Роль держави в економіці Канади

Різкий підйом інтересу іноземних інвесторів до канадських ресурсних активів, нова хвиля зливань та поглинання з участю закордонних корпорацій ставить уряд Канади перед необхідністю більш чітко сформулювати позиції по ряду принципіальних питань, пов’язаних з регулюванням іноземних інвестицій.

В цілому діяльність С. Харпера у значній мірі визначаються особливостями внутрішньо політичної ситуації. Сформована наприкінці 2003 року у результаті злиття Канадського консервативного альянсу реформ та федеральної Прогресивно-консервативної партії, Консервативна партія перемогла на загальнонаціональних виборах у 2006 році, отримавши менше половини місць у палаті громад федерального парламенту. Спроби зайняти більше депутатських місць та закріпити позиції уряду у результаті проведення позачергових загальних виборів у жовтні 2008 року успіхом не увінчалися. Таким чином, вже на протязі п’яти років уряди Консервативної партії функціонують як уряди меншості. Їх положення нестабільно. Утвердження запропонованих Кабінетом Міністрів рішень та законопроектів ускладнене, оскільки необхідна підтримка депутатів з інших партійних фракцій. Відповідно, уряду меншості постійно доводиться враховувати пропозиції та поправки опозиційних фракцій, оцінювати співвідношення сил у парламенті, маневрувати у пошуках альянсів та компромісів, «прораховувати ризики». Головний з таких ризиків – створення політичного альянсу опозиційних партій та оголошення вотума недовіри уряду при голосуванні по якомусь важливому питанні у парламенті. За цим повинна настати його відставка і призначення нових загальних парламентських виборів.

3. РОЛЬ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЦІ КАНАДИ

Канада належить до країн, у яких роль державних органів у ке-рівництві економікою порівняно невисока; проте вона активніша, ніж в США. У перші повоєнні десятиліття частка державного сектора в економіці Канади мала тенденцію до зростання; починаючи з 80-х років, владні кола країни схиляються до монетаристських концепцій обмеження втручання держави в справи бізнесу.

Держава має у власності 90% земельного й лісового фонду Канади. Пріоритетним напрямом діяльності держави є будівництво нових шляхів, енергетичних споруд, каналів, портів, аеродромів. У 70-х роках у державному секторі перебувало 3,7% активів у видобувній промисловості й 5% в обробній промисловості. Зате в електроенергетиці й комунальному господарстві частка держави сягає 60%.

Серед великих компаній, що контролюються державою, слід назвати корпорацію «Полісар», яка виробляє синтетичний каучук і є монополістом у цій галузі. В розробці уранових руд міцні позиції має державна корпорація «Ельдорадо ньюкліер». В електроенергетиці виокремлюються такі підприємства держсектора, як «Атомік енерджі оф Кенада» і «Хайдро-Квебек».

Під контролем держави перебуває 70% залізниць, у тому числі трансканадська залізниця «Кенедіен нешнл рейлуейз». Державі належить також авіакомпанія «Ейр Кенада».

Значні позиції держава має в аерокосмічному секторі. Їй належить компанія «Телесат Кенада», а також контрольні пакети акцій компанії «Де Хевіленд ейкрафт оф Кенада» і «Кенадейр».

Власністю держави є центральний емісійний банк («Бенк оф Кенада»), Федеральний банк розвитку бізнесу, Корпорація фермерського кредиту, Корпорація розвитку експорту та деякі інші кредитно-фінансові заклади.

Оскільки державний сектор в економіці Канади все ж таки обмежений за обсягом активів, основним важелем регулювання економіки є бюджет. Протягом повоєнних десятиліть уряду вдавалося зберігати рівновагу бюджету; виняток прийшовся на 80-ті роки, коли дефіцит бюджету вимірювався десятками мільярдів доларів. З 1994 р. уряд Ж. Кретьєна розпочав здійснення довгострокової програми ліквідації бюджетного дефіциту. Її ключовим елементом стало послідовне скорочення витрат при збереженні стабільних ставок оподаткування. По закінченню 1995 р. дефіцит федерального бюджету зменшився уперше за двадцять років. На початку 1997 р. він становив 10 млрд дол. порівняно з 42 млрд в 1994 р. В 2000 р. надходження до бюджету становили 126 млрд канадських доларів, а витрати – 125 млрд; отже, бюджет було зведено з профіцитом.

Уряд Канади не застосовував планування економіки на зразок європейських розвинутих країн; вважалося, що таке планування не відповідає національним особливостям канадської економіки. Натомість у 70-х роках було проголошено курс на розробку «національної промислової стратегії», в якому формувалися загальні принципи індустріальної політики держави. Стратегія була спрямована на підвищення конкурентоспроможності і продуктивності праці в промисловості. В рамках «Стратегії» були розроблені «національна ресурсна політика», «національна енергетична політика» та ін. Особлива увага приділяється прискоренню розвитку обробної промисловості; зокрема, вважалося за необхідне збільшити частку природних ресурсів, що переробляються на канадських підприємствах.

Однією зі стратегічних цілей економічної політики канадського уряду стала державна підтримка інноваційної діяльності фірм. Наприкінці 70-х років державні витрати на НДДКР у промисловості становили 45%. Найбільше державних субсидій на наукові дослідження й дослідно-конструкторські розробки зосереджено у виробництві обладнання зв’язку, нафтодобувного обладнання й в електро-технічному виробництві. У 80-х та 90-х роках політика підтримки наукоємних галузей продовжилася й поширилася. За активного сприяння федерального уряду в різних регіонах країни інтенсивно формувалися «технологічні кластери» – інноваційні товариства, в яких взаємодіють науково-дослідницькі центри, корпорації, інвестиційні фонди тощо.

У рамках підтримки стабільного економічного зростання уряд Канади надає важливого значення приборканню інфляції. За угодою між керівництвом Банку Канади й федеральним урядом кредитно-грошова політика центрального банку останнім часом здійснюється з урахуванням підтримки пересічних темпів зростання інфляції в межах 1–3%. У 2000 р. темп інфляції становив 2,6%, але в 2001 р. він уже перевищив 3% (в першому кварталі становив 3,7%). Для запобігання інфляції банківський відсоток було піднято з 4,9% в 1999 до 6% в 2000 р.

З метою пожвавлення економіки уряд знизив ставки податків на доходи населення й корпорації (постанова вступила в дію з 1 січня 2001 р.). Згідно з програмою, в розпорядженні канадців залишиться додатково 100 млрд дол. протягом трьох років. Федеральна ставка податків на прибутки корпорації знижується з 27 до 21%.

Держава планує збільшення інвестицій і витрат на закупівлю товарів та послуг. У 2001 р. федеральний уряд виділив додаткові асигнування для державного Фонду підтримки інновацій.

Соціальна політика держави спирається на досить високий досягнутий рівень життя канадців, тому радикальних реформ у цій сфері не передбачається. Основна увага приділяється скороченню безробіття. Цікавим явищем стало збільшення категорії «самозайнятих» – людей, що самостійно забезпечують себе роботою. В основному це лікарі, архітектори, юристи, працівники мистецтва; наприклад, серед зубних лікарів «самозайняті» становлять 80%.

Соціальні трансферти (пенсії, субсидії) поступово зменшуються. Це пов’язано з урядовою політикою «оздоровлення державних фінансів» й переглядом принципів здійснення основних соціальних програм.

Така політика позитивно позначилася на канадській економіці. В 2008 р. темп інфляції знизився до 1% (при банківському відсо-тку 1,75%), профіцит держбюджету +2,3 млн дол., позитивне сальдо платіжного балансу +12,82 млрд дол.

Однак економічна криза відзначилася на Канаді. Вже в 2008 р. приріст ВВП становив лише 0,6%, промислове виробництво скоротилося на 1%.

ВИСНОВОК

Процес державного регулювання економіки створюючи відповідні умови стає рушієм економічного розвитку. Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об’єктивно притаманних державі економічних функцій. В умовах існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, у забезпеченні юридичного механізму їх реалізації, а з іншого – у спрямованому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як цілого.

Але останнім часом з’являються дискусійні наукові дослідження де обґрунтовується теза що управління є складовою регулювання. Виходячи з цього твердження державне регулювання економіки розглядають як систему заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної, управлінської та ін. видів діяльності держави, спрямованих на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства. Підтримуюча діяльність держави це правове забезпечення ринкової діяльності, створення ринкової та виробничої інфраструктури, підтримання конкурентного середовища тощо.

Компенсаційна діяльність держави компенсує недоліки або негативні наслідки функціонування ринку шляхом проведення антимонопольних та екологічних заходів, організації системи захисту для непрацездатних та малозабезпечених верств населення, боротьби з безробіттям. Управлінська діяльність держави це управління у сфері економічних та соціальних відносин з метою реалізації певних цілей.

Держава використовує багато адміністративних та економічних регуляторів ринкових відносин. Проте жоден із них не ідеальний, оскільки, забезпечуючи позитивний ефект в одному напрямі призводить до негативних наслідків у іншому.

Різні країни застосовують неоднакові методи регулювання суспільно-економічного розвитку. В одних із них надають перевагу кредитуванню, в інших — системі податків, у третіх вирішальна роль належить індикативному плануванню розвитку держави.

Між адміністративними та економічними методами регулювання розвитку країни немає чіткої межі, вони доповнюють один одного і за оптимального поєднання дають найбільший ефект. В умовах глобалізації суспільно-економічних процесів особливого значення набуває регулювання зовнішньоекономічних зв'язків країни.

В умовах загострення глобальних проблем роль держави в регулюванні соціально-економічного розвитку кожної країни представляється по-своєму вирішальною. При домінуванні влади над суспільством роль держави завжди була, є і буде вирішальною. Отже, цілком закономірно, що суспільство пред'являє високі вимоги до держави і механізмів його економічного зросту, які воно само повинне в своїх же інтересах розвиватись.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. А.А. Григорук, М.С. Палюх, Л.М. Литвин, Т.Д. Літвінова. Основи економічної теорії. Навч. посібник. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tnpu.edu.ua/kurs/301/192.htm - 2010.

2. Бедратий В.М. Державне регулювання в умовах інтеграції національної економіки у європейський та світовий економічний простір // Економіка та держава. - №7. – 2006. – С. 82-84.

3. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / С. М. Чистов, А. Е. Никифоров, Т. Ф. Куценко [та ін.]. – 2-ге вид., доопрац. і доп. – К. : КНЕУ, 2005. – 440 с.

4. Дідківська Л. І. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / Л. І. Дідківська, Л. С. Головко – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 214 с.

5. Іващенко А.В. Роль і функції держави у формуванні ринкової економіки // Проблеми науки. №6. – 2008. – С.41-46.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2001.

7. Економічна теорія. Посібник для вищих навчальних закладів /За ред. С.М. Воробйова – К. – Х., Корвін, 2001.

8. Каховська О. В. Сутність та необхідність державного регулювання економіки // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: - http://www.nbuv.gov.ua/portal/48/018.pdf - 2010.

9. Основи економічної теорії. Підручник. За ред. С.В. Мочерного. – К.: “Академія”, 1998.

10. Основы экономической теории.: Политэкономический аспект: Учебник / Отв. ред. Г.Н.Климко. – К.: Знания-Пресс, 2001.

11. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. / Д. М. Стеченко. – К. : МАУП, 2000. – 176 с.