Необхідно виділяти і прикладну макроекономіку - конкретну економічну науку, що розробляє конкретні моделі розвитку економічної системи.

 

 

2. Методи дослідження національної економіки

На першому етапі виділяють типові підприємницькі структури або домогосподарства і вивчають їх поведінку, висувають гіпотези про узагальнені наслідки прийнятих ними рішень.

На другому етапі поведінку типового суб’єкта „мультиплікують“, тобто множать спеціальними методами, поширюючи на всіх суб’єктів даного виду. Отримані сукупні показники називають агрегованими. З їх допомогою виявляють загальнонаціональні тенденції, певні залежності і чинники впливу.

На третьому етапі перевіряють гіпотези практикою – збирають інформацію за тривалий період, виявляють, чи справді існують залежності, які були встановлені гіпотетично. Непідтверджені практикою гіпотези відкидаються, а ті, що адекватно пояснюють реальні процеси, утверджуються як теорії. Вони можуть не лише задовільно пояснити минуле, але й дозволяють передбачити майбутнє.

У своїх дослідженнях макроекономіка, як і інші науки, спирається на систему загальних принципів та способів пізнання і на специфічні методи.

Найбільш загальним методом пізнання є діалектика, яка включає в себе єдність конкретного та абстрактного підходу, аналізу та синтезу, індукції та дедукції, логічного та історичного, кількісного та якісного аналізу.

Починають дослідження за допомогою таких загальнонаукових методів як спостереження та відбір конкретних фактів, які можуть підтвердити висунуту гіпотезу. Проте факти дають доволі хаотичну картину. Для того, щоб їх впорядкувати та виявити домінуючу тенденцію, необхідно провести статистичний аналіз – згрупувати, звести в таблиці та прослідкувати динаміку. За статистичним слідує економічний аналіз, який дозволяє абстрагуватись від нетипових, другорядних рис, виявити окремі сутнісні сторони певної економічної структури, що підтверджують або спростовують висунуті гіпотези. Далі виявляють функціональні зв’язки між елементами системи (синтез).

У кожній країні діючі економічні системи виникають і розвиваються у певних історичних умовах, які породжують особливості їх функціонування. Тому важливо дотримуватись єдності історичного і логічного підходу.

 

3. Цілі та функції макроекономіки

Функціональне призначення макроекономіки випливає із її предмету. До основних функцій слід віднести: теоретичну або пізнавальну (дослідження економічної системи та її агрегатів, побудова моделей цих процесів); виховну (виховання макроекономічного мислення); прогностичну (прогнозування розвитку економічної системи); практичну (розробку рекомендацій для державної політики і створення конкретних макроекономічних моделей); методологічну (макроекономіка як складова економічної теорії є теоретичним фундаментом для цілого ряду економічних наук і навчальних дисциплін).

Поряд з функціями, можна виділити такі цілі макроекономіки:

1. Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво  більшої кількості товарів та  послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевому результаті –  вищий рівень життя населення.

2. Економічна ефективність  виробництва на базі науково-технічного  прогресу, що сприяє мінімізації  витрат при обмежених виробничих  ресурсах для виробництва певного  обсягу товарів та послуг.

3. Економічна свобода, що забезпечує створення для  підприємців, працівників і споживачів  умов вільного та оптимального  вибору.

4. Повна зайнятість  трудових ресурсів, яка дає змогу  кожному індивіду реалізувати  свої професійні здібності й  одержати доходи залежно від  кількості та якості затраченої  праці.

5. Стабільність  загального рівня цін, що означає  чіткий контроль за рівнем  інфляції та обмеження її на  рівні помірної інфляції.

6. Справедливий  розподіл доходів, аби запобігти  як невиправданій диференціації  рівня життя різних груп населення, так і зрівняльності в оплаті  праці.

7. Соціальний захист, що гарантує належне існування  безробітним, непрацездатним, престарілим  та дітям.

8. Оптимальний платіжний  і торговий баланс, що полегшує  досягнення рівноваги у міжнародній  торгівлі, зовнішньоекономічних зв'язках, підтримання стабільного курсу  національної валюти.

9. Екологічна рівновага: процес оптимальної взаємодії  людини з природним середовищем  для підтримки належного рівня  життя сучасного і наступних  поколінь населення.

Досягнення перелічених, а також інших цільових настанов є для суспільства складною проблемою. З одного боку, вони є загальновідомими і завжди мають місце у раціональній економічній політиці держави. З іншого боку, існує багато варіантів і методів досягнення оптимальності зазначених цілей. Деякі з них не можуть бути визначені в кількісній формі, що припускає різне їх трактування, й відповідно, різні варіанти економічної політики держави. Крім того, ряд цільових настанов, хоч і дає кількісну оцінку, складає взаємосуперечливі комбінації.

Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їхньої реалізації. А це, в свою чергу, неможливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.