Ринок праці, його сутність та значення. Моделі ринків праці

НІКОПОЛЬСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

ДЕРЖАВНИЙ  ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ЗАПОРІЗЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра менеджменту

РЕФЕРАТ

З дисципліни: «Економіка праці»

На тему: «Ринок праці, його сутність та значення. Моделі ринків праці»

Виконала студентка ІІ курсу

Групи 5210

Бабич К. О.

Викладач: Столяр О.Ю.

Нікополь 2012

Ринок праці, його сутність та значення

Одним з основних понять ринкової економіки є поняття ринку і його різновидів. Ринок взагалі – це система економічних відносин між продавцями і покупцями товарів та послуг, форма зв’язку між сторонами обміну, в процесі якого встановлюється ринкова ціна на об’єкт обміну і відбувається зміна його власника.

Відповідно ринок праці – це система суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з її купівлею і продажем, це також економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці, і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), що включає все економічно активне населення, та сукупний попит (П), що визначається загальною потребою економіки у найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінні. Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняються, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця – працівниками та створює умови для функціонування економіки.

Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного руху робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком праці у вузькому розумінні. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи.

Перетин множин сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці відповідає задоволеному попиту на сукупному ринку праці. Частини цих множин, що не перетинаються, складають поточний ринок праці.

Сукупна пропозиція включає всі категорії економічно активного населення, тобто всіх, хто працює або бажає працювати. Поточна пропозиція на ринку праці складається з таких основних груп: безробітні, що активно шукають роботу і готові до неї приступити, працівники, які намагаються змінити місце роботи, особи, котрі бажають працювати у вільний від роботи або навчання час .

Сукупний попит визначається кількістю і структурою робочих місць, що існують в економіці країни. Сукупний попит охоплює всю сферу суспільної праці і включає як укомплектовані працівниками, так і вільні ( вакантні) робочі місця. Слід розрізняти ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також зайняті неефективні робочі місця. Різниця між сукупним і ефективним попитом являє собою надлишкову зайнятість, складовою частиною є приховане безробіття. Поточний попит (ПП.) визначається потребою на працівників для заповнення вакантних робочих місць на умовах основної діяльності, сумісництва або виконання разових робіт.

Співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці – це його кон’юнктура. Вона обумовлена багатьма чинниками, серед яких основними є загальний стан економіки, галузева структура народного господарства, рівень науково-технічного розвитку країни, рівень життя населення, загальна міра розвитку ринкових відносин (багатоукладність економіки, розвиненість ринків житла, послуг, цінних паперів тощо), стан соціальної та виробничої інфраструктури та ін. 

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон’юнктури ринку праці:

трудодефіцитна – якщо попит перевищує пропозицію.

трудонадлишкова – якщо пропозиція перевищує попит, що характерно для сучасної української економіки.

рівноважна – коли попит відповідає пропозиції, що в принципі є теоретичним ідеалом, до якого треба прямувати, але якого неможливо досягти.

Праця є унікальним товаром і має багато таких характеристик, які вирізняють її зі світу звичайних товарів чи послуг. Внаслідок цього ринку праці притаманні важливі особливості, що впливають на його функціонування і на методологію його аналізу.

Як об'єкт купівлі-продажу розглядають працю і деякі сучасні західні економісти (німецький економіст М.Гертнер, англійський економіст Дж.Хікс та інші). Таку точку зору найбільш послідовно заперечував Маркс. Він вважав, по-перше, що працю не можна продати, оскільки її не існує до моменту купівлі-продажу. Адже праця — це процес свідомої, доцільної діяльності людей, в якій вони видозмінюють зовнішню природу. На ринку робітник може продати лише здатність до праці, тобто певну сукупність своїх фізичних, розумових і організаторських здібностей, або робочу силу. Праця є функцією товару робоча сила, і ці категорії не слід ототожнювати. Капіталіст купує в робітника — власника робочої сили — тимчасове розпорядження нею. По-друге, купівля-продаж праці вступає у суперечність із законом вартості, не дає змоги розкрити джерело вартості й додаткової вартості.

Моделі ринку праці

Аналіз попиту і пропозиції дозволяє описати кілька моделей ринку праці. До них відносяться модель конкуренції, модель монопсонії, моделі з урахуванням профспілок, модель двосторонньої монополії1.

Модель конкуренції. Чисто конкурентний ринок праці характеризується такими рисами:

  а) велике число фірм конкурують один з одним при наймі працівників;

  б) численні працівники, які мають однакову кваліфікацію, пропонують даний вид послуг праці, незалежно один від одного;

  в) ні фірми, ні працівники не здійснюють контролю над ринковою ставкою заробітної плати. Взаємодія попиту і пропозиції в умовах конкуренції показано на рис. 1.1.

                             А) ринок б) окрема фірма  

Рис. 1.1. Пропозиція і попит на працю на конкурентному

ринку (а) і на окремій конкурентній фірмі (б)

На конкурентному ринку праці (рис. 1.1а) крива DD характеризує зміну попиту на працю. За інших рівних умовах найбільший попит припадає на тих, хто претендує на низькі ставки заробітної плати, а найменший - хто претендує на високі ставки. Крива SS визначає зміна пропозиції праці. За інших рівних умов більшість працівників налаштований на високу заробітну плату.

Для кожної окремої фірми задана ставка заробітної плати Wc (рис. 1.1б). Кожна з багатьох фірм наймає лише невелику частку загального наявного пропозиції даного виду праці. Тобто пропозиція праці (s) для окремої фірми абсолютно еластичне. В умовах, коли рівень заробітної плати не пов'язаний з поведінкою фірми, від роботодавця залежить тільки кількість найманих працівників.

Модель монопсонії. Монопсонія на ринку праці - це ситуація, коли існує тільки один наймач даного виду праці. Монопсонія характеризується такими рисами:

  - зайняті на даній фірмі складають основну і велику частину всіх зайнятих якимсь конкретним видом праці;

  - даний вид праці в силу різних факторів щодо немобілен і не має альтернатив, тобто . за наявної спеціальності і кваліфікації працівник не може знайти іншого місця роботи, не змінивши їх;

  - заробітну плату диктує фірма. Ставка заробітної плати, яку фірма повинна виплачувати, знаходиться в прямій залежності від кількості найманих працівників.

Монопсонія в основному зустрічається в невеликих містах. Економіка цих міст майже повністю залежить від однієї великої фірми, що надає роботу основній масі населення. В інших випадках може превалювати олігопсонія - монопсонії на ринку має невелике (три - чотири) число фірм. Таким чином, фірма виступає фактично єдиним покупцем на ринку праці.

У разі конкуренції рівновага встановлюється в точці а - точці перетину кривих попиту і пропозиції. Заробітну плату Wc

отримало б Qc працівників. Крива SS характеризує пропозицію праці і є кривою середніх витрат з боку фірми, тому що монопсоніст платить рівну ставку за рівну працю. Залучення додаткових працівників означало б підвищення заробітної плати вище середньої. Тому крива граничних витрат на ресурс наймача MRC лежить вище кривої пропозиції. Вона показує, як будуть змінюватися граничні витрати фірми на наймання працівників за вищими ставками у зв'язку з необхідністю доведення ставок заробітної плати раніше найнятих працівників до ставок додатково прийнятих працівників, так як монопсоніст буде прагнути уникнути невдоволення через диференціацію ставок заробітної плати за одну і ту ж роботу. Для максимізації прибутку монопсоніст зрівнює граничні витрати з граничним попитом на працю (точка b), буде наймати Qm

працівників (проти Qc в умовах конкуренції) і платити ставку заробітної плати Wm

(На відміну від конкурентної ставки Wc). Таким чином, при інших рівних умова монопсоніст максимізує свій прибуток шляхом найму меншої кількості працівників і одночасно виплачує ставку заробітної плати менше, ніж в умовах конкуренції.

Моделі з урахуванням профспілок. Важливу роль на ринку праці відіграють профспілки, що представляють інтереси найманих працівників. Основною економічною задачею профспілок є підвищення заробітної плати своїх членів. Профспілка може вирішити це завдання різними шляхами.

1. Підвищення попиту на працю. Якщо профспілки зможуть розширити попит на працю з D1D1

до D2D2, то ставка заробітної плати збільшиться з Wc

до Wu і зайнятість з Qс до Qu (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Профспілки і попит на працю

Підвищення попиту на працю досягається шляхом збільшення попиту на вироблені продукти та послуги (реклами, використання політичного лобі тощо). Збільшенню попиту на працю сприяє підвищення продуктивності праці, зростання ефективності та якості праці, краще використання машин і освіти, економія сировини та ін Однак профспілки визнають, що їхні можливості впливати на зміну попиту на працю незначні і ненадійні. Тому найчастіше вони намагаються протистояти зниженню попиту на працю, а не сприяти його збільшенню.

2. Обмеження пропозиції праці. Обмежуючи пропозицію праці з S1S1 до S2S2, профспілки домагаються підвищення ставок заробітної плати з Wc

до Wu і скорочення кількості найнятих працівників з Qc до Qu

(Рис. 1.4).

Рис. 1.4. Цехові профспілки та пропозиція праці

Обмеження пропозиції праці досягається за допомогою скорочення робочого тижня, зниження пенсійного віку, скорочення дитячої праці, включення спеціальності в список ліцензованих професій, обмеження числа прийнятих до профспілки. Особливо це характерно для профспілок, які об'єднують працівників якоїсь певної професії (цехові профспілки).

Однак більшість профспілок не обмежує кількість своїх членів. Навпаки, вони прагнуть об'єднати всіх працівників, що дозволяє їм надавати на роботодавців сильний тиск, погрожуючи страйками і повним позбавленням фірми пропозиції праці. Це характерно для галузевих (відкритих) профспілок (рис. 1.5).

Рис 1.5 . Галузеві профспілки та пропозиція праці

Спочатку рівноважна конкурентна ставка заробітної плати - Wc, а рівень зайнятих - Qc. Профспілка, об'єднавши всіх працівників, контролюючи пропозицію праці, нав'язує ставку заробітної плати, наприклад Wu, яка перевищує конкурентну ставку заробітної плати Wc. У результаті крива пропозиції праці переміщається з SS в WuaS. Зайнятість скорочується з Qc до Qu (рис. 1.5).

Один з напрямків діяльності профспілки - боротьба за розширення державного нормування і регулювання праці. Важлива складова частина такого нормування - законодавство про мінімум заробітної плати. Мета його полягає у встановленні мінімуму заробітної плати вище рівноважного рівня. При цьому середній рівень заробітної плати підвищується, проте скорочуються масштаби зайнятості працівників (рис. 1.6).