Співробітництво України з МВФ, МБРР та ЄБРР в контексті її національних інтересів

      Висновки

      Трансформаційні процеси в Україні супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилися питання  ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової. Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об'єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.

      Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні фінансові  інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Порівняно низька вартість запозичень, які вони надають, значущість їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права.

      У період післякризового розвитку, коли стадію входження нашої держави  в міжнародну фінансову систему  можна вважати завершеною, потрібне вдосконалення механізмів такого співробітництва. В їх основі мають залишатися національні економічні інтереси, потреби дальшої ринкової трансформації, соціальні пріоритети.

      Ініціатором удосконалення цих взаємовідносин має бути українська сторона, що ставить  перед Урядом вимогу чітко окреслити  та обґрунтувати не лише оптимальні потреби у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетні сфери та необхідні умови ефективного їх використання.

      При цьому слід мати на увазі і те, що співпраця, насамперед з Міжнародним  валютним фондом, розглядається світовою фінансовою спільнотою як фактор довіри, підтвердження кредитоспроможності держави. Водночас не можна допустити, щоб стосунки з міжнародними фінансовими інституціями звелися до дріб'язкової опіки з їхнього боку. Головне - забезпечувати розв'язання за допомогою одержаних кредитів проблем стратегічного порядку. Що стосується визначення механізмів та інструментарію стратегії і тактики економічних перетворень, то це теж прерогатива української сторони.

      Практика  використання Урядом та НБУ запозичених  коштів має бути максимально прозорою. Ситуація, що склалася у 1997-1998 рр., коли невиважена фінансова політика призвела до фактичної втрати валютних резервів НБУ, засвідчує, що у цій справі ще залишається багато недоліків, організаційно невідпрацьованих питань. Це зобов'язує Кабінет Міністрів і Національний банк прискорити обґрунтування оптимального алгоритму взаємовідносин з міжнародними фінансовими інституціями та практичних дій у сфері державних запозичень. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Список  використаної літератури:

1. Геєць В. П. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / В.П. Гаєць – Київ: Знання, 2003. – 278 с.
2. Філіпенко А.С.,  Боринець С.Я., Вергун В.А. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини / А.С. Філіпенко, С.Я. Боринець, В.А. Вергун — К., 2009. — 255 с
3. Рогач О.І., Амалян Н.Д., Боринець С.Я. Міжнародні фінанси /            О.І. Рогач, Н.Д. Амелян, С.Я. Боринець - Київ, 2003. – 472 с.
4. Чарлз В. Л. Міжнародний бізнес / В.Л. Чарлз — Київ, 2004. – 529 с.
5. Єременко О. Міжнародний банк реконструкції та розвитку: держави-члени, акціонерний капітал і розподіл голосів// Вісник НБУ.-2005.- № 2. – С. 28-31
6. Постанова Кабінету міністрів України від 20 червня 2006 р. № 844 «Про стратегію співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) на 2006-2008 роки».   
7. ukrstat.kmu.gov.ua
8. www.worldbank.org